Тема 7-8. Тенденції розвитку освіти і педагогічної думки в Україні в хіх – хх ст. Відродження національної освіти в період становлення незалежної Української держави на межі хх – ххі ст. – 6 год.

1. Скласти конспект першоджерел.

О.В. Духнович (1803-1865):

- «Народна педагогія».

2. Зробити конспект першоджерел К.Д. Ушинського (1824-1870):

- «Людина як предмет виховання»

3. Зробити конспект першоджерел.

Б.Д. Грінченко (1863-1910):

- «Учителям».

А.С. Макаренко (1888-1939):

- «Деякі висновки з мого педагогічного досвіду».

- «Про батьківський авторитет».

В.О. Сухомлинський (1918-1970):

- «Сто порад учителеві»

- «Народження громадянина»

НАРОДНАЯ ПЕДАГОГІЯ

Розділ ІІІ

Про загальні правила наставляння

Коротко про те, що треба мати наставникові для того, щоб він свій обов’язок досконало виконав.

Всякий, хто посвящається в наставляння юнацтва, повинен бути вже від природи для цього обраним; бо не всякий, хто вчить і наставляє, може назватися учителем і наставником. Той, хто не має належної якості, більш шкодить людському суспільству і громадянству, ніж приносить користь: він замість навчання неуцтво, а замість виправлення згубу приносить юнацтву, як

ненавчений лікар, більш губить, ніж врятовує.

Проте, оскільки навчання є мистецтво мистецтв, наставник повинен бути обдарованим особливими якостями, і між ними:

1. Той, хто бажає вчити, повинен мати справжнє покликання до цієї служби.

2. Повинен мати добрі і правильні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим.

3. Повинен мати чистий і непорочний норов і процвітати доброчесностями.

4. Повинен бути вже від природи лагідним, поважним, з повним характером муж.

5. Повинен учнів своїх любити і їхню любов також для себе заслужити.

6. Від природи треба йому володіти легким, зрозумілим способом викладання.

7. Повинен мати потрібні засоби для навчання і наставляння.

8. Повинен добрий порядок поважати.

Хто цих властивостей від природи дарованих не має, той не принесе у педагогічній сфері ніякої користі, і краще йому відмовитися від цієї служби, ніж коли-небудь перед судом божим жахливо відповідати за недоліки і бути навіки покараним.

Що таке покликання?

Всяка людина з природної прихильності, або темпераменту, має потяг до певної речі: так деякі від природи прихильні до музики, інші до живопису, дехто до фізики і хімії, другі до віршування, а декотрі до інших мистецтв.

Дуже щасливою є людина, що за такою внутрішньою прихильністю обрала для себе спосіб життя, але навпаки, нещасна та, яка всупереч природній внутрішній прихильності обирає певний спосіб, до якого не мала потягу. Так, наприклад, нещасний той чоловік, що, будучи повнокровним і

духом бодрим, постригся би в монахи, або недокрівний, флегматичний юнак пішов би до війська, оскільки як першому до самотнього життя, так другому до бадьорості, не сприятиме темперамент.

Про що учитель мусить мати знання?

Тому, хто бажає бути учителем, по-перше, потрібно самому вчитися; бо як вчитиме іншого той, хто сам є невігласом або мало знає з предметів, які він повинен викладати? Такий подібним був би до сліпого, який сліпого водив і до рову впав. Той, хто бажає навчати, повинен перш за все сам добре вивчити те, що хоче викладати іншим, бо інакше він буде, як наймит, що полегеньку, так щоб не зморитись, займається ділом, але нічого не виконує.

Тому учитель старанно читати мусить, але при читанні ще й такими міркуваннями займатися, як би змогти легше і більш успішно виконувати свій обов’язок. Він повинен піклуватися про благо дорученої йому молоді, щоб з неї вийшли добрі, а іноді і корисні співгромадяни, і як доглядач

підпирає виноградну лозу, щоб вона принесла бажаний плід, так і вірний наставник подає юним учням благі навчання, щоб від цього добрі звичаї в них процвітали і приносили плоди.

Чи мусить наставник мати чистий і непорочний звичай?

Першою і найбільш потрібною учителеві якістю хай буде добронравність. Бо він є дзеркало, дивлячись в яке, юнаки бачать весь розквіт доброчесності. Бо хоч людина за темпераментом своїм вже в крові має той чи інший нахил, його однак (якщо він не відповідає добрим звичаям) можна

виправити завдяки вихованню навичок, тобто намагаючись, щоб юнак зрозумів розмежування між добрим і злим. Отже, хай буде учитель дзеркалом добрих звичаїв, і чого вчить або вчити збирається, те саме, як на зразкові, хай показує на собі самому. Бо мета навчання полягає в тому, щоб учні були добронравними, богобоязливими, до обов’язків своїх ретельними, одним словом такими, що служитимуть на славу богові і на користь вітчизні, і заради того треба, щоб вкоренилася в молодих ще серцях доброчесність і викоренилися пороки. А як може викоренити зло з іншого така людина, що сама в дусі і в тілі своєму зло має? Хіба може п’яниця нагадувати іншому, щоб той не напивався

Який характер повинен мати учитель?

Учитель мусить мати постійний характер. тобто він не повинен бути волоцюгою, брехливим, ганьбителем, огудником, лихословом, заздрісником, але таки мужем, про якого сказано: то є істиний ізраїльтянин, в якому немає брехні. Повинен бути перш за все лагідним, щоб учні до нього з любов’ю ставилися і мали до нього довір’я. І це хай буде для учителя першим правилом.

А чому це є перше правило навчання?

Тому, що лише той одержить добрий і корисний успіх в науках, кого учні люблять і мають до нього довір’я. Учні, які люблять свого наставника, радо ходитимуть до школи, радісно і уважно його слухатимуть, і щоб не втратити любов учителя, будуть намагатися робити за його волею...

Коли навчання буде зрозумілим?

Навчання буде зрозумілим тоді, коли учні легко і цілковито розуміють все те, що їм викладається, і вміють приводити це в дію. Також учитель, який бажає викладати, мусить пояснювати свою науку простими, а не добірними, високими словами, короткими реченнями, а не довгими періодами; крім цього, він повинен повторювати предмет, який викладає. Так, коли він розповів

щось нове і повторив це, нехай запитає, чи всі зрозуміли, нехай і найслабшого запитає, як він це розуміє. Викладання буде зрозумілим, коли учитель ще й прикладами розтлумачить викладену річ, наприклад: «Земля кругла, як яйце, а не як яблуко, бо яйце опукле на обох кінцям, а яблуко – ні;

так і Земля ні двох кінцях або краях є трохи опуклою». Завдяки хорошому поясненню учень починає міркувати, порівнювати речі, добре розуміти і робити висновки, внаслідок таких дій розвиваються сили душевні і просвіщається розум.

Коли навчання буде чуттєвим?

Навчання зветься чуттєвим тоді, коли воно сприймається почуттями учнів.

Так за цим правилом учитель мусить своє викладання пояснити прикладами, порівняти речі з подібними речами і подати наочно матеріал так, щоб діти не тільки зрозуміли, але й чуттям охопили те, що їм пропонує учитель.

За цим правилом буде найкраще, якщо учитель матиме малюнок і на малюнку покаже річ, яку пояснює, наприклад, кажучи про Місяць, про його зміни, фази, більш наочно зробить, якщо покаже учням це на малюнку, і крім того, добре робитиме учитель, коли при викладанні нового матеріалу зараз же крейдою на дошці намалює або накреслить.

До чуттєвого навчання відноситься і те, що певний предмет учні побачать з усіх боків, зрозуміють всі частинки, з яких цей предмет складається, і порівняють з іншим подібним; так наприклад, на урок з природознавства можна привести собаку.

Розділ V

Про шкільний порядок

...На що особливо повинен зважати учитель з погляду добрих

звичаїв?

Учитель мусить взяти до уваги і намагатися виконати слідуючі пункти:

1. Нехай відвертає дітей від марнослів’я і робить їх приємними в розмові, бо слово є покровом діянь наших і ніщо не є таким огидним, як непривітність і грубий лад життя юнаків. Базікаюча і марнослівна людина викличе зненависть в усякого, бо наймилішими для неї є забави в суперечках,

сварках, бійках.

2. Нехай неодмінно створює для них не розбещене життя, а таке: щоб язик стримували, гнів перемагали, руки на взяття чужого майна не простягали. Учитель також за ці недоліки повинен карати учня в таки спосіб:

сердитого усмирити, гомінливого присоромити і викрити; злодія ж можна покарати тим, щоб він чуже майно або вкрадену річ сам відніс тому, в кого вкрав, щоб засоромився свого вчинку; злодія слід карати особливо відчутно.

Один з способів для покарання злодія може бути такий: якщо знайдемо в хлопчика те, що він вкрав, то учитель мусить негайно відібрати це у нього, після чого повісити вкрадене на стіні в школі, а злодія так посадити, щоб він змушений був на це завжди поглядати. З-за цього злодій буде соромитися і совість його буде гризти, вкрадена річ до тих пір хай висить на стіні, поки він

не проситиме про зняття її і не обіцятиме виправлення.

3. Перш за все нехай навчить дітей правду казати, ніколи не брехати, не обдурювати, бо в істині є святиня. Найогиднішою за все є людина, що каже неправду... За брехню треба карати соромом, інколи ж і усуненням від розваг.

4. Нехай не дозволяє дітям, особливо різної статі, виходити разом для малої або великої природної потреби; для того неодмінно повинна бути при кожній школі клоака (бударь, убиральня) і щоб з засувкою і ключем, куди нехай входить тільки сам хлопчик і ніхто більш. Якщо ж менша потреба не дозволить хлопчикові досягти убиральні, повинен завжди так сховатися, щоб його ніхто не бачив, бо соромливість або цнотливість є кращим шляхом до честі і виховання добрих звичаїв.

2) Зробити конспект першоджерел К.Д. Ушинського (1824-1870):

- «Людина як предмет виховання

Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою і зрозумілою, а декому навіть справою легкою – і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; дехто вважає, що для нього потрібні вроджена здібність і вміння,

тобто навичка; але дуже мало хто прийшов до переконання, що, крім терпіння, вродженої здібності й навички, потрібні ще й спеціальні знання, хоч численні педагогічні блукання наші й могли б усіх переконати в цьому.

Та хіба є спеціальна наука виховання? Відповідати на це питання позитивно чи негативно можна, лише визначивши спершу, що ми розуміємо взагалі під словом наука. Якщо ми візьмемо це слово в його загальнонародному вжитку, тоді й процес вивчення всякого майстерства буде наукою; якщо ж під назвою науки ми будемо розуміти об’єктивний, більш чи менш повний і організований виклад законів тих чи інших явищ, що стосуються до одного предмета або до предметів одного роду, то ясно, що в такому розумінні об’єктами науки можуть бути лише або явища природи, або явища душі людської, або, зрештою, математичні відношення й форми, що існують також

поза людською волею. . «Чи скоро з’явиться в нас пристойна педагогіка?» –кажуть одні, розуміючи, звичайно, під педагогікою книжку на зразок «Домашнего лечебника». «Невже немає в Німеччині якої-небудь хорошої педагогіки, яку можна було б перекласти?» Чом, здавалося б, не бути в Німеччині такій педагогіці: хіба мало в неї цього добра? Знаходяться охочі й перекладати; але російський здоровий розум покрутить, покрутить таку книжку та й кине. Становище виходить ще комічніше, коли відкривається денебудь кафедра педагогіки. Слухачі сподіваються нового слова, і лектор починає жваво, але незабаром жвавість ця минає: незліченні правила й поради, нічим не обґрунтовані, набридають слухачам, і все викладання педагогіки зводиться поволі, як кажуть ремісники, нанівець. В усьому цьому виявляється дитяче ставлення до предмета й цілковите не усвідомлення відмінності між педагогікою в широкому розумінні, як зібранням наук,

спрямованих до однієї мети, і педагогікою у вузькому розумінні, як теорією мистецтва, виведеною з цих наук.

Але в якому відношенні перебувають обидві ці педагогіки? «У майстерствах нескладних, –каже Мілль, – можна вивчити самі правила; але в складних науках життя (слово наука тут вжито недоречно) доводиться завжди повертатися до законів науки, на яких ці правила ґрунтуються». До цих складних мистецтв, без сумніву, має бути залічене й мистецтво виховання, чи не найскладніше з мистецтв.

«Відношення, в якому правила мистецтва стоять до положень науки, –продовжує той самий письменник, – може бути окреслене так: мистецтво пропонує самому собі яку-небудь мету, якої треба досягти; визначає цю мету й передає її науці. Діставши це завдання, наука розглядає й вивчає його як явище або як наслідок і, вивчивши причини та умови цього явища, передає

назад мистецтву, з теоремою комбінації обставин (умов), якими цей наслідок може бути спричинений. Тоді мистецтво досліджує ці комбінації обставин, і,залежно від того, перебувають вони в людській владі чи ні, визнає мету досяжною або ні. Єдина з посилок, що надається науці, є оригінальна основна посилка, яка стверджує, що досягнення даної мети бажане. А наука дає ми-

стецтву положення, що під час виконання даних дій, мети буде досягнуто, а мистецтво, якщо мета є досяжною, перетворює теореми науки на правила й настанови».

Що сказали б ви про архітектора, який закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати – храм, присвячений богові істини, любові й правди, просто будинок, у якому жилося б затишно, красиві, але непотрібні урочисті ворота, якими милувалися б

подорожні, роззолочений готель для оббирання нерозважливих мандрівників, кухню для готування страв, музеум для збереження рідкостей, чи, нарешті, сарай для складання туди різного, нікому вже не потрібного в житті мотлоху?

Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності.

Звичайно, ми не можемо порівнювати мертві матеріали, над якими працює архітектор, з тим живим і організованим уже матеріалом, над яким працює вихователь. Надаючи великого значення вихованню в житті людини, ми, проте, добре усвідомлюємо, що межі виховної діяльності вже є в умовах душевної и тілесної природи людини і в умовах світу, серед якого людині судилося жити. Крім того, ми добре усвідомлюємо, що виховання, у вузькому розумінні цього слова, як навмисна виховна діяльність – школа, вихователь і наставники officio – зовсім не єдині вихователі людини і що такими ж сильними, а можливо, і значно сильнішими вихователями його є вихователі ненавмисні: природа, сім’я, суспільство, народ, його релігія і його мова, словом, природа та історія в найширшому розумінні цих обширних понять. Проте і в самих цих впливах, невідпорних для дитини й людини зовсім нерозвиненої, багато що змінюється самою ж людиною в її послідовному розвитку, і ці зміни випливають з попередніх змін в її власній душі, на виклик, розвиток або затримку яких навмисне виховання, словом, школа із своїм навчанням і своїми порядками, може діяти безпосередньо й сильно.

«Якіб не були зовнішні обставини, – каже Гізо, – все ж людина сама становить світ. Бо світ керується і йде згідно з ідеями, почуттями, моральни- ми й розумовими прагненнями людини, і від внутрішнього її стану залежить видимий стан суспільства»; але немає сумніву, що навчання і виховання, у вузькому розумінні цього слова, можуть мати великий вплив на «ідеї, почуття, моральні й розумові прагнення людини» Правда, закордонні університети не подають нам зразків педагогічних факультетів: та не все ж, що за кордоном, те й добре.

Та оскільки, без сумніву, педагогічні або антропологічні факультети в університетах з’являться не скоро, то для створення справжньої теорії виховання, що ґрунтується на основах науки, залишається один шлях – шлях літератури і, звичайно, не самої педагогічної літератури у вузькому розумінні цього слова. Все, що сприяє педагогам набувати точних відомостей з усіх тих

антропологічних наук, на яких ґрунтуються правила педагогічної теорії, сприяє також і виробленню її. Ми вважаємо, що ця мета вже й тепер досягається крок за кроком, хоч дуже повільно й страшенними манівцями.

Принаймні це можна сказати про те поширення відомостей з природничих наук і особливо з фізіології, якого не можна було не помітити останнім часом.

Але чи можливо вже тепер, звівши всі факти наук, що стосуються виховання, побудувати повну й досконалу теорію виховання? Ми зовсім так не вважаємо, бо науки, що на них має ґрунтуватися виховання, далекі ще від

досконалості. Але невже людям слід було відмовитися від користування залізницею на тій підставі, що вони ще не навчилися літати в повітрі? Людина вдосконалює своє життя не стрибками, а поступово, крок за кроком, і, не зробивши попереднього кроку, не може зробити дальшого. Разом з удосконаленнями наук удосконалюватиметься і виховна теорія, якщо тільки вона, кинувши створювати правила нічим не обґрунтовані, завжди керуватиметься наукою в стані її невпинного розвитку й кожне своє правило виводитиме з того чи іншого факту або зіставлення багатьох фактів, здобутих наукою.

3. Зробити конспект першоджерел. Б.Д. Грінченко (1863-1910):- «Учителям»

«Учителям»

Великії серця, великі розуми!

Я змалечку до вас мов до рідні тулився:

Ви сяєвом своїм виводили з пітьми

Мій розум, поки він, ізрісши, в силу вбився.

Навчався я від вас над все кохати світ,

Із правдою іти та з волею брататься

і в боротьбі за їх із наймолодших літ

Ані приваб-спокус, ні сили не бояться.

В храм пишної краси ви увели мене,

Щоб міг небесної утіхи зазнавати

І щоб серед клопіт, робивши тут земне,

Міг духом вільним я до неба досягати.

Безмірна дяка вам, великії творці!

У храмі вашому покірно я схиляюсь —

І вслід за вами йти, небесні посланці,

Аж поки я живу — побожне присягаюсь.

4)А.С. Макаренко (1888-1939)- «Деякі висновки з мого педагогічного досвіду».

- «Про батьківський авторитет».

ДЕЯКІ ВИСНОВКИ З МОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ

…Сама органiзацiя колективу повинна починатися з розв’язання питання про первiсний колектив. Я над цим питанням багато думав, багато виникло у мене рiзних способiв органiзацiї колективу, i я прийшов до таких висновкiв.

Первiсний колектив, тобто колектив, який не повинен подiлятися далi на дрiбнiшi колективи, групи, не може бути менше семи i бiльше п’ятнадцяти чоловiк. Я не знаю, чому це так, я цього не вивчав. Я тiльки знаю, що коли первiсний колектив має менше семи чоловiк, то вiн починає перетворюватися на приятельський колектив, на замкнену групу друзiв та приятелiв. –

Первiсний колектив, у якому бiльше п’ятнадцяти чоловiк, – завжди намагається подiлитися на два колективи, завжди в ньому є лiнiя подiлу.

Я вважаю за iдеальний первiсний колектив тiльки такий колектив, який водночас вiдчуває i свою єднiсть, згуртованiсть, мiцнiсть i в той же час вiдчуває, що це не компанiя друзiв, якi договорилися, а що це явище соцiального порядку, колектив, органiзацiя, яка має певнi обов’язки, певну відповiдальнiсть

…Потiм для мене стало важливим ще одне – тривалiсть такого первiсного колективу.

Менi вдалося зберегти такий первiсний колектив без змiн протягом 7-8 рокiв. Десять-п’ятнадцять хлопчикiв або дiвчаток зберiгали якiсть первiсного колективу протягом 7-8 рокiв, до того ж змiни робилися не бiльше, як у розмiрi 25 процентiв. З дванадцяти чоловiк протягом 8 рокiв троє перемiнилися, троєпiшло, троєприйшло.

Я заздалегiдь передчував та бачив на дiлi, що виходить дуже цікавий колектив, цiкавий у тому розумiннi, що його можна було розглядати як чудо за характером руху, за характером розвитку, за характером тону, тону впевненостi, бадьоростi та за тенденцiєю до збереження первiсного

колективу.

…Тому не можна говорити про дисциплiну як про засiб виховання. Я можу говорити про дисциплiну як про наслiдок виховання. Цей наслідок виховання виявляється не в тому, щоб хтось наказав i хтось щось вислухав.

Цей наслiдок виявляється навiть тодi, коли людина, залишаючись на самотi, повинна знати, як вчинити.

Мої комунари говорили: ми мiркуватимемо про твою дисциплiну не з того, як ти зробив на очах у всiх, i з того, як ти виконав наказ чи виконав роботу, а з того, як ти вчинив, не знаючи, що iншим вiдомо, як ти вчинив.

Наприклад, ти проходиш паркетною пiдлогою i бачиш, що на пiдлозi валяється брудний папiрець. Нiхто тебе не бачить, i ти нiкого не бачиш. I ось тут важить ось що: пiднiмеш ти цей папiрець чи нi? Якщо ти пiднiмеш i викинеш цей папiрець, i цього нiхто не побачить, – значить в тебе є

дисциплiна.

Майстернiсть вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту; це спецiальнiсть, якої треба навчати, як треба навчати лiкаря його майстерностi, як треба навчати музиканта. Кожна людина, якщо вона не калiка, може бути музикантом. Одна кращим, iнша гiршим. Це залежатиме вiд якостi iнструмента, навчання тощо. А в педагога такого навчання нема.

Що таке майстернiстъ? Я схильний вiдокремлювати процес виховання вiд процесу навчання. Я знаю, що проти цього заперечить кожний спецiалiст-педагог. Але я вважаю, що процес виховання може бути логiчно видiлений, i може бути видiлена майстернiсть виховання.

Можна й треба розвивати зiр, простий фiзичний зiр. Це конче потрібно для вихователя. Треба вмiти читати на людському обличчi, на обличчі дитини, i це питання може бути також описане в спецiальному курсi. Нiчого мудрого, нiчого мiстичного немає в тому, щоб з обличчя дiзнаватися про деякi ознаки душевних рухiв.

Педагогiчна майстернiсть полягає i в налагодженнi голосу вихователя, i в керуваннi своїм обличчям А що гаке дитяче хулiганство?

Є такий педагогiчний закон, який каже, що дiтям треба бiльше битися та кричати. Внаслiдок цього пiд час перерви нашi коридори перетворюються на якесь пекло. І все це тому, що дитина повинна бiгати, кричати. Що кричати? Просто роззявити рота i кричати? Повинна чи не повинна вона так

кричати? В деяких книгах написано, що повинна. А я за своїм педагогічним досвiдом вважаю, що дитина не повинна нi бiгати, нi кричати без пуття...

В мене тiльки що пофарбовано стiни. На останнi кошти я запросив майстрiв, вони зробили менi добрий ремонт. Я не можу припустити, щоб дитина виявляла тут свої здiбностi в галузi малювання. Як педагог i як господарник я роблю правильно.

А потiм я переконався, що педагог i господарник повиннi поєднуватися в однiй особi.

Я доб’юся того, що учень також пiклуватиметься про чистоту стiн, як i господарник. Івiн нiчого не втратить вiд того, що нiчого не намалюєна стiнi.

Вiн нiчого не втратить вiд того, що не покричить i що в нього щось там не розвинулось.

Є ще один важливий метод – гра. В дитячому вiцi гра – це норма, i дитина повинна завжди гратися, навiть коли робить щось серйозне.

У дитини є пристрасть до гри, i треба задовольнити. Треба не тільки дати дитинi час погратися, але треба пройняти цiєю грою все життя. Все життя дитини – це гра. В нас був завод з закордонним устаткуванням. Ми робили фотоапарати «Лiйка» з точнiстю до одного мiкрона, i все-таки це була гра. Багато хто з педагогiв дивився на мене, як на дивака, дивувався, що я займаюсь рапортами, як грою. Треба гратися з дiтьми, треба стояти струнко, а потiм гримати на дiтей. Той командир, який хвилина в хвилину приходить до мене здавати рапорт, чудово грається, i я з ним граюсь. Я вiдповiдаю за всiх, а вони думають, що вони вiдповiдають... В деяких випадках треба цю

гру пiдтримувати.

ПРО БАТЬКІВСЬКИЙ АВТОРИТЕТ

Наш батько i наша матiр уповноваженi суспiльством виховувати майбутнього громадянина нашої батькiвщини, вони вiдповiдають перед суспiльством. На цьому й грунтуїться їх батькiвська влада та їх авторитет в очах свох дiтей.

Проте буде просто незручно в самiй сiм’ї перед дiтьми доводити батькiвську владу постiйним посиланням на таке суспiльне уповноваження. Виховування дiтей починаеться з того вiку, коли нiякi логiчнi докази i пред’явлення громадських прав взагалi неможливi, а тим часом без

авторитету неможливий вихователь. Нарештi, самий сенс авторитету в тому й полягає, що вiн не потребує ніяких доказiв, що вiн приймається як безсумнiвне право старшого, як його сила i цiннiсть, що видно, сказати б, простим дитячим оком.

Батько i матiр в очах дитини повиннi мати цей авторитет. Часто доводиться чути запитання: що робити з дитиною, коли нона не слухає? Ось це саме «не слухає” й є ознакою того, що батьки в очах не мають авторитету. Звiдки береться батькiвський авторитет, як вiн органiзується?

Тi батьки, в яких дiти «не слухають», схильнi iнодi думати, що авторитет дається з природи, що це – особливий талант. Якщо таланту нема, то нiчого i зробити не можна, залишається тiльки позаздрити тому, в кого такий талант є.

ПРО БАТЬКІВСЬКИЙ АВТОРИТЕТ

Наш батько i наша матiр уповноваженi суспiльством виховувати майбутнього громадянина нашої батькiвщини, вони вiдповiдають перед суспiльством. На цьому й грунтуїться їх батькiвська влада та їх авторитет в очах свох дiтей.

Проте буде просто незручно в самiй сiм’ї перед дiтьми доводити батькiвську владу постiйним посиланням на таке суспiльне уповноваження. Виховування дiтей починаеться з того вiку, коли нiякi логiчнi докази i пред’явлення громадських прав взагалi неможливi, а тим часом без

авторитету неможливий вихователь. Нарештi, самий сенс авторитету в тому й полягає, що вiн не потребує ніяких доказiв, що вiн приймається як безсумнiвне право старшого, як його сила i цiннiсть, що видно, сказати б, простим дитячим оком.

Батько i матiр в очах дитини повиннi мати цей авторитет. Часто доводиться чути запитання: що робити з дитиною, коли нона не слухає? Ось це саме «не слухає” й є ознакою того, що батьки в очах не мають авторитету. Звiдки береться батькiвський авторитет, як вiн органiзується?

Тi батьки, в яких дiти «не слухають», схильнi iнодi думати, що авторитет дається з природи, що це – особливий талант. Якщо таланту нема, то нiчого i зробити не можна, залишається тiльки позаздрити тому, в кого такий талант є.

Авторитет вiддалi. Є такi батьки, та й матерi, якi серйозно переконані ось у чому: щоб дiти слухалися, треба менше з ними розмовляти, далi триматися, зрiдка тiльки виступати у виглядi начальства. Особливо люблять цю форсу в iнтелiгентських сiм’ях. Тут раз у раз у батька окремий кабiнет, з якого вiн з’являється рiдко, немов первосвященик. Обiдає вiн окремо, розважається окремо, навiть свої розпорядження сiм’ї вiн передає через матiр.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету вiддалi, але, може, ще шкiдливий. У кожвого громадянина ралянської держави є свої заслуги. Але деякi люди вважають, що вони є найзаслуженiшi, найважливiшi дiячi i виявляють цю важливiсть на кожному кроцi, показують i своїм дiтям. Дома вони навiть ще бiльш, нiж на роботi, бундючаться та надуваються, вони

тiльки й роблять, що базiкають про свою гiднiсть, вони звисока ставляться до iнших людей. Буває дуже часто, що враженi таким виглядом батька, починають чванитись i дiти.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету вiддалi, але, може, ще шкiдливий. У кожвого громадянина ралянської держави є свої заслуги.

Але деякi люди вважають, що вони є найзаслуженiшi, найважливiшi дiячi i виявляють цю важливiсть на кожному кроцi, показують i своїм дiтям. Дома вони навiть ще бiльш, нiж на роботi, бундючаться та надуваються, вони тiльки й роблять, що базiкають про свою гiднiсть, вони звисока ставляться до iнших людей. Буває дуже часто, що враженi таким виглядом батька, починають чванитись i дiти.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету вiддалi, але, може, ще шкiдливий. У кожвого громадянина ралянської держави є свої заслуги. Але деякi люди вважають, що вони є найзаслуженiшi, найважливiшi дiячi i виявляють цю важливiсть на кожному кроцi, показують i своїм дiтям. Дома вони навiть ще бiльш, нiж на роботi, бундючаться та надуваються, вони

тiльки й роблять, що базiкають про свою гiднiсть, вони звисока ставляться до iнших людей. Буває дуже часто, що враженi таким виглядом батька, починають чванитись i дiти.

Авторитет добростi. Це – найнерозумнiша форма авторитету. В цьому випадку дитяча слухнянiсть також органiзується через дитячу любов, але вона викликається не поцiлунками та ласкавими словами, а дiями, лагiднiстю, добрiстю батькiв.

Авторитет дружби. Досить часто дiти ще й не народились, а мiж батьками вже є договiр: нашi дiти будуть нашими друзями. Взагалi це, звичайно, добре. Батько i син, мати i дочка можуть бути друзями, i повиннi бути друзями, але все ж батьки залишаються старшими членами сiмейного

колективу, i дiти все ж залишаються вихованцями.

Авторитет пiдкупу – найбiльш аморальна норма авторитету, коли слухнянiсть купується подарунками та обiцянками. Батьки, не соромлячись, так i кажуть: будеш слухатись, куплю тобi коника, будеш слухатись, підемо до цирку.

Авторитет знання неодмiнно приведе до авторитету допомоги. В житті кожної дитини буває багато випадкiв, коли вона не знає, як слiд повестися, коли вона потребує поради й допомоги.

Авторитет допомоги, обережного й уважного керiвництва щасливо доповниться авторитетом знання. Дитина вiдчуватиме вашу присутнiсть поряд з нею, ваше розумне дбання про неї, але водночас вона знатиме, що ви вiд неї дечого вимагаєте, що ви не збираєтесь все робити за неї, зняти з неї вiдповiдальнiсть.

Авторитет конче потрiбен у сiм’ї Треба вiдрiзняти справжнiй авторитет вiд авторитету фальшивого, побудованого на штучних принципах авторитету, що намагається створити

слухнянiсть всякими засобами.

Справжнiй авторитет ґрунтується на вашiй громадськiй дiяльностi, на вашому громадському почуттi, на вашому знаннi життя дитини, на вашiй допомозi й та на вашiй вiдповiдальностi за її виховання

3) В.О. Сухомлинський (1918-1970):- «Сто порад учителеві»- «Народження громадянина»