4…Досвід зарубіжних країн у застосуванні.

Як економічний критерій логістики у 60—70-х роках був прийнятий мінімум сумарних витрат на усі логістичні операції. Такий підхід давав змогу досягти раціонального співвідношення витрат та прибутків шляхом пошуку економічних компромісів між інтересами усіх структурних підрозділів фірм на стратегічному, організаційному та оперативному рівнях. У стратегічному напрямі вирішуються такі проблеми, як вибір постачальника та видів систем розподілу. Наступний рівень — рішення та способи організації виробництва і ринку, включаючи можливості відправлень та частоту відвантажень. На оперативному рівні конкретизуються та деталізуються організаційні заходи, наприклад, вибір маршруту та виду транспорту залежно від розміру партій вантажу та виконуються інші аналогічні завдання. На кожному із зазначених рівнів спеціалісти в галузі логістики, займаючи центристську позицію, намагаються збалансувати витрати, запаси матеріальних ресурсів і якість обслуговування. Збільшуючи витрати на одні операції з метою більшого зниження витрат на інші операції, досягалися мінімальні витрати на всю логістичну систему. Характерним прикладом цього є зростання витрат на транспортування та суттєве зниження витрат на управління запасами та складування.

В кінці 70-х років, завершуючи період класичної логістики, відбулися зміни в її концепції. Якщо раніше акцент робився на компромісах між функціями логістики однієї фірми, то надалі почали виділятися компроміси між фірмами.

На початку 80-х років настав новий період розвитку логістики, що називається періодом неологістики, чи логістики другого покоління. Логістика в цей період характеризується розширенням сфери дії за межі традиційних функцій. Необхідність такого розширення обґрунтовувалася тим, що жоден із структурних підрозділів фірми традиційно не мав достатніх можливостей та ресурсів, щоб одноосібно належним чином реагувати на зміни зовніш­ніх умов та самостійно ефективно працювати. Необхідні були спільні зусилля всієї фірми чи підприємства.

Новий підхід на основі всього підприємства полягав у тому, що логістичні системи мали створюватися та керуватися з максимальною ефективністю діяльності всієї фірми, а не тільки системи логістики. Тому велику увагу почали приділяти міжфункціональним компромісам.

Отже, можна констатувати, що логістика залежно від її сучасного рівня розвитку є комплексним (системним) методом розробки стратегій і механізму оптимізації господарчих зв’яз­ків на основі міжфірмених чи міжфункціональних економічних компромісів.

5.. Роль логістики в Україні

Коротко розглянемо проблему розвитку логістики в Україні. Питання наукових підходів і практичних методів логістики збіг­лося в часі з початком переходу України до ринкових відносин. Як засвідчує зарубіжний досвід, потреба в конкретному теоре­тичному апараті та практичному інструментарії логістичного менеджменту залежить від умов, які визначають рівень розвит­ку продуктивних сил, технологій, політичних обставин, зрілості ринкових відносин у конкретний історичний період. Можливість і темпи розвитку логістичних підходів у вітчизняному бізнесі не можна розглядати окремо від сучасних соціально-економічних та політичних обставин в Україні і прогнозу розвитку економіч­них реформ.

Не вдаючись у детальний економічний аналіз, спробуємо в за­гальних рисах сформулювати принципові утруднення, які існу­ють на шляху розвитку логістичної концепції в Україні:

1. важка загальноекономічна ситуація і соціальна напру­женість в усіх верствах суспільства не сприяють просуван­ню у вітчизняному бізнесі логістичних ідей, принципово нових для більшості українських підприємців, менеджерів, інженерно-технічних працівників. Інфляція, високий рі­вень монополізму в найважливіших галузях, фінансова криза і неплатежі, стрімке зменшення обсягів виробництва та зниження рівня життя населення, тривалі негативна рес­труктуризація економіки і згортання інвестицій — ось дале­ко не повна характеристика соціально-економічних умов в Україні, що негативно відбивається на розвитку логістики;

2. тривалий час у вітчизняній економіці недооцінювалася роль сфери обігу (постачання та збуту продукції), яка на Заході займає ключову позицію в логістиці. Історично в Україні розвиток сфери обігу набагато відставав від виробничої сфе­ри, особливо щодо організації збуту товарів і послуг. Сфера обігу характеризувалась уповільненим просуванням товарів від виробників до споживачів, високим рівнем незадоволеного попиту, низькою надійністю і недостатнім рівнем якості обслуговування споживачів. Сфера обігу завжди фінансу­валася за залишковим принципом, у керівного управлінсь­кого персоналу склався стійкий психологічний стереотип недооцінки ролі сфери обігу в економіці.

Україна нині значно відстає навіть від середньосвітового рів­ня розвитку інфраструктури економіки (передусім у сфері обігу продукції). Зокрема, існують такі основні негативні моменти:

1. нераціональний розвиток торговельних структур — відсут­ність продуманої стратегії розвитку систем дистрибуції то­варів у промисловості та торгівлі, недостатня кількість ве­ликих і середніх оптових організованих товарних ринків;

2. низький рівень розвитку сучасних інформаційних систем електронних мереж, систем зв’язку та телекомунікацій;

3. відстала транспортна інфраструктура, недостатня кількість та низький технічний рівень вантажних терміналів;

4. відсутність практично на всіх видах транспорту сучасних транспортних засобів, що відповідають світовим стандар­там, високий ступінь фізичного та морального зносу рухо­мого складу транспорту;

5. низький рівень розвитку виробничо-технічної бази склад­ського господарства, нестача сучасного технологічного об­ладнання з вантажопереробки продукції, низький рівень механізації і автоматизації складських робіт;

6. неефективний розвиток промисловості з виробництва сучас­ної тари і упаковки та ін.

Зазначені фактори та негативні моменти значною мірою галь­мують впровадження логістичної концепції в українську еконо­міку, а їх подолання неможливе в короткий термін. Разом з тим на початку 90-х років ХХ ст., тобто на початковому етапі пере­ходу до ринкових відносин, в Україні були певні передумови для розвитку логістичних ідей у різних галузях економіки. Розглянемо деякі з них.

Економічні. У цей час на передній план висувається пошук можливостей скорочення виробничих витрат і витрат обігу як для збільшення прибутку фірми, так і для якнайповнішого задо­волення інтересів споживача, надання йому комплексу послуг. Таким чином, якщо в умовах розвитку ринкових відносин при­нцип “розрахунок — вигода — споживач” перебуває в центрі ува­ги, то потенціал логістики забезпечує втілення цього прин ципу.

Логістика має великий потенціал економічної ефективності. Економічний ефект логістики виявляється у високому рівні ор­ганізації виробництва і як наслідок в економії матеріальних та грошових ресурсів. Величина ефекту, у свою чергу, залежить від масштабів поширення логістики.

Організаційно-економічні. Разом з процесами дроблення гос­подарських структур, що відбуваються в українській економіці, автономізації нових структурних утворень, децентралізації управління розвиваються процеси кооперації та інтеграції гос­подарської діяльності. У перехідній економіці, що передбачає наявність різних форм власності, дедалі більшого значення на­бувають інтеграційні форми управління і тенденція до координа­ції, що особливо характерно для логістичних процесів взаємодії підприємств-виробників, споживачів, посередників, складського господарства і транспорту.

Виробничо-технічна база в Україні складалася в різних га­лузях виробництва і сфері обігу, призначення якої полягало в управлінні матеріальними потоками, а нині є прерогативою ло­гістики. У галузях промислового виробництва управління матеріальними та іншими потоками стосується внутрішньовиробничої системи організації роботи технологічного (промислового) транспорту та складського господарства, гнучких автоматизова­них виробництв та роботизованих комплексів, систем автомати­зації проектування (САПР). Відомі приклади ефективного вико­ристання у промисловості вітчизняних мікрологістичних систем типу РИТМ, КСОРТ, САПР, систем оптимального оперативно-виробничого планування, контролю та управління запасами ма­теріальних ресурсів, подібних до зарубіжних систем планування потреб/ресурсів КАNВАN та ін.

Виробничо-технічна база сфери обігу та інфраструктура вітчиз­няної економіки, що пов’язана з управлінням багатоасортиментни-ми матеріальними потоками, складається з різних технологічних об’єктів державних централізованих, галузевих, територіальних і відомчих систем постачання та збуту продукції, тобто колишніх структур Держзбуту, Держбуду, Держагропрому та Держкомна-фтопродукту. Разом з тим незважаючи на скасування в 1993 р. усіх форм державного забезпечення і централізованого розподілу матеріальних ресурсів на території України залишились і функціонують вже в ринкових структурах об’єкти могутньої складської системи і товаропровідних мереж, великі автоматизовані транс­портно-складські комплекси, транспортні вузли і вантажні термі­нали, контейнерні пункти, підприємства різних видів транспорту і зв’язку, обчислювальні та інформаційно-диспетчерські центри, об’єкти оптової, роздрібної торгівлі та ін.

Таким чином, розглянуті об’єктивні передумови становлять початкові передумови поширення логістичної концепції у сферах виробництва та обігу продукції в економіці України. Звісно, при цьому потребує розвитку і вдосконалення виробнича, технічна та технологічна база логістики в різних галузях економіки, ма­ють бути створені логістичні товаропровідні структури, мікро- та макрологістичні системи різних рівнів. Україні не потрібно пов­торювати довгий історичний шлях, який пройшла логістика в зарубіжних країнах. Використовуючи накопичений зарубіжний досвід і вітчизняний науково-практичний потенціал, необхідно прискореними темпами впроваджувати сучасні логістичні підхо­ди та системи в ринково орієнтованих структурах вітчизняного бізнесу. Особливо це стосується системи товароруху.

Товарорух є однією зі складових організації торговельного процесу та розподілу товарів.

Товарорух — це комплексна сис­тема заходів доведення товарів від виробника до торговельних організацій у кількості та асортименті, що можуть забезпечити попит населення. Під цією системою розуміється також сукуп­ність її учасників та виконувані ними функціональні процеси.

Система товароруху охоплює діяльність оптової та роздрібної торгівлі, апарату збуту промисловості, що виробляє товари на­родного попиту, а також збут агропромислових та сільськогоспо­дарських підприємств. Ця система має також підсистеми. До ос­новних належать різні торговельні підприємства та організації, що визначають потребу в обсязі та структурі товарів для торговельної мережі. Інші підсистеми — оптові підприємства, апарат збуту промисловості, агропромислові та сільськогосподарські підприємства — призначені для пошуку торговельних ресурсів. Усі підсистеми повинні бути тісно взаємопов’язані договірними відносинами та взаємним контролем за виконаннями зобов’язань щодо поставок товарів.

Без чіткого функціонування системи товароруху неможливо за­безпечити торговельну мережу відповідно до попиту населення.