Буремні роки війни (1941-1945 рр.)

Фонтанці у 1941-1944 роках випало одне з найскладніших випробувань за всю історію населеного пункту. Розташоване в безпосередній близькості від обласного центру – м. Одеса під час Великої Вітчизняної війни тут проходив один з основних рубежів лінії оборони Східного сектору. Село декілька раз переходило з рук в руки, що призвело до сильних руйнувань та втрат серед мирного населення.

За підрахунками вчених 403 мешканця села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 170 з них нагороджені орденами та медалями СРСР, 350 чоловік загинули в боях¹⁹. Це є найвищим проявом духовної сумлінності і віддання боргу перед батьківщиною. Фонтанці з честю витримали це випробування.

22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. З початку маючи замість інформації зразки радянської пропаганди населення і уявити собі не могло, що багатьом доведеться покидати рідні домівки, евакуюватися, а багатьом зі зброєю в руках доведеться загинути захищаючи рідний дім. З другої половини липня все частішими ставали налети авіації противника, Одеса і навколишні землі були об’єднані в Одеський оборонний район (ООР).

19 серпня 1941 року Військова рада оборонного району Ставки Верховного Головнокомандувача поставила низку завдань, серед яких – «Одеський район обороняти на рубежі: Фонтанка – Кубанка – Ковелівка – Отрадовка – хутір Першотравневе – Беляївка – Маяки – Кароліно-Бугаз до останнього бійця»²⁰. Це було пов’язано з положенням, що склалося під час бойових дій на Одеському напрямку, а також географічним та військовим фактором, місцевість дозволяла більш ефективніше вести оборону проти румунських військ, котрі чисельно перевершували сили захисників, а головне близькість до берегових батарей та кораблів Чорноморського флоту, що могли вогнем підтримати частини червоної армії. Поставлене завдання супроводжувалося масовою мобілізацією населення сіл, акумуляцією ресурсів для підготовки оборони на цій лінії, створення та розгалуження оборонних споруд.

В боях біля Фонтанки, особливо відзначилися прикордонники 26-го полку НКВС (в пам’ять про їх відвагу в селі встановлений пам’ятник), під командуванням майора О. Маловського (майор Олексій Маловський нагороджений за оборону Одеси орденом Червоного прапора, загинув 16 травня 1942 року в битві на Керченському півострові. На його честь названа вулиця в м. Одеса). Ще одним підрозділом, який захищав Фонтанку став 249-й конвойний полк НКВС. Але не лише прикордонники воювали на теренах Східного сектору оборони. Тут були і моряки з кораблів Чорноморського флоту, які взяли до рук гвинтівки і гранати і боронили від ворогів узбережжя Чорного моря в складі 1-го полка морської піхоти під орудою полковника Осіпова і піхотинці одного з полків 25-ї Чапаївської дивізії. В середині серпня до Крижанівки і Фонтанки були скеровані і частини 1-ї кавалерійської дивізії²¹.

Фонтанка, як і весь Комінтернівський район стали ареною запеклих боїв. Противник намагався енергійними і потужними ударами з боків взяти Одесу в лещата. Маючи перевагу в людській силі і техніці по окремим позиціям озброєння в 3-5 разів румуни не сумнівалися, що перемога буде легкою і безкровною. Але оборона міста на ближніх підступах затягнулася до середини жовтня 1941 року, обумовивши, таким чином, цілковите фіаско румунського бліцкригу на теренах південної України.

Характерною рисою оборони була її активність, досить часто захист змінявся контратакою, яскравий приклад, тому бої в районі с. Фонтанки. Так, 26 серпня 1941 року оборонці вдало контратакували війська противника і деяких місцях їм вдалося відкинути ворога на декілька кілометрів і нанести значних втрат живій силі румунських військ. Вже на наступний день, 27 серпня необхідно було витримувати потужні атаки двох полків супротивника, які вдалося відбити тільки завдяки важкій артилерії. В цьому бою був на голову розгромлений 35-й піхотний полк румунської армії. Трофеями вояків стали 4 гармати, 8 мінометів, 12 кулеметів, 20 автоматів, більш ніж 2 000 снарядів та полонені²².

28 серпня 1941 року майор О. Маловський отримав важкі поранення і командування на себе перейняв капітан Г. Рубцов. Взагалі велика кількість поранених була однією з головних проблем в ООР. На кінець серпня 1941 року в армійських шпиталях було більш ніж 3 000 важко поранених бійців і командирів, яких мали терміново вивести з міста до «більшої землі» морським шляхом²³. Незважаючи на великі втрати особового складу полк Маловського продовжував стримувати наступ противника до кінця оборони Одеси, опісля його було евакуйоване до Севастополю.

Румунські війська посилювали натиск на позиції радянських військ Східного сектору. Силами трьох дивізій ворог розпочав наступ по обидві сторони Куяльницького лиману. Він змусив відступити підрозділи 54-го полка на ділянці східніше Куяльницького лиману, йому вдалося захопити с. Гільдендорф (зараз с. Красносілка), с. Олександрівку, хутір Шевченко і продовжив наступ в напрямку с. Фонтанка, створюючи критичне положення для розміщеною тут берегової батареї № 21, на яку після втрати батареї № 412 припало основне навантаження та відповідальність з вогневої підтримки Східного сектору. Завдяки бійцям 26-го полка НКВС вдалося відвести небезпеку від батареї. Для того щоб врятувати становище до Фонтанки було перекинуто з резерву два підрозділи моряків і два зенітно-артилерійських дивізіони, які були прилаштовані вести вогонь по цілям не у повітрі, а на землі²⁴. Більше того вогонь есмінців «Бодрий», «Шаумян» та «Незаможник» і канонерських човнів «Червона Грузія», «Червона Вірменія» та «Червоний Аджаристан» на деякий час змогли стабілізувати стан у східному секторі і встановити чітку лінію фронту.

28 серпня румунські війська зайняли с. Фонтанка і почали просуватися в напрямку батареї № 21, яку вдалося відстояти завдяки героїзму особового складу, проте відчувалася чисельна перевага противника, а можливість захоплення батареї ворогом створила б катастрофічну ситуацію в обороні Одеси. Тому, 29 серпня вирішено було знищити гармати, а особистому складу відступи до міста. Пізніше артилеристи героїчної батареї увійшли до складу 1-го полку морської піхоти і продовжували вести бої у Східному секторі оборони міста²⁵.

Важливе місце займало с. Фонтанка в вересневому контрударі радянських військ, завдяки якому вдалося звільнити частину населених пунктів в Східному секторі. Так, 22 вересня 1941 року під час артилерійської підготовки було знищено вогневі вузли румун та попавши під обстріл частин. Чорноморські кораблі подавили спротив в районі Фонтанки. Пізніше, в цей день війська 421-ї та 157-ї стрілецьких дивізій зайняли населені пункти Фонтанку, Шевченко, Ільїчівку, Гільдендорф. Незабаром з ними возз’єднався десантний полк морської піхоти, який десантувався на берег з малих човнів та своєю несподіваною появою захватив противника в той час, коли він кого найбільше не очікував. В результаті вдало організованої наступальної операції противника було відкинуто від околиць Одеси, втрати румунських військ становили не менше 2 000 лише загиблими. Були звільнені низка населених пунктів, у тому числі і Фонтанка.

Ось, яким чином очевидець тих подій зобразив тимчасове хазяйнування румун на території села: «Безліч пляшок з-під горілки, вина і одеколону. На вікнах порнографічні листівки, недописані накази, листи… Бій закінчено. Ми в окопах, щойно залишених румунами. Це не окопи бійців армії, це скоріше склади мародерів з міжнародної товкучки. Чого тільки тут немає. Поруч із швейною машиною – добротний колгоспний кожух, жіночі плаття, дитячі ковдри, недопита пляшка вина, пухка перина…»²⁶.

Бойові дії у Східному секторі були одними із найзапекліших в обороні міста Одеси. Тут, на відкритому степовому просторі, 35 000 тисячній військовій силі ворога протистояли не чисельні кадрові військові з’єднання, резервні та ополченські підрозділи, зняті з морських кораблів моряки. Їх підтримували берегові батареї, без яких успішна оборона міста була просто неможливою²⁷.

Фонтанці, всі хто не вспів покинути село перед приходом румун, ховалися у катакомбах, в той час, як в самому селі трощили і грабували іноземні окупанти. Лише після контрнаступу у Східному секторі оборони стали відомі масштаби заподіяної шкоди.

З відходом 16 жовтня 1941 р. радянських військ з Одеси в Крим, починається румунська окупація. Комінтернівський район входить в т.з. Трансністрію, адміністративно-політичну одиницю на південно-західній Україні, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу. Спершу румуни зберігали колгоспи й радгоспи, а 1942 року колгоспи перетворено на «трудові общини», що поділялися на бригади з 20-30 родин, які були зобов'язані обробляти по 200-400 га землі для вилучення продовольчих товарів у місцевого населення. Румуни намагалися вивезти якомога більше цінностей.

На відміну від сусідніх сіл, окупованих тільки румунами, у Фонтанці стояла німецька берегова артилерійська батарея. Їм приглянулася висота над морем. Німці обгородили територію колючим дротом, мешканців з будинків вигнали, встановили особливий режим. Бували дні, коли нацисти лютували, але масштабних карних операцій все ж таки не влаштовували.

9 квітня 1944 року після запеклих боїв Фонтанку було звільнено в ході Одеської наступальної операції, військами 3-го українського фронту (під командуванням генерала армії Р.Я. Малиновскього) 5-ї ударної армії при підтримці Чорноморського флоту.

Спустошення яке було в селі можна собі тільки уявити. Відразу після звільнення села в радгоспі залишилося лише дві корови, четверо коней і лише два трактори. Всі суспільні і господарські приміщення були знищені відступаючими німецькими військами, або в наслідок артилерійських і авіаційних бомбардувань. А сама Фонтанка являла собою страшну картину: обгорілі стелі колишніх домівок селян, знищені вщент будівлі, поля і городи, які поросли бур’яном.