Закон грошового обігу

Обіг грошей означає їх рух в процесі виробництва, розподілу й обміну суспільного продукту та перерозподілу національного доходу під дією свого специфічного закону.

Закон грошового обігу - економічний закон, у відповідності з яким кожного конкретного моменту в обігу може перебувати лише певна об'єктивно зумовлена сума грошей, яка залежить від багатьох чинників і може бути обчислена за формулою

Якщо формалізувати суть цього закону, то його можна виразити таким рівнянням:

М_Ф = М_н,

де М_ф - фактична маса грошей в обігу; М_н - об'єктивно необхідна для обігу їх маса.

При цьому, якщо виникли нерівності типу М_ф > М_н, то це означає появу в обігу зайвої маси, а М_ф < М_н - нестачу грошей для реалізації даної товарної маси.

В умовах золотого стандарту діяла стабільна рівність:

М_ф = М_н.

Вона забезпечувалася автоматично шляхом функціонування грошей як скарбу. За умов М_Ф > М_н надлишкова грошова маса у вигляді повноцінних монет вилучалася з обігу і перетворювалася у скарб, який у випадку виникнення нерівності іншого порядку (М_ф < М_н) власники скарбів спрямовували в обіг доти, доки не досягалася рівність: М_ф = М_н.

Автоматичний механізм вирівнювання фактичної маси грошей в обігу з об'єктивно необхідною кількістю грошей з плином часу деформувався і набув дії тенденції випереджаючого зростання М_ф порівняно з М_н.

Оскільки емісія дає значний дохід державі, то це провокує бажання казначейства, центрального банку збільшувати пропозицію грошей понад М_н. За цих умов автоматичне вирівнювання М_ф = М_н, згідно з трансакційним рівнянням (М × V = P × Q) стає можливе лише коштом уповільнення грошового обігу.

Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону грошового обігу стає хронічним (М_ф > М_н), оскільки держава випускає їх не для кредитування економіки, а для покриття своїх потреб. Досягнення рівності за такої умови можливе лише на тимчасовій основі шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок чого М_н підвищується до рівня М_ф. Держава може впливати на цей негативний процес шляхом оздоровлення бюджетної системи, скорочення бюджетних видатків, ліквідацією бюджетного дефіциту.

В умовах обігу банківської форми грошей можливості вирівнювання М_ф - М_н зростають за рахунок дії кредитного механізму емісії грошей і дотримання принципу повернення кредитованих коштів до емітента через погашення позик. Якщо випуск грошей в обіг здійснюється лише на основі банківського кредитування, то вимоги М_н можуть бути забезпечені жорстким дотриманням принципів кредитування. Розширення меж кредитування здатне збільшити М_ф, але в наступні періоди через погашення позик досягається підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.

Грошовий мультиплікатор

Законодавством України передбачено, що змінювати масу грошей в обігу можна лише на основі функціонування банківської системи і, насамперед, шляхом емісії Національного банку України та комерційних банків з метою кредитування реального руху товарної маси. При цьому НБУ емітує готівку і безготівкові кошти, продаючи їх комерційним банкам, а комерційні банки через свої депозитно-кредитні операції здатні творити безготівкові форми грошових коштів на основі використання грошово-кредитного мультиплікатора.

Що таке грошово-кредитний мультиплікатор?

Грошово-кредитний мультиплікатор - це коефіцієнт збільшення (скорочення) надлишкових резервів банківської системи, який утворюється внаслідок процесу створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) у процесі кредитування клієнтів банками на основі додаткових вільних резервів, що надійшли до банку ззовні. Коефіцієнт взаємозв'язку між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити, ґрунтується на принципі: втрачені кредитні ресурси одним комерційним банком внаслідок надання кредитів своїм клієнтам стають надбанням іншого і використовуються ним вже як власні кошти для надання у безготівковій формі своїм клієнтам. І так далі. Тобто кожна грошова одиниця, яка випускається одним комерційним банком створює кредитні резерви іншим банкам: другому, третьому і т.д.

Ефект дії мультиплікатора постійно відтворюється тому, що втрачені резерви для одного банку створюють вільні кредитні ресурси іншого комерційного банку, тому банківська система загалом не втрачає їх, а створює надлишкові резерви. У підсумку, така спроможність банківської системи існує не завжди і не безмежна. Вона обмежується необхідністю формувати комерційними банками обов'язкових резервів, розміри яких визначаються резервною нормою, що регулюється законодавчо.

Вона визначається НБУ у відсотках до банківських пасивів, забезпечує банківській системі достатню ліквідність у періоди несприятливої кон'юнктури і дозволяє державі регулювати масу грошей в обігу:

де Р_н - резервна норма.

Для визначення всієї маси грошей, яку спроможна створити одна грошова одиниця надлишкових резервів за даної резервної норми, розраховується грошово-кредитний мультиплікатор:

де MM- грошово-кредитний мультиплікатор на певний момент; М₀ - маса грошей в обігу поза банками; D - маса грошей у депозитах комерційних банків; R - сума резервів комерційних банків (гроші на кореспондентських рахунках і в касах банків).

Приміром, на 1.01.2000 р. в Україні рівень мультиплікації становив 1,18, тобто, він був дуже низьким. Але і надто великий коефіцієнт мультиплікації може порушити рівновагу на грошовому ринку і спровокувати інфляцію.

Необхідність формувати обов'язкові резерви робить джерелом кредитування лише вільні банківські резерви, тобто ту сукупність грошових коштів комерційних банків, яка є у розпорядженні комерційного банку в даний момент і може використовуватися ними для активних операцій. Вільний резерв банку визначається як різниця між загальним резервом і обов'язковим резервом. Чим більший розмір вільного резерву, тим вищою є кредитоздатність банку.

Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від:

а) норми обов'язкового резервування (ч): mm = 1/ч;

б) використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень;

в) зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формування депозитних вкладів у банках;

г) зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.