Значення спілкування в життєдіяльності людей.

Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передання суспільного досвіду.

Результат спілкування – налагодження певних стосунків з іншими людьми.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

• комунікація, приймання й передання інформації (зрозуміло, що інформацію можна отримати також завдяки спостереженню);

• взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

• сприймання та розуміння одним одного, тобто пізнання себе та іншого.

Отже, спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одним одного й обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками,почуттями, оцінками тощо).

Ділове спілкування та його особливості.

Змістом ділового спілкування є “діло”, з приводу якого виникає і розвивається взаємодія.

Основною рисою ділового спілкування: співрозмовники є особистостями, значущими один для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, основне завдання такого спілкування – це продуктивна співпраця.

Спілкування вважається діловим, якщо його визначальним змістом виступає соціально значуща спільна діяльність. Разом з тим ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми.

 Фахівці визначають особливості ділового спілкування:

  наявність певного офіційного статусу об’єктів;

  спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

  передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

  конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань;

  взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

  значущість кожного партнера як особистості;

  безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать внутрішній світ.

Культура спілкування – це сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

Компоненти, що створюють високий рівень культури спілкування:

• комунікативні установки, які "включають" механізми спілкування;

• знання етичних норм спілкування, прийнятих у конкретному суспільстві, психології спілкування (категорій, закономірностей, механізмів і психології сприймання й розуміння одним одного);

• уміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

Рівні моральної культури спілкування:

  ритуальний – спілкування людей, при якому дотримуються загальноприйняті правила етикету;

  маніпулятивний – спілкування з метою досягнення своїх цілей, нерідко за рахунок інших;

  гуманістичний – люди спілкуються, поважаючи один одного, спільно вирішуючи проблеми і враховуючи при цьому інтереси кожного. Найвищим є рівень спілкування, коли люди, які спілкуються, мають високі моральні цінності.

Основою гуманістичного спілкування є моральні цінності.

Цінності – об’єкти, явища та їх властивості, абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагальнені ідеали, виступаючи завдяки цьому еталоном належного.

На поведінку людей та їхні взаємини з іншими, на характер і культуру спілкування впливають моральні цінності добра, морального обов’язку, відповідальності, справедливості, честі і гідності, совісті.