3.2 «Народження громадянина»

Праця школярів – це та сфера їх діяльності, яка вимагає найтоншої педагогічної культури виховання. Вона тисячами ниток зв'язується з розумовою, моральною, естетичною культурою дитини. Педагогічне безкультур'я, з яким, на жаль, доводиться мати справу саме в сфері праці,

призводить до того, що трудова діяльність школяра часто стає або нейтральним процесом, про що писав А. С. Макаренко, або ж – як це не дивно, але так буває – виховує зневажливе ставлення до трудової діяльності. А тим часом праця – велике чудо, здатне утверджувати в людині високе

благородство. Трапляється ж це диво тільки тоді, коли труд одухотворений людськими думками, почуттями, прагненнями. Справжня педагогічна культура починається там, де вчитель вбачає у праці не тільки напруження фізичних сил для створення певної матеріальної цінності, а творчість

людини, облагородження її вчинків, поведінки.

У справжнього майстра педагогічної творчості дитина пишається плодами своїх рук, поважає себе як творця. В утвердженні поваги до самого себе і полягає єдність фізичної і духовної культури в праці, в трудовій діяльності. Мистецтво, тонкощі трудового виховання і виявляються в тому,

що, напружуючи фізичні сили, дитина переживає гордість за саму себе: ось, мовляв, що я можу створити!

У праці народжується і громадянське начало людської особистості. Ми домагаємось того, щоб, саме створюючи значні матеріальні цінності для людей, для колективу, для суспільства, маленька людина відчувала себе громадянином. Народження цього почуття неможливе без напруження

фізичних сил, без того, щоб у праці не залишати часточку своєї душі. В основі психологічної зрілості, в основі дорослості – громадянська зрілість. Домагайтесь того, щоб уже в семирічному віці дитина почала якусь значну (з громадянського погляду) важливу роботу, щоб через 2-3 роки вона вже бачила в своїй праці матеріальне уособлення власного життєвого шляху.

Добийтесь, скажімо, того, щоб десь у III-IV класі учень вже милувався плодоносячою яблунею, яку сам посадив. Якщо вам пощастить добитися цього, ваш вихованець у 12-річному віці відчуватиме себе не безпорадною дитиною, а, так би мовити, творцем громадянської гідності в самому собі. Значимість, вагомість праці – невичерпне джерело поваги до самого себе. Я вважав би всі слова про виховання особистості пустим звуком, якби в 13-14-річному віці підліток, милуючись яблунею, посадженою колись давно- давно, з гордістю не сказав:

– Це дерево саджав я, коли був малим!

Ось у цьому, гадаю, весь «секрет» єдності фізичного й духовного в праці. Треба, щоб завдяки праці школяр відчував себе в 13-14-річному віці дорослим. Якщо вам пощастить цього досягти, ваш вихованець і на світ дивитиметься по-іншому, і людей бачитиме іншими, і думатиме інакше.

Не лякайтесь того, що робота, яку доводиться виконувати вашому вихованцеві, на перший погляд здається важкою. Без напруження фізичних сил не може розкритися по-справжньому і духовне багатство праці. Для 15- 16-річних юнаків ми, наприклад, знаходимо трудову діяльність, яка вимагає певного подолання труднощів. Напруження фізичних сил переходить у духовну діяльність, осмислюється як перемога не тільки над об'єктивними труднощами, а й над слабостями свого характеру, волі.

...Зима, січневі завірюхи замели шляхи, тріщать дерева на двадцятиградусному морозі. Ось це й є сприятливий час для виховання сили духу у фізичній праці. Юнаки-комсомольці їдуть трактором у поле, накладають на причеп сіно, привозять до тваринницької ферми. Це нелегко.

Буває, що справа доходить до сліз. Але умійте «не помітити» хвилинної юнацької слабості, умійте, коли треба, своєчасно підбадьорити, і з цієї поїздки школярі повернуться зовсім не тими людьми, якими вони поїхали. Вони повернуться з почуттям громадянської гордості в серці. Я твердо вірю в

те, що інколи один день відіграє більшу роль у формуванні духовних сил людини, ніж рік. Умійте знайти цей день. Умійте спрямувати юнака, дівчину на таку стежку, щоб, ідучи нею, людина відчувала; долаючи перешкоди, вона піднімається на вершину моральної гідності.

Видатний російський письменник М. Пришвін писав: етика соціалізму полягає в тому, щоб маленькому вдихнути душу великого. Мудрі, повчальні слова для нас, педагогів.

Зараз багато говориться про самовиховання й самопізнання. Але ця ділянка виховної роботи чомусь мало зв'язується з фізичною працею, з випробуванням сил у процесі праці. Формування особистості неможливе без цього випробування, без перенесення людиною досвіду трудової мужності, наполегливості з життя іншої людини в своє особисте. Людина виробляє своє

власне «Я» тільки через ставлення до інших людей, в процесі найголовнішого спілкування з ними – колективної праці. Щоб виробити самосвідомість, писав Маркс, людина спочатку дивиться, ніби в дзеркало, в іншу людину. Тільки ставлячись до людини Павла, як до собі подібної, людина Петро починає ставитись до себе, як до людини. Ця істина відіграє велику роль у процесі виховання. Говорячи про колективну працю, як засіб виховання, треба мати на увазі, що моральний смисл праці розкривається лише тоді, коли на очах у вихованця його товариш

напружує й виправдовує свої фізичні сили в ім'я благородної мети.

Колективне одухотворення працею, колективне натхнення – це не що інше, як вироблення кожним вихованцем свого власного «Я» в процесі трудового спілкування.

З великим болем спостерігаю, що у виховній роботі в группах продовженого дня багатьох шкіл панує, на мій погляд, зовсім неправильна тенденція. Призначення тих груп багато вчителів вбачає у тому, щоб учень залишився після уроків у школі і виконав домашні завдання... Нерідко буває

так, що учень, який з великими труднощами засвоює програмний матеріал, сидить над уроками в групі дві, а то й три години. Інколи доводиться спостерігати й таке, що діти працюють не самостійно, списують один в одного. Та чи не найгірше полягає в тому, що вихованці груп продовженого дня, пообідавши, повертаються до тієї ж ласної кімнати, в якій вже знаходились протягом кількох уроків. Починається нове тривале сидіння. То велике зло, яке згубно позначається і на фізичному розвиткові, і на психіці, хоч би як провітрювалась класна кімната, дитина протягом кількох годин щоденно дихає повітрям, перенасиченим вуглекислотою. Поступово відбувається самоотруєння найніжніших і найчутливіших клітин людського

організму - мислячих клітин кори півкуль головного мозку. І ще одне: уявіть собі стан психіки дитини, яка з ранку до вечора живее за дзвінком, за сигналом, за наказом: «Сісти!», «Відкрити підручники й зошити!», «Працювати!», «Йдіть на перерву!» і т. д. В такій атмосфері

дитина стає нервовою, роздратованою, у неї, власне, розвивається невроз постійної напруженості: щохвилини вона очікує якогось примусу, заборони.

Деякі діти стають слабовільними, не здатними самостійно прийняти найпростіше рішення.

Зважмо й на таке: розумова праця зразу ж після уроків непродуктивна, вона поступово виснажує сили дитини. Групи продовженого дня, безумовно, створені не для того, щоб діти і після занять тихо сиділи в класі. Треба здійснювати всю систему виховання - фізичного, розумового, естетичного, емоціонального. Перебування в групі передусім мусить зміцнювати здоров'я. У нас в школі є дві групи продовженого дня. Але учні виконують домашні завдання не в групі, а вдома,

самостійно. Отже, гадаємо, розумове виховання в групі продовженого дня полягає головним чином не в тому, щоб керувати виконанням домашніх завдань. Скажімо, наші вихователі ведуть дітей у, сад, в поле, на берег річки, до лісу, вчать спостерігати явища природи, висловлювати свою думку, мислити. Це одна з найскладніших, найтонших ділянок навчально-виховного процесу. Повести дітей у садок і вчити їх мислити – це далеко важче й складніше, це вимагає набагато вищої педагогічної культури, ніж «наглядати» за виконанням домашніх завдань у класі.

Якщо ж не дозволяє погода, наші діти читають цікаві книги, слухають казки. Особливо великий виховний смисл має слухання їх у кімнаті казки, наприклад, зимовими вечорами, коли садок обгортають ранні сутінки, тихо падає сніг або гуде завірюха. Це незабутні хвилини емоціонального виховання, виховання почуттів; і від того, наскільки тонко вміє педагог

вибрати книги для читання саме в ці вечори, залежить виховання дитячої душі.

Нерідко у нас в години смеркання діти складають і свої казки... Це теж один з могутніх засобів розумового, естетичного й емоціонального виховання.

Перебуваючи в групі продовженого дня, діти виконують вправи для зміцнення здоров'я: особливого значення ми надаємо вправам для органів дихання. Великий виховний смисл і в тій тихій, спокійній – без галасу й крику – колективній праці, коли кожен зайнятий своїм ділом, зосереджений на власній роботі (наприклад, вишивання, в'язання з соломи і т. ін.).

Нормальний, гармонійний розвиток вимагає того, щоб атмосфера колективного життя у школі змінювалась і атмосферою сімейного затишку.