Розділ 3 бюджетний дефіцит і джерела його фінансування

§ 3.1. Стан бюджету та засади його балансування

Як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування, бюджет повинен відповідати принципу збалансованості, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

У процесі збалансування бюджету шляхом співставлення дохідної і видаткової частин формується його баланс (стан бюджету), який визначається такими показниками як: рівновага доходів і видатків бюджету, бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками бюджету), бюджетний дефіцит (перевищення видатків над бюджетними доходами).

Показник рівноваги доходів і видатків свідчить про збалансованість бюджету, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому періоді. Рівновага доходної і видаткової частини бюджету є його природнім станом, за якого усі планові видатки забезпечені відповідними джерелами фінансування. Стан рівноваги бюджету може вважатися оптимальним, а його досягнення – найважливішим завданням бюджетного планування. В їх основі бажання суб’єктів отримувати якомога більше асигнувань і сплачувати якомога менше податків. Така суперечність максимально утруднює процес балансування бюджету.

Профіцит бюджету є рідкісним явищем, а від того вважається специфічним, адже інститут держави не діє на принципах комерційного розрахунку і не має на меті отримання додаткової фінансової вигоди. Більш допустимим є збалансований бюджет, коли видаткові і доходні статті є рівними. Затвердження профіцитного бюджету є виправданим з точки зору необхідності погашення державного боргу, утвореного в попередні періоди. Саме таке положення містить і Бюджетний кодекс України, який, окрім можливості направлення сум перевищення бюджетних доходів над видатками на погашення основної суми боргу, мету бюджетного профіциту вбачає у забезпеченні встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та придбання цінних паперів. Отже, затвердження бюджету з перевищенням доходної частини над видатковою в Україні має регламентований характер, що обмежує вплив профіциту на економічні процеси.

У будь якому разі бюджетний профіцит можна вважати доволі відносним показником, адже ситуацію, за якої відсутні напрями витрачання коштів уявити доволі важко. А якщо кошти на погашення основної суми боргу перевести в склад бюджетних видатків, то профіциту у бюджеті не спостерігатиметься.

Бюджетний дефіцит є складним явищем, що має вплив на увесь спектр економічних відносин у державі. Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення величини бюджетних видатків над доходами, за рахунок яких вони здійснюються. Наявність дефіциту означає, що бюджет планового року містить такі статті видатків держави, які не мають грошового забезпечення за рахунок постійних доходів. Таке явище здебільшого є негативним, однак не свідчить про незбалансованість бюджету у цілому, оскільки у процесі його складання і затвердження визначаються необхідні джерела фінансування дефіциту. Таким чином, дефіцит є балансуючою статтею бюджету, що має власні джерела фінансування.

Найпоширеніші протягом кількох століть класичні ідеї на початку ХХ століття замінили кейнсіанські рецепти подолання економічної кризи. У 60–70-ті роки ХХ століття популярними були ідеї обмежено регульованої економіки, від чого й донині не відмовились уряди багатьох країн. У 1980-ті роки лідируючі позиції у світі зайняла школа монетаризму, що засвідчило поворот до ринкового фундаменталізму.

Регулювання бюджету з позиції його балансування базується на основні трьох концептуальних підходів: збалансування бюджету на щорічній основі, збалансування бюджету на циклічній основі, ідея „функціональних фінансів”.

Щорічно збалансований бюджет, видатки якого відповідають доходами, на початку ХХ століття вважався ключовою ціллю фінансової політики розвинених капіталістичних країнах. Проте така концепція регулювання бюджету не позбавлена негативних ефектів, адже навпаки посилює циклічність економіки. Наприклад, антирецесійні заходи в умовах кризи (підвищення податкових ставок, скорочення державних витрат), спрямовані на компенсацію втрачених від падіння виробництва та зростання безробіття податкових платежів, скоріш за все призведуть до скорочення сукупного попиту в державі, а отже тільки поглиблять падіння виробництва. Таким чином, щорічно збалансований бюджет посилює циклічні коливання в економіці, що не дозволяє таку форму політики регулювання бюджету вважати універсальною. Проте вона несе й певний позитив, так як дає можливість обмежити небажане і економічно необґрунтоване розширення державного сектора, дисциплінуючи парламентарів і урядовців.

Балансування бюджету на циклічній основі дозволяє частково нівелювати циклічні коливання в економіці. При цьому регулювання відбувається не в межах року, а в межах циклу підйому або спаду. Логічне обґрунтування цієї концепції бюджетної політики випливає з необхідності подолання спаду в економіці через зниження податкових ставок і збільшення урядових витрат. Такі дії уряду мають на меті стимулювати розвиток економіки, але разом з тим провокують утворення бюджетного дефіциту. У ході подальшого інфляційного підйому уряд змушений підвищувати податкові ставки. Позитивне сальдо бюджету, що виникає при цьому, може бути використано на погашення державного боргу, що виник в результаті фінансування бюджетного дефіциту в період спаду. В результаті проведення антициклічної політики бюджет балансується, проте не на щорічній основі, а за період в декілька років. Ключова проблема такої концептуальної ідеї полягає в тому, що спади і підйоми в економічному циклі можуть бути неоднаковими за амплітудою та тривалістю, а, отже, бюджетні надлишки в умовах піднесення не гарантовано компенсують бюджетні дефіцити кризового періоду.

Відповідно з ідеєю „функціональних фінансів” питання балансування бюджету – на щорічній або на циклічній основі – другорядне. Первинною метою державних фінансів є балансування економіки, а не бюджету. Досягнення цієї мети може супроводжуватись як стійким позитивним сальдо бюджету, так і зростаючим державним боргом. Відповідно до даної концепції проблеми, пов’язані з державними дефіцитами або надлишками, незначні у порівнянні з небажаними альтернативами тривалих спадів або стійкої інфляції. Державний бюджет, насамперед, є інструментом досягнення та підтримання макроекономічної стабільності і уряд не повинен сумніватися, реалізуючи політику дефіцитного фінансування державної діяльності.

Друга і третя концепції лежать в основі фінансової політики, що орієнтована на бюджетний дефіцит і спирається на потенціал грошової системи країни, така політика передбачає:

— наявність значного золотовалютного потенціалу країни;

— контроль за розвитком бюджетного дефіциту і пошук джерел його покриття;

— виділення бюджетних асигнувань на заходи, що дають значний економічний ефект.

При всій привабливості політики дефіцитного фінансування державної діяльності, її варто трактувати – як вимушений крок у діяльності уряду в умовах зміни фаз економічного циклу.