Лекція 3 Тема: Сучасні системи колективної безпеки та вірогідність приєднання України до них

3.1. Шанхайська організація співробітництва та українські перспективи членства у ній

3.2. Загальна характеристика Організації Договору про колективну безпеку

3.3. Регіональний характер одкб та можливі наслідки членства для України

Якщо розглядати перспективи приєднання України до системи колективної безпеки, то в першу чергу необхідно звернути увагу на три системи колективної безпеки, які можуть бути об'єктами більш детального розгляду: Шанхайська організація співробітництва, Організація договору про колективну безпеку та Організація Північноатлантичного договору.

Розглянемо принципові моменти цих систем.

3.1. Шанхайська організація співробітництва та українські перспективи членства у ній

Шанхайська організація співробітництва (ШОС) – субрегіональна міжнародна організація взаємозахисту, заснована в 2001 р. лідерами Китаю, Росії, Казахстану, Таджикистану, Киргизії й Узбекистану. За винятком Узбекистану, ці країни були учасницями "Шанхайської п'ятірки", заснованої в результаті підписання в 1996-1997 рр. між Казахстаном, Киргизією, Китаєм, Росією і Таджикистаном угод про зміцнення довіри у військовій сфері та про взаємне скорочення військових сил в районі кордонів. Після приєднання Узбекистану в 2001 р. учасники прийняли рішення про перейменування організації.

Загальна територія держав, що входять в ШОС, складає приблизно 30 млн. 189 тис. кв. км або 61 % території Євразії. Сукупний демографічний потенціал – четверта частина населення планети (1,5 млрд мешканців), а економічний – включає другу в світі після США економіку КНР.

Офіційними робочими мовами ШОС є російська й китайська. Штаб-квартира організації розташована в Пекіні. Символіка ШОС включає білий прапор із зображенням в центрі герба організації. На гербі з боків зображено два лаврові вінки, в центрі – символічне зображення Східної півкулі Землі з контурами земної суші, яку займають країни-члени, зверху і знизу – напис на китайській і російській мовах: "Шанхайська організація співробітництва".

Підґрунтям ШОС стали основи співпраці в рамках "Шанхайської п'ятірки", які були закладені 26 квітня 1996 р. з підписанням у Шанхаї "Угоди про зміцнення довіри у військовій сфері в районі кордону" і підписаній на другій московській зустрічі 24 квітня 1997 р. "Угоді про взаємне скорочення військових сил в районі кордону". Ці два документи заклали механізм взаємної довіри у військовій сфері та в прикордонних районах, сприяли встановленню партнерських стосунків між державами-учасницями, що базуються на відвертості, не приналежності до блоків, не спрямованості проти третіх країн.

Головним об'єднуючим чинником для створення ШОС стала громадянська війна в Афганістані між військами "Північного альянсу" і рухом "Талібан", яка створила загрозу безпеці всіх держав ШОС. Для Росії і Китаю це була приваблива можливість об'єднати під своєю егідою зусилля і потенціали центральноазіатських країн для стримування можливої експансії інших світових центрів сили для впливу в Центральній Азії.

До моменту проведення Бішкекського саміту "Шанхайської п'ятірки" у 1999 р. стала очевидною необхідність розгортання взаємодії з широкого спектра напрямів, що обумовило необхідність створення постійних механізмів співпраці в формі зустрічей міністрів та експертних груп. Фактично почала створюватися архітектура нової міжнародної організації. Виник інститут національних координаторів, які призначаються кожною країною. Для боротьби з прикордонною злочинністю було створено "Бішкекську групу", куди увійшли глави правоохоронних органів і спецслужб країн-членів.

У 2001 р. в Шанхаї (Китай) відбулася чергова зустріч, на якій п'ять країн-учасниць ухвалили рішення про прийняття до складу організації Узбекистану. Після чого відбулася зміна назви на "Шанхайську організацію співпраці" або так звану Шанхайську шістку. Декларація про створення ШОС була підписана на тому ж саміті 15 червня 2001 р.

Крім того, у даний час державами-спостерігачами при ШОС є: Республіка Індія, Ісламська Республіка Іран, Монголія, Ісламська Республіка Пакистан, а у якості гостей ШОС зареєстровані: АСЕАН, Ісламська Республіка Афганістан, країни СНД.

У березні 2008 р. Ісламська Республіка Іран подала офіційну заяву про намір стати повноправним членом ШОС.

Діяльність ШОС спочатку стосувалась сфери взаємних внутрішньо-регіональних дій з припинення терористичних актів, а також сепаратизму й екстремізму в Середній Азії. З моменту створення країнами-учасницями було проведено декілька спільних антитерористичних навчать.

Водночас, незважаючи на регулярне проведення таких спільних антитерористичних навчань, функціонерами ШОС неодноразово зазначалося, що організація не є військовим альянсом. Російський міністр оборони Сергій Іванов задзначав, що ШОС не є військовим союзом, але може проводити військові навчання. Услід за ним постійний представник Росії в Секретаріаті ШОС Григорій Логнінов заявив, що ШОС не має наміру ставати військовим блоком, проте наголосив, що зростаюча небезпека "тероризму, екстремізму і сепаратизму" в регіоні роблять необхідним повномірне залучення збройних сил.

У серпні 2007 р. відбулися чергові антитерористичні навчання. Лідери шести країн підписали Бішкекську декларацію та затвердили План дій держав-членів "Шанхайської організації співробітництва" із забезпечення міжнародної інформаційної безпеки (МІБ), підґрунтям якої була Заява глав держав-членів ШОС по МІБ від 15 червня 2006 р. У жовтні 2007 р. члени ШОС підписали у Душанбе (Таджикистан) Меморандум про співпрацю з Організацією Договору про колективну безпеку з метою розширення співпраці в таких напрямах, як безпека, боротьба з правопорушеннями і наркоторгівлею. Водночас генеральний секретар ОДКБ Микола Бордюжа зазначав, що організації не прагнуть конкурувати з НАТО, а навпаки – бажали б співпрацювати з Альянсом.

З огляду на вищенаведене, Шанхайська організація співробітництва для України, з точки зору основного шляху вирішення питання забезпечення національної безпеки, не являється достатньо перспективною. Разом із тим, можна висловити й гіпотезу про те, як найбільш вигідно і, головне, безпечно для себе використати співробітництво з ШОС і нову систему інтересів, що вибудовується навколо України.

Так, теоретично продуктивною стратегією було б орієнтування як на блок НАТО, так і на ШОС (якщо врешті ШОС перетвориться на воєнно-політичний альянс), без намірів вступу до жодного.

Позиціонування України як транзитної країни, що прагне до нейтралітету – це можливий і вигідний з багатьох позицій варіант. Зокрема, участь у військових навчаннях обох організацій, тісна співпраця з ними, прагнення до статусу спостерігача в ШОС, активна участь у ПДЧ – це шлях до того, щоб рано чи пізно обидва вектори сили побачили вигоду для себе в нейтралітеті України і двосторонньому його гарантуванні.

Втім, дещо іншою і привабливішою для України є така система колективної безпеки, як Організація Договору про колективну безпеку