РОЗДІЛ VII ЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

7.1. Вступ до етики соціальної роботи

Актуалізація етичних питань соціальної роботи

З того моменту, коли соціальна робота стала невід'ємною частиною життєдіяльності суспільства й держави, коли соціальні працівники були включені до політичних, економічних і соціальних структур суспільства й суспільних відносин, з'явилася потреба в тому, щоб етичні нормативи діяльності у сфері соціального захисту населення були формалізовані, тому що, як і всі соціальні інститути, інститут соціального захисту й соціальної роботи виконує найважливіше для держави й суспільства завдання стабілізації і зберігання соціуму, підтримки й гармонізації існуючих суспільних відносин і забезпечення умов для його подальшого всебічного розвитку.

Сучасний інноваційний підхід, розглядаючи питання етики у професійній діяльності, пропонує оцінювати не стільки результати діяльності, скільки саму діяльність, її сутність: цілі й завдання, мотиви, засоби й дії, необхідні спеціалістам і закладам для досягнення поставленої мети, — те, що у звичайних умовах не є предметом контролю з боку суспільства й держави або різного роду формальних і неформальних організацій.

Необхідність етичної регламентації професійної поведінки спостерігається в соціальній роботі в сучасному українському суспільстві. Основними внутрішніми причинами цього явища для соціальної роботи можна вважати такі:

І. Будь-яка сфера людської діяльності може функціонувати ефективно лише при відповідній етичній регламентації. Соціальна робота проводиться в інтересах усього суспільства незалежно від того, спрямована вона на окремого індивіда, групу або соціум. Отже, у цьому відношенні соціальна робота може бути оцінена з погляду моральних норм. Проте, будучи виявом моральності й гуманності суспільства стосовно його найменш захищених членів,

соціальна робота повинна мати власні, більш тверді етичні принципи й правила, які регламентують діяльність її структур і представників.

2. На відміну від багатьох інших видів діяльності, спрямованих на людей, соціальна робота проводиться з людьми особливими, які мають серйозні проблеми, пов'язані з ускладненням процесу життєдіяльності. Тому праця спеціаліста в галузі соціальної роботи передбачає органічну єдність його кваліфікації й особливих духовних якостей, наявність почуття високої моральної відповідальності, готовності бездоганно виконати свій професійний обов'язок по захисту прав людини.

3. Між самою діяльністю у сфері соціального захисту і його кінцевим результатом існує такий етичний зв'язок, що обумовлює вибір соціальним працівником не тільки мети, але й засобів її досягнення. Відомий вислів «мета виправдовує засоби» в соціальній роботі не доречний.) Проте і наявність морально позитивної мети, і вибір адекватних засобів не завжди гарантує успіх у соціальній роботі (оскільки іноді важко заздалегідь передбачити, яким чином клієнтом буде використаний результат діяльності соціального працівника). У цих умовах тим важливішою є етична орієнтованість діяльності соціального працівника: він повинен бути бездоганним в очах своїх колег і суспільства, а результат його діяльності не може бути використаний проти людей, щоб соціальна робота як професійна діяльність не була дискредитована.

4. Соціальна робота належить до видів професійної діяльності з високим ступенем індивідуалізації праці. Це не значить, що соціальний працівник цілком наданий самому собі, але діяльність його

і часто може бути проконтрольована тільки побічно, оскільки здійснюється вона один на один з клієнтом. Ця обставина вимагає від соціального працівника особливих навичок і повного дотримання етичних норм і правил спілкування з клієнтом і його соціальним оточенням, більш суворого самоконтролю, ніж поза професійною діяльністю.

5. Діяльність соціального працівника має переважно творчий характер. Тому, оскільки ми маємо справу з творчим процесом, усі

нюанси якого неможливо формалізувати, й оскільки виключити появу в професії людей «нудних» неможливо, повинна існувати внутрішня етична регламентація діяльності, що сприяє формуванню єдності підходів до рішення проблем і обумовлює нормативну поведінку й дії спеціалістів.

6. Прагнення людини керуватися у своїх діях етичними нормами є природним, проте в силу різноманітних зовнішніх обставин (особливо в кризові періоди) воно може бути цілком або частково приглушеним. Тому готовність соціального працівника виступати з високих етичних позицій, моральне ставлення до клієнтів соціальної служби є його серйозним внеском у справу морального оздоровлення всього нашого суспільства [9, 3 — 13].

Таким чином, зазначені причини є достатніми для актуалізації питання про розробку і прийняття етичних норм і правил, що регламентують професійну діяльність кожного конкретного соціального працівника, діяльність і взаємодію різноманітних соціальних служб і органів соціального захисту населення, їхні відносини з іншими інститутами і беруть до уваги специфіку їхньої діяльності з урахуванням менталітету українського народу й очікувань суспільства.