Протизгортальна система крові

Оскільки всі фактори згортання містяться в крові, мікротравми судин і тканин трапнляються досить часто, а руйнування та відмирання клітин крові — це нормальне фізіологічне явище, то цілком зрозуміло, що система згортання крові постійно активується і утворюється деяка кількість фібрину. Цей процес урівноважується утворенням відповідної кількості плазміну, який розчиняє мікрозгустки фібрину.

Крім того, в організмі існує й активно функціонує протизгортальна система, яка за нормальних умов добре врівноважена із системою згортання крові (коагуляційною) так, що ймовірність спонтанної коагуляції крові зведена до мінімуму. У нормі час згортання крові, що визначається лабораторно in vitro, становить 4—6 хв. До протизгортальної системи входять ендотеліальні клітини, що вистеляють внутрішню поверхню судин. Завдяки особливостям її будови та специфічним речовинам, що містяться на ній, тромбоцити відштовхуються від неї, що протидіє їх адгезії та агрегації, а також активації контактного фактора XII. До речовин, які протидіють згортанню крові, можна віднести також гепарин, що синтезується в печінці, легенях, м'язах, базофільних гранулоцитах сполучної тканини (тучних клітинах) і гальмує утворення тромбіну; антитромбін III, який інактивує тромбін, а також уже згадувані тромбомодулін та фібрин, що зв'язують тромбін. До протизгортальної системи можна віднести також плазмін, який крім фібринолітичної має і протизгортальні властивості, зокрема діє на фактори II, V, VIII і XII, знижуючи їх активність і відповідно згортання крові.

Порушення рівноваги між системами згортання крові і протизгортальною призводить до погіршення (гіпокоагуляція) або підвищення (гіперкоагуляція) згортання крові. Обидва відхилення небезпечні для організму: перше — значними крововтратами, а друге — можливістю утворення тромбів і закупорювання кровоносних судин — тромбоемболією. Гіпокоагуляція може виникати внаслідок захворювання печінки, яка синтезує більшість факторів гемостазу, або зниження тромбопоезу, зменшення кількості тромбоцитів у крові. Прикладом гострої гіпокоагуляції є гемофілія — спадкова хвороба, небезпечна великими крововтратами через відсутність у крові одного з факторів: VIII, IX або XI. Гіперкоагуляція виникає при запаленні внутрішньої стінки судин, коли порушується гладкість поверхні ендотеліальних клітин і тромбоцити починають скупчуватись у місцях запалення з подальшим їх руйнуванням; при погіршенні венозного відтоку, застою крові у розширених і звитих венах нижніх кінцівок. Гіперкоагуляція може бути і нормальним фізіологічним явищем, якщо вона виникає у випадках поведінкової захисної реакції, фізичного навантаження чи емоційного напруження. Ці факти свідчать про те, що процес згортання крові регулюється нейрогуморальними механізмами. Основна роль належить симпатичній нервовій системі, адреналіну, норадреналіну.

КРОВОТВОРЕННЯ І ЙОГО РЕГУЛЯЦІЯ

Мал. 12. Гіпотетична схема мієлоїдної (а) та лімфоїдної (б) диференціації клітин крові. Штрихова лінія означає пропущені стадії розвитку (за К. Foon, R. Todd, 1986)

Вище зазначалось, що еритроцити в крові людини живуть у середньому 120 днів, а тромбоцити і більшість лейкоцитів — ще менше і поступово відмирають. На зміну їм надходять нові клітини крові, утворення яких — кровотворення (гемопоез) безперервно відбувається в організмі. У дорослої людини в нормі щодоби утворюється і надходить у кров 25 • 10¹⁰ еритроцитів, 5 • 10¹⁰ лейкоцитів і 50 • 10¹⁰ тромбоцитів. Як видно, швидкість утворення різних форм клітин крові залежить насамперед не від їх кількості, а від тривалості їхнього життя. Місцями утворення клітин крові у дорослої людини є червоний кістковий мозок і лімфатичні вузли. На ембріональній стадії, а також у дорослих у разі патології кісткового мозку кровотворну функцію виконують селезінка і печінка.

У червоному кістковому мозку містяться стовбурові клітини, які за сучасною термінологією є плюрипотентними некомітованими клітинами, тобто такими, що несуть у собі задатки до утворення клітин — попередниць усіх клітин крові, але здатними у процесі поділу утворювати лише собі подібні клітини — здійснювати самооновлення і розмноження стовбурових клітин. На певній стадії цього процесу утворюються комітовані клітини. Вони також мультипотентні, однак під час їх поділу вже виникають диференційовані клітини-попередниці: одна з таких стовбурових кровотворних клітин кісткового мозку внаслідок поділу утворює дві клітини — мієлоїдну і лімфоїдну стовбурові клітини, кожна з яких дає початок відповідним процесам: мієлопоезу — утворенню еритроцитів, гранулоцитів і тромбоцитів і лімфопоезу — утворенню і диференціації лімфоцитів.

Еритропоез — утворення еритроцитів у процесі мієлопоезу (мал. 12, а). Внаслідок поділу мієлоїдної стовбурової клітини утворюються дві біпотентні стовбурові клітини: мієло-моноцитарна та еритроцитарно-мегакаріоцитарна стовбурові клітини. Остання, в свою чергу, поділяється на дві уніпотентні клітини, і одна з них дає початок клітинам еритроїдної лінії. Шляхом багатьох поділів клітина — попередник еритроцита проходить стадії проеритробласта, еритробласта, нормобласта. На цій стадії вона втрачає ядро і перетворюється на нормоцит або ретикулоцит, які й виходять у кров. Нормоцит є вже готовим еритроцитом, а ретикулоцит стає зрілим еритроцитом лише через 20—40 год перебування в крові, поки не втратить свою сітчасту структуру.

Тромбоцитопоез. Тромбоцити утворюються у кістковому мозку шляхом відщеплення невеличких часточок цитоплазми від великих клітин — мегакаріоцитів. Останні походять від мегакаріобластів, які, в свою чергу, утворилися внаслідок поділу біпотентної клітини-попередииці еритроцитарно-мегакаріоцитарного ряду.