Історія Фонтанки (з кінця 19 ст. До початку 1940-х років)

У попередньому розділі було детально розглянуто історію південного, причорноморського краю. В ньому рельєфно відображено, яким чином змінювали один одну цивілізації, виникали і занепадали різноманітні поселення і культури. Так, на теренах сучасної Фонтанки археологами винайдені рештки поселення скіфо-сарматського часу, навколо, в селах розташованих в декількох кілометрах досліджуються поселення Черняхівської культури та ранньослов’янські поселення¹. Але, все ж таки, розпочинати історію села з таких давніх часів буде не зовсім правильно, адже головної умови не збережено – не витримано неперервності існування населеного пункту, що є головною умовою датування того чи іншого населеного пункту.

Іншою проблемо, окрім датування першопоселення, є визначення кордонів. Як пише сучасний дослідник Олег Бреський, «існує багато найрізноманітніших кордонів. І серед них – кордони, як форми культур і цивілізацій. Змінюються часи, політика, але ці кордони – це те, що залишає у спадок після себе людське суспільство»². Кордони Фонтанки, звісна річ значно менш масштабніші, аніж кордони країни, області або навіть міста, але на протязі XX століття і вони неодноразово змінювалися. Населений пункт розвиваючись підпорядковував собі навколишні населені пункти, підприємства і господарства, в свою чергу інші сільські ради теж змінювалися – звужуючи чи розширюючи свої кордони. Відповідно цьому пишучи нарис історії Фонтанки ми маємо усвідомлювати, що теперішні кордони сільської ради значно відрізняються від кордонів 1950-х років, коли Фонтанська сільська рада об’єднувала дванадцять населених пунктів, а ті в свою чергу неможливо спів ставити з кордонами поселень, які існували на теренах Фонтанки наприкінці XVIII ст. Окрім мікрорівня кордонів села (сільради) Фонтанка неодноразово змінювала підпорядкованість вищій адміністративно-територіальній одиниці (волость, уїзд, район, область), це можна сказати середній мезорівень. На макрорівні Фонтанка була вписана до більших адміністративно-територіальних одиниць, таких, як губернії, а після адміністративно-територіальної реформи 1930-х років, області.

Отже, Фонтанка бере свій початок рівно 120 років тому. Як повідомляє авторитетне радянське видання «Історія міст і сіл УРСР» поселення було засноване переселенцями з Київщини в 1892 році³. Вже за переписами кінця дев’ятнадцятого сторіччя в селі Фонтанка було 40 дворів, а загальна кількість мешканців становила 239 осіб, з яких 112 чоловіків та 127 жінок⁴. В той час Фонтанка належала до Антоно-Кодинцевої волості Одеського уїзду Херсонської губернії. Зараз Фонтанка знаходиться лише в чотирьох кілометрах від межі міста Одеси, а той же час відстань від села до уїзного центру становила 15 верст, а до центра волості – всі 40. На той час загальна площа Антоно-Кодинцевої волості складала 463.9 кв. км., загальна кількість населення обох полів складала 5 846 чоловік при 1 112 дворах⁵. Відомостей щодо повсякденно життя тогочасних селян цього маленького поселення не так вже й багато, але особливих надбань цивілізації зважаючи на величину поселення, тут не було. Наприклад, щоб відправити телеграму, або отримати лист мешканці Фонтанки мали пройтися до найближчої поштової станції, яка була у Вапнярці.

Через двадцять років була проведена подібна звірка населених пунктів Херсонської губернії. На 1916 рік у Фонтанці нараховувалось 25 господарств з 145 мешканцями, 77 чоловіків та 68 жінок⁶. В той час, як Фонтанка втратила майже сто осіб, загальна кількість мешканців Антоно-Кодинцевскої волості значно збільшилась і на 1916 рік становила 7 647 чоловік (3 525 чоловіків та 4 122жінки) при 1 338 господарствах. Можливо, що така негативна динаміка зміни кількості мешканців була зумовлена мобілізацією певної кількості чоловіків на Першу світову війну, але достеменних даних на цей рахунок немає.

На 60-у річницю заснування Фонтанки в газеті Ленінським шляхом з’явилась публікація бібліотекаря колгоспу імені Жовтневої революції. В ній В. Кочерга наголошувала на тому, що за дореволюційних часів у Фонтанці «писемних серед хліборобів і шукати не варто було. Грамота, книжка – були здобутком тільки багатіїв»⁷. Напевно, що подібні публікації є до певної міри перебільшенням злиднів царизму, але фактом залишається те, що до революції освіта була рідким гостем на теренах Фонтанки.

За часів царського режиму на теренах Фонтанки хазяйнував відомий в Одещині поміщик, очевидно польського походження, Малаховський. Головним заняттям мешканців села була або рибна ловля, або різання каменю. Ще після Великої Вітчизняної війни продовжувалося добування каменю для відбудови знищеного села, а в царські роки ця небезпечна праця давала можливість якось проіснувати. За споминами П.І. Серучинського, літнього жителя Фонтанки, розповіді якого занотували у 1956 році, багато хто з фонтанців «не сіяв і риби не ловив, [а] бурлачив»⁸. Зазвичай бурлаки тягнули великі баржі річками, каналами проти течії. Їх праця була сезонною та поширеною у XVIII-XIX ст., та майже вийшла з ужитку з винайденням пароплавів. Багато хто з фонтанців не маючи достатньо грошей займався рибною ловлею орендуючи човни, часто-густо не поодинці, а свого роду артіллю.

Але все ж таки головним заняттям фонтанців було хліборобство. Не дарма газета Комінтернівського району довгий час виходила під назвою «Слава хлібороба». За результатами даних оприлюднених Статистичним бюро Одеської уїзної земської управи на 1914 та на 1915 рік врожай «главнейших хлебов и сена» у приватновласницьких угіддях Фонтанки становив:

Зібрано з однієї десятини землі пудів*:
	Озимої ржи	Озимої пшениці	Ярової пшениці	Озимого ячменя	Ярового ячменю	Вівса	Просо	Кукурудзи	Середнє по найважливішим хлібам	Стручкових	Льону	Рапсу	Картоплі
1914	45	86	-	50		33	-	60	60	-	-	-	-
1915	111	109	-	-	126	82	-	-	107	-	-	-	-

Табл. 1. Джерело: Урожай главнейших хлебов и сена в Одесском уезде в 1915 году по селениям. (На основании опроса через сельские правления, хозяев-крестьян и ответов землевладельцев). Составлено Статистическим бюро Одесской уездной Земской Управы. Одесса, Типография О-ва «Русская речь», Александровский проспект, 11, 1915. – С. 16; Урожай главнейших хлебов и сена в Одесском уезде в 1915 году по селениям. (На основании опроса через сельские правления, хозяев-крестьян и ответов землевладельцев). Составлено Статистическим бюро Одесской уездной Земской Управы. Одесса, Типография А. Гринер, Ришельевская, 45, 1915. – С. 14.

* Десятина – одиниця площі в Російській імперії до 1918 р., дорівнювала 1,0925 га.

Пуд – застаріла одиниця виміру маси, згідно «Положення про міри і ваги» від 1899 один пуд дорівнював – 16,3804815 кг.

У 1917 році велика країна поринає у буремні роки Громадянської війни і безвладдя. У січні 1918 року у Фонтанці було вперше встановлено радянську владу⁹. Невідомо скільки довго вона протрималась, зважаючи на те, що влада в Одесі і передмістях змінювалась з калейдоскопічною блискавичністю.

На протязі 1920-х років – років НЕПу та передумов колективізації – Фонтанка розвивалася в невелике поселення, найближчим до якого було с. Олександрівка, де 1927-1928 рр. мешкало 885 чоловік (напевно разом із Фонтанкою) і де було три заклади торгівлі: один кооперативний і два приватних¹⁰.

З плином часу на території Фонтанки стали започатковуватися різноманітні радянські форми власності і сільського господарства. У 1929-1930 рр. Одеським трестом радгоспів було організовано «Агрокомбінат» на території сучасної Фонтанської сільської ради, який займався вирощуванням овочі і виробництвом молока для Одеси. У 1931 році назва «агрокомбінату» змінюється на «Молрадгосп-7», що мав центром с. Олександрівка. Першим директором радгоспу став «товариш Кордель», про якого немає інших даних, окрім того, що він займав свою посаду десять років – з 1931 по 1941 рік¹¹. З 1933 року було засновано «Молрадгосп-4» на чолі з директором В.С. Усенко. Це були вельми великі господарства з більш ніж 500 головами корів, які давали до 2 500- 2 800 кг. молока на рік кожна.

Саме в цей час до села прийшла біда – тотальна колективізація. В книжці, яка розповідає про колективізацію в Одеській області говориться, що колективізація проходила цілими селами: «колективізуються цілими селами, бідняки й середняки, за винятком куркулів, яких до колгоспів не допускають, як шкідників соціалістичного будівництва»¹². Колективізація не проходила без своїх курйозів. Так, в Комінтернівському районі пішла чутка, «що куркулів влада тому не допускає машинотракторовень, що хоче лишити добрими господарями, а бідняків і середняків об’єднає й отдасть поміщикам. Така, мовляв, угода з Китаєм підписана, інакше була б війна»¹³.

Після проведення колективізації головним організованим осередком на селі став колгосп. Його корені знаходяться ще восени 1929 році, коли вперше пролунала його назва – імені Жовтневої революції. По споминам старожилів Фонтанки, першим головою колгоспу був Григорій Якович Жиломостних, тамбовський металіст, який у вирі Громадянської війни потрапив до причорноморських степів і оженився на місцевій жінці. «Був він у нас і за голову, і за коваля, і машиністом, і бухгалтером – все разом»¹⁴. Саме тоді і виникла ідея з назвою колгоспу. В цій публікації є й інші цікаві подробиці життя і діяльності мешканців Фонтанки у 1920-1930-х роках. Головним чином жили родини у напівземлянках і землянках. За враженнями місцевих мешканців, коли собака лягав у «вікна» то не було видно сонця у хаті.

Саме в таких умовах і зустрічали колективізацію хлібороби Фонтанки. Про розкуркулення багатіїв у Фонтанці немає скільки-небудь конкретних даних. Очевидно, що цих самих багатіїв і не було в ній, адже який багатій-куркуль буде жити в землянці і не бачити сонця? Життя продовжувалось навіть незважаючи на те, що одні бідували, помираючи з голоду, а інші харчувалися в закритих їдальнях, встановлюючи «революційний порядок». Так, за відкритими статистичними даними в Антоново-Кодинцевому районі було дев’ять їдалень Обласного коопхарчу, з яких сім закритого типу¹⁵.

Національний склад Комінтернівського району на 1933 рік був наступним: більшість складали українців – їх було 74.4%, на другому місці були, як це не дивно, німці – 15.5% мешканців району, на третьому місці – росіяни – 6.1%, інші національності не складали скільки-небудь великого відсотку в населенні району¹⁶. Тепер на території Комінтернівського району, власно кажучи, і не залишилось німецьких поселень. Після закінчення Великої Вітчизняної війни вони були перейменовані, а жителі, в більшості випадків, покинули свої домівки ще при відступі німецьких військ у 1944 році¹⁷. Зважаючи на те, що більшість німців проживало на території німецьких поселень, то населення Фонтанки можна вважати майже цілком українським, та виключно – слов’янським.

Зважаючи на розбудову форм соціалістичної кооперації в якості радгоспів і колгоспів на території підвладній цим утворенням почали будувати нові помешкання для робітників і селян. Так, у Фонтанці з’явилися перші двоповерхові будинки, окрім них будувалися і дерев’яні бараки, розраховані на тимчасове проживання. Перший двоповерховий багатокімнатний дім було збудовано у 1930-1931 рр. по вулиці Центральній. Житлові умови, зважаючи на сьогоденні стандарти, були жалюгідними. В одній кімнаті мешкало по 3-4 родини¹⁸. 1930 року було побудовано контору радгоспу, з їдальнею, магазином та клубом. Нажаль ця будівля не дожила до наших днів. Ще напередодні Великої Вітчизняної війни, у 1939 році в наслідок пожежі, були знищені і контора, і лінія механізованої доярки, до війни їх так і не встигли відновити.

На протязі 1930-х років триває активна робота по побудові нових будівель пов'язаних зі специфікою розвитку сільськогосподарської галузі села. Були побудовані п’ять корпусів розраховані на 600 голів великої рогатої худоби. Радгосп вже досяг певного статусу, адже його представники брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. З невідомих причин у 1938 році старий корівник було перебудовано на житлові приміщення. В світі немає нічого більш постійне, як тимчасове. У цих тимчасових бараках люди жили і через 50 років.