§ 3.4. Поняття та джерела фінансування бюджетного дефіциту

Відповідно до Бюджетного кодексу України під фінансуванням бюджету розуміють надходження та витрати бюджету, пов’язані із зміною обсягу боргу, обсягу депозитів, цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення його профіциту. Фінансування бюджету характеризується такими рисами:

— операції з фінансування бюджету включають як надходження, так і витрачання грошових ресурсів, адже пов’язані із бюджетним сальдо;

— у бюджеті операції фінансування відображаються окремо, оскільки не належить ні до доходів, ні до видатків;

— фінансування бюджету розраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу;

— розмір бюджетного дефіциту (або надлишку) дорівнює розміру нетто-фінансування (перевищення позитивного фінансування над від’ємним – дефіциту, а інакше – профіциту).

Поняття „фінансування бюджету” і „фінансування бюджетного дефіциту” не є тотожними, адже у фінансуванні бюджету враховуються не тільки залишки готівки, що використовуються для покриття бюджетного дефіциту, а й операції з іншими активами, які призначені для управління ліквідністю бюджету (подолання тимчасових касових труднощів, які повинні бути ліквідовані до закінчення бюджетного періоду). Таким чином, фінансування бюджету за своїм змістом є ширшим поняттям ніж фінансування дефіциту, проте функціональний підхід до групування джерел фінансування в обох випадках є схожим.

В основі визначення і групування джерел фінансування бюджету лежить бюджетна класифікація. Відповідно до Бюджетного кодексу України, класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками (табл. 3.6):

— фінансування за типом кредитора – за категоріями кредиторів або власників боргових зобов’язань;

— фінансування за типом боргового зобов’язання – за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

Таблиця 3.6

Класифікація фінансування бюджету

Фінансування за типом кредитора

Фінансування за типом боргового зобов’язання

Внутрішнє фінансування: – фінансування за рахунок коштів державних фондів; – фінансування за рахунок позик банківських установ (в тому числі Національного банку України); – інше внутрішнє фінансування; – надходження від приватизації державного майна; – фінансування за рахунок залишків коштів на рахунках бюджетних установ; – зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю; – коригування; – фінансування за рахунок зміни залишків коштів бюджетів; – міни обсягів товарно-матеріальних цінностей Зовнішнє фінансування: – позики, надані міжнародними організаціями економічного розвитку – позики, надані органами управління іноземних держав; – позики, надані іноземними комерційними банками; – позики, надані постачальниками; – позики, не віднесені до інших категорій; – зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю; – коригування

Фінансування за борговими операціями: Запозичення: – внутрішні запозичення; – довгострокові зобов’язання; – середньострокові зобов’язання; – короткострокові зобов’язання та векселі; – інші зобов’язання; – зовнішні запозичення; – довгострокові зобов’язання; – середньострокові зобов’язання; – короткострокові зобов’язання та векселі; – інші зобов’язання Погашення: – внутрішні зобов’язання; – зовнішні зобов’язання Надходження від приватизації державного майна Фінансування за активними операціями: – зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю; – зміни обсягів готівкових коштів; – фінансування за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку; – зміни обсягів товарно-матеріальних цінностей

Класифікаційна ознака фінансування бюджету за типом кредитора передбачає, що джерела фінансування поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні джерела – це надходження від сектору державного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії цінних паперів, що здійснює Міністерство фінансів України, надходження від органів грошово-кредитного регулювання і банківських установ та інші внутрішні джерела. Зовнішні джерела включають позики, отримані від міжнародних організацій, позики, отримані від іноземних комерційних банків та інші.

Класифікація фінансування бюджету за типом боргового зобов’язання передбачає, що фінансові зобов’язання держави включають такі види, як облігації внутрішньої та зовнішньої державної позики та інші державні цінні папери, довгострокові, середньострокові і короткострокові позики та кредити, зміна обсягів готівкових коштів, депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.

Такі ознаки мають безпосереднє відношення до класифікації джерел фінансування бюджетного дефіциту як виду фінансових ресурсів і є основою для визначення економічного змісту джерел фінансування бюджетного дефіциту і їх класифікації.

Так, за способом залучення джерела фінансування бюджетного дефіциту поділяються на емісійні та неемісійні (рис. 3.7). Емісійні джерела пов’язані з додатковим залученням грошової маси для покриття державних видатків і супроводжуються емісією грошей. Неемісійні джерела відображають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами і не мають безпосереднього відношення до емісії грошей.

Рис. 3.7. Джерела фінансування бюджетного дефіциту

Продаж державних капітальних активів з метою покриття дефіциту бюджету є явищем достатньо рідкісним. Широкомасштабна приватизація – атрибут перехідного періоду. Вона проводиться з метою оптимізації розмірів державного і приватного секторів економіки і не може розглядатись як надійний ресурс для додаткових видатків, оскільки платежі при цьому здійснюються раз і назавжди. Зважаючи на свою обмеженість, адже кількість державного майна не безмежна та й багато об’єктів передавати у приватну власність просто не можна, цей метод не є універсальним.

У ситуації, коли уряд хоче профінансувати ту чи іншу програму, але через дефіцит бюджетних ресурсів йому це не вдається, він може застосувати додаткову емісію. При цьому дефіцит коштів ліквідується за рахунок випуску в обіг центральним банком необхідного обсягу грошових коштів. Покриття бюджетного дефіциту емісійним методом реалізується через позики центрального банку уряду додатково емітованих грошових знаків, або ж шляхом реалізації урядом центральному банку державних цінних паперів.

Пряма емісія як метод покриття дефіциту є мабуть найпростішим, але таїть у собі приховану небезпеку. Додаткова емісія збільшує пропозицію грошей в обігу, що порушує пропорції, описані рівнянням Фішера (MV=PQ, де M – пропозиція грошей; V – швидкість обігу грошей; P – середні ціни; Q – пропозиція продукту). У короткостроковому періоді ні швидкість обігу грошей, ні динаміка продукту не можуть компенсувати ріст грошової маси. Тому найоперативніше у цьому випадку реагують ціни, ріст яких відвернути практично не можливо. Так запускається механізм інфляції. Уряд певний час матиме зиск з цього (сеньйораж – дохід від друкування грошей, що виникає за умов перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП), якщо друкуватиме гроші швидше, ніж того сподіваються люди. Але в міру того, як громадяни будуть позбуватись готівки щоб „втекти” від інфляції, грошова маса зросте до критичного рівня, а інфляція досягне гіпер розмірів. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувані так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їх доходів на користь держави.

Окрім прямої емісії для фінансування бюджетного дефіциту використовується механізм купівлі центральним банком урядових цінних паперів (прихована емісія). Суттєвою відмінністю даного методу від прямої емісії є необхідність здійснення видатків бюджету на обслуговування утворених зобов’язань.

Кредитна емісія використовувалася в Україні упродовж 1991–1995 років і була практично єдиним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету. Емісійний характер політики по збалансуванню бюджету став системним чинником розгортання кризових процесів в економіці країни. Негнучка бюджетна політика і відсутність альтернативних схем управління бюджетним дефіцитом призвели до квазіфіскальних перекосів в економіці, гіперінфляції, дисбалансу у співвідношенні між плановими і фактичними параметрами бюджетів.

Неконтрольоване зростання грошей в обігу та інфляції, а також зниження курсу національної валюти в результаті емісійного покриття бюджетного дефіциту змусили більшість країн, включаючи й Україну, на законодавчому рівні заборонити емісію як джерело фінансування дефіциту.

Проблем з інфляцією вдається уникнути, використовуючи як метод покриття дефіциту бюджету державні запозичення. Окрім того, держкредит розширює фінансові можливості держави, є ефективним інструментом вилучення зайвих коштів з обороту, психологічно не викликає опору, на відміну від підвищення податків. Але поряд з цим, він перетворює позики, взяті власне урядом, у національний борг. Витісняється частина приватних інвестицій. Державний бюджет обтяжується видатками по обслуговуванню боргу, а критичні його розміри загрожують державі дефолтом.