1.3. Психологічні чинники суїцидальної поведінки

Вчені виділяють психічні риси особистості, які є сприятливими щодо розвитку схильності до самогубства.

Психічні риси особистості є різнорівневими структурно-функціональними комплексними утвореннями. У структурі психіки суїцидентів та осіб, які скоювали суїцидальні спроби, виокремлюють подібні риси.

До найпоширеніших психічних особливостей, які сприяють суїцидальності, належать:

1. емоційна в’язкість – зосередження на певному емоційному стані, панування цього стану. Її називають невротичним за циклюванням (постійне «внутрішнє» повторення переживань, пов’язаних із неприємними подіями);

2. дратівливість, вразливість, висока конфліктність, які проявляються у вибухово-агресивних реакціях, звинуваченнях без уваги до позиції інших осіб;

3. слабкий особистісний психічний захист, зокрема недостатній опір емоційним навантаженням (вразливість, яка спричинює психічне виснаження людини);

4. неадекватна самооцінка. Може бути завищеною (схильність суб’єкта звинувачувати інших у своїх невдачах) чи заниженою (нерішучість особи щодо реалізації свого потенціалу);

5. гіпертрофована потреба самореалізації, невпевненість у собі. Прагнення досягти високого соціального статусу, здобути визнання поєднується з усвідомленням відсутності необхідних знань, умінь);

6. симбіотичність, потреба в позитивно забарвлених, «теплих» емоційних зв’язках, щирих стосунках, у розумінні і підтримці, розвинута емпатійність. Незадоволена потреба може зумовити невропатичну тугу, фрустроване невдоволення індивіда;

7. слабкий вольовий контроль; утрудненість вольових зусиль при прийнятті рішень; несамостійність. За таких умов перебіг психічних процесів людини може спонукати до формування суїцидальності;

8. низька активність. Якщо вона суперечить свідомим настановам суб’єкта, той може визначити собі вирок як «непотребу»;

9. песимізм – інтегрований прояв депресивних переживань, станів;

10. схильність до самозвинувачень. Може розвинутись до суїцидонебезпечних меж насамперед під впливом звинувачень «значущих інших»;

11. високий рівень тривожності. Наявний в осіб із меланхолійним темпераментом, але може розвинутись і в інших людей за стресогенних умов;

12. особистісна незрілість, інфантильність. Унеможливлюють самоствердження, самореалізацію. Властива інфантильним особам імпульсивність зумовлює високу ймовірність суїцидальних дій [14].

Свідомість людей з антивітальними тенденціями, за спостереженнями Н. Бугайової, характеризують неадекватний рівень самооцінки; егоцентризм; аутоагресія; гіперболізоване почуття вини, невпевненість у собі; усвідомлення власної малоцінності; утрудненість вольових зусиль при прийнятті рішень. А своєрідний склад особистості суїцидентів утворюють: високий рівень тривожності, песимістична особистісна установка, паранояльні риси, стереотипність мислення, моральний догматизм, утрудненість вольових зусиль, несамостійність, підвищена вразливість, утруднене прийняття рішень, схильність до формування над цінних ідей.

В емоційній сфері суїцидентів виокремлюють:

1) високий рівень ситуативної та особистісної тривожності;

2) переживання тривоги, пригніченості, безпорадності, безнадійності;

3) гіперболізоване почуття провини, страх;

4) самозвинувачення і відчай у зв’язку з невиправністю того, що сталося;

5) стурбованість, неспокій, невдоволення, злість, гнів;

6) гетероагресивні (спрямовані на інших) та автоагресивні (направлені на себе) афекти [9];

Суїцидальність пов’язана також з екстраверсією, інтроверсією, нейротизмом. Серед чоловіків-суїцидентів переважають стабільні інтроверти (флегматики, за класичною класифікацією темпераментів), дещо менше серед нестабільних екстравертів (холериків). Ще менше сере чоловіків, що вчинили суїцидальні спроби, нестабільних інтровертів (меланхоліків) і стабільних екстравертів(сангвініків). Сере жінок-суїцидентів переважають нестабільні екстраверти; менше – стабільних і нестабільних інтровертів, найменше – стабільних екстравертів. Загалом найвищий відсоток суїцидентів серед нестабільних екстравертів, дещо менше – серед стабільних інтровертів, найменше – серед стабільних екстравертів [14].

Кожен із типів характеризується відповідною сукупністю рис:

1. стабільні інтроверти (флегматики) з антивітальними тенденціями. У них, як у чоловіків, так і в жінок, занижений рівень самооцінки, підвищений рівень самоконтролю. Вони не схильні до формування стійкого песимістичного світогляду. Жінки, на відміну від чоловіків, більш невпевнені у собі, але менше схильні до самозвинувачень; менш вразливі, менше непокояться через власне здоров’я. У них вищий рівень ситуативної тривожності, емоційно вони менш стійкі; модус прийняття тішень більш утруднений. І чоловіки, і жінки не дуже товариські, але жінки толерантніші, більше потребують емпатійних контактів, активніші й імпульсивніші, а чоловіки більш астенічні.

2. нестабільні екстраверти (холерики) з суїцидальними нахилами. Їх характеризують зниження самооцінки і самоконтролю, невпевненість у собі, схильність до формування песимістичного світогляду, надмірна занепокоєність власним здоров’ям. Жінки більш схильні до самозвинувачень, але менш вразливі ніж чоловіки. У представників обох статей підвищений рівень особистісної тривожності, але жінки емоційно стабільніші і модус прийняття рішень у них менш утруднений. Загалом усі вони – негативісти, проте комунікабельні, схильні до спілкування. Жінки активніші, імпульсивніші, мають більшу потребу в емпатійних контактах, чоловіки більш астенічні.

3. нестабільні інтроверти (меланхоліки) зі схильністю до самогубства. Чи не найхарактернішою їх рисою є надмірна вразливість. У чоловіків більш занижена самооцінка, ніж у жінок, але жінки менш впевнені у собі, наділені виразним почуттям провини, підвищеним самоконтролем і більшою схильністю до формування песимістичного світогляду. Занижений у чоловіків і самоконтроль, вони значно більше занепокоєні власним здоров’ям.

Усі cуїциденти емоційно нестійкі, мають високий рівень особистісної тривожності і велику потребу в емпатійному спілкуванні. Проте жінки часто проявляють нетовариськість. Модус прийняття рішень у чоловіків більш ускладнений, ніж у жінок.

Усі представники цієї групи, незалежно від статі, є імпульсивними, наділеними середньою активністю.

4. стабільні екстраверти (сангвініки) з антивітальними тенденціями. У таких осіб завищений рівень самооцінки, водночас вони не вразливі, не схильні до формування песимістичного світогляду і до самозвинувачень. Жінки більш впевнені в собі, мають середній рівень самоконтролю (чоловіки – вищий), непокояться про власне здоров’я більше, ніж чоловіки. І в жінок, і в чоловіків невисокий рівень особистісної тривожності; високий – ситуативної. Модус прийняття рішень у жінок ускладнений незначною мірою, у чоловіків – значною. Чоловіки більш толерантні і схильні до спілкування, а жінки мають більшу потребу в емпатійних контактах. За середньої імпульсивності чоловіки активніші, ніж жінки [14].

Важливою передумовою для прояву суїцидальної активності (наміри, дії) є збіг таких чинників :

• сприятливий щодо суїцидальності перебіг біохімічних і психічних процесів, що спричинюють високий рівень особистісної схильності до суїциду;

• тяжкі, конфліктні, кризові життєві колізії;

• життєві події, що спонукають до самогубства;

Перший фактор вирішальний, другий і третій – стимулюючі. Адже в аналогічних кризових ситуаціях далеко не всі обирають самогубство. Вибір передусім залежить від особистісної схильності до суїциду. Суїцидальність загострює духовно-ціннісний вакуум, невизначеність орієнтацій на високі моральні, релігійні цінності, серед яких чільне місце посідає цінність життя як турбота про гуманістичні ідеали, турбота про близьких людей та ін. На такому невизначеному тлі фруструються складні життєві проблеми.

Гостра кризова ситуація посилює всі антивітальні, суїцидонебезпечні тенденції у психіці, зміни в метаболізмі мозку, ендокринній системі суб’єкта. Такі ситуації можуть виникати за радикального порушення звичної системи спілкування, особливо у сімейній, інтимно-любовній, професійній сферах; за небажаної для суб’єкта зміни соціального статусу (розлучення, звільнення з роботи, вихід на пенсію); під час тяжких соматичних захворювань; за відчутної алкоголізації, наркотизації, які можуть спричинити будь-яку кризову ситуацію, а також і їх симбіоз.

Самогубство як спосіб вирішення проблем у кризовій життєвій ситуації переслідує різні цілі, має свій смисл, специфічну для кожного суїцидента мотивацію: протест, заклик, уникнення страждань, самопокарання, відмову.

Залежно від психологічних якостей особистості, зовнішніх чинників у людей можуть домінувати смисли суїцидальної поведінки, в сукупності яких виокремлюються такі типи:

1. протестні форми суїцидальної поведінки (протест, помста). Вони мають за мету негативно вплинути на значущих для суїцидента осіб (групи), які вороже, агресивно ставляться до нього. Суб’єкт передбачає, що карою для кривдників будуть каяття, муки совісті, моральні, громадські, правові санкції. Цей тип суїцидальної мотивації ґрунтується на високій само орієнтації суб’єкта, трансформації гетероагресії в автоагресію.

2. самогубство-заклик. Покликане активізувати допомогу, втручання з метою радикальної зміни ситуації.

3. уникнення покарання або страждання. Полягає в усуненні нестерпної загрози для особистісно-соціального чи біологічного існування суб’єкта шляхом самознищення. У цьому разі також спрацьовує уявлення суб’єкта про власну високу цінність або реалізується намагання втекти від нестерпних фізичних чи душевних страждань.

4. самопокарання. Воно є протестом у внутрішньому плані особистості, внутрішнім конфліктом розщеплення «Я» на «Я-суддя» і «Я-підсудний». Таке самознищення має два психологічні відтінки: знищення в собі ворога («суддя», «верх»); спокута провини («підсудний», «низ»).

5. самогубство-відмова. Вкорочуючи собі віку, суб’єкт реалізує своє небажання жити, прагнення позбавити себе життя. Потяг до такого кроку іноді може бути незрозумілим, виразно не усвідомлюваним самим суб’єктом, постаючи як нездоланний короткочасний імпульс. Нерідко такий потяг є відносно тривалим, стійким. Можливий він і як результат нестерпно-болючого, негативно забарвленого емоційного сприйняття усієї життєдіяльності.

У цій типології особистісних смислів суїцидальної поведінки простежується наростаюче бажання саме смерті, злиття власної смерті як засобу з метою, якої суб’єкт прагне досягти за допомогою цього засобу. Відповідно наростає і серйозність суїцидальних дій, які цілком вірогідно можуть мати летальний фінал.