Історія середніх віків. Семінарські заняття. Семестр і семінар 1. Джерела з історії середніх віків V –хv ст.
І. Особливості середньовічних історичних джерел.
1.1. Загальна характеристика, класифікація та методи дослідження середньовічних джерел.
1.2. Різновиди писемних джерел з історії раннього середньовіччя, їх загальна
характеристика.
1.3. Зміни в історичній науці епохи пізньої античності.
1.4. Аврелій Агустин. Значення його творів для розвитку середньовічної історії.
ІІ. Історичні праці та джерела, їх характеристика
2.1. Історичні праці раннього середньовіччя. Прокопій Кесарійський, Йордан, Григорій Турський, Ісидор Севільський, Беда Вельмишановний.
2.2. Джерела з історії раннього середньовіччя:
2.3. а) варварські правди та їх значення, «Салічна правда»
б) візантійський «Землеробський закон»;
в) королівські капітулярії;
г) описи маєтків;
д) грамоти залежності селян;
е) Ейнгард «Життя Карла Великого».
2.4. Історичні джерела епохи зрілого середньовіччя (ХІ – ХV ст.).
2.5. Особливості історичних джерел пізнього середньовіччя (ХV – ХVІІ ст.)
Джерела
Августин. Исповедь // Одиссей. -М., 1989.- с. 144-582
Августин Святий. Сповідь. -К., 1999.
Лев Диакон. История. -М., 1988.
Йордан. О происхождении и деякий готов. – М., 1960.
Прокопий Кесарийский. Война с готами. - М., 1950.
Прокопий Кесарийский. Тайная история. - М., 1991.
Григорий Турский. История франков. -М., 1987.
Эйнгард. Жизнь Карла Великого // Прометей. - М., 1977 – т.11.
История средних веков. Хрестоматия / Сост. В.Е. Степанова, А.Я.Шевеленко. В 2-х частях. Изд 3-е – М., 1988, 4т. - с. 24-25.
Література
1. Барг М. А. Эпохи и идеи. Становление историзма. - М., 1987. - с. 25-106.
Вайнштейн О.Л. Западно-европейская средневековая историография. - М.-Л., 1964.
Голенищев-Кутузов И.Н. Средневековая латинская литература Италии. - М., 1972.
Гунтова Е.В. Историография истории средних веков. Учебное пособие. - Л., 1955.
Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. - Львів, 1999.-Розділ 2.
Косминский Е.А. Историография средних веков
Люблинская А.Д. Источниковедение истории средних веков. Учебное пособие. - Л., 1955.
Проблеми источниковедения западноевропейского средневековья / Под ред. В.И.Рутенбурга. - Л., 1979.
Сиротенко В.Т. Источниковедение по истории средневековья. - Пермь, 1974.
9.Уколова В.И. Античное наследие и культура раннего средневековья (конец V - нач. VII вв.). - М., 1989.
Методичні рекомендації
Розглядаючи питання теми, студенти насамперед з'ясовують, що собою становить історичне джерело, різновиди джерел та особливість їх використання. Джерело історичне – носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і суспільних відносин і відбиває той чи інший бік людської діяльності. У силу специфіки історичної науки джерело виступає незамінним носієм відомостей про минулу діяльність людей. Історичні джерела відображають або втілюють людську діяльність, а вона має суспільний характер і здійснюється у формі суспільних відносин. У процесі цих відносин, як їхній продукт, і створюються джерела.
Історія середньовіччя відображена чисельних джерелах, переважно письмових. Іноді єдиним джерелом є археологічні пам'ятки, що насамперед надають значний матеріал при дослідженні розвитку виробничих сил. Крім цього в письмових джерелах та пам'ятках образотворчого мистецтва (живопис, скульптура) є важливі дані, що відносяться до історії сільського господарства, ремесла, будівництва, засобів транспорту і т.п. Архітектурні пам'ятки, побутові речі, монети і т.п. цікаві з точки зору історії матеріальної культури та грошового обігу.
Між дійсністю, яка реально існувала, тобто, минулим, і результатом дослідження історика – реконструкцією історичної реальності (подія, спільнота, соціальний інститут) – знаходиться важлива проміжна ланка – історичне джерело. Вивчення минулого істориком розпочинається з документа. Лише з допомогою свідчень минулого можлива його конкретно-історична реконструкція.
Історичне джерело – це те, звідки історик черпає матеріал для дослідження.
В.Ключевський – історичні джерела це пам’ятники, в яких відобразилось згасле життя окремих осіб чи цілих народів.
РІЕ – історичні джерела це все, що безпосередньо відображає історичний процес і дає можливість вивчати минуле людського суспільства, тобто, все створене раніше людської спільнотою і що дійшло до наших днів у вигляді предметів матеріальної культури, пам’ятком писемності, ідеології, моралі, звичаїв, мови. Історичне джерело – це соціальне явище, воно містить у собі відбиток соціальних відносин свого часу. Саме по собі історичне джерело непродуктивне і тільки завдяки історикові воно залучається в науковий процес.
Наприкінці ХХ ст. історичне джерело тлумачиться як «текст», який може бути «прочитаний» тільки істориком. Значення елементів таких «текстів» рухливі, змінні, пов’язані з історико-культурним контекстом, в якому створене джерело. За такого підходу дослідник передбачає, що в «текстах» «оповідь» про події минулого будуються згідно з законами мовних і логічних, риторичних і наративних конструкцій. Юрій Лотман вважає, що у цьому випадку виникає проблема перекладу «мови» джерела на «мову дослідника», оскільки як творець джерела, так і історик належать до різного типу культур.
Щоб отримати від джерела необхідну історичну інформацію, слід розуміти особливості виникнення історичного джерела. Але цю інформацію не тільки слід вилучити з джерела, цю інформацію необхідно критично оцінити і правильно інтерпретувати.
Інтерпретацію проводять з метою установлення того смислу, який вкладав у джерело його колишній автор. Це залежить від часової, культурної та іншої дистанції, яка розділяє історика і автора джерела). Інтерпретація має три аспекти:
1. Зміст самого джерела («самотлумачення джерела»). Дуже важливо критично оцінювати джерело на предмет його достовірності і не вірити безумовно всьому, про що в ньому говориться.
2. власне розуміння історика.
Від інтерпретації дослідник переходить до аналізу його змісту. Для нього важливим є глянути на джерело і його свідчення очима сучасного дослідника людини іншого часу. Дослідник розкриває всю повноту соціальної інформації джерела, вирішує проблему її достовірності. Історик висуває свою аргументацію на користь своєї версії правдивості свідчень, обґрунтовує свою позицію.
У процесі джерелознавчого аналізу дослідник розкриває інформаційні можливості джерела, інтерпретує ті свідчення, які навмисно або мимоволі повідомляє джерело. Дослідник виявляє як джерело прямо чи опосередковано свідчить про свого автора і про той етап соціального розвитку, коли джерело було створено, втілене в дану речову форму.
Спираючись на результати проведеного дослідження, історик узагальнює свою роботу, проводить джерелознавчий синтез. Синтез – це завершальний етап вивчення твору, який розглядається у якості історичного джерела. На цьому етапі створюється можливість узагальнити результати аналізу.