Таблиця 1.1

Різниця в діяльності підприємств комерційного типу і підприємств, орієнтованих на показники приросту

Критерій	Підприємства
	Комерційного типу	Орієнтовані на по­казники приросту
1	2	3
Ставлення до при­бутку	Орієнтовані на отри­мання надприбутків	Задовольняються середньою нормою прибутку
Сфери функціо­нування	Створюють нові сфе­ри з новими продук­тами і технологіями	Працюють в тради­ційних сферах
Ставлення до ри­зику	Йдуть свідомо на підвищений ризик	Поривання в сфери з мінімальною часткою ризику
Ставлення до яко­сті	Орієнтовані на над­високу якість, на но­ві товари і послуги	Орієнтовані на тра­диційну якість
Ставлення до пот­реб	Формують нові пот­реби	Задовольняють іс­нуючі потреби
Стратегія щодо конкурентів Цінова стратегія	Розширення меж ринку	Більш глибоке вхо­дження на ринок
	Поєднування надви­соких і наднизьких цін	Стабільний середній рівень цін
Ставлення до бан­крутства	Розглядають як мож­ливий варіант	Стараються мінімізу­вати вірогідність бан­крутства
Розмір підприємс­тва	Малі підприємства іноді середні	Крупні фірми
Мотив діяльності	Отримання надвисо­ких прибутків за раху­нок іншого поєднання виробничих чинників	Отримання прибутку за рахунок кращої ор­ганізації, використо­вування всього поте­нціалу виробничих чинників, їх традицій- йпгп ппспияциа

Якість продукції — результат якості: праці, предметів праці, засобів праці, технології, управління, виробничого середовища в цілому. Якщо ми одержуємо якісний проміжний продукт, то він, у свою чергу, формує якість кінцевого продукту, а останній без­посередньо впливає на якість життя, де разом з такою складо­вою, як якість продукту і послуг, бере участь якість обороноздат­ності, природного середовища, інфраструктури, національного багатства.

Останніми роками передовими фірмами світу послідовно уп­роваджується нова стратегія управління якістю продукції.

Забезпечення якості розуміється не як технічна функція, реа­лізована якимось підрозділом, а як систематичний процес, про­низуючий всю організаційну структуру фірми.

• Новому поняттю якості повинна відповідати певна органі­заційна структура підприємства.

• Питання якості актуальні не тільки в рамках виробничого циклу, а й у процесі розробок, конструювання, маркетингу і післяпродажного обслуговування.

• Якість повинна бути орієнтованою на задоволення вимог споживача, а не виробника.

• Підвищення якості вимагає застосування нової технології виробництва, починаючи з автоматизації проектування і кінча­ючи автоматизованими вимірюваннями в процесі контролю якості.

• Всеосяжне підвищення якості досягається тільки зацікавле­ною участю всіх працівників — від виконавця до керівника фірми.

Все це здійснене тільки тоді, коли діє чітко організована сис­тема Управління якістю, спрямована на інтереси споживачів, що зачіпає всі підрозділи і прийнятна для всього персоналу.

Відповідно до Декрету КМУ «Про стандартизацію і сертифі­кацію», в Україні створено систему сертифікації продукції УкрСЕП- РО, функціонування якої спрямоване на забезпечення належно­го рівня якості продукції.

Сертифікація — це дія, яка за допомогою сертифіката відпо­відності стверджує, що даний товар чи послуга відповідає стан­дартам якості.

Стандартизація і сертифікація продовольчих товарів

Кабінет Міністрів України 29 травня 1992 р. схвалив Концеп­цію з питань національної стандартизації, метрології і сертифі­кації, прийняв Декрет від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію», В Україні створено Державний комітет стандар­тизації, метрології і сертифікації — Держстандарт України, Україн­ський науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації, інформатики, а також обласні центри стандартизації, метрології і сертифікації.

Держстандартом України спочатку було розроблено п'ять основних державних стандартів, чинних з жовтня 1993 p.: Основні положення, Порядок розробки державних стандартів, Порядок розробки і побудови технічних умов, Стандарти підприємств, За­гальні вимоги до побудови, змісту, викладу стандартів, на основі яких розробляються інші стандарти, а також впроваджено націо­нальну систему сертифікації (УкрСЕПРО). 31 липня 1995 р. вве­дено обов'язкову сертифікацію харчових продуктів вітчизняного виробництва та тих, що завозяться з-за кордону, на відповідність вимогам безпеки в державній системі сертифікації.

Сертифікат відповідності вимогам стандартів і безпеки хар­чових продуктів видають акредитовані органи сертифікації, що діють в обласних центрах і великих містах України.

Кожна партія харчових продуктів, що надходить від виробни­ка, повинна супроводжуватися посвідченням про якість, серти­фікатом відповідності державній системі сертифікації або його копією, завіреною постачальником, на товар, котрий підлягає обов'язковій сертифікації або ж зазначений у товаросупровідній документації певним реєстраційним номером.

¹ Сертифікація передбачає перевірку відповідності харчової продукції встановленим стандартам і контроль за дотриманням технологій її виготовлення.

Харчові продукти, які супроводжуються сертифікатом, вважа­ються проконтрольованими і відповідають вимогам стандартів і безпеки.

Держстандартом "України досягнуто домовленості з деякими країнами ближнього і далекого зарубіжжя про визнання сертифі­катів, що видані в системі сертифікації України.

Україна бере участь в роботі Міжнародних нарад з питань стандартизації, метрології і сертифікації товарів.

Відповідно до Міжнародних договорів в республіці застосо­вують міждержавні стандарти.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. N° 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» норма­тивні документи зі стандартизації розподіляють за такими кате­горіями: державні стандарти України — ДСТУ; галузеві стандар­ти України — ГСТУ; стандарти науково-технічні та інженерних товариств і спілок України — СТТУ; стандарти підприємств — СТП; технічні умови України — ТУУ.

Стандарти колишнього СРСР (ГОСТ) та республіканські стан­дарти колишньої УРСР (РСТ) застосовують як державні стандар­ти України (ДСТУ).

Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України (ДСТУ) чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповню­ють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ) встановлюють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержа­них в окремих галузях чи сферах професійних інтересів.

Стандарти підприємств (СТП) розробляють на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві. СТП не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних і галузе­вих стандартів.

Технічні умови України (ТУУ) містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції.

Державні, галузеві стандарти України та стандарти науково- технічних та інженерних товариств і спілок України, а також зміни до них підлягають державній реєстрації у Держстандарті Украї­ни, а технічні умови України в його територіальних органах — обласних центрах стандартизації і метрології (ЦСМ).

Державним стандартам присвоюють позначення, яке скла­дається з індексу державного стандарту (ДСТ), скороченої на­зви держави (У), реєстраційного номера і двох останніх цифр року затвердження або перегляду стандарту.

Назва технічних умов складається з індексу документа (ТУ), скороченої назви держави (У), коду підприємства (організації) — власника оригіналу (ТУ) із ОКПО (вісім знаків), реєстраційного номера, двох останніх цифр року затвердження, наприклад: ТУУ 12345813.001-93.

Необхідна інформація про дію стандартів (ДСТУ, ГОСТ), зміни до них та скасування їх друкується у щорічному та щомісячному інформаційному покажчиках «Стандарти».

Управління системою сертифікації продукції УкрСЕПРО здійснює Держстандарт України, який має мережу територіаль­них органів із сертифікації, випробувальні лабораторії.

/ Сертифікація продукції може бути обов'язкова чи добро­вільна.

3 1 липня 1994 р. введено обов'язкову сертифікацію для знач­ної частини товару і послуг, які увійшли до затвердженого пере­ліку. Серед них продукти харчування, лікарські препарати, мед- техніка, синтетичні мийні засоби, побутова техніка тощо.

За бажанням підприємств-виробників можна проводити доб­ровільну сертифікацію продукції, яка не увійшла до затверджено­го переліку. Така ініціатива набуває дедалі більшого поширення, адже наявність сертифіката відповідності є нормою торговель­них відносин у світі.

( 3 1 січня 1997 р. в Україні запроваджено нові бланки серти­фікатів відповідності стандартам якості, які мають кольорове ху­дожньо-графічне оформлення і 12 ступенів захисту.

Загальний контроль якості, здійснюваний фірмами США, Японії і Східної Європи, передбачає три обов'язкові умови.

1. Якість як основна стратегічна мета діяльності визнається вищим керівництвом фірм. При цьому встановлюються конкретні завдання і виділяються кошти для їх вирішення. Оскільки вимоги до якості визначає споживач, не може існувати такого поняття, як постійний рівень якості. Підвищення якості повинне йти по зростаючій, бо якість — це безперервно змінна ціль.

2. Заходи щодо підвищення якості продукції повинні зачіпати всі без винятку підрозділи підприємства. Досвід показує, що від 80 до 90% заходів не підлягають контролю відділів якості і надій­ності. Особлива увага приділяється підвищенню якості на таких етапах, як виготовлення нових виробів.

3. Процес навчання, орієнтований на певне робоче місце, що не припиняється, і підвищення мотивації персоналу.

«Тільки нерозумінням суті проблем якості, — говорить японсь­кий економіст К.Ісикава, — можна пояснити такі заяви керівників підприємства: «управління якістю означає роботи жорсткішими умови приймання продукції», «управління якістю означає упро­вадження стандартизації», «управління якістю є статистикою», «управління якістю на практиці представляється вельми трудо­містким заходом», «хай питаннями управління якістю займаєть­ся відділ приймання або контролю», «успіхи підприємства в уп­равлінні якістю виключають необхідність проведення додаткових заходів» і «управління якістю ніяк не стосується адміністрації або відділу реалізації продукції».

На думку американського економіста А.Фейнгенбаума, в умо­вах гострої конкурентної боротьби (приблизно 70% продукції США, що випускається, зазнають гострої конкуренції продукції', що імпортується) фірми зможуть успішно розвиватися, керую­чись такими принципами.

• Якість є не одним з напрямів діяльності фірми, а безперер­вним процесом, що зачіпає всі функції підприємства.

• Підвищення якості залежить від ступеня участі в його фор­муванні кожного співробітника фірми.

• Якість не перешкоджає, а сприяє зниженню собівартості продукції.

• Якість означає використання нової техніки і технологій.

/ Якістю необхідно управляти так само безпосередньо і ефективно, як управляють устаткуванням, виробництвом і фінан­сами.

Час на розробку і виготовлення нових видів продукції постій­но скорочується (достатньо порівняти період в 20 років, протя­гом якого був спроектований, проведений і став предметом не­обхідності телевізор, з періодом в п'ять років, за який той же шлях виконала персональна ЕОМ). Вимогливість, що росте до підви­щення якості виробів сьогодні одна з характерних рис світового ринку. Системи розробки нових виробів повинні містити ряд ос­новних положень:

— якість розглядається нарівні зі всіма технічними новаціями з самого початку розробки виробу;

• планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт організовується таким чином, щоб не обмежувати проектування варіантів виробу з якнайкращими характери­стиками;

• прискорення розробки виробу повинне стати основним критерієм ефективності систему розробки.

Другим чинником, що обумовлює конкурентоспроможність підприємства, є ціна продукції, що випускається.

В умовах планового господарювання підприємству планував­ся рівень цін, витрат і норматив рентабельності. В ринкових умо­вах ці величини вільно встановлюються підприємством. Ціна служить істотним регулятором виробництва і надає як безпосе­редній, так і опосередкований вплив на величину формованого прибутку, на характер і результати конкурентної боротьби. Ціна на продукцію, що випускається, для підприємства є договірною ціною між ним і споживачем. Існує декілька варіантів договірних цін (Цд):

Перший варіант: Ц = Собівартість + Прибуток;

Другий варіант: Ц = Попит — Пропозиція;

Третій варіант: Ціна конкурента і > Цд < Ціна конкурента j.

Перший варіант встановлення договірної ціни повністю виз­начається умовами виробництва і зосереджується в рамках підприємства. Проте в умовах ринку це швидше виняток, ніж правило, оскільки на Ринку звичайно не один виробник. Другий і третій варіанти наближені до реальної дійсності.

При розрахунку ціни за першим, найпростішим варіантом, необхідно мати на увазі, що складова основи ціни собівартість — це об'єктивний показник, але на ньому одному при ухваленні управлінських рішень базуватися не можна. Успіх на ринку зале­жить не від величини собівартості продукції виготовлення, а від того, скільки, ким, коли, де і як буде проведено і запропоновано споживачеві товарів.

Цей варіант може бути застосованим у тому разі, коли фірма, яка виготувала товар, є ведучою на цьому ринку і коли результа­ти фінансової діяльності задовольняють керівництво. Він дозво­ляє достатньо справедливо розподілити прибуток між виробни­ком, який пропонує дефіцитний товар, і споживачем, для якого

иіня up р RMnii і ія пинмм цмниитм ппм ППкЛ/ПІ її

При другому варіанті встановлення ціни за основу прийма­ються прогнозований попит і собівартість товару. Завдання для підприємства ставиться так: ціна за одиницю товару заздалегідь визначена і необхідно встановити, при якій кількості проданих товарів підприємство почне одержувати реальний прибуток. Можливе і зворотне завдання: відома приблизна кількість ви­робів, яку можна реалізувати на ринку, необхідно визначити, при якій ціні цей обсяг продажу не призведе до збитків.

Третій варіант формування ціни враховує рівень конкуренції на ринку і часто дає добрі результати. Виробник вивчає дина­міку цін конкурентів і визначає, яка буде ціна конкурента на ана­логічний товар. Основна увага при цьому спрямована на змен­шення витрат і збільшення прибутку.

Розгляд трьох варіантів показує, що в умовах ринкової економі­ки ціна — чинник забезпечення конкурентоспроможності продукції.

■ Штрихове кодування товарів, послуг, робіт

У міжнародній практиці виробництва і торгівлі прийнято штри­хове кодування товарів, що дає можливість ефективно управля­ти їх виробництвом, здійснювати сортування, відбір, відвантажен­ня товарів, а в сфері торгівлі — приймати товари, контролювати запаси, відбирати і відвантажувати товари зі складів в роздрібну торговельну мережу.

Після прийняття Декларації про незалежність України була створена Українська асоціація «СКАНА», яка розробляє стандар­ти, програмно-технічні засоби, впроваджує штрихове кодуван­ня. З метою широкомасштабного залучення вітчизняних підпри­ємств до системи ЕАН заснована Національна Нумеруюча Організація «ЕАН-Україна». Згідно з Державною програмою про перехід на міжнародну систему обміну і статистики організовані регіональні центри штрихового кодування.

Використання штрихового кодування дає можливість втілити автоматизовану ідентифікацію товарів на базі комп'ютерної тех­ніки, що значно підвищує продуктивність праці, суттєво зменшує витрати обігу, є економічно ефективним.

Автоматизований облік проданих товарів дозволяє стежити за наявністю їх на складах, в роздрібних торговельних підприєм- ствах і в разі необхідності швидко подавати товари зі складів в торговельні підприємства. Такий облік дає оперативну інформа­цію про наявність або відсутність ходових товарів, що користу­ються попитом населення, або тих, що швидко псуються тощо.

Використання штрихового кодування дозволяє значно покра­щити і оптимізувати такі технологічні процеси: у сфері виробниц­тва — сортування, підрахунок, облік, контроль запасів, відбір і відвантаження товарів; у сфері оптової торгівлі — приймання товарів, контроль запасів, відбір, відвантаження, розрахунки за товар; у сфері транспортування — одержання, відбір і відванта­ження товарів; у сфері роздрібної торгівлі — приймання товарів, відвантаження зі складів, продаж, контроль запасів і асортимен­тного переліку, обсягів продажу тощо.

Штриховий код складається з чіткого рисунка вузьких і ши­роких смуг, пробілів між ними і чисел, він наноситься на упаковку з допомогою поліграфічної техніки: матричних, термічних, лазер­них і струменевих принтерів. Смуги і пробіли між ними познача­ються певними цифрами в кодах електрообчислювальної маши­ни, яка «зчитує» їх скануючою системою.

Інформація, що «зчитується» машинним способом з великою швидкістю і достовірністю, на два порядки вища, ніж при клавіа­турному введенні.

Кожний товар має свій індивідуальний штриховий код. Для «зчитування» кодів використовують обладнання ручне і стаціо­нарне. Ручне обладнання поділяють на контактне і дистанційне. Робочим елементом контактного обладнання є світлове перо, що рухається безпосередньо по поверхні штрихового коду. Таким чином вимірюється інтенсивність відбитого світла від чорних і білих смуг коду

У дистанційному обладнанні використовують лазерний або інший промінь і код «зчитується» на відстані до одного метра, а також і через прозору упаковку.

Після «зчитування» на табло висвітлюється ціна товару, яка була введена попередньо в ЕОМ.

Одночасно у центральний комп'ютер надходить інформація, що товар проданий. Цей комп'ютер підраховує кількість товару, що залишається, і в разі необхідності вимагає зі складу нову партію цього товару.

Цифровий еквівалент коду ЕАН-13 складається з 13 цифр. Перші зліва три або рідше дві цифри називають префіксом. Він позначає державу — виробника або продавця товару. Його ще називають «прапором країни».

Наступні 4-5 цифр позначають реєстраційний номер фірми, відомства, виробника товару, 8-12 цифри — товарний код, який присвоюється продукції з урахуванням вимог системи ЕАН, ос­тання 13-а цифра — контрольна, яка використовується для пе­ревірки правильності «зчитування» попередніх цифр коду скану­ючою системою.

Кожна країна має свій префікс. Наприклад, США, Канада — 00-09, Мексика — 75.0, Аргентина — 77.9, Бразилія — 78.9, Німеч­чина — 40-44.0, Великобританія, Ірландія — 50, Данія — 57, Фінляндія — 64, Туреччина — 86.9, Австрія — 90-91, Норвегія — 70, Угорщина — 59.9, Греція — 52.0, Китай — 69.0, Японія — 49.

Частину коду, яка відображає країну (префікс), встановлює Міжнародна асоціація по кодуванню виробів.

Частину коду, що характеризує підприємство виробника, при­своює відповідна національна асоціація. В Україні ці функції ви­конує асоціація «СКАНА».

Частину коду, яка інформує про товар, присвоює асоціація товарної нумерації «ЕАН-Україна», створена відповідно до Поста­нови Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 860.

Крім зазначеного штрихового кодування, в Україні з 1993 р. впроваджена Гармонізована система опису і кодування товарів (ГС), що становить класифікацію експертно-імпортних продоволь­чих товарів, за якою вони розподілені у чотирьох розділах, а в кожному розділі товари об'єднуються у декілька груп.

У розділі 1 — «Живі тварини і продукція тваринництва» — товари об'єднані у п'ять груп: група 01 — «Живі тварини»; гру­па 02 — «М'ясо і субпродукти харчові»; група 03 — «Риба і ра­коподібні, молюски і інші водні безхребетні»; група 04 — «Мо­локо і молочні продукти, яйця птиці, мед натуральний»; група 05 — «інші продукти тваринного походження (кістки, шкурки, губки натуральні».

У розділі 2 — «Продукти рослинного походження» — товари об'єднані у 13 груп.

У розділі 3 — «Жири і масла тваринного або рослинного по­ходження, продукти їх розщеплення, приготовлені харчові жири, віск тваринного і рослинного походження» — об'єднані у 15 груп.

У розділі 4 — «Продукція харчової промисловості, алкогольні і безалкогольні напої, оцет, тютюн і його замінники» — об'єднані у групи 16-24.

Код кожному товару присвоюється з урахуванням номера групи, номера найменування товару в даній групі і має не менше чотирьох знаків. Наприклад, м'ясо великої рогатої худоби свіже або охолоджене, яке значиться у групі 02 під номером 1, матиме код 02.01; м'ясо свиней свіже, охолоджене або заморожене, що значиться в цій же групі під номером 3, матиме код 02.03; тома­ти свіжі або охолоджені, що входять у групу 07 під номером 2, матимуть код 07.02.

Гармонізована система опису і кодування продовольчих то­варів впроваджена з метою полегшення заповнення митних, банківських, страхових, статистичних документів і є неодмінною умовою контрактів купівлі-продажу.

Завдання та запитання для самостійної роботи

1. Розкрийте суть та зміст комерційної діяльності.

2. На яких основних принципах ґрунтується комерційна діяльність?

3. Хто може бути суб'єктом комерційної діяльності?

4. Назвіть коло осіб, яким заборонено займатися комерцій­ною діяльністю.

5. Яке місце і роль товарів і послуг у взаємодії' елементів ринку?

6. Наведіть комерційну класифікацію товарів.

7. Які вимоги пред'являються до послуг як об'єктів комерцій­ної діяльності?

8. Дайте характеристику особливих об'єктів комерційної діяль­ності (нерухомість, оренда, результати інтелектуальної праці).

9. Прокоментуйте основні вимоги до об'єктів комерційної діяльності.

Тестові завдання

Nq 1. Залежно від форм власності і способів керування май­ном підприємства поділяються на:

1. Частки.

2. Колективні.

3. Державні.

4. Спільні.

5. Усі відповіді правильні.

№ 2. Які види підприємств відносяться до часток?

1. Індивідуальні.

2. Сімейні.

3. Частки.

4. Усі відповіді правильні.

№ 3. Які види підприємств відносяться до колективних?

1. Кооперативи.

2. Господарські суспільства.

3. Орендні товариства.

4. Усі відповіді правильні.

№ 4. На які види поділяються господарські товариства?

1. Акціонерні товариства та товариства з обмеженою відпо­відальністю.

2. Товариства з додатковою відповідальністю та повні то­вариства.

3. Командитні товариства.

4. Усі відповіді правильні.

N° 5. На які види поділяються акціонерні товариства?

1. Відкрите акціонерне товариство.

2. Закрите акціонерне товариство.

3. Асоціації.

4. Види, зазначені в 1 і 2 пунктах.

№ 6. Які види підприємств відносяться до державних?

1. Підприємства, засновані на загальнодержавній (респуб­ліканській) власності.

2. Підприємства, засновані на власності адміністративно- територіальних одиниць.

3. Підприємства, засновані на базі об'єднання майна різних власників.

4. Види підприємств, зазначені в 1 і 2 пунктах.

№ 7. Які види підприємств відносяться до спільних?

1. Національні спільні підприємства.

2. Спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

3. Малі підприємства.

4. Усі відповіді правильні.

№ 8. Які підприємства відносяться до малого в роздрібній торгівлі?

1. З чисельністю працюючих до 10 чоловік.

2. З чисельністю працюючих до 15 чоловік.

3. З чисельністю до 25 чоловік.

4. З чисельністю працюючих до 50 чоловік.

№ 9. Які підприємства відносяться до малого в оптовій торгівлі?

1. З чисельністю працюючих до 10 чоловік.

10. З чисельністю працюючих до 15 чоловік.

11. З чисельністю працюючих до 25 чоловік.

12. З чисельністю працюючих до 50 чоловік.

:..}/ № 10. Видами об'єднань підприємств є:

1. Асоціації.

2. Корпорації та консорціуми.

3. Концерни.

4. Усі відповіді правильні.

№ 11. Чим відрізняються об'єднання підприємств від госпо­дарських товариств?

1. Об'єднання можуть мати в складі своїх засновників тільки юридичних осіб.

2. Об'єднання можуть мати в складі своїх засновників тільки фізичних осіб.

3. Об'єднання можуть мати в складі своїх засновників фізичних і юридичних осіб.

4. Усі відповіді неправильні.

№ 12. У чому відмінні риси товариства з обмеженою відпові­дальністю?

1. Товариство має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх внесків.

2. Статутний фонд товариства розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства відповідають по його боргах своїми внеска­ми в статутний фонд, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі до внеску кожного учасника.

3. Всі учасники товариства займаються спільною підпри­ємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

4. Товариство поряд з одним чи більше учасниками, що несуть відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном, включає також одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства. Якщо в товаристві складаються два чи більше учасники з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах то­вариства.

№ 13. У чому відмінні риси товариства з додатковою відпові­дальністю?

1. Товариство має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх внесків.

2. Статутний фонд товариства розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства відповідають по його боргах своїми внеска­ми в статутний фонд, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі до внеску кожного учасника.

3. Всі учасники товариства займаються спільною підпри­ємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

4. Товариство поряд з одним чи більше учасниками, що не­суть відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном, включає також одного чи більше учас­ників, відповідальність яких обмежується внеском у май­но товариства. Якщо в товаристві складаються два чи більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства.

№ 14. У чому відмінні риси «повного товариства»?

1. Товариство має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх внесків.

2. Статутний ф*онд товариства розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства відповідають по його боргах своїми внеска­ми в статутний фонд, а при недостатності цих сум —

додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі до внеску кожного учасника.

3. Всі учасники товариства займаються спільною підприєм­ницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

4. Товариство поряд з одним чи більше учасниками, що не­суть відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном, включає також одного чи більше учас­ників, відповідальність яких обмежується внеском у май­но товариства. Якщо в товаристві складаються два чи більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства.

N° 15. У чому відмінні риси командитного товариства?

1. Товариство має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх внесків.

2. Статутний фонд товариства розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства відповідають по його боргах своїми внеска­ми в статутний фонд, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому, для всіх учасників розмірі до внеску кожного учасника.

3. Всі учасники товариства займаються спільною підприє­мницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

4. Товариство поряд з одним чи більше учасниками, що несуть відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном, включає також одного чи більш учас­ників, відповідальність яких обмежується внеском у май­но товариства. Якщо в товаристві складаються два чи більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства.

№ 16. Які переваги мають приватні підприємства?

1. Близькість до покупців, можливість найбільшого обліку їхніх індивідуальних потреб.

2. Швидкість реагування на зміни в купівельному попиті, гнучкість асортиментної політики.

3. Найвищий рівень підприємницької мотивації (робота на самого себе).

4. Швидкість створення підприємства.

5. Усі відповіді правильні.

№ 17. Які недоліки мають приватні підприємства?

1. Обмеженість фінансових ресурсів, що визначає обме­женість масштабів торговельної діяльності і низьких темпів розвитку підприємства.

2. Неможливість здійснення закупівель товарів великими партіями й одержання відповідних цінових знижок.

3. Висока залежність економічних і фінансових результатів діяльності від різких коливань кон'юнктури окремих то­варних ринків.

4. Низький рівень конкурентоздатності.

5. Усі відповіді правильні.

№ 18. Які переваги мають господарські товариства?

1. Зростання фінансових можливостей, що визначають розширення масштабів торговельної діяльності і більш високі темпи розвитку.

2. Можливість розподілу функцій керування підприємством.

3. Солідарна відповідальність по зобов'язаннях підприєм­ства.

4. Швидкість створення підприємства.

5. Усі відповіді правильні.

N° 19. Які недоліки мають господарські товариства?

5. Більш низький рівень мотивації підприємницької діяль­ності.

6. Менша оперативність у прийнятті управлінських рішень.

7. Можливість внутрішніх конфліктів серед засновників з питань напрямків діяльності, ефективності прийнятих рішень, напрямків використання прибутків і т.п.

8. Усі відповіді правильні.

№ 20. Які переваги мають акціонерні товариства?

1. Необмежені можливості формування фінансових ре­сурсів шляхом емісії акцій і облігацій.

2. Найвищі можливості розвитку в стратегічній перспективі.

3. Висока конкурентоздатність за рахунок здешевлення за­купівлі великих партій товарів, надання широкої номен­клатури торговельних послуг і відносного зниження вит- ратоємкості.

4. Усі відповіді правильні.

N° 21. Які недоліки мають акціонерні товариства?

1. Складність керування у зв'язку з функціональною бага- тоструктурністю і низька оперативність прийнятих управ­лінських рішень.

2. Недостатньо оперативне реагування на зміну ситуації на споживчому ринку через високі масштаби діяльності.

3. Відкритість інформації про результати діяльності, що може бути використана конкурентами.

4. Необхідність формування статутного фонду у високому розмірі.

5. Тривалий період заснування акціонерного товариства.

№ 22. Які загальні фактори визначають вибір організаційно- правової діяльності торговельного підприємства?

1. Намічувані масштаби торговельної діяльності

2. Капіталоємкість вибраної торговельної діяльності (питомі витрати капіталу в даному сегменті споживчого ринку).

3. Темпи розвитку, що передбачаються, підприємства в стратегічній перспективі.

4. Особливості надання податкових і інших пільг підприєм­ствами окремих форм.

5. Державне регулювання мінімального розміру статутно­го фонду підприємств окремих форм.

6. Усі відповіді правильні.

№ 23. Які індивідуальні фактори визначають вибір організа­ційно-правової діяльності торговельного підприємства?

1. Наявний (можливий) розмір стартового капіталу, що підприємець може вкласти в торговельний бізнес.

2. Індивідуальна мотивація до форм підприємницької діяльності (схильність до індивідуальної чи колективної діяльності, ставлення до форм партнерського контро­лю і т.п.).

3. Рівень професіоналізму підприємця (наявність спеціаль­ного торговельного утворення; практичний досвід робо­ти в торгівлі і т.п.).

4. Відношення підприємця до високих господарських ри­зиків і особистій майновій відповідальності по зобов'я­заннях.

5. Усі відповіді правильні.

№ 24. Приватні підприємства є найбільш ефективною фор­мою функціонування:

1. Щодо невеликих по розмірах торговельних підприємств, що реалізують одну чи кілька однорідних груп продо­вольчих чи непродовольчих товарів.

2. Середніх торговельних підприємств.

3. Великих торговельних підприємств.

4. Усі відповіді правильні.

№ 25. Господарські товариства є найбільш ефективною фор­мою функціонування:

1. Щодо невеликих за розмірами торговельних підпри­ємств, що реалізують одну чи кілька однорідних груп продовольчих чи непродовольчих товарів.

2. Середніх торговельних підприємств; однак не виключає невеликих (при об'єднанні 2-3 партнерів) і великих тор­говельних підприємств (при залученні значного обсягу капіталу).

3. Великих торговельних підприємств, а в окремих випад­ках підприємств середніх розмірів (нижня межа розміру підприємства визначається встановленою мінімальною сумою статутного фонду).

4. Усі відповіді правильні.

№ 26. Акціонерні товариства є найбільш ефективною формою функціонування:

1. Щодо невеликих за розмірами торговельних підпри­ємств, що реалізують одну чи кілька однорідних груп продовольчих чи непродовольчих товарів.

2. Середніх торговельних підприємств; однак не виключає невеликих (при об'єднанні 2-3 партнерів) і великих тор­говельних підприємств (при залученні значного обсягу капіталу).

3. Великих торговельних підприємств, а в окремих випад­ках підприємств середніх розмірів (нижня межа розміру підприємства визначається встановленою мінімальною сумою статутного фонду).

4. Усі відповіді правильні.