Глава 14. Про те, що наше сприйняття блага і зла значною мірою залежить від представлення яке ми маємо про них Всякий, хто довго мучиться, винен в цьому сам

Страждання породжуються розумом. Люди вважають смерть і убогість своєю злою ворогами; між тим є маса прикладів, коли смерть з'являлася вищим благом і єдиним притулком. Не раз бувало, що людина зберігала найбільше цілковите самовладання перед особою смерті і, подібно до Сократа, пив за здоров'я своїх друзів. Коли Людовик XI захопив Аррас багато хто був повішений за те, що відмовлялися кричати «Хай живе король!». Навіть такі низькі душі, як блазні, не відмовляються від балагурення перед стратою. А вже якщо мова заходить про переконання, то їх нерідко відстоюють ціною життя, і кожна релігія має своїх мучеників, — так, під час греко-турецьких воєн багато хто вважав за краще померти тяжкою смертю, аби не піддатися обряду хрещення. Смерті страшиться саме розум, бо від життя її відділяє лише мить. Легко бачити, що сила дії розуму загострює страждання, — надріз бритвою хірурга відчувається сильніше, ніж удар шпагою отриманий в запалі битви. А жінки готові терпіти неймовірні муки, якщо упевнені, що це піде на користь їх красі, — усі чули про одну паризьку особу, яка наказала здерти з особи шкіру в надії, що нова набуде свіжішого вигляду. Представлення про речі — велика сила. Олександр Великий і Цезарь прагнули до небезпек з набагато більшим завзяттям, ніж інші — до безпеки і спокою. Не нужда а достаток породжує в людях жадність. У справедливості цього твердження Монтень переконався на власному досвіді. Приблизно до двадцяти років він прожив, маючи лише випадкові засоби, — але витрачав гроші весело і безтурботно. Потім у нього завелися заощадження і він став відкладати надлишки, втративши натомість душевний спокій. На щастя, деякий добрий геній вибив з його голови усю цю нісенітницю, і він начисто забув про скнарість — і живе тепер приємним, впорядкованим чином, розміряючи прибутки свої з витратами. Будь-хто може поступити так само, бо кожному живеться добре або погано залежно від того, що він сам про це думає, І нічим не можна допомогти людині, якщо у нього немає мужності витерпіти смерть і витерпіти життя.

Книга II Глава 12. Апологія Раймунда Сабундского Слина паршивої дворняжки, забризкавши руку Сократа, може згубити усю його мудрість, усі його великі і глибокодумні ідеї, знищити їх дотла не залишивши і сліду від його минулого знання

Людина приписує собі велику владу і вважає себе центром всесвіту. Так могло б міркувати безглузде гусеня, що вважає, що сонце і зірки світять тільки для нього, а люди народжені, щоб служити йому і доглядати за ним. По суєтності уяви людина рівняє себе з Богом, тоді як живе серед праху і нечистот. У будь-який момент його підстерігає загибель, боротися з якою він не в силах. Це жалюгідне створення не здатне управляти навіть собою, проте жадає повелівати всесвіту. Бог абсолютно незбагненний для тієї крупинки розуму, яку має людина. Більше того, розуму не дано охопити і реальний світ, бо усе в нім непостійно і мінливо. А по здатності сприйняття людина поступається навіть твариною: одні перевершують його зором, інші слухом, треті — нюхом. Можливо, людина взагалі позбавлена декількох почуттів, але в неуцтві своєму про це не підозрює. Крім того, здібності залежать від тілесних змін: для хворого смак вина не той, що для здорового, а закляклі пальці інакше сприймають твердість дерева. Відчуття багато в чому визначаються змінами і настроєм — у гніві або в радості одно і те ж почуття може проявлятися по-різному. Нарешті, оцінки міняються з ходом часу : те, що учора представлялося істинним нині вважається помилковим, і навпаки. Самому Монтеню не раз доводилося підтримувати думку протилежне до свого, і він знаходив такі переконливі аргументи, що відмовлявся від колишнього судження. У власних своїх писаннях він іноді не може знайти первинний сенс, гадає про те, що хотів сказати, і вносить поправки, які, можливо, псують і спотворюють задум. Так розум або топчеться на місці, або блукає і кидається, не знаходячи виходу.