Екологічне виховання

Екологічне виховання краще розпочати ще в дошкільному віці. Вирішальну роль грають батьки й вчителі, їхня любов до природного і технологічного середовища. Що проявляється через спілкування та приклад. Діти часто наслідують батьків. Із знайомством зі школою воно ґрунтується на інформації і прикладі батьків. Планове виховання має бути обдумане і доходити до серця. Це досить складний процес. Економія ресурсів є важливою, адже ґрунтується на свідомість, особливо в наш час, в період так званої кризи.

При правильному вихованні діти прикладають зусиль і чогось досягають. Так, якщо вихованець з дитинства, а саме з віку одного року і до п’яти, коли головний мозок найбільш швидко розвивається, знає, що при виході з кімнати потрібно вимикати світло, що провітрювати кімнату треба швидко (всього кілька хвилин), але ефективно, що треба брати лише те, що тобі потрібно і ні в якому разі не більше, що замість того, щоб викидати речі, їх по можливості потрібно переробляти (одяг, пляшки, метал, папір, поліетиленові пакети) і вигадувати з них багато цікавих і потрібних речей. Так з пляшок виходять цікаві прикраси, непотрібні пакети можуть стати декоративними подушками чи якоюсь доріжкою, а старий зношений одяг можна комусь віддати чи перешити.

Переробка відходів (сміття)

Сьогодні проблема утилізації відходів стала як ніколи актуальна. Сміття імпонує нам практично повсюди, а те, що потрапляє до сміттярів спалюється або вивозиться на спеціально відведені ділянки землі. В результаті вивезення токсини поширюються у воду, повітря, просочується крізь землю. Крім того, це призводить до отруєння людей, природних ресурсів. Це пояснюється тим, що серед сміття та продуктів життєдіяльності людини багато речей хімічного походження.

Найбагатші люди у більшості займаються збагаченням планети великою кількістю відходів, враховуючи промислові, більшість з яких отруюють довкілля. Промислові підприємства, ТЕС, засоби авто та авіатранспорту щорічно спалюють понад 5 млрд. тонн вугілля, нафти і більше трильйона кубометрів газу, спускаючи при цьому близько 500 млрд. тонн промислових і побутових стоків, у тому числі й кілька тонн нафти. Так, щорічно в промисловості утворюється 2100 млн. тонн твердих відходів, з них 3,38 млн. тонн потенційно небезпечних. За даними спеціалістів до 2000р. накопичено близько 1 млн. відходів м² не високо радіоактивних відходів. Добуваючи й використовуючи радіоактивні руди, та маючи справу з АЕС, радіоактивні відходи лишаються однією з важливіших проблем сьогодення.

Аби зменшити кількість відходів, звільнити вулиці від різного бруду, трохи очистити повітря, зберегти землю і воду в початковому стані кожен має витратити трохи часу та розсортувати сміття, для початку у власній оселі чи рідному дворі, а далі здати всі відходи, які можна перероблювати (папір, скло, поліетилен, пластик, метал) у спеціально призначений для цього пункт прийому сировини. Крім того, харчові відходи можна використовувати в якості чистих від усіляких хімікатів добрив.

Державне регулювання екології в Україні

Екологічні закони були введені в дію на підставі таких наук, як Діелектрика – причина-наслідок, єдність-протилежність; Кібернетика (від грецького – правитель) – вивчає управління, має важливе прикладне значення: зміни одних показників змін в інші; Біофізика – біогенна міграція атомів за В.І.Вернадським; Геологія – зміни у структурі Землі, корисних копалин тощо; Географічні - періодичність зональності, поясів тощо; Фізико-хімічні - продукування енергії. Вони мають такі основні екологічні закони:

1. Обмеженість ресурсів та зменшеність природничо-ресурсного потенціалу.

2. Піраміди енергії – з одного трофічного рівня на інші до 10% енергії – площа для забезпечення харчовими продуктами , водою тощо.

3. Рівнозначність умов життя та розвиток природничої системи відбувається за рахунок довкілля, отже, не відхідне виробництво неможливе, будь-яка біотична система є потенційною загрозою для більш високорозвинених, а біосфера розвивається за рахунок ресурсів планети і космосу.

4. Сукцесивне уповільнення – спосіб уповільнення процесів у зрілих системах.

5. Прискорення еволюції – високоорганізовані форми існують менше, ніж низькоорганізовані, вимирання відбувається повільніше, ніж формоутворення, внаслідок чого кількість видів зростає та інші.

Проблеми захисту природи і екосистеми на державному рівні регулюється законом. В Україні діє ряд законів, в тому числі і про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки №47, ст.405. Стосовно цього Верховна Рада України в м. Києві 21 вересня 2000 року постановляє, що цей закон набуває чинності з дня опублікування і відповідальних за здійснення програми осіб назначає Кабмін України

Закон України від 21 вересня 2000 року №1989-ІІІ має п’ять розділів та 8 додатків. Додатки охоплюють усе від площі земельних ділянок до фінансування екологічної програми, яку було розроблено для вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995р.) щодо питання формування екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту. При цьому важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об’єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу діяльності людей на довкілля, збереженню природних ресурсів та генетичного фонду живої природи.

Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. Ці території та об’єкти становлять порівняно незначну частину території України, наявна площа яких дає підстави для їх віднесення до системи з певними ознаками екологічної мережі. Сучасний стан природних ландшафтів України лише частково відповідає критеріям віднесення їх до всеєвропейської екологічної мережі.

Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти, а також окремі прибережні ділянки акваторії Азовського і Чорного морів. Природні ландшафти займають майже на 40% території України: у найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7% відсотка території країни. Враховуючи, що лише 44% лісів використовують захисні та інші природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі до 12,7% території країни.

Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2000 року природно-заповідний фонд України займає близько 2,4млн гектарів або 4% території країни. З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5млн.гектарів.

Відповідно до Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затвердженої постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, площа природно-заповідного фонду динамічно зростала. Проте його частка в загальній площі території України, різноманіття видів природних ландшафтів і рослинних угрупувань, територіальна структура природоохоронних територій не повною мірою відповідають міжнародним стандартам стратегії планування території країни, внаслідок найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості та надмірної розораності ґрунтів значно погіршилися умови забезпечення територіальної єдності ділянок з природними ландшафтами, що ускладнює чи унеможливлює просторові процеси біологічного обміну на ценотичному та генетичному рівнях, притаманні живій природі.

Сприятливі передумови для збільшення площі земель з природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, забезпечуються:

1. Вилученням земель с/г призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням та земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища;

2. Надання переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із с/г використання;

3. Встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг навколо водних об’єктів та збільшення території лісів, лісосмуг навколо с/г угідь, промислових та житлових зон та необхідність виконання міжнародних зобов’язань у галузі охорони довкілля.

Основною метою програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття та звичного їм природного стану, формування їх територіально-єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів та популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам всеєвропейської екологічної мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття і сприяти збалансованому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Завдання програми доцільні у:

1. Формуванні національної екологічної мережі – це систематизація та визначення шляхів об'єднання природних середовищ існування популяцій видів дикої флори та фауни у територіально цілісний комплекс, забезпечення сприятливих умов існування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин, забезпечення процесу формування та захисту екологічної мережі, оптимізація площі, структури, стану елементів екологічної мережі тощо.

2. Охорона та відтворення земельних ресурсів – оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності; обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель та здійснення консервації угідь з дуже змитими та дефльованими ґрунтами на схилах крутизною 5-7^о

3. Охорона праці та відтворення водних ресурсів – означає екологічне оздоровлення природних територій та акваторій, поліпшення стану заплавних екосистеми у межах басейнів Дніпра, Дністра, Південного і Західного Бугу Сіверського Дінця та Дунаю, впровадження заходів щодо воднево-болотних угідь, посилення їх водозахисної та водо регулюючої здатності, поліпшення охорони природних комплексів охоронних зон водних об’єктів і т.д.

4. Охорона та відтворення ресурсів флори і фауни – створення в земельних ділянках ландшафтів лісової та лучної рослинності, відтворення ландшафтів; формування ділянок для забезпечення середовища існування видів, які занесені до Червоної та Зеленої книг, європейського червоного списку видів, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі та тих, що включені до переліків міжнародних угод та конференцій; оптимізація с/г, а також лісового , рибного та інших господарств з урахування умов існування видів місцевої флори і фауни; поліпшення стану охорони, збереження та відтворення зелених насаджень і лісів та інше

5. Збереження біологічного різноманіття – захист ключових екосистем та середовищ існування видів; стале управління позитивним потенціалом шляхом використання своїх можливостей на національному та регіональному рівнях, урахування цілей мудрого використання біологічного різноманіття в усіх галузях, що використовують це різноманіття або впливають на нього; здійснення заходів по збереженню різних екосистемі т.п..

6. Формування національної екологічної мережі. Існує ряд законів закон України «про охорону навколишнього природного середовища», «Про природо заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», земельний, лісовий та водний кодекс України, Природні ділянки міжнародного значення утворюються відповідно до однойменних договорів України, які мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі, конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин, захист Чорного моря від забруднення, охорону біологічного різноманіття всеєвропейської стратегії збереження різноманіття, та інше.

Складовими структурних елементів екологічної мережі є:

1. Території та об’єкти природно-заповідного фонду як основні природні елементи екологічної мережі, а саме природні та біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, а також їх охоронні зони; штучно створені об’єкти.

2. Водні об’єкти (ділянки моря, озера, водосховища, річки водно-болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів і зони санітарної охорони, що утворюють відповідні басейнові системи).

3. Ліси першої та другої груп, а також курортні та лікувально-оздоровчі території з їх природними ресурсами

4. Рекреаційні території для організації масового відпочинку населення і туризму та інші природні території (ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам’яні розсипи, піски, солончаки тощо) та інші.

Для збільшення площі національної екологічної мережі програмою передбачено здійснення таких заходів:

1. Створення об’єктів природно-заповідного фонду на територіях,які забезпечують охорону природних комплексів та збільшення площі наданих у користування установам природно-заповідного фонду земель 0,5-2млн. гектарів.

2. Збереження природних ландшафтів на ділянках, що мають історико-культурну цінність.

3. Включення до програми екологічного оздоровлення басейнів великих річок, водоохоронних зон і прибережних захисних смуг водних об’єктів, особливе використання земель на витоках річок.

4. Формування транскордонних природоохоронних територій міжнародного значення та створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, залуження земель та консервація деградованих і забруднених земель з частковим залісненням

5. Збереження природних ландшафтів на землях промисловості, транспорту, зв’язку і оборони та екологічно доцільне збільшення площі лісів.

На територіях складових національної екологічної мережі має бути забезпечено проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання зниженню чи пошкодженню природних ландшафтів природних рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України, збереження видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх існування та створення належних умов для їх життя у природних умовах. З цією метою передбачається здійснення таких заходів: Захист тварин під час міграції і зимівлі та їх охорона; Розширення мережі водних об’єктів для міграції риб та створення умов для відтворення різноманіття видів рослин і фітоценозів у природних зонах; Забезпечення охорони водно-болотних угідь міжнародного та загальнодержавного значення, а також здійснення заходів щодо запобігання негативного впливу на природні комплекси елементів національної екологічної мережі та здійснення природоохоронних заходів для збереження природних комплексів елементів національної екологічної мережі і т.д.

Національна екологічна мережа включає елементи загальнодержавного і місцевого значення, які визначаються за науковими, правовими, технічними, організаційними та фінансово-економічними критеріями.

До елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення належать:

1. Природні регіони, де зосереджено існуючи на ті. Що створюватимуться природно-заповідні території. Насамперед – це регіони Карпат, Кримських гір, Приазовської та Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, прибережно-морської смуги континентального шельфу тощо.

2. Основні комунікаційні елементи національної екологічної мережі, а саме – широтні природні коридори, що забезпечують природні зв’язки зонального характеру, Поліський, Галицько-Слобожанський (лісостеповий), південноукраїнський (степовий), а також меридіональні природні коридори, просторово обмежені долинами великих річок, які об’єднують водні та заплавні ландшафти – шляхи міграції численних видів рослин і тварин.

3. Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня

4. Елементи національної екологічної мережі місцевого значення визначається відповідними регіональними програмами та схемами формування екологічної мережі.

Програмою також передбачено забезпечити поєднання національної екологічної мережі з екологічними мережами суміжних країн, що входять до всеєвропейської екологічної мережі шляхом створення спільних транскордонних елементів екологічної мережі у межах природних регіонів та коридорів, узгодження проектів землеустрою на прикордонних ділянках.

Створення спільних транскордонних елементів національної екологічної мережі здійснюватиметься у співробітництві з такими країнами:

Польщею – західно-поліський біосферний заповідник, біосферний заповідник Східні Карпати, Розточувальний біосферний заповідник; Білоруссю – західно-поліський біосферний та Рівненський природній заповідник, національний природний парк Прип’ять-Стохід; Російською федерацією – Яновський природний заповідник, Деснянсько-Старогудський національний природний та парк Меотида, національний природний парк Донецький кряж; Румунією – Дунайський біосферний заповідник, Вижницький національний природний парк та ін.

Передбачається прийняття законодавчих актів, спрямованих на запровадження правових норм формування національної екологічної мережі, розроблення і затвердження інших нормативно-правових актів для вдосконалення економічного механізму, охорони та відтворення природних ландшафтів та біологічного різноманіття, а також внести зміни до кримінального Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Фінансування використання комплексу заходів, передбачених Програмою, та формування структурних елементів національної екологічної мережі місцевого значення здійснюватиметься за рахунок коштів державного бюджету, республіканського бюджету АРК, місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища у складі бюджетів усіх рівнів із залученням інших джерел грантів глобального екологічного фонду та інших міжнародних організацій.

З метою наукового забезпечення виконання заходів з формування національної екологічної мережі передається проведення фундаментальних і прикладних досліджень, спрямованих на розроблення рекомендацій і методів збереження та відтворення ландшафтного різноманіття, в тому числі оцінки сучасного стану природних ландшафтів, обґрунтування найбільш ефективних заходів, що забезпечать сталі відносини людини з довкіллям.

Кабмін щорічно отримує від відповідальних осіб інформацію і на її підставі здійснює коригування природних завдань, їх змісту та обсягів фінансування. Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади утворюється координаційна рада, до складу якої входять посадові особи цих органів, а також представники громадських організацій, провідні вчені. Рада організовує розроблення генеральної та регіональної схем формування національної екологічної мережі; підготовки пропозицій щодо її включення як спеціальної функціональної території загальнодержавного значення до Генеральної схеми планування території України; Робити пропозиції про внесення змін до програми; організовувати підготовку на 5 років національної доповіді про стан формування національної екологічної мережі.

З метою підвищення рівня екологічної освіти, виховання культури населення, активізації його участі у виконанні заходів з формування національної екологічної мережі програмою передбачається: сприяння у створенні нових і залученні існуючих громадських екологічно - експертних центрів до діяльності, спрямованої на усвідомлення суспільством значення проблеми збереження ландшафтного різноманіття, середовищ існування видів рослин і тварин; розроблення та впровадження пропозицій щодо участі населення у виконанні заходів з формування національної екологічної мережі, у тому числі юнацтва та молодого покоління, з урахуванням досвіду позашкільної екологічної освіти з питань формування екологічної культури та забезпечення широкої інформованості з проблем охорони довкілля.

Період реалізації програм поділяється на два етапи: 2000-2005 та 2006-2015 роки. Передбачається забезпечити збільшення площі окремих елементів національної екологічної мережі, застосовуючи економічні важелів сприяння формування на землях усіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази здійснення наукового комплексу та організаційних заходів, а також довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, введення в дію сталої системи природоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.