Питання для самоконтролю

1. Міжнародні угоди в сфері авторських прав

2. Об'єкти, суб'єкти і зміст авторських прав

3. Ліцензійний договір і договір на передачу «ноу-хау»

4.Охорона промислових зразків

5. Міжнародно-правова охорона суміжних прав

Питання для самостійного вивчення

1. Міжнародні угоди про охорону промислової власності

2. Охорона товарних знаків.

3.Охорона позначень походжень товарів

Тема 9. Сімейне право

Матеріальні норми сімейного права різних країн багато в чому не схожі. Відмінність існує в питаннях форми шлюбу, в регулюванні особистих і майнових відносин в сім'ї і в інших питаннях.

У відносинах між деякими державами в шлюбно-сімейній галузі мають місце тенденції договірної уніфікації, але не матеріального, а колізійного права, шляхом включення в договори про правову допомогу ряду інших норм, які стосуються шлюбу, розлучення, відносин між членами сім'ї, опіки та піклування. Однак, таких норм ще недостатньо, в чинних договорах про правову допомогу вони охоплюють не все коло сімейних відносин, разом з тим названі договори про правову допомогу встановлюють взаємне визнання судових рішень і розмежовують юрисдикцію в сімейних справах.

Як приклад, джерелом уніфікованих норм сімейного права України можна назвати договір між Україною і Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини по цивільних та кримінальних справах.

Для багатьох джерел національних правових систем характерним є уникнення законодавчого визначення шлюбу. Відповідно до загальної правової концепції:

Шлюб є цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнерства або ж добровільним союзом чоловіка й жінки, внаслідок чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідношення.

У світі існують наступні правові концепції шлюбу:

Договірна концепція шлюбу є найбільш поширеною. Вона ґрунтується на вимогах, що ставляться законом до порядку укладення будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Франція).

Шлюб-партнерство – концепція, характерна для держав "сім'ї континентального" і часткового "загального права". Змістом її є чіткий розподіл функцій між подружжям.

Шлюб як союз двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в тому числі й Україна) припускає закріплення в законодавстві відносної свободи кожної з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Дещо іншим є розуміння шлюбу як союзу чоловіка й жінки в мусульманських державах. У них союз трактується нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.

Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та формальні.

Матеріальними вважаються позитивні чи негативні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійсність шлюбу. Матеріальні умови взяття шлюбу можуть бути такими:

1. Досягнення шлюбного віку особами, які бажають побратися, передбачене правовими джерелами всіх держав. У більшості з них вік шлюбного повноліття нижчий від віку загального повноліття; шлюбний вік для жінок здебільшого нижчий, ніж для чоловіків. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок -- 15 років. В Україні – відповідно 18 та 17 років. В Англії для обох із подружжя – 16 років. В Австралії – 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Відповідно до індуського Закону про шлюб 1965 року шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 –для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі – 14 та 12 років.

У більшості держав встановлений законодавством шлюбний вік за певних причин може бути знижений за рішенням компетентного органу (суду, прокуратури, міністра юстиції, уряду кантону, місцевими органами влади тощо). Так, згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу Франції (в редакції від 23 грудня 1970 р.) прокуророві республіки за місцем реєстрації шлюбу надано право за наявності вагомих підстав знижувати шлюбний вік. Можливість зниження шлюбного віку передбачена і у Сімейному та Цивільному кодексах України.

2. Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають побратися, необхідно тільки в окремих системах, наприклад, у Франції, Німеччині. Проте в Німеччині недотримання цієї умови за взяття шлюбу не тягне його автоматичної недійсності. Законодавством цієї держави передбачено й можливість оскарження неповнолітніми до суду відмови батьків дати свою згоду на шлюб.

3. Неперебування в іншому шлюбу. Цю умову передбачають ті правові системи сучасності, шлюбно - сімейні відносини та право яких базується на принципі моногамії. Так, ст. 147 Цивільного кодексу Франції закріплює правило про неможливість узяття іншого шлюбу без розірвання попереднього. Але в державах, де офіційно визнаються полігамні шлюби, перебування в одному шлюбі не є перепоною для взяття другого. Насамперед мова йде про держави, в яких шлюбно-сімейні відносини регулюються нормами шаріату. Так, Сімейний кодекс Алжиру 1984 року дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин.

4. Відсутність відносин родинності та свояцтва між особами, які одружуються, є важливою умовою взяття шлюбу в багатьох державах. У більшості з них забороняються шлюби між родичами по прямій лінії, повнорідними та неповнорідними братами й сестрами, усиновителями та усиновленими. Зазначене закріплено й у Сімейному кодексові України. Проте й щодо цієї умови в законодавстві держав є певні особливості. Скажімо, у Франції допускаються шлюби між дядьками та племінницями, тітками та племінниками. В Англії ж такі шлюби заборонені.

Дещо своєрідно вказане питання регулюється законодавством Швеції. Водночас із забороною шлюбів між певними родичами по прямій лінії, а також між повнорідними братами й сестрами у цій державі в останньому випадку допускається реєстрація шлюбу за наявності вагомих причин і за умови, що особи, які одружуються, виховувались у різних сім'ях.

Щодо свояцтва як перешкоди для взяття шлюбу законодавство різних держав має також особливості. Так, згідно із статтями 161-164 Цивільного кодексу Франції не дозволяються шлюби між свояками по прямій лінії. За нормами цього кодексу батько розлученого сина не може взяти шлюб із колишньою свого сина, поки син живий. За цими ж нормами забороняються шлюби між усиновителями та усиновленими. У випадку, коли допускається шлюб між усиновителем та усиновленим, як це є у ФРН, відносини з усиновлення припиняються.

5. Взаємна згода (воля) осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаманна тим правовим системам, де шлюб уважається добровільним союзом чоловіка та жінки (законодавство держав "сім'ї континентального права". Але у мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).

6. Допустимість шлюбу між особами протилежної статі. Так, англійське право передбачає застереження, відповідно до якого шлюб реєструється тільки між особами протилежної статі. У деяких штатах США низкою прецедентів встановлюється недопустимість шлюбів між особами однієї статі. Проблем шлюбу між особами різної чи однієї статі торкнулися останнім часом і держави "сім'ї континентального права", зокрема практика Франції, Італії. У праві цих держав визначається, що в разі, коли особа бажає взяти шлюб, але страждає на певну фізичну аномалію, можливість реєстрації такого шлюбу вирішується компетентними органами, наприклад, прокуратури в Італії.

7. Задовільний стан здоров'я осіб, які прагнуть узяти шлюб,- це умова, що в різних формулюваннях може міститись у праві більшості держав. Так, Сімейний кодекс України передбачає, що не допускається реєстрація шлюбу між особами, коли хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства. Особи мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я. В багатьох державах не дозволяється реєстрація шлюбів у разі захворювання венеричними та деякими іншими хворобами. Іноді вимагається подання особами, які бажають укласти шлюб, медичного свідоцтва про стан їхнього здоров'я (ст. 163 Цивільного кодексу Франції).

8. Заборона взяття нового шлюбу протягом певного строку є не дуже поширеною умовою чинності шлюбу, закріпленою в законодавстві чи інших джерелах права. Її зміст полягає в тому, що жінці забороняється брати новий шлюб після розлучення, визнання шлюбу недійсним чи після смерті чоловіка протягом установленого законом терміну, наприклад, 300 днів (ст. 296 Цивільного кодексу Франції, ст. 103 Цивільного кодексу Швейцарії), 10 місяців (ст. 1313 Цивільного зводу Німеччини). Метою такої заборони є, зокрема, прагнення уникнути можливих спорів щодо встановлення батьківства.

9. Заборона брати шлюб певним особам інколи передбачається національними джерелами права. Це обмеження може стосуватися служителів культу, зокрема священиків. Так, відповідно до норм іспанського права для реєстрації шлюбу, однією із сторін якого є служитель культу, необхідно отримати спеціальний дозвіл церковної влади. У деяких державах Латинської Америки характерною є заборона взяти шлюбу особою, засудженою за замах на вбивство чи вбивство, з особою, яка була в шлюбі з потерпілим від цього злочину (п. 8 ст. 138 Цивільного кодексу Бразилії; п. .6 ст. 9 Цивільного кодексу Аргентини).

Формальні умови – це вимоги до процедури реєстрації шлюбу. Стосовно формальних умов реєстрації шлюбу всі правові системи можна поділити на три групи. До першої належать держави, шлюби в яких реєструють тільки в цивільній формі (Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Україна, Японія, більшість штатів США). До другої – в цивільній чи релігійній формі за вибором подружжя (Іспанія, Італія, Англія, Канада та ін.). До третьої – тільки в релігійній формі (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, мусульманські держави – Іран, Ірак та ін., Греція до 1982 р.).

Отже, правові наслідки може породжувати в одних державах тільки цивільний шлюб (зареєстрований державними органами); в інших – однаковою мірою як цивільний, так і церковний; у третіх – тільки церковний. У католицьких державах (Іспанія, Італія та ін.) взяття шлюбу в церковній формі передбачає обов'язкове наступне повідомлення державних органів про церковну церемонію та наступну його реєстрацію. Якщо ж у державах є обов'язковим цивільний шлюб, то після його реєстрації допускається, за бажанням тих, хто бере шлюб, ще й обряд церковного вінчання.

Правовим системам відомі «шлюби за загальним правом» (визнаються правом 13 штатів США). Для їх узяття не потрібно дотримуватися ніяких формальностей. Вони вважаються дійсними, якщо сторони добровільно виявили згоду стати подружжям і між ними існують фактичні шлюбні відносини.

Процедура оформлення шлюбу зазвичай складається з двох частин: підготовчої та основної. Підготовча частина – це оголошення шлюбу, що надає можливість зацікавленим особам заявити своє заперечення. У правових системах "сім'ї загального права", зокрема в Англії та США, оголошення шлюбу може бути замінене отриманням дозволу (ліцензії) церковних чи державних органів, до компетенції яких входить реєстрація шлюбів. Для отримання строкової ліцензії, дійсної від 1 місяця до 1 року, сторони зобов'язані під присягою заявити про відсутність перешкод до взяття шлюбу.

В окремих державах реєстрація шлюбу передує договір про майбутній шлюб (заручини). Здебільшого це своєрідний ритуал, що може супроводжуватися обрядом обміну подарунками (Японія). У разі порушення договору заручин однією зі сторін його примусове виконання не допускається. Однак порушення без поважних причин породжує обов'язок відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні. Якщо при цьому мав місце обмін подарунками і шлюбу після заручин не було зареєстровано, то дарування може вважатися безпідставним збагаченням, і незалежно від того, хто відповідає за ухилення від узяття шлюбу, дарувальник має право вимагати повернення подарунка. Схожі норми містить Цивільний кодекс Іспанії (статті 42,43). Законодавство Індії допускає обмін весільними подарунками із складання їх повного списку та вказівкою вартості за підписом нареченого та нареченої.

Присутність обох сторін, які беруть шлюб, є умовою, що передбачена майже в усіх правових системах, у т.ч. і в Україні. Тільки в окремих державах як виняток допускається представництво (наприклад, в Іспанії, Панамі, Перу).

Присутність установленого числа повнолітніх свідків (від 2 до 6) є однією з обов'язкових формальних умов шлюбу за законодавством багатьох держав (ст. 1317 Цивільного зводу Німеччини, ст. 116 Цивільного кодексу Швейцарії).

Шлюб, зареєстрований з порушенням умов, передбачених певною правовою системою, може бути абсолютно чи відносно недійсним (оспорюваним). Так, реєстрація шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку, тягне його абсолютну недійсність у Франції й Англії та оспорюваність за правом більшості штатів США. В усіх державах абсолютно недійсним є шлюб між кровними родичами чи свояками, які знаходяться в забороненному для взяття шлюбу ступені родинності чи свояцтва, а також з особами, які перебувають в іншому дійсному шлюбі (останнє стосується тільки держав, де діє принцип моногамії сімейних відносин). Порушення порядку реєстрації шлюбу може мати в різних державах неоднакові наслідки. Так, в Англії та деяких штатах США неналежне оголошення імен осіб, які одружуються, є підставою для визнання шлюбу недійсним. У Франції та ФРН неналежне оголошення не впливає на чинність шлюбу, проте за правом ФРН порушення передбаченої законом форми виразу згоди на шлюб подружжям робить його абсолютно недійсним.

Оскільки дотримання чи недотримання матеріальних та формальних умов узяття шлюбу в різних державах може мати неоднакові наслідки, важливим є те, праву якої держави найбільш доцільно підпорядкувати ці відносини.

Тільки належно оформлений шлюб породжує взаємні права та обов'язки між подружжям. Шлюбно-сімейні відносини поділяються на особисті та майнові. Особистим відносинам у законодавстві держав відводиться менше уваги, ніж майновим адже в багатьох правових системах діє принцип невтручання в суто особисті справи подружжя.

Переважна частина особистих відносин між подружжям регулюється звичаями, нормами моралі, шлюбним договором (контрактом). Законодавство обмежується тільки регулюван­ням питань вибору прізвища подружжя, їх обов'язку сумісно­го проживання, досягнення повноліття на час реєстрації шлюбу, права анулювати шлюбний договір (контракт), укладений між подружжям.

У законодавстві правових систем "сім'ї континентального права" здебільшого проголошується принцип рівності подружжя у шлюбі. Так, у Франції подружжя спільно здійснює моральне керівництво сім'єю та піклується про її матеріальне забезпечення. Воно повинно дбати про виховання дітей та готувати їхнє майбутнє (ст. 213 Цивільного кодексу Франції в редакції від 4 червня 1970 р.). На рівність чоловіка й жінки стосовно особистих прав вказують також і Сімейний кодекс України.

Особистим правом є можливість вибору місця проживання подружжя за взаємною згодою (наприклад, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу Франції в редакції від 11 липня 1975 р.). Дружина має право взяти прізвище чоловіка чи зберегти своє дошлюбне. Норми про це містить сучасне законодавство Австрії, Іспанії, Італії, України, ФРН та інших держав. До особистих прав подружжя належить також право на вибір занять, професії (ст. 21 КпШС України). Але законодавство держав по-різному уточнює його. Наприклад, Сімейний кодекс України вказує на вільний вибір занять; Цивільний звід Німеччини (ст., 1356) – на вибір, який повинен враховувати вимоги іншого подружжя та сімейні обставини.

Дещо по-іншому регламентуються особисті відносини подружжя в державах "сім'ї загального права". Тут принцип рівності чоловіка й жінки в сімейних відносинах не отримав законодавчого закріплення і не сформульований судовою практикою. У нормах, що стосуються прав дружини, вказується на рівність прав заміжніх і незаміжніх жінок, на усунення "неправоздатності" заміжніх, але не про надання їм таких самих прав, як і чоловікам.

У державах зазначеної "сім'ї" особисті відносини подружжя ще й досі характеризуються привілейованою роллю особистого імені чоловіка (Англія; США; Канада, за винятком її провінції Онтаріо). Виявом привілейованої ролі особистості чоловіка є Консорціум", тобто обов'язок спільного подружнього життя з можливим спільним веденням господарства тощо. Поняття "консорціуму" охоплює й право дружини мати прізвище чоловіка та її обов'язок слідувати за чоловіком, проживати в обраному ним місці. Порушення дружиною остан­нього може стати підставою для звернення до суду з позовом про розлучення. Загалом вичерпної регламентації "консорціму" у джерелах права не існує. У практиці судів згаданих держав до 1970 р. недотримання "консорціуму" могло потягнути подання чоловіком позову з вимогою відновлення подружнього проживання. За останні 20 років значення цього інституту в шлюбно-сімейних відносинах істотно зменшилось.