Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НБУ-конспект.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
19.11.2019
Размер:
1.54 Mб
Скачать

Лекція 16. Банківський нагляд.

  1. Принципи та методи нагляду за діяльністю банків.

  2. Дистанційний моніторинг діяльності банків.

  3. Інспекційні перевірки банків.

4. Заходи впливу за порушення банками вимог банківського законодавства.

1. Принципи та методи нагляду за діяльністю банків.

Ефективний нагляд за діяльністю банків є однією з основних передумов стабільності економічного середовища. Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків зумовлена тим, що в умовах ринку відбувається жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток. Підвищення ризикованості банківських операцій робить діяльність банків дедалі більш небезпечною і може призвести до загрози банкрутства. Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства в цілому, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи, а значить і до фінансового ринку в цілому. Ось чому необхідний всебічний контроль за банківською діяльністю.

Статтею 61 ЗУ «Про НБУ» встановлено, що наглядові та регулятивні функції НБУ може здійснювати безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду. Функціонування банківського нагляду в структурі НБУ має свої переваги, а саме: дає змогу оперативно реагувати на виявлені порушення і застосовувати адекватні заходи впливу, а крім того, на підставі аналізу інформації, отриманої при здійсненні нагляду, оперативно вдосконалювати банківське законодавство.

У широкому розумінні слова банківський нагляд є системою, якою користується уряд з метою гарантування стабільності фінансового сектору національної економіки, його безпеки і здоров’я.

Головними цілями банківського нагляду є:

  1. захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від нефахового управління та зловживань;

  2. підтримка стабільності на фінансовому ринку шляхом попередження «системного ризику» («системний ризик» полягає в тому, що банкрутство одного банку може призвести до банкрутств кількох банків, у результаті чого втрачається довіра до банківської системи в цілому).

Система банківського нагляду спрямована на скорочення зовнішніх та внутрішніх банківських ризиків.

Зовнішні ризики це:

  1. ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов’язань перед клієнтами);

  2. валютний ризик (збитки від зміни валютного курсу в умовах наявності відкритої валютної позиції);

  3. ризик облікової ставки (збитки від зміни процентної ставки, яка встановлюється за кредитами НБУ, в умовах фіксованої процентної ставки за наданими кредитами);

  4. ризик за цінними паперами (збитки від змін курсу цінних паперів, що перебувають у портфелі банку).

До внутрішніх ризиків належать:

  1. ризики, пов’язані із людським фактором (класифікація персоналу та ділові якості керівників, виконавча дисципліна, якість аудиторської служби та ін.);

  2. операційно-технічні ризики, що відображають ступінь дієздатності системи, забезпечують внутрішню роботу банку та системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів та засобів зв’язку і т. п.

Реєстрація банків, ліцензування, аудиторські перевірки, інспектування діяльності комерційних банків співробітниками НБУ спрямовані на зниження внутрішніх ризиків.

Отже, завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітал і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій.

Надійний ефективний банківський нагляд — це суспільний товар, який неможливо придбати на ринку, але який, разом зі зваженою макроекономічною політикою, відіграє життєво важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності будь-якої країни. Витрати на проведення банківського нагляду справді великі, але, як засвідчила практика, збитки, завдані внаслідок неефективності нагляду, виявляються незрівнянно більшими.

Інтернаціоналізацією банківської справи та об’єктивним процесом зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу пояснюється створення і подальша діяльність Базельського комітету з питань банківського нагляду, яким розроблено і затвердже­но Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу.

Ключові принципи ефективного банківського нагляду

У процесі розроблення принципів ураховувалося таке:

  • основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і довіру до неї з боку вкладників та інших кредиторів;

  • для ефективного виконання своїх обов’язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання прийнятих рішень;

  • наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;

  • орган нагляду повинен стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків, достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;

  • тісне співробітництво наглядових органів різних країн є об’єктивною необхідністю.

Базельський комітет із питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною зазначених вище принципів сприятиме зміцненню фінансової стабільності у національному і в міжнародному масштабі. Тому Комітет має намір активізувати взаємодію з наглядовими органами різних країн світу, надавши їм значні інвестиції на технічну допомогу та навчання пер­соналу. Нині Комітет продовжує розробляти найважливіші елементи банківського нагляду, зокрема стандарти, які стосуються ключових аспектів контролю за банківськими ризиками. Базельський комітет надалі має намір не тільки зміцнювати зв’язки з наглядовими органами всіх країн світу, а й активізувати значні інвестиції для технічного сприяння і навчання персоналу в країнах з перехідною економікою.

Свою історію служба банківського нагляду в Україні починає із травня 1992 р., коли у НБУ було організовано Управління банківського нагляду, яке розпочало роботу над створенням нормативної бази для нагляду за комерційними банками. В перші роки державної незалежності ця сфера діяльності була в Україні такою ж новою, як, власне, і банківська справа. Статус, функції та завдання служби банківського нагляду НБУ було визначено Положенням «Про службу банківського нагляду НБУ» (затвердженим наказом Голови Правління НБУ від 12.07.1994 р. №110). З розвитком банківської системи трансформується й інфраструктура банківського нагляду. Так, у 1996 р. створено Департамент з питань роботи з проблемними банками, який зосередив зусилля передусім на фінансовому оздоровленні ряду банків і на ліквідності всіх банківських установ. Рішучий крок до побудови ефективної системи банківського нагляду НБУ зробив 7.06.1997 р., створивши на основі одного Департаменту банківського нагляду 4 спеціалізовані департаменти та управління координації з питань банківського нагляду. Наприкінці 1998 р. була здійснена ще одна реорганізація служби банківського нагляду. З огляду на значний обсяг банківських операцій, велику клієнтську базу та потребу в пильному й детальному нагляді за найбільшими банками України створено Управління нагляду за великими банками. Для забезпечення успішного функціонування українських комерційних банків, надійного захисту інтересів їх вкладників і кредиторів, прогнозування змін у банківській системі України та своєчасного реагування на них було створено Комісію з питань нагляду та регулювання діяльності банків і затверджено відповідне положення. Крім цієї комісії, до системи банківського нагляду входять ряд департаментів та управлінь центрального апарату НБУ, а також відділи банківського нагляду обласних управлінь НБУ. З метою підвищення самостійності та ефективності служби банківського нагляду, поступового наближення її до стандартів, визнаних світовим співтовариством НБУ була проведена ще одна реорганізація системи банківського нагляду. Наприкінці 2000 р. створено Генеральний департамент банківського нагляду, який визначає єдину стратегію подальшого розвитку і політику банківського нагляду, єдині методологічні підходи тощо. Завдяки реструктуризації банківського нагляду вдалося чіткіше визначити функції різних підрозділів нагляду.

  • Департамент контролю, методології та ліцензування валютних операцій

  • Департамент нормативно-методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду

  • Департамент реєстрації, ліцензування та реорганізації банків

  • Департамент фінансового моніторингу

Ефективність банківського нагляду НБУ ґрунтується на його адекватній правовій інфраструктурі, що охоплює 3 рівні:

  • чинне законодавство — ЗУ «Про банки і банківську діяльність» надає НБУ широкі офіційні права щодо здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків. Ці права в удосконаленому вигляді викладені у новій редакції ЗУ «Про НБУ», що дає змогу зробити висновок про наявність повномасштабного законодавчого процесу у зазначеній сфері;

  • регулятивні правила — визначення службою банківського нагляду інтерпретуючих вимог або обмежень для банків відповідно до її повноважень, які затверджуються постановами Правління НБУ;

  • тимчасові роз’яснення, які використовуються службою банківського нагляду стосовно деталізації своїх дій відповідно до чинного законодавства або регулятивних правил і мають вигляд листів, телеграм тощо.

Як свідчить досвід, прийняття адекватного та зваженого рішення залежить не лише від оперативного аналізу поточної ситуації, що склалася в банку, а й від системного аналізу основних показників за тривалий час, виявлення тенденцій, проблем, банківських ризиків та чинників, які їх зумовлюють, за допомогою побудови аналітичних трендів, факторних моделей, прогнозування як основних показників діяльності банків, так і наслідків управлінських рішень.

Щоб розв’язати ці складні завдання, необхідно мати сформовану згідно з цілями й завданнями банківського нагляду ефективну інтегровану базу даних, з якою в реальному режимі часу могли б працювати відповідні структурні підрозділи центрального апарату і територіальних управлінь. Вони повинні володіти однією і тією самою інформацією, мати можливість бачити не лише фінансовий стан і розвиток банку в динаміці, а й порівнювати його з іншими банками, отримувати якісні показники ефективності їх функціонування.

Інформаційна система банківського нагляду містить:

  • статистичну звітність, отриману за допомогою системи «New-stat»;

  • автоматизовану інформаційну систему «Досьє банків» (далі — АІС «Досьє банків»);

  • реєстр кореспондентських рахунків;

  • єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за банківськими кредитами (далі — ЄІС «Реєстр позичальників»).

Статистична звітність надходить до НБУ за допомогою системи «New-stat», яка дає змогу користувачам одночасно отримувати інформацію. Службою банківського нагляду вже впроваджено 30 форм статистичної звітності, які всебічно відображають діяльність банків, а саме: стан кредитного портфеля; регулювання діяльності банків, у т. ч.: дотримання нормативів; застосування заходів впливу; формування резервів; валютні операції; активи й пасиви за строками погашення; дані щодо акціонерів, афілійованих осіб, власників істотної участі; зобов’язання банків; інформація про роботу ліквідатора (ліквідаційної комісії) банку.

Основні шляхи поліпшення інформаційного забезпечення банківського нагляду такі:

  1. підвищення якості інформації щодо фінансового стану банків з метою виявлення проблем, системних ризиків у їх діяльності на етапі раннього реагування;

  2. підвищення достовірності інформації, що сприятиме прийняттю правильних управлінських рішень;

  3. оптимізація кількості форм звітності шляхом об’єднан­ня форм, близьких за економічним змістом, та формування їх як вихідних документів на базі існуючих файлів. При цьому обсяг інформації, кількість показників мають не скорочуватись, а навпаки – розширюватися;

4) уніфікація форм звітності. Значення і методика розрахунку одного й того самого показника мають бути єдиними для всіх форм звітності;

5) конструювання нових вихідних форм на базі існуючих файлів. Робота у цьому перспективному напрямі вже ведеться. З’явиться можливість значно збільшити обсяг інформації щодо фінансового стану банків без запровадження нових форм звітності.

Прикладом упровадження сучасних інформаційних технологій є створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників, які мають прострочену заборгованість за кредитами (постанова Правління НБУ від 27.06.2001 №245 у Ред. від 07.11.2010). ЄІС «Реєстр позичальників»єдиний апаратно-програмний комплекс, що забезпечує отримання від банківських установ вхідної інформації, її накопичення, зберігання, належне використання, захист на всіх технологічних ланках від несанкціонованого доступу, формування вихідної інформації, взаємодію з користувачами в реальному режимі часу. Цю інформаційну систему створено з метою підвищення надійності банків, зміцнення довіри до них та банківської системи в цілому, зменшення ризиків, які виникають під час обслуговування клієнтів. Згаданою вище постановою затверджено також Положення «Про єдину інформаційну систему «Реєстр позичальників» (далі — Положення), типову форму договору на участь банку в системі, форми надання даних та отримання інформації з системи із забезпеченням необхідного рівня захисту інформації та недопущення несанкціонованого доступу до неї. Згідно з Положенням ЄІС «Реєстр позичальників» функціонує на добровільних (договірних) засадах. Для участі в ній банки мають укласти з НБУ договір на отримання інформаційно-довідкових послуг.

Уповноважені особи банку формують запити у затверджених форматах передавання даних і надсилають їх до програми опрацювання запитів НБУ. Запит банку перевіряється щодо повноважень, здійснюються пошук даних і попередня обробка, після чого програмним шляхом формується стандартний звіт — електронний документ певної структури, який містить інформацію про окремого клієнта (клієнтів) банку. Цей документ передається електронними засобами зв’язку й обов’язково захищений методами криптозахисту для запобігання зовнішнього втручання.

ЄІС «Реєстр позичальників» почала функціонувати з 1.10.2001 р. Станом на 1.10.2011 договори на участь у ній уклали 156 + 17 банків. Експлуатується ця система за кошти НБУ. Звертаючись до неї, банки несуть витрати тільки на електронну пошту в разі приймання і передавання інформації. Крім того, вони за свій рахунок адаптують внутрішньобанківські інформаційні системи для роботи з ЄІС «Реєстр позичальників».

Для аналізу фінансового стану банку використовується багато показників. Причому немає єдиних рекомендацій щодо оптимальної їх кількості. Одні аналітики доводять, що велика кількість показників занижує точність оцінки. Інші стверджують, що чим більше показників, тим нижча чутливість оцінки, тобто значні зміни в їх динаміці не викличуть суттєвих змін рівня. Світовий досвід переконує, що показників має бути не менше 6 та не більше 25. До того ж установлено, що оперативна пам’ять людини здатна зберігати інформацію (й оперувати нею) з обсягом показників не більше 7±2 одиниці. Ураховуючи зазначене, доходимо висновку, що кількість інформативних показників, які б забезпечували ефективний аналіз і своєчасне виявлення проблем та системних ризиків у діяльності банків, має становити від 6 до 9-10.

Одним із напрямів використання автоматизованої системи фінансів (АСФ) є порівняльний аналіз ефективності роботи банків. Щоб підвищити ефективність банківського нагляду, поглибити економічний аналіз, необхідно вдосконалювати інформаційне забезпечення шляхом створення багаторівневої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи, яка будувалася б не на інтуїтивних та суб’єктивістських методах автоматизації локальних процедур із подальшим механічним об’єднанням у «єдину» систему, а на науково обґрунтованих методах моделювання і побудови складних інформаційних систем. Працівники служби банківського нагляду можуть давати ефективні рекомендації і поради банкам лише за умови наявності сталого законодавства та чітких регулятивних правил. Чітка й конкретна правова інфраструктура дає змогу всім комерційним банкам «знати правила гри». Служба банківського нагляду НБУ має право і необхідні владні повноваження проводити дієвий нагляд, починати швидкі та ефек­тивні дії відносно проблемних банків.

Основними формами банківського нагляду є:

  • вступний контроль (державна реєстрація та ліцензування);

  • попередній контроль (безвиїзний нагляд та аудит);

  • поточний контроль (інспекційні перевірки).