2. Життєвий і творчий шлях п. Корнеля. Особливості драматургії («Сід», «Горацій», Драматургічні принципи)

Процес формування класицизму дав відчутні результати вже наприкінці 30-х років XVII століття. Основним жанром нового стилю стала класична трагедія, що зображувала ідеалізовані пристрасті та піднесених героїв.

Найвизначнішим представником класичної трагедії на першому етапі її розвитку був П’єр Корнель (1606—1684).

Життя Корнеля небагате на зовнішні події. Основні віхи його життя співпадають із датами постановки його п'єс, з їх успіхами або, навпаки, провалами.

П'єр Корнель народився 6 червня 1606 року у Руані, в Нормандії. Батько його, заможний буржуа, адвокат за професією, готував і сина до цієї діяльності, але помилився у своїх сподіваннях. Коли молодий Корнель, закінчивши навчання, приступив до виконання адвокатських обов'язків, виявилось, що він не лише не володів ораторським мистецтвом, але й був косноязичним; дрібниця, про яку з подивом зазначають сучасники — настільки різко вона контрастувала із ораторським, декламаційним стилем його трагедій.

Свою літературну діяльність Корнель розпочав із маленьких галантних віршів, після яких побачила світ його перша комедія «Меліта» (1629). Це стало початком його літературної і театральної кар'єри. Ця комедія, а також інші, написані Корнелем протягом 1631— 1636 рр., нині забуті і не складають слави поета, але свого часу були тепло зустрінуті глядачами.

Корнель випробував свої сили у жанрі трагедії, написавши «Медею» (1635) (за мотивами однойменної трагедії давньоримського драматурга та філософа Сенеки), але це ще не було початком його справжньої слави. Справжньою віхою у житті та творчості Корнеля стала п'єса «Сід», поставлена наприкінці 1636 або на початку 1637 року.

Успіх п'єси була величезним. Проте він мав й інший бік: проти Корнеля виступила спілка другосортних драматургів, що таємно підтримувалась фактичним правителем Франції — кардиналом Ришельє. Французька Академія визнала трагедію «неправильною», незначною і навіть шкідливою з точки зору суспільної моралі.

Доки тривала дискусія навколо «Сіда», на Корнеля сипалися найжахливіші звинувачення (найчастіше, не літературного, а морального плану). Поет мужньо захищався. Коли ж французька Академія своїм рішенням відкрито підтримала його ворогів, він відмовився від подальшої боротьби і повернувся до Руану.

Цей відступ був тимчасовим: у 1640 році Корнель привіз до Парижу дві нових трагедій — «Горанія» та «Цінну», які за змістом та за формою вже більшою мірою орієнтувалися на вимоги класичної поетики. Цього разу успіх не був затьмарений злобною критикою. Це було вже офіційне визнання, ще більш закріплене наступною трагедією «Полієвкт».

Репутація Корнеля як першого драматурга Франції залишалась незмінною аж до 1652 року, коли його 22 за рахунком п'єса — «Пертарит» — зазнала повного провалу.

Твердо вирішивши назавжди просі йтися із театром. Корнель їде до Руану, як колись, 15 років тому. Туз, протягом семи років він веде усамітнений спосіб життя, займається перекладами та працює над теоретичним трактатом з драматургії.

Проте, у 1659 році, отримавши від суперінтенданта фінансів Фуке замовлення на п'єсу для придворного свята, Корнель знову погоджується повернутися до Парижу. Майже щороку він ставить на сцені нову п'єсу, але всі вони однотипні.

Починаючи з середини 1660-х років Корнель особливо гостро відчуває свою старомодність: це було пов'язано із зростаючим успіхом його молодшого сучасника Расіна,

Десять років відділяють останню трагедію Корнеля «Сурена» (1674) від його смерті. Ці роки Корнель провів у Парижі, але якнайдалі від літературного та театрального життя. Літературні заслуги Корнеля на той час були забутими. Навіть королівська пенсія, пожалувана йому у 1663 році, була забрана у нього, коли він відійшов від театральної діяльності.

Смерті його 1 жовтня 1684 року пройшла майже непоміченою.

Гак. поет пережив свою славу, але в очах сучасників він назавжди залишився великим Корнелем.