2. Особливості епідеміології інфекцій області хірургічного втручання

На відміну від „класичних інфекційних хвороб”, при ІОХВ вхідні ворота для проникнення інфекції створюються неминучими та необхідними пацієнту хірургічними втручаннями. Тобто, активні медичні втручання (хірургічні операції) приводять до того, що вхідні ворота інфекції та первинна локалізація збудника в організмі хірургічного хворого не пов’язана з механізмом передачі, яка склалась еволюційно.

На інтенсивність епідемічного процесу (далі - ЕП) у хірургічних стаціонарах вливають численні фактори ризику розвитку ІОХВ, які умовно можуть бути поділені на п’ять категорій, у тому числі стан пацієнта, передопераційні, операційні і післяопераційні фактори, фактори лікарняного середовища. Пріоритетність тих чи інших причин, що приводять до розвитку ІОХВ, залежить від конкретних медичних технологій, факторів лікарняного середовища та стану здоров’я пацієнта.

Післяопераційні гнійно-запальні ІОХВ поліетіологічні, до збудників яких належать грампозитивні (родин Micrococcaceae та Streptococcaceae ) та грамнегативні умовно - патогенні мікроорганізми (далі - УПМ). На сучасному етапі переважну роль у розвитку ІОХВ відіграють Staphylococcus aureus, S. еpidermidis, Enterococcus faecalis, E. faecium, Streptococcus pyogenes, Escherichia coli, Proteus vulgaris, P. mirabilis. Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Providencia spp. (P.rettgeri), Acinetobacter spp. (у т.ч. А.baumannii та A.lwoffii), Pseudomonas spp., у т.ч. P. aeruginosa. У вогнищах запалення при ІОХВ можуть виявлятись асоціації УПМ.

Характерною особливістю УПМ - збудників ІОХВ є виражена здатність до адаптації до впливу різних факторів. Велика кількість збудників ІОХВ, їх виражена стійкість до дії антимікробних препаратів та дезінфекційних засобів призводить до широкого розповсюдження у хірургічних стаціонарах із формуванням госпітальних штамів.

Джерела інфекційного забруднення операційної рани можуть бути зовнішніми (екзогенне зараження) або внутрішніми (ендогенне зараження).

Внутрішні джерела зараження хірургічної рани представляють власну мікрофлору хворого, які проникають з місць постійної або тимчасової колонізації організму пацієнту (носоглотка, стравохід, шлунок, жовчні шляхи, шкіра, кишечник, сечостатевої системи).

Основними зовнішніми джерелами збудників ІОХВ є: медичний персонал, контаміновані мікроорганізмами медичні інструменти і устаткування, контаміновані хірургічні шовні та перев’язувальні матеріали, контаміновані антисептичні та лікарські розчини, а також повітря (рідко) та поверхні елементів медичного обладнання.

Найбільшу небезпеку в якості джерел збудників ІОХВ представляють персонал, які можуть бути носіями резистентних до антибактеріальних препаратів штамів мікроорганізмів та хворі на гнійно-запальні інфекції, які тривалий час знаходяться у стаціонарі і можуть бути колонізовані госпітальними штамами. Менш важливими зовнішніми джерелами можуть бути особи, які допущені для догляду за хірургічними хворими. Зазначені резервуари та джерела потенційних збудників ІОХВ існують у всіх хірургічних стаціонарах.

Шляхи передачі УПМ при ІОХВ можуть бути різними. Передача збудника із резервуару або джерела інфекції відбувається під час операції або огляду рани (перев’язок та заміни дренажів) екзогенним (переважно контактним або рідше повітряно-крапельним шляхами) або ендогенним (транслокація з місць постійної колонізації). При ендогенному шляху передачі провідним фактором є руки медичного персоналу.

Профілактичні та протиепідемічні заходи, що спрямовані на попередження контактного шляху передачі збудників, включає миття та медичну обробку рук, правильним використанням гумових рукавичок, дезінфекцію і стерилізацію інструментів та медичного обладнання.

Роль повітряного середовища в поширенні збудників ІОХВ, не значна. Таким чином можливе інфікування хірургічної рани грампозитивними мікроорганізмами, такими як S.aureus і S.pyogenes, які у складі часток крапель знаходяться в повітрі нетривалий час і не поширюються на відстань. Тому для переривання повітряного шляху передачі інфекції достатньо наявності у персоналу захисних масок при роботі у радіусі одного метру від пацієнта (при відсутності безпосереднього контакту з пацієнтом).