Державна політика у сфері господарювання Державна економічна та правова політика: основні напрями, форми та засоби реалізації

На доктринальному рівні поняття «державна політика» розгляда­ється з трьох ракурсів:

а) як набір відповідних ідей, поглядів, уявлень, принципів, цілей, пріоритетів та правових засобів, спрямованих на за­безпечення оптимального рівня розвитку та функціонування суспільних відносин (однак шляхом поєднання різних за своєю природою явищ (принципи, ідеї + цілі + засоби тощо) досить складно пояснити при­роду феномену правової політики);

б) як безпосередня діяльність дер­жави у сфері правового регулювання щодо створення та використання механізму правового регулювання (утім, будь-яка діяльність у сфері правового регулювання має здійснюватися в межах правової політики та є нетотожною останній);

в) як напрямки діяльності держави щодо охорони приватних і публічних інтересів, інакше кажучи, як розроблен­ня та реалізація стратегії й тактики державного управління, засновано­го на пріоритеті права.

Найбільш виправданими видаються погляди на державну політику як на сукупність принципів, пріоритетів, напрямів діяльності держа­ви щодо охорони приватних і публічних інтересів у тій чи іншій сфері суспільних відносин шляхом юридичного забезпечення всього спектра соціальних, правових та економічних реформ, стабільності та право­порядку в країні.

Важливими формами проведення державної політики в суспільне життя є економічна політика, як засіб відтворення економічного і науково-технічного потенціалу та створення умов для динамічного роз­витку суспільного виробництва, та правова політика, як засіб юридич­ної легітимації офіційного політичного курсу країни, спрямованого на вдосконалення всього комплексу правових засобів.

Державна економічна та правова політика у сфері господарювання мають спільний об’єкт впливу (вся сукупність відносин, що утворюють господарський оборот), спільну мету (забезпечення економічної без­пеки, підтримання суспільного господарського порядку в економічній системі України, оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господа­рювання і споживачів тощо), спільні напрямки (структурно-галузева, інвестиційна, амортизаційна антимонопольно-конкурентна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна політика, цінова політика, політика інституційних перетворень тощо); проте кожній з них притаманні свої форми та система засобів реалізації, спрямованих на досягнення спільної мети.

Формами реалізації державної економічної політики є розробка економічної стратегії та економічної тактики. Економічна стратегія — обраний державою курс економічної політики, розрахований на три­валу перспективу і спрямований на вирішення великомасштабних економічних та соціальних завдань, питань культурного розвитку, за­безпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріори­тетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об’єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтер­еси суб’єктів господарювання. Економічна тактика — сукупність най­ближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що скла­даються в поточному періоді розвитку народного господарства.

Засобами реалізації державної економічної політики: 1) на макро­рівні прогнозування та планування економічного розвитку, що отримує правове закріплення у програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і со­ціального розвитку, а також інших законодавчих актах; 2) на мікрорів­ні — засоби державного регулювання господарської діяльності (ст. 12 ГК України).