8. Подвоєні й неподвоєні приголосні в іншомовних словах

1. Приголосні не подвоюються в загальних назвах іншомовного походження: грип, група, бравісимо, піанісимо, лібрето, комісія, ват (Ватт), фін (фіни).

Тільки в окремих загальних назвах зберігається подвоєння: булла, аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), манна (манний) мотто, нетто, панно, тонна, білль, вілла, мулла, дурра, мірра.

2. Подвоєння відбуваються при збігу однакових приголосних префікса й кореня слова, якщо непрефіксальне слово в мові вживається самостійно з протилежним значенням: імміграція (міграція), інновація (новація), ірраціональний ( раціональний), ірреальний (реальний).

Але в словах типу нотація – анотація, конотація приголосний не подвоюється на письмі, бо неприфіксальне слово своїм змістом далеко відійшло від префіксального.

3. Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах: Андорра, Голландія, Марокко, Міссурі, Ніцца, Джанні, Руссо, Шиллер, Торрічеллі та в загальних назвах, утворених від власних назв: андоррський, марокканський, міссурійський.

Тема 3 складні випадки правопису іменників

1. Деякі правила відмінювання іменників.

2. Особливості відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку однини.

3. Складні випадки правопису імен.

4. Творення і правопис імен по батькові.

5. Складні випадки правопису прізвищ слов’янського походження.

6. Правопис складних особових імен та прізвищ.

1. Деякі правила відмінювання іменників

При відмінюванні іменників треба пам’ятати такі правила:

1. У давальному (кому? чому?) й місцевому (на кому? на чому?) відмінках однини в іменниках усіх відмін і груп буває лише закінчення -і (а не - и), причому г, к, х перед і чергуються із з, ц, с: нога - нозі, на нозі; рука - руці, на руці; муха - мусі, на мусі; ріг – рогу, на розі; око – оку, в оці; вухо – вуху, у вусі; піч - печі, на печі; верф – верфі, на верфі; лоша - лошаті, на лошаті. В орудному відмінку ( ким? чим?) у іменників твердої групи закінчення - ою: водою, хатою, а у м'якої та мішаної групи - ею(- єю): землею, мрією, грушею, біржею.

2. У закінченнях іменників I та II відміни, а також у закінченнях і суфіксах іменників III та IV відміни після нешиплячих пишемо я (а не а): буря - бурям, бурями, у бурях; токар - токарям, токарями, на токарях; звіря - звіряти, звіряті, звірята.

3. У закінченнях і суфіксах іменників після шиплячих та р, яким закінчується склад слова,пишемо а (а не я): круча - кручам, кручами, на кручах; комар - комара, комарам, на комарах.

4. В іменниках III відміни в орудному відмінку однини перед закінченням приголосні подовжуються відповідно до правил, тобто між двома голосними: папороть - папороттю, річ - річчю, розкіш - розкішшю, але мудрість - мудрістю , радість - радістю. Перед закінченням після губних ставимо апостроф відповідно до правил: любов’ю, матір’ю, Об’ю, Перм’ю.

Особливу увагу слід звернути на відмінкові закінчення іменників чоловічого роду II відміни у родовому відмінку однини, які мають два варіанти закінчень: -а(-я) або -у(-ю). Це залежить від лексичного значення іменників.