Пофакторний аналіз інфляції

Загальноекономічний характер інфляції створює потребу дослідження всієї сукупності чинників та їх питомої ваги у інфляційному процесі. Досвід багатьох країн світу переконує, що боротьба з інфляцією була успішною там і тоді, коли інфляція досліджувалась комплексно, коли в ній шляхом пофакторної діагностики виділялися визначальні чинники. На основі цих досліджень класифікувались відповідні типи інфляції і проти їх дії розгорталась успішна боротьба.

Пофакторний аналіз інфляційного процесу як комплексу причин і факторів допомагає оперативно задіяти економічні важелі подолання механізмів і негативних наслідків інфляції та класифікувати відповідні її типи: інфляцію надлишкової грошової маси, кредитну інфляцію, інфляцію затрат, інфляцію попиту та ін. Їх особливості впливу на інфляційне зростання цін і падіння купівельної сили грошей та формування антиінфляційних заходів розглянемо детальніше.

Інфляція надлишкової грошової маси в обігу виникає тоді, коли паперові гроші переповнюють канали грошового обороту. Сформована нерівність типу: MV > PQ, у свою чергу призводить до нерівності Г > Т, гранично допустима межа якої може складати співвідношення 4-6:1. Після цього настає загальна криза падіння виробництва і споживання та розвал грошової та фінансової систем країни. Надмірне перевищення грошової маси над товарною закономірно підштовхує грошовий вираз валового внутрішнього продукту (PQ) до зростання навіть за умов скорочення фізичного обсягу ВВП. Виробництво товарів і послуг (Q) у ньому не може швидко змінюватися, тому динамічно зростають ціни і тарифи. Як правило, у підсумку формується нове перевершення наявної кількості грошей в обороті, що потребує нових додаткових емісій грошової маси. Так створюється злоякісна інфляційна спіраль: емісія - ціни, ціни - емісія.

Провідні монетарні чинники інфляційного зростання цін можна згрупувати навколо трьох напрямів: по-перше, розбалансування взаємодії елементів грошової системи; по-друге, надмірна грошово-кредитна емісія не відповідає сукупній товарній масі, тому лише стимулює зростаючий розрив між фактичною більшістю грошей і необхідною; по-третє, скорочуються валютні нагромадження. Зокрема, зведення платіжного балансу країни до від'ємного сальдо не лише зменшує валютні резерви, а й зумовлює падіння курсу національних грошей та їх знецінення.

Порушення закону грошового обігу шляхом емісії надлишкової кількості грошей - найлегший і найдоступніший спосіб позаекономічного впливу на господарську діяльність і отримання державних доходів. Але виважена державна політика не допускає зловживань не отовареною емісією грошових знаків, тому що це безпосередньо понижує доходи населення, а знеціненням грошей підриває дієздатність державних інститутів. Щоб боротися з інфляційним зростанням цін, слід обмежити емісію грошей необхідною потребою. Приміром, у ХХІ-ХХ ст. інфляція породжена надмірним зростанням військових видатків, швидко була приборкана зменшенням емісії грошової маси.

Невелика ефективність даного методу подолання інфляції надлишкової грошової маси в Україні зумовлена тим, що головним чинником інфляційного процесу в нашій країні стали затратний механізм господарювання, структурні диспропорції і технічна відсталість виробництва та його напівфабрикатний характер, об'єктивні та суб'єктивні помилки в економічній та грошово-кредитній політиці тощо. Їхні результати відобразилися у наступних показниках: