1905-1907 Роки: революція і реформи

Розділ 2. 1905-1907 роки: революція і реформи

Невдала війна Росії з Японією дестабілізувала ситуацію в країні. По­разки на Далекому Сході пов'язували в суспільстві з кризою самодержавної системи. Росія опинилася перед вибором: або продовження старого урядо­вого курсу, або рішуча зміна самої моделі модернізації, яка вимагала при­скорення, гармонізації і справедливого розподілу пов'язаних з нею проблем між різними соціальними верствами, і "верхами" суспільства також. І що менш дієздатною в цій ситуації виглядала влада, то реальнішою ставала перс­пектива революції як радикального виходу з глухого кута.

1. "Кривава неділя" і наростання революційних настроїв

Страйк на Путіловському заводі в Петербурзі, який розпочався 3 січ­ня 1905 р., став прологом революційних подій у Росії. Робітники вимагали підвищення зарплати, скасування понаднормованих робіт, встановлення 8-годинного робочого дня. їх підтримали інші заводи й фабрики, і 8 січня страйк охопив понад 100 тис. робітників столиці. У цих умовах священик Г. Гапон, який мав вагомий вплив у робітничому середовищі, вирішив спряму­вати незадоволення робітників у мирне, законне річище. Разом зі своїми со­ратниками він написав петицію цареві, у якій йшлося про важке становище народу, про його надії на царя, про потребу формування народного пред­ставництва, яке би допомогло керувати країною. До петиції були внесені й конкретні політичні вимоги: амністія політичних в'язнів, недоторканність особи, свобода слова, преси, зборів, рівність усіх перед законом, дозвіл на створення професійних робітничих спілок, скасування викупних платежів селян за землю і передача її у всенародну власність.

Імператор знав про заплановану ходу робітників до Зимового палацу, призначену на 9 січня 1905 р. Спочатку він мав намір вийти до демонстран­тів, але з метою безпеки його переконали залишити Петербург. Микола II з сім'єю відбув у Царське Село. Підсилений столичний гарнізон зайняв під­ступи до Зимового палацу та інших урядових установ. Вранці 9 січня 1905 р. 140-тисячна демонстрація, яку очолював Г. Гапон, з хоругвами, іконами, порт­ретами царя і співом молитов рушила до Зимового палацу. На Двірцевій площі по них було відкрито вогонь. За різними даними, було вбито від 100 до 200 осіб і кілька сотень поранено*. Як свідчать записи в його щоденнику,

* За кілька днів Г. Гапона позбавили сану і духовного звання. Щоб уникнути арешту, він виїхав за кордон. Наприкінці 1905 р. Г. Гапон повернувся до Петербурга і з допо­могою поліції спробував відродити робітничу організацію. Однак його ідеї і методи вже застаріли: в Петербурзі діяла Рада робітничих депутатів, країна була охоплена селянськими заворушеннями. У квітні 1906 р. Гапона знайшли мертвим на дачі біля Петербурга. За кілька років із спогадів есера Петра Рутенберга стали відомі обставини загибелі священика. Дізнавшись про зв'язки Гапона з поліцією, за рішенням партії Рутенберг, який був близьким другом священика, і кілька робітників вбили Гапона.

303

Росія на початку XX ст.

Микола II був шокований подіями в столиці. Престиж влади було серйозно підірвано в усьому суспільстві. Країною прокотилася хвиля робітничих страй­ків, студентських демонстрацій, протестів у пресі та у відкритих листах гро­мадських діячів, учених, письменників. Звільнення начальника петербур­зької поліції та відставка міністра внутрішніх справ Святополка-Мирського не зупинили протестів по всій імперії, які щотижня набували дедалі загроз­ливішого характеру.

Під натиском масового руху уряд змушений був піти на деякі полі­тичні поступки. Цар 18 лютого 1905 р. видав рескрипт на ім'я нового мі­ністра внутрішніх справ Олександра Булигіна, якому доручали розробити закон про скликання виборного представницького органу - законодорадчої Державної думи.

У цих умовах ліберальна громадськість не припиняла тиску на владу. По всій країні виникали різноманітні спілки і об'єднання, які створювали за професійною ознакою, але їхня діяльність мала політичний характер. Засно­ваний у травні 1905 р. Союз союзів - об'єднання 14 союзів на чолі з май­бутнім лідером кадетів П. Мілюковим - звернувся з відозвою до народу, у якій містився заклик до конституційних перетворень і скликання Установчих зборів. Водночас піднялася травнева хвиля робітничого руху, яка охопила 180 міст країни. Під час страйків виникали Ради робітничих уповноважених (депутатів), які від імені робітників висували економічні та політичні вимо­ги (останні, зазвичай, під упливом соціал-демократів та есерів). Від весни-літа 1905 р. до страйкового руху робітників приєднувалися широкі маси се­лянства, армія і флот. Селянські заворушення охопили губернії Чорноземного центру, Середнього Поволжя, Україну, Білорусь, Балтію, Грузію. 14 червня 1905 р., незадоволені умовами служби, повстали моряки одного з найкра­щих кораблів Чорноморського флоту - панцерника "Князь Потьомкін Тав­рійський". Після 11 днів рейду "Потьомкін" прибув у румунський порт Констанца і здався місцевій владі.

На тлі наростання соціальної й політичної напруженості 6 серпня 1905 р. було опубліковано царський маніфест, який проголошував скликання законо­дорадчої Державної думи. Цей проект за іменем міністра внутрішніх справ одержав назву "Булигінської думи". Вибори мали бути багатоступеневими, за трьома куріями - землевласницькою, міською та селянською, виборче пра­во поширювалося на осіб чоловічої статі не молодших ніж 25 років, а деякі категорії населення (військовослужбовці, учні та студенти, робітники, ре­місники, наймити, "бродячі інородці") у виборах не могли брати участі. Ви­бори від низки національних окраїн (Царства Польського, Сибіру, Кавказу та ін.) проводилися за особливими правилами. Ліберальні кола, хоч і з де­якими обмовками, підтримали проект скликання законодорадчої Думи, а ліві політичні сили виступили з критикою і закликали до бойкоту виборів. Од­нак за декілька тижнів події в країні почали розвиватися так стрімко і драма­тично, що влада змушена була піти на серйозніші поступки.

304

1905-1907 роки: революція і реформи