Пам'ять у пам’ятках (монументи присвячені подіям Великої Вітчизняної війни в межах Фонтанки).

Активні бойові дії на лінії оборони Східного сектору в 1941 році, та звільнення Комінтернівського району від румунських військ у 1944 році знайшли своє відображення в численних монументах й пам’ятках на території Фонтанської сільської ради. Найвідоміший з них – пам'ятник з червоного граніту воїнам-чекістам 249-го полку НКВС, які обороняли м. Одесу в 1941 році розташований неподалік від фонтанської гімназії. Це – символ визнання особистого вкладу цієї частини в оборону Одеси в надзвичайно складних умов.

В 1968 році було побудовано монумент пам’яті 38 односельців, що віддали життя на фронтах Великої Вітчизняної війні.

За півтора кілометри в західному напрямку від села знаходиться знакове місце, тут в 1941 році була розташована берегова батарея № 21, що під командуванням тридцятиоднорічного вихованця Одеського артилерійського училища капітана А. Кузнєцова мужньо захищала підступи до Одеси. В 1966 році за планом архітектора В. Лабунської, тут встановлена пам’ятна стела, у верхній її частині зірка з буквою «А» в центрі, що означала знак відмінної стрільби канонірів батареї. Частково збереглися земляні укріплення та фундамент гармат. В 1996 року меморіал було відновлено.

Місцевий цвинтар оберігає спокій загиблих бійців Червоної армії, тут знаходиться братська могила 20 воїнів 109-ї Гвардійської стрілецької дивізії та 295-ї стрілецької дивізії, що загинули в 1944 року при звільненні села, та могила льотчика 69-го винищувального авіаційного полку молодшого лейтенанта І. Семенова, він загинув 10 серпня 1941 року. Пам’ятник встановлено вже після Великої Вітчизняної війни – в 1949 році.²⁸

Відбудова народного господарства і адміністративно-територіальні перетворення (1940-1960-ті рр.).

Одразу після закінчення Великої Вітчизняної війни почалося відновлення Фонтанки. Вона була практично знищена. Не було, ані житлових будинків, ані технічних споруд. Але вже в 1944 році було започатковано дитячий садок, який розміщався в одній з кімнат двоповерхового будинку на вулиці Центральній. Організувала дитячий садок і працювала в ньому завідуюча Ф. Головченко.

Першим післявоєнним головою колгоспу імені Великого Жовтня, головного підприємства Фонтанки, став місцевий житель, колишній рибалка Михайло Ілліч Сочеслов. Під його орудою, та під орудою голови сільради, старого моряка з Крижановки, Матвія Константиновича Жуматина, почалося відновлення села. Цьому допомогло і те, що будинки будувалися з каменю, який можна було вільно дорізати ще з дореволюційних штреків. В той час заклали і 20 га під виноград та 15 га під сад.

В першу чергу зміни торкнулися адміністративно-територіального поділу. На території Одещини було багато німецьких поселень, деякі з них були колоніями, основаними ще на початку XIX ст. Після війни влада вирішила позбутися навіть німецьких назв. Але зміна адміністративно-територіального устрою торкалася не лише заміни назв німецьких на словянсько-радянські, разом із зміною назв відбувалося і укрупнення існуючих сільрад. Тому в лютому 1945 року було прийнято Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Одеської області»²⁹. По Комінтернівському району зміни торкалися лише наступного населеного пункту. Згідно цьому указу селище радгоспу 1 травня Спирідонівської сільради було перейменовано у селище Першотравневе. А після низки трансформацій, виокремлення Фонтанки у 1949 році в якості села, на 1954 рік Фонтанська сільська рада об’єднувала вже 12 населених пунктів.

На кінець 1940-х років Фонтанка вже майже вся була відбудована. Ось, як описується вид тогочасної Фонтанки у міській газеті «Большевистское знамя» за 1949 рік: «класичний сільський пейзаж зі стогами пахучого сіна, з коровами, вівцями, птахами тут отримує суттєве доповнення: безкрайні ряди стовпів з густою мережею електричних та радіотрансляційних дротів; довгі високі будівлі під черепичним дахом; башта з прибудовою – як з’ясовується пізніше, - складова частина колгоспного водогону; вулиці з домами нового типу, які побудовані за архітектурним проектом»³⁰. На 1956 рік було побудовано вже 120 нових комфортабельних домівок.

За словами голови колгоспу ім. Жовтневої революції, все село на кінець 1940-х років було вже радіофіковане.

В 1950-х роках у Фонтанці будуються нові будинки, як для селян, так і суспільного призначення. На протязі 1954-1956 рр. були збудовані Палац культури і чотири будинки для вчителів, почалося будівництво середньої школи. Розвивалася і промисловість. 1956 року було заплановано введення до ладу птахофабрики з клітковим утриманням на 10 000 курей. За попередніми розрахункам будівництво цієї птахофабрики мало принести колгоспу щороку понад 1 млн. карбованців прибутку³¹. Наступного року вона була відкрита.

Окрім промисловості і відбудови села розвивалась і культурна сфера. Вже на початку 1950-х років в селі було зареєстровано 220 читачів у місцевій бібліотеці. Підтримка бібліотеки йшла за декількома напрямками, по-перше, це подальша комплектація літературою, по-друге, це розширення площ зберігання і масштабів самої бібліотеки. Так, у 1951 році на придбання нової літератури було витрачено 1 000 карбованців. Гроші були видані правлінням колгоспу. На початок 1950-х років у бібліотеці нараховувалось 1 200 примірників книжок. За враженням бібліотекаря колгоспу ім. Жовтневої революції В. Кочерги, найбільшим попитом користувалися агротехнічна література, а особливо зоотехнічна, з початком роботи агрозооветкурсів в Фонтанці³².

Життя входило у мирне русло. Почалося і святкування різноманітних свят, звісна річ перевагу віддавали офіційним святам, на кшталт возз’єднання Росії і України, 300-річчя цієї події пишно відсвяткували у Фонтанці. Окрім офіційних промов у селі було проведено пісенний фестиваль, на якому хор учнів Фонтанської школи в складі 35 чоловік виступив із виконанням російських, українських і білоруських пісень³³.

З розвитком і відбудовою всіх сфер життєдіяльності відновив свою роботу і депутатський корпус сільради. Так, на середину 1950-х років у складі Фонтанської сільради було 43 депутати, з котрих 39 працювали у постійних комісіях. Чим займалися депутати 60 років тому? Здебільшого вони займалися розглядом скарг трудящих, розглядали і затверджували заяви, про чому на це мали витрачати не більше чотирьох днів. В газеті «Ленінським шляхом» писали про діяльність фонтанців: «…дещо зроблено і для налагодження роботи самого апарату сільради. Встановлено тверді дні – два рази на тиждень – прийому громадян в сільраді. В інші дні ми виїжджаємо в села і приймаємо громадян в кожному населеному пункті. Це дає нам можливість швидше розглядати скарги, ближче стояти до трудящих, забезпечувати їх консультацією з різних питань»³⁴.