11. Проаналізуйте структуру політичної свідомості. Охарактеризуйте взаємодію політичної та правової свідомості. Структура політичної свідомості

   Аналіз структури політичної свідомості дає змогу виділити її складові і з´ясувати механізм формування їх. Дослідники звертають увагу на складність структури політичної свідомості, багатоманітність складових елементів і багатоваріантність їхніх функціональних зв´язків. Традиційно структурування політичної свідомості здійснювалося за такими складниками:    - Політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість).    - Політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб´єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп.    - Спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.    У політичному енциклопедичному словнику пропонується трохи інший підхід. Згідно з функціональним принципом тут виділяються такі аспекти:    - Політико-психологічний (почуття, настрій, наміри, мотиви, установки, переконання, воля та ін.).    - Політико-ідеологічний (цінності, ідеали, ідеї, доктрини, концепції, погляди й теорії).    - Політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформістська, радикальна та ін.).    Різноманітність підходів до структурування політичної свідомості є свідченням складності самого феномену політичної свідомості, прагненням знайти найвідповіднішу модель, яка б відтворювала реальний стан політичної свідомості.    Оскільки політична свідомість формується і функціонує в процесі життєдіяльності суспільства, його політичних інститутів і суб´єктів політики, вона тісно пов´язана з реальними потребами й інтересами громадян, а тому досить динамічна, залежна від впливу різних чинників — як позитивних, так і негативних.    Реальні політичні відносини є першоджерелом формування й функціонування політичної свідомості. Тому першим рівнем духовного відображення політичного життя є емпірична політична свідомість, яка базується на безпосередньому практичному досвіді суб´єкта. її нерідко ототожнюють з буденною, хоча між ними й існують певні відмінності. Як і емпірична, буденна політична свідомість є сукупністю ідей та поглядів, які виникають безпосередньо з практики суб´єкта, але крім цього в буденну політичну свідомість входять ще й ідеологічні і теоретичні елементи, що характеризують осмислення та узагальнення буденних стосунків, які можуть значно доповнювати безпосередній досвід людини.    Емпірична й буденна політична свідомість найчастіше відображають лише поверхневі процеси, не проникаючи в їхні сутнісні характеристики. Водночас вони є важливими для безпосередньої орієнтації людини і можуть бути джерелами теоретичної та ідеологічної свідомості.    Особливостями емпіричної й буденної політичної свідомості є її суспільно-психологічна вираженість через почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприйняття політичних процесів, подій тощо.    Важливу роль у функціонуванні політичної системи суспільства відіграє політико-теоретична свідомість, яка є вищим рівнем політичної свідомості. До її складу входять ідеї та погляди, що формуються на основі наукових досліджень політичних реалій і дають змогу пізнавати глибинні взаємозв´язки й закономірності розвитку суспільства. Завдяки цьому теоретична свідомість стає стрижнем політичної ідеології, що в систематизованій, цілісно-концептуальній формі відображає основні інтереси певного класу, нації чи соціальної групи, їхнє ставлення до влади.    Між теоретичним та ідеологічним рівнями політичної свідомості є відмінності, суть яких полягає в тому, що наука об´єктивно в процесі дослідження політичної сфери суспільства виробляє об´єктивні знання про суспільні процеси, а політична ідеологія ще й відображає ставлення до цих знань, яке, у свою чергу, зумовлюється соціальними інтересами суб´єктів політики. Ці соціальні інтереси впливають на формування упередженого ставлення до наукового знання, на суб´єктивне трактування й використання його в політичному житті.    За суб´єктом політичну свідомість класифікують на політичну свідомість суспільства, нації, класу і групи, на особисту і масову політичну свідомість, виділяють також громадську думку.    У сучасній політології використовується й таке поняття, як "спеціалізована свідомість", її характеризують як ідеологічно однорідну, носіями такої свідомості виступають політичні партії.    Визначальний вплив на формування як масової, так і індивідуальної політичної свідомості справляє національна політична свідомість. Відображаючи базові національно-етнічні цінності, норми поведінки, звичаї і традиції, вона є основою світосприйняття та життєдіяльності людини.    Складним духовним феноменом є масова політична свідомість, яка фіксує певний соціально-політичний досвід громадян суспільства. Цей вид політичної свідомості досить динамічний, складний за своєю структурою, соціальними інтересами, політичними настроями й орієнтаціями. її формування залежить від багатьох чинників як об´єктивного, так і суб´єктивного характеру, від впливу різних політичних сил та їхніх лідерів.    Масова політична свідомість виявляється в громадській думці, що підтримується різними верствами і групами щодо оцінки певних явищ і процесів суспільного життя. Важливість соціальної ролі громадської думки проявляється в основних ЇЇ функціях, до яких відносять експресивну, контрольну, директивну і консультативну.    Істотні особливості світосприйняття, орієнтації індивідів, різних соціальних груп і верств на певні політичні цінності й відповідну політичну поведінку є підставами для типології політичної свідомості. Найпоширенішою є така типологія: за соціальним складом суб´єктів політики, оскільки політичній свідомості відповідних соціальних груп властиві специфічні риси; за прихильністю людей до певних суспільних ідеалів і цінностей; за характером ставлення різних груп до інститутів державної влади; за схильністю людей до того чи іншого способу діяльності в сфері політики; за особливостями емоційно-психологічних переживань, які пов´язані з динамікою політичних процесів тощо.    Серед найпоширеніших типів політичної свідомості за прихильністю людей до відповідних політичних цінностей виділяють:    - ліберальну політичну свідомість, для якої пріоритетами в політиці є принципи свободи індивідів;    - консервативну політичну свідомість, яка спрямована на збереження традиційних суспільних цінностей;    - соціалістичну політичну свідомість, яка базується на пріоритеті в політиці принципів колективізму, соціальної рівності й справедливості.    За ставленням суб´єктів політики до держави як політичного інституту розрізняють етатиський тип політичної свідомості, який спирається на визнання активної ролі держави в суспільних процесах, і анархістський тип, для якого характерна орієнтація на бездержавне регулювання суспільних процесів (передовсім у сфері матеріального виробництва).    За прихильністю до відповідного політичного режиму виділяють демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості.    Використовуються й інші критерії типології політичної свідомості, що дає змогу враховувати ці характеристики в політичному житті суспільства.

Правова свідомість

Правова свідомість (правосвідомість) — це особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Правосвідомості притаманні як ті властивості, що є загальними для всіх видів суспільної свідомості, так і ті, що відрізняють її від них. Своєрідність правосвідомості обумовлена, в першу чергу, тим, що вона має свій особливий предмет відображення і впливу — правову дійсність, зокрема, право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку та інші правові явища, правову систему в цілому. Причому правосвідомість не тільки відбиває їх у правових принципах, категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах, а й спрямовує суб'єктів права на здійснення певних змін в правовому середовищі, прогнозує і моделює правові діяння.

Призначення, місце та роль правосвідомості в правовій сфері суспільного життя, визначається тим, що вона пов'язана з різними правовими явищами, є однією з причин, факторів їх виникнення, формою існування, елементом (складовою) чи результатом. Будь-яка правова діяльність неможлива без того, що її суб'єкти усвідомлюють і керують своїми діяннями. Це стосується референдумів, законотворчості, відомчої та інших видів правотворчості, правозастосування, правоохоронної діяльності, правомірної та протиправної поведінки, юридичної науки та освіти, правового виховання і т. ін. Законодавство є результатом правосвідомості суб'єктів правотворчості, рішення судів, юридичні консультації, постанови слідчих та прокурорів, виступи адвокатів — відповідно результатами професійної правосвідомості юристів.

Юридична наука — це теоретична форма існування правосвідомості, а юридична освіта і правове виховання спрямовані на формування правосвідомості.

Правосвідомість складається з трьох основних блоків: когнітивного (раціонального, ідеологічного), психологічного (емотивного) і поведінкового.

Когнітивна складова правосвідомості представляє, в першу чергу, сукупність правових знань, принципів, ідей, теорій, концепцій, які відбивають теоретичне (наукове) осмислення суб'єктами права, правового розвитку, правових режимів, механізму та процесу правового регулювання суспільних відносин.

Сучасна правова доктрина (ідеологія) включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо. Правова доктрина формується цілеспрямовано, в результаті переважно наукового відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку та функціонування права. Тому вона відбиває глибинні, сутнісні властивості правових явищ. Особливістю правових ідеологічних компонентів правосвідомості є те, що вони розробляються і впроваджуються в суспільну свідомість певними структурами — державою, науковими установами, політичними партіями або іншими об'єднаннями громадян.

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб'єктів права, її напрямок, природу. Поведінкові елементи утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують раціональні та емоційні компоненти, є однією із складових частин правової поведінки. Поведінкові елементи правосвідомості безпосередньо виступають об'єктом і засобом правового регулювання, тому що впливати на поведінку людей можна через їх правосвідомість, формування відповідних мотивів і правових установок.

Призначення правосвідомості, її місце та роль в правовій сфері суспільного життя конкретизуються в функціях — головних напрямках її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є:

1) когнітивна — пізнання правової дійсності, в результаті чого створюються правові теорії, концепції, принципи, суб'єкти набувають правових знань;

2) правоутворююча — формування права на різних рівнях його існування, зокрема правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави. Правові принципи, що є елементом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;

3) регулююча — упорядкування суспільних відносин, тому що право впливає на поведінку суб'єктів суспільних відносин через усвідомлення ними правових приписів, формування на цій основі мотивів правомірної поведінки, правових установок, звичок тощо. Ефективність правового регулювання багато в чому залежить від рівня правосвідомості суб'єктів, їх правових знань, характеру оцінок правових приписів, почуттів, поведінкових мотивів і установок.

Структуру правової свідомості особи становлять три складові: правові знання, правові оцінки та правові установки.

Особа набуває правових знань у процесі відображення і осмислення у своїй свідомості різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення права, правового регулювання, роль тих чи інших правотворчих, правозастосовчих і правоохоронних органів та посадових осіб держави. Набуття, осмислення та засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи. Профільтровані крізь нього правові явища набувають певного оцінного відношення, яке відображується в значущості, цінності як здобутих знань, так і правової дійсності з точки зору особи.

Роль правових оцінних уявлень виявляється в тому, що особа не просто відтворює у своїх діяннях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у своїй свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов'язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оцінну функції правосвідомості.

Правосвідомість, як і правова культура, виникає не сама по собі, а як результат процесу правової соціалізації особи, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, процеси їх втілення у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності. Правова соціалізація може здійснюватися в різних формах — стихійного сприйняття права, правового виховання і самовиховання, регулятивного впливу права, здійснення правової діяльності тощо. Правосвідомість поділяється на види за різними критеріями:

а) за суб'єктами (носіями) — на правосвідомість суспільства, правосвідомість соціальної групи чи колективу, правосвідомість особи;

б) за джерелами формування — на буденну, наукову, професійну;

в) за природою відбиття правової дійсності — на емпіричну та теоретичну