Мал. 3. Індикатор радіаційного

випромінювання “Фон”.

Виконання роботи

1. Заповнити таблицю, вказавши на які типи поділяються дозиметричні прилади за своїм призначенням.

   №	Тип приладу	Призначення

2. Користуючись інструкцією до радіометра “Прип’ять” та індикатора радіаційного випромінювання “Фон”, вивчити їх будову, можливості використання для проведення радіаційної розвідки та контролю.

3. Розглянути передню панель приладу “Прип’ять” та з’ясувати призначення органів керування ним.

4. Ввімкнути живлення приладу “Прип’ять” та перевірити придатність до використання його джерела живлення.

5. Записати в зошит, які характеристики радіаційного випромінювання можна визначити за допомогою приладу “Прип’ять”, які межі вимірювання можна при цьому використовувати та яка точність вимірювання буде в кожному випадку. Заповнити таблицю:

   №	Характеристика радіацій-ного випромінювання	Одиниці вимірювання	Межі вимірювання	Точність вимірювання

6. Розглянути передню панель приладу “Фон” та з’ясувати призначення органів керування ним.

7. Оцінити радіаційну обстановку в аудиторії, скориставшись індикатором радіаційного випромінювання “Фон”. Висновок записати в зошит.

Висновок:

Контрольні запитання

1. З якою метою проводиться радіаційна розвідка та контроль?

2. Які методи індикації іонізуючих випромінювань застосовують у радіометрії?

3. У чому полягає кожен із цих методів?

4. На які типи поділяються дозиметричні прилади за своїм призна-ченням?

5. Яка будова та призначення радіометра “Прип’ять”?

6. Яка будова та призначення індикатора радіаційного випроміню-вання “Фон”?

Практична робота № 3

Тема. Визначення радіаційного фону на місцевості за допомогою радіометра “Прип’ять”.

Мета. Навчитись використовувати радіометр “Прип’ять” для вимірювання радіаційного фону. Визначити за допомогою радіометра “Прип’ять” радіаційний фон на різних ділянках місцевості та в приміщенні.

Обладнання. Радіометр “Прип’ять”.

Теоретичні відомості

Радіоактивністю називають самовільне (спонтанне) перетворення ядер нестійких ізотопів одних елементів у ядра ізотопів інших елементів, що зумовлено внутрішніми причинами та супроводиться випромінюванням -, -, - , а іноді й інших частинок (нейтронів, протонів).

Радіактивність поділяють на природну та штучну залежно від того, утворено нестійкий ізотоп штучно чи він існує у природі. Принципової різниці між цими видами радіоактивності немає, оскільки властивість ізотопу не залежить від способу його утворення.

-випромінювання – це потік ядер атомів гелію. Його проникна здатність найменша, шар паперу завтовшки близько 0,1 мм для нього вже непрозорий.

-випромінювання – це потік швидких електронів. Воно значно менше поглинається речовиною. Алюмінієва пластинка затримує його повністю лише тоді, коли її товщина сягає кількох міліметрів.

-випромінювання – це потік квантів електромагнітних хвиль дуже малої довжини =(10^-10 – 10^-13)м. Його проникна здатність значно більша, ніж у рентгенівського проміння. Шар свинцю товщиною 2 см послабляє -випромінювання лише в два рази.

Радіоактивні препарати характеризуються активністю, яка дорівнює кількості розпадів радіоактивних ядер препарату за одиницю часу: A=N/t , де N – кількість ядер, що розпалися за час t.

За одиницю активності препарату беруть один розпад за секунду – беккерель (Бк). Крім цієї одиниці, часто користуються позасистемною, яку називають кюрі (Кі). 1 Кі відповідає активності 1 г радію.

1 Кі = 3,7∙10¹⁰ Бк = 3,7∙10¹⁰ с^-1.

У практичній роботі звичайно використовується об´ємна активність (активність одиниці об´єму речовини) A_V = A/V, що вимірюється в Кі/л, Кі/м³, або питома активність А_m=A/m, що вимірюється в Кі/кг. Крім того, активність може бути віднесена до одиниці площі А_s=A/S (поверхнева активність, вимірюється в Кі/м², Кі/га, Кі/км²).

Дію радіоактивного випромінювання на речовину характеризують дозою опромінювання. Розрізняють дозу поглинання і дозу експозиційну. Доза поглинання Д рівна енергії випромінювання, що поглинається одиницею маси опромінюваного середовища: Д=W/m, де W – поглинута речовиною енергія, m – маса цієї речовини. Одиницею дози поглинання є грей (Гр) : 1 Гр = 1 Дж/кг. Позасистемна одиниця поглинутої дози – рад (1рад = 10^-2 Гр). Термін “рад” є абревіатурою англійських слів : radiation absorbed dose.

Вводять поняття експозиційної дози Х, яка є мірою енергії падаючого на тіло випромінювання по іонізаційній його дії в еталонному середовищі, яким вибране сухе повітря за нормальних умов (при 0^о С і 760 мм рт. ст.) За одиницю експозиційної дози прийнято кулон на кілограм (Кл/кг). На практиці часто використовують позасистемну одиницю рентген (Р). 1 Р – це експозиційна доза, при якій відбувається повна іонізація 1 см³ сухого повітря за нормальних умов і утворення 2,08∙10⁹ пар іонів кожного знаку. 1Р = 2,58 ∙10^-4 Кл/кг.

Різні види випромінювання навіть при однаковій поглинутій дозі будуть спричиняти різної величини біологічні ефекти.

Поглинута доза дає уявлення про біологічну дію іонізуючого випромінювання, її називають еквівалентною дозою випромінювання.

Еквівалента доза має ту ж розмірність, що і поглинута доза, одиниця вимірювання називається зівертом (Зв), 1 Зв = 1 Дж/кг. Позасистемна одиниця еквівалентної дози – бер (біологічний еквівалент рада), 1 бер = 10^-2 Зв.

Природні радіоактивні джерела (космічні промені, радіоактивність надр, води, радіоактивність ядер, що входять до складу людського тіла і інше.) створюють фон, що відповідає приблизно еквівалентній дозі 0,125 бер за рік.

Гранично допустимою еквівалентною дозою при професійному опроміненні вважається 5 бер на протязі року.

Радіаційний фон -випромінювання може бути виміряний за допомогою дозиметра, в тому числі й за допомогою комбінованого приладу – радіометра “Прип’ять”.

Мал. 3.1. Радіометр “Прип’ять”.