Розділ 3. Конкурентоспроможність організації.

§ 3.1. Ринковий механізм конкуренції .

Стрижнем економічного механізму управління компанією є ринковий механізм конкуренції і ціноутворення, традиційний механізм відтворення факторів виробництва (механізм самоокупності) і акціонерний механізм самофінансування інвестицій (для акціонерних суспільств).

Основу ринкового механізму конкуренції і ціноутворення складають конкурентне середовище і конкурентні стратегії учасників ринку (продавців і покупців). Конкурентне середовище визначається формою ринку (поліполія, олігополія, монополія та їх модифікації). Конкуренція продавців за збут своїх товарів при перевищенні пропозиції над попитом і конкуренція покупців за покупку потрібного товару при перевищенні попиту над пропозицією утворюють механізм цін, що встановлює ціну рівноваги. Конкурентні стратегії визначаються чинниками попиту і пропозиції. Динаміка попиту і пропозиції під впливом різних чинників породжує процес безперервної адаптації підприємств і споживачів їх продукції до кон'юнктури ринку. Держава регулює ринок, підтримуючи добросовісну конкуренцію, забороняючи недобросовісну конкуренцію і обмежуючи монополістичну діяльність.

Механізм відтворення факторів виробництва покликаний забезпечити безперервну самоокупність підприємства. Він включає механізми оплати праці, відтворення виробничих запасів і відтворення основних виробничих фондів (капіталу). Перехід до ринкової економіки супроводжується в Україні деградацією механізму відтворення капіталу (механізмів оборотних коштів і амортизації), що викликало необхідність створення специфічного механізму банкрутства підприємств. Останній покликаний відновити дієздатність механізму самоокупності, або здійснити ліквідацію збиткового підприємства, що перетворилося на неплатоспроможного боржника.

Акціонерний механізм реалізується шляхом накопичення акціонерного капіталу і його інвестування в розвиток, а також шляхом реінвестування прибутку. Накопичення капіталу досягається емісією акцій і зростанням їх курсу на вторинному ринку в результаті ефективної діяльності акціонерного товариства. Частка прибутку, реінвестованого в розвиток, визначається інвестиційною політикою акціонерного товариства, яка залежить від структури акціонерної власності, (розподілу акцій серед акціонерів). Якщо вирішальну роль в управлінні акціонерним товариством відіграє угрупування акціонерів, зацікавлене в отриманні доходів в перспективі, то пріоритет при розподілі прибутку віддаватиметься його реінвестуванню в розвиток; якщо вирішальна роль належить угрупуванню, зацікавленому в отриманні поточних доходів, пріоритет віддаватиметься оплаті дивідендів в збиток розвитку.

Механізм позикових засобів реалізується через традиційний механізм інвестиційного кредитування, принципово нові для наших підприємств механізми лізингу і венчурного (ризикового) фінансування, а також шляхом випуску підприємством (компанією) власних облігацій. Областю венчурного фінансування є ризикові підприємства, що висувають і готові реалізувати перспективні ідеї і проекти. Лізинг є своєрідною формою інвестицій, при якій лізингодавець фінансує інвестиції лізингоотримувача, видаючи йому кредит не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). Випуск облігацій розрахований на масового інвестора і може стати ефективним механізмом розвитку тільки успішних підприємств, що володіють можливостями забезпечення позики і високим іміджем.

Механізми державного регулювання діяльності компанії мають економічну, організаційно-адміністративну, правову і політичну природу. У економічному механізмі найважливіше значення мають:

• політика приватизації, під впливом якої складається і розвивається підприємництво;

• участь держави в капіталі компаній з метою забезпечення державних пріоритетів в найважливіших виробництвах;

• антимонопольна політика, направлена на створення конкурентного ринку і, отже, на формування ринкового механізму конкуренції і ціноутворення.

Не дивлячись на те, що трансформація форм власності дозволяє підприємствам самостійно здійснювати фінансування науково-технічного розвитку виробництва, обов'язковою складовою економічного механізму управління розвитком залишається механізм державної підтримки. Це пояснюється низкою обставин. По-перше, тривалістю періоду, протягом якого окупляться витрати. Саме у цей період підприємства потребують фінансової підтримки, компенсуючи в подальшому витрати держави підвищенням податкових відрахувань за рахунок зростання ефективності виробництва. По-друге, викликані вимогами ринку радикальні і, перетворюючі нововведення (перехід до нового життєвого циклу технології/попиту і зміна технологічної спеціалізації) є капіталомісткими і вимагають концентрації значних ресурсів. Держава зацікавлена в таких нововведеннях, оскільки їх реалізація веде до переходу промислового виробництва на якісно новий рівень. По-третє, наступаюча постіндустріальна епоха характеризується створенням нових технологій і продуктів, розрахованих на прищеплення нових потреб. Тривалість інноваційного циклу таких виробництв збільшується, оскільки в нього включається етап визнання нової продукції споживачем. Водночас перехід виробництва на рівень постіндустріальної епохи створює широкі можливості для включення економіки держави в світове народне господарство.

Механізми державної підтримки науково-технічного розвитку виробництва різноманітні. Основу цих механізмів складають бюджетне фінансування науки і освіти та раціональна система податків. Наука покликана створювати принципово нові технології і продукти, система освіти – готувати висококваліфіковані кадри робітничих, фахівців і менеджерів; система податків повинна дозволити підприємствам мати достатній рівень реінвестування прибутку і амортизаційних відрахувань, забезпечуючи самостійність підприємств в розвитку виробництва.

Іншими механізмами державної підтримки є:

• різні форми заохочення інвестиційної активності і прогресивних технологій. Однією з таких форм, наприклад, може бути венчурне фінансування з боку держави ризикових проектів, реалізація яких дозволяє створити лідируючі технології;

• раціоналізація структури державного попиту і розміщення замовлень з метою досягнення рентабельності державних замовлень на рівні не нижчому за рентабельність ринкового попиту;

• державне регулювання цін, тарифів і мит, що має часто не тільки економічну, але і політичну спрямованість.

Структура економічного механізму управління компанією наведена на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Структура економічного механізму управління компанією.