4. Текст як форма існування наукового знання

Входження знання до терміносистем окремих наук має велике значення у зближенні наукового знання із системою мови. На етапі формування терміносистем наукове знання ніби вростає в систему тієї чи іншої конкретної національної мови. Терміни, слова і словосполучення утворюють лексико-семантичне поле, вибудовуються в лексико-семантичні парадигми.

Отже, усяке наукове знання втілюється у тексти і пізнається через тексти.

Текст ( лат. textum – зв'язок, поєднання, тканина) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими й формотворчо-граматичними зв'язками, а в загальнокомпозиційному, дистанційному плані – спільною темою і сюжетною заданістю.

До складу тексту входять:

а) речення поєднані між собою;

б) надфразові єдності (складні синтаксичні цілі).

Надфразові єдності складаються з двох частин: текстового суб'єкта (про що говориться в тексті) і текстового предиката (що говориться в тексті про текстовий суб'єкт).

Проаналізуємо текст:

“Банк створив акціонерний капітал. Виходячи з інтересів банку та з метою захисту вкладів акціонерів від інфляції, статутний капітал банку систематично збільшується. Він є найбільшим серед комерційних банків України…”

У цьому тексті перше речення – суб'єкт, у якому йдеться про банк, що створив капітал. А всі наступні речення становлять предикат, у них конкретизується думка, виражена суб'єктом.

Наукове знання може бути виражене у різних видах первинних текстів:

• усних (дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми у колі фахівців);

• письмових (доповідь, дисертація, стаття, монографія).

У тексті є: зміст знання (функціонує як семантика тексту) і саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації).

Знання може бути науковою інформацією тільки в системі суспільних комунікацій. Спілкуючись, науковці мають можливість уточнити зміст понять, а в ході обговорення може виникнути нове знання. Найбільш повно наукове знання про предмет, його ознаки й властивості реалізуються в жанрі наукової монографії. Близькими до наукової монографії є підручники для вищих навчальних закладів. Вони відзначаються наявністю визначень, чіткістю побудови і викладу.

До складових компонентів структури наукового тексту відносяться:

• його макроструктура і загальна архітектоніка (композиція, типи розділів, глав, параграфів, абзаців, схем, малюнків тощо);

• лексика (загальновживана, наукова, термінологічна);

• морфологічні й словотворчі засоби;

• синтаксис;

• семантика, що пронизує усі компоненти тексту.

Наукові знання можуть бути викладені у текстах різних жанрів: дисертація, монографія,підручник, доповідь, конспект, анотація, реферат, стаття, рецензія, відгук тощо.

Лексико-граматичні завдання для самостійної роботи заняття № 1

Передтекстові завдання:

1.Запишіть і запам'ятайте слова: внешнеторговый – зовнішньоторговельний; целенаправленный – цілеспрямований; соотношение – співвідношення; воздерживаться – утримуватися; непосредственный – безпосередній; воздействие – вплив; выгода – вигода; преимущество – перевага; частичный – частковий; устранение – усунення; застой – застій.

2.Культура мовлення:

ім. отношение (рос.) в українській мові має такі варіанти перекладу:

а) ставлення (обходження з ким (чим)-небудь);

б) відношення (причетність);

в) стосунки, взаємини, відносини (зв'язки між людьми, країнами);

ім. объём (рос.):

а) обсяг ( розмір, величина чого-небудь);

б) об'єм (величина чого-небудь, вимірювана в кубічних одиницях).

Складіть словосполучення з даними іменниками.

3.Зробіть письмовий переклад тексту.

ВНЕШНЕТОРГОВАЯ ПОЛИТИКА

Внешнеторговая политика – это целенаправленное воздействие государства на торговые отношения с другими странами.

Основные цели внешнеторговой политики:

- изменение степени и способа включения данной страны в международное разделение труда;

- изменение объёма экспорта и импорта;

- изменение структуры внешней торговли;

- обеспечение страны необходимыми ресурсами;

- изменение соотношения экспортных и импортных цен.

Существуют два основных направления внешнеторговой политики:

- политика свободной торговли;

- протекционизм.

Политика свободной торговли – государство воздерживается от непосредственного воздействия на внешнюю торговлю. Эта политика обеспечивает максимальную свободу для действия рыночных сил в стремлении получить наибольшие выгоды от международного экономического обмена. Положительные политические последствия связаны с усиливающейся взаимозависимостью государств. Политика свободной торговли даёт преимущества более развитым странам, хотя в чистом виде не применяется.

Протекционизм – государственная политика, направленная на защиту национальной экономики от иностранной конкуренции путем использования тарифных и нетарифных инструментов регулирования торговли. Однако полное или частичное устранение иностранной конкуренции может привести к застою, так как ослабляется заинтересованность отечественных предпринимателей в повышении технического уровня и эффективности производства.

Крайняя форма протекционизма – экономическая автаркия – означает стремление страны ограничить импорт только теми товарами, которые в данной стране производиться не могут, а экспорт допускается в той мере, в которой он обеспечивает необходимый импорт.

Выделяют несколько форм протекционизма: селективный (против отдельных стран либо товаров), коллективный (объединения стран против других государств, в них не входящих), отраслевой (защита определённых отраслей), скрытый (осуществляется методами внутренней экономической политики).

Завдання:

1. З'ясуйте приналежність тексту до певного стилю. Проаналізуйте його основні мовні засоби (письмово).

2. Випишіть із тексту наукову лексику, яка відноситься до загальнонаукової та вузькоспеціальної.

3. Випишіть із тексту терміни. Згрупуйте їх за походженням (власномовні й іншомовні).