Навчальний посібник_проблеми

координує чи контролює діяльність відповідного суб’єкта господарювання (наприклад, правова служба господарського об’єднання щодо своїх учасників або правова служба холдингової компанії щодо своїх корпоративних підприємств та ін.).

3. Серед договорів, що спрямовані на надання послуг, існують такі, що відрізняються за характером робіт та специфікою договірного результату, відповідно особливості робіт та результату обумовлюють їх виокремлення у самостійні договірні типи зі специфічною правовою базою. Такими особливостями характеризуються договори про надання юридичних послуг1.

У чинному законодавстві немає визначення поняття «договір про надання юридичних послуг», однак закріплено поняття договору про надання правової допомоги (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 2). У науковій літературі виділяють й такий вид договору, як «договір про надання правових послуг»3 Взагалі ці види договорів про надання юридичних послуг практично нічим не відрізняються, окрім вимог, що до них висуваються законодавством4.

В залежності від суб’єкта надання юридичних послуг договори про надання таких послуг поділяються на договори з адвокатами, адвокатськими об’єднаннями та особами, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері надання юридичних послуг. Зокрема, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики5 містять положення, що стосуються форми та істотних умов договору про надання юридичних послуг, однією зі сторін якого є адвокат або адвокатське об’єднання. Якщо це договори про надання юридичних послуг із фізичними особами-підприємцями, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі надання юридичних послуг, то такі договори повинні відповідати загальним положенням ЦК України про договір та послуги (глава 63)6.

Важливим є питання щодо відповідальності сторін за договором про надання юридичних послуг. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики не містять положень щодо застосування відповідальності за порушення умов угоди про надання правової допомоги. Тому основними формами юридичної відповідальності за договорами про надання юридичних послуг є відшкодування збитків та стягнення штрафних санкцій. Однак на практиці довести факт збитків, завданих

1Тропіна О.М., Дмитренко Г.М. Поняття та види договорів із надання юридичних послуг // Право і суспільство. – 2010. – № 4. – С. 94.

2Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р. // ОВУ. – 2012. – № 62. – Ст. 2509. – (зі змін. та доп.).

3Богославець В.М. Договори про надання правових послуг: Автореф. дис. …канд. юрид. наук.: спец. 12.00.03 / В.М. Богославець. – К.: Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2008. – 20 с.

4Тропіна О.М., Дмитренко Г.М. Поняття та види договорів із надання юридичних послуг // Право і суспільство. – 2010. – № 4. – С. 96.

5Правила адвокатської етики: затверджені Установчим З’їздом адвокатів України 17.11.2012 р. [Електронний ресурс] // Професійна юридична система Мега-НАУ. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.51630.0.

6Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. // ВВРУ. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356. – (зі змін. та доп.).

94

із вини іншої сторони, обґрунтувати їх розмір, дуже непросто з огляду на специфічність юридичних послуг. Зокрема, складно довести факт збитків внаслідок неналежного ведення правником справи в суді. Очевидно, що специфіка юридичних послуг якраз і полягає в тому, що неможливо визначити точно ступінь вини правника в програші справи1. При цьому юрист, який добре знайомий з усіма тонкощами законодавства, умовами настання відповідальності тощо, має більше можливостей ухилитися від відповідальності за порушення договірних умов.

При укладанні договорів про надання юридичних послуг сторони не завжди приділяють належну увагу питанням відповідальності. Нерідко положення про відповідальність формулюються надто загально (на кшталт кліше «у випадку порушення умов договору сторона, яка їх порушила, несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України»). Саме через такі формулювання притягнення до відповідальності винної сторони у випадку порушення договору ускладнюється2.

Тому, щоб захистити права й інтереси замовника, доцільно законодавчо закріпити можливість притягнення виконавця до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору про надання юридичних послуг навіть без його вини і незалежно від статусу (підприємець, адвокат чи інший суб’єкт надання правових послуг)3.

Контрольні питання

1. Вкажіть недоліки правової основи здійснення правової роботи та юридичного обслуговування.

2. Назвіть основні проблеми щодо визначення поняття «правова робота» та «юридичне обслуговування».

3. Вкажіть основні напрями удосконалення законодавства щодо визначення мети, завдань та функцій правової роботи.

4. Охарактеризуйте основні правові проблеми щодо визначення компетенції юридичних служб організацій недержавної форми власності.

5. Назвіть основні проблеми щодо відшкодування витрат на правову допомогу учасників господарського процесу.

6. Вкажіть основні проблеми щодо відповідальності сторін у договорах про надання юридичних послуг.

7. Назвіть основні проблеми організації юридичного обслуговування у сфері господарювання та надання юридичних послуг суб’єктам господарювання.

8. Охарактеризуйте основні напрями удосконалення законодавства щодо здійснення юридичного обслуговування та надання юридичних послуг у сфері

1 Підлісний Є. Договори про надання юридичних послуг [Електронний ресурс] // Правовий тиждень: щотижнева інформаційно-правова газета. – Режим доступу: http://legalweekly.com.ua/index.php?id=16061&show=news&newsid=121192.

2Підлісний Є. Зазнач. праця.

3Богославець В. Відповідальність за порушення умов договору про надання правових послуг // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 12. – С. 52.

95

господарювання.

Ключові слова

Правова робота, юридичне обслуговування, юридична служба, юридичні послуги, юрисконсульт, договір про надання юридичних послуг.

96

2. ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЩОДО ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ

2.1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.Поняття та види господарсько-торговельної діяльності.

2.Суб’єкти та умови здійснення господарсько-торговельної діяльності.

3.Проблеми забезпечення якості продукції.

4.Проблеми договірних відносин при здійсненні господарськоторговельної діяльності.

1. Поняття господарсько-торговельної діяльності дає ст. 263 ГК України, згідно з якою такою діяльністю є діяльність суб’єктів господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання. Вона включає як торгівлю, так і допоміжну діяльність, що забезпечує реалізацію товарів шляхом надання певних послуг.

Однак це не єдине визначення господарсько-торговельної діяльності, що міститься у законодавстві. Вивчення змісту більшості нормативно-правових актів, якими регламентується порядок продажу товарів, свідчить про використання різних термінів при визначенні діяльності, пов’язаної із продажем товарів, як предмета регулювання цих актів. Як відзначається у літературі, такий підхід законодавця обумовлений спробою окреслити сферу дії нормативного акту і обмежити його застосування регулюванням окремих питань, що виникають у зв’язку із здійсненням торгівлі1.

Так, у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» вживається термін «торгівля», яким позначаються будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, що передбачають передачу прав власності на товари (ст. 1)2.

Податковий кодекс України надає декілька визначень торговельної діяльності, а саме: роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельновиробничій (ресторанне господарство) сфері; торгівля валютними цінностями; торгівля іноземною валютою; торгівля у розстрочку3.

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що

1 Несинова С.В. Господарське право України /	С.В. Несинова, В.С. Воронко, Т.С. Чебикіна. За заг. ред.
С. В. Несинової. – К.: Центр учбової літератури, 2012.	– 564 с.

2Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.07.2000 р. // ВВРУ. – 2000. –

№36. – Ст. 299. – (зі змін. та доп.).

3 Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 р. // ВВРУ. – 2011. – № 13-14, №15-16, № 17. – Ст. 112. – (зі змін. та доп.).

97

перебувають під загрозою зникнення, тлумачить торгівлю як експорт, реекспорт, імпорт та інтродукцію з моря1.

Відповідно до ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» торговельна діяльність – це ініціативна, систематична, виконувана на власний ризик для одержання прибутку діяльність юридичних та фізичних осіб щодо купівлі та продажу товарів кінцевим споживачам або посередницькі операції, або діяльність із надання агентських, представницьких, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробника до споживача2.

Допоміжним видом торговельної діяльності є діяльність у сфері ресторанного господарства. За ДСТУ 4281:2004 «Ресторанне господарство. Терміни і визначення» ресторанне господарство є видом економічної діяльності щодо надання послуг відносно задоволення потреб споживачів у харчуванні з організуванням дозвілля або без нього. Заклади ресторанного господарства здійснюють виробничо-торговельну діяльність, виробляють і (або) доготовляють, продають і організують споживання продукції власного виробництва і закупних товарів3.

В науковій літературі також наводиться визначення поняття «торгівля (торговельна діяльність)», і робляться спроби визначити співвідношення понять «торгівля» та «торговельна діяльність»4. Деякі автори розглядають торгівлю у широкому та у вузькому розумінні5. З урахуванням цього, О.В. Буткевич доходить висновку, що термін «торгівля» може охоплювати поняття «торговельна діяльність» лише тоді, коли не розглядається як торгівля у вузькому розумінні6.

Прикладом вузького визначення торговельної діяльності є визначення у Постанові Правління НБУ «Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації процесу формування управлінської звітності в банках України» — діяльність з придбання або створення активів і пасивів з метою продажу в близькому майбутньому та/або для отримання прибутку від короткотермінових коливань ціни або дилерської маржі (торгові операції), а також діяльність з хеджування торгових операцій7.

Викладене свідчить про відсутність як у законодавстві, так і у науковій літературі єдиного підходу до визначення поняття господарсько-торговельної

1Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення від 03.03.1973 р. [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_129.

2ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» від 01.07.2005 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.profiwins.com.ua/ru/directories1/dstu4303.html.

3 Нападовська Л.В. Облік на підприємствах торгівлі та ресторанного господарства: Навч. посіб. / Л.В. Нападовська, А.В. Алексєєва, О.А. Бакурова, О.Г. Веренич, Ш. Морозова, А.П. Шаповалова, В.М. Горностаєва; за заг. ред. Л.В. Нападовської. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. – С. 36.

4Полтавський О.В. Торгове право. Навчальний посібник / О.В. Полтавський, С.В. Томчишен. – Харків: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. – 168 с.

5Попов А.А. Торговое право: учебник, изд-во БУРУН и К. – Изд. 5, пер. и доп., 2007. – С. 28.

6Буткевич О. В. Співвідношення понять «торгівля» та «торговельна діяльність» [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://radnuk.info/statti/227-gosp-pravo/14563---lr--l-r.html.

7Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації процесу формування управлінської звітності в банках України: Постанова Правління Національного банку України від 06.09.2007 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=65247&cat_id=36580.

98

діяльності, що створює певні труднощі в практиці суб’єктів господарювання, зокрема, стосовно необхідності отримування дозвільних документів у процесі здійснення господарсько-торговельної діяльності. Крім того, певні труднощі у тлумаченні нормативно-правових актів може викликати застосування у юридичній літературі та нормативно-правових актах поряд з терміном «торговельна діяльність» також терміну «торгова діяльність», що спричинено лексичними помилками, у зв’язку з чим необхідно привести всі нормативноправові акти у відповідність до правил правопису для уникнення в подальшому юридичних казусів.

Невирішеним є питання відповідного закріплення у законодавстві сучасних видів торгівлі, що стрімко розвиваються останнім часом. Такими видами торгівлі є торгівля на відстані, торгівля через автомати, електронна торгівля та ін. Зокрема, наразі електронна торгівля розвивається як оптова, так і роздрібна, однак на законодавчому рівні її відокремлення відсутнє. У науковій літературі висловлюються думки про необхідність прийняття закону про електронну торгівлю. Докладно питання електронної торгівлі вивчає В.В. Апопій, який вказує, що високі темпи і вражаючі масштаби розвитку електронної комерції у світі зумовлені сукупністю чинників економічного, соціального, електронно-технологічного, організаційно-правового характеру, а саме: лібералізацією економічної діяльності і глобалізацією економіки; мультифункціональністю Інтернету; доступністю і ефективністю електронної торгівлі (цей вид торгівлі відрізняється високою ефективністю і окупністю витрат).

Електронна торгівля як поняття має багато авторських та кілька офіційних визначень. Якщо узагальнити офіційні визначення (Європейської комісії, Організації економічної кооперації та розвитку, Світової організації торгівлі), то можна відзначити, що сутність електронної торгівлі полягає в організації процесу товарно-грошового обміну у формі купівлі-продажу на базі електронних технологій. Більш широко трактується це поняття Комісією ООН з міжнародного торгового права (UNCITRAL): електронна торгівля – це організація і технологія купівлі-продажу товарів, послуг електронним способом з використанням телекомунікаційних мереж та електронних фінансовоекономічних інструментів1.

Для врегулювання відповідних відносин до Верховної Ради України подано проект Закону «Про електронну торгівлю (комерцію)» № 6086-2 від 16.03.2010 р., метою якого є забезпечення в Україні правового порядку дистанційного оформлення й виконання правочинів iз застосуванням електронних засобів i технологій у iнформацiйно-телекомунiкацiйних системах загального користування та регулювання відносин (прав, обов’язків) суб’єктів, що виникають при оформленні й здiйсненнi правочинів iз продажу та/або постачання товарів, виконання робіт i надання послуг та інших, з ними

1 Апопій В.В. Організація торгівлі [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12601206/marketing/organizatsiya_torgivli_-_apopiy_vv.

99

пов’язаних, юридичних дій на основі електронних засобів i технологій у iнформацiйно-телекомунiкацiйних системах загального користування, що разом утворюють сферу електронної торгiвлi (комерцiї)1.

Однак наразі вказаний закон не прийнято, то ж проблема залишається невирішеною, незважаючи на все більше розповсюдження електронної торгівлі в Україні.

Альтернативним варіантом вирішення цієї проблеми може бути прийняття Закону України «Про торгівлю», який забезпечить єдиний підхід та системність правового регулювання господарсько-торговельної діяльності та дозволить докладно регламентувати як електронну торгівлю, так і інші види торговельної діяльності, що наразі розповсюджені в Україні.

2. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися будь-якими суб’єктами господарювання незалежно від форм власності. Відмінність між ними у тому, що для одних суб’єктів господарсько-торговельна діяльність є основним видом господарювання, а для інших – допоміжним.

Коло суб’єктів, які здійснюють господарсько-торговельну діяльність за окремими напрямами, конкретизовано спеціальними нормативно-правовими актами. Так, Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України, визначають коло суб’єктів, що мають право здійснювати продаж товарів на ринку: фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, суб’єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від форм власності (продавці)2.

Специфічним видом господарсько-торговельної діяльності є біржова торгівля, суб’єктами якої можуть бути тільки члени біржі або брокери. Сама ж товарна біржа є організацією, що об’єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов’язаних з ним торговельних операцій (ст. cт. 1, 15 Закону України «Про товарну біржу).

Умови здійснення господарсько-торговельної діяльності можна поділити на загальні та спеціальні. Загальною умовою виступає обов’язкова державна реєстрація суб’єкта господарювання, яка відбувається згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Поряд із цим здійснення більшості із закріплених у ст. 263 ГК України форм господарсько-торговельної діяльності вимагає дотримання

1Про електронну торгівлю (комерцію): Проект Закону № 6086-2 від 16.03.2010 р. [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу:http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1148.3552.0.

2Про затвердження Правил торгівлі на ринках: Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105 // ОВУ. – 2002. – № 13. – Ст. 681.– (зі змін. та доп.).

100

спеціальних умов, до яких відносяться ліцензування і патентування видів господарської діяльності.

Ліцензування є обов’язковим залежно від предмету господарськоторговельної діяльності та передбачає кваліфікаційні, технічні, організаційні та інші вимоги до провадження суб’єктами господарювання відповідної господарської діяльності. Перелік видів господарської діяльності (в тому числі господарсько-торговельної), які підлягають ліцензуванню, визначено ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Патентуванню підлягає торговельна діяльність у пунктах продажу товарів, торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти, діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей). Види господарсько-торговельної діяльності, здійснення яких не потребує придбання торгового патенту, та які здійснюються на підставі пільгового патенту, ставки, строки дії, порядок придбання та використання торгового патенту, порядок та строки сплати за торговий патент встановлено ст. 267 Податкового кодексу України.

Спеціальні вимоги для суб’єктів господарювання щодо порядку здійснення господарсько-торговельної діяльності передбачено Законами України «Про споживчу кооперацію», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про якість і безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини», іншими актами законодавства. Спеціальні вимоги до суб’єктів господарсько-торговельної діяльності сфери роздрібної торгівлі у взаєминах із споживачами встановлено Законом України «Про захист прав споживачів».

Обов’язковою умовою здійснення господарсько-торговельної діяльності у сфері роздрібної торгівлі є додержання суб’єктом господарювання загальних правил здійснення торговельної діяльності щодо споживчих товарів, передбачених Порядком провадження торговельної діяльності і правилами торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених постановою КМУ1.

Недоліком у регламентації умов здійснення господарсько-торговельної діяльності є те, що наразі докладне законодавче врегулювання таких умов існує лише у сфері відносин із громадянами, що придбавають товари для власних побутових потреб. Але господарсько-торговельна діяльність передбачає також забезпечення суб’єктів господарювання засобами виробництва, тому відносини між суб’єктами господарювання в процесі здійснення цієї діяльності потребують докладнішого регулювання.

3. Особливої уваги під час здійснення господарсько-торговельної діяльності потребує питання забезпечення якості продукції. Це питання є важливим як у взаєминах суб’єктів господарювання між собою, так і у

1 Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності і правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів: Постанова КМУ від 15.06.2006 р. № 833 // ОВУ. – 2006. – № 25. – Ст. 1818. – (зі змін. та доп.).

101

взаєминах із споживачами.

Проблемою є відсутність єдиного підходу до визначення поняття якості та необхідності її забезпечення. У науковій літературі взагалі мова йде про необхідність відмови від поняття якості продукції та заміни його поняттям «безпечність продукції», як більш сучасним та таким, що повинно забезпечуватися на законодавчому рівні.

Згідно з проведеними дослідженнями, за підрахунками учених радянського періоду існувало близько 300 тлумачень якості товарів (продукції), якими ця проблема не вичерпувалася і не вичерпується, що свідчить про неоднозначність самого поняття якості продукції1. Сьогодні якість включає такі характеристики як надійність, безпека для здоров’я, зручність в експлуатації, відповідність виробу його функціональному призначенню, сучасним науковотехнічним стандартам, екологічним вимогам, якість і рівень після продажного обслуговування.

На думку М.І.. Хавронюка та М.І. Мельника, якість товару з економічної точки зору складає сукупність технічних, експлуатаційних, соціальних і інших властивостей речей, що характеризують їх необхідність і корисність для людини2.

М.М. Кузьміна визначає поняття якості як сукупність властивостей продукції, юридично закріплених у стандартах, міжнародних договорах та актах національного законодавства і (або) передбачених умовами договору, що відповідають вимогам безпеки і належать до її здатності задовольняти потреби споживачів відповідно до призначення3.

Міжнародною організацією зі стандартизації (ISО) стандартизовано таке визначення якості: якість – це сукупність характеристик об’єкту, які відносяться до його здатності задовольняти встановлені і передбачені потреби. Отже, найважливішим критерієм якості продукції є її корисність, визначена в ступені придатності, а здатність продукції задовольняти певні потреби людей обумовлюється її властивостями, зокрема, надійністю, довговічністю, ефективністю, які відповідають нормативним вимогам, плановим актам і договорам4.

ГК України не дає визначення поняття якості продукції, однак ст. 268 передбачає, що якість товарів повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Закон України «Про захист прав споживачів» містить визначення належної якості товару, роботи або послуги: властивість продукції,

1Іванеко Л.М. Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців) / Л.М. Іванеко. – К.: Юмана, 1998. – С. 50.

2Хавронюк Н.И. ЗаконодательствоУкраины о торговле / Н.И.Хавронюк, Н.И. Мельник . – Ч. 1. – К., 1997. – С. 344-345.

3Кузьміна М.М. Господарсько-правове забезпечення якості продукції: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04

/М.М. Кузьміна; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2010. – С. 15.

4Звєрєва О.В. Деякі питання регламентації прав споживача у випадку придбання товару неналежної якості // Право і безпека. – 2007. – № 6, 2. – С. 115-120.

102

яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем (ст. 1)1.

У Законі України «Про безпечність та якість харчових продуктів» дається визначення поняття «безпечний харчовий продукт» - харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров’я людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (використання) за призначенням. Крім того, визначено поняття «якість харчового продукту» - ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт (ст. 1 Закону)2.

Суттєві проблеми, що сьогодні виникають стосовно якості продукції, яка продається на внутрішньому ринку, підштовхнули учених до дослідження проблеми страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції. В літературі висловлюється думка про необхідність законодавчого впровадження поняття страхування якості, зокрема харчової продукції3.

Оскільки вітчизняні виробники прагнуть розширити свої експортні можливості, підвищити конкурентоспроможність своєї продукції, їм необхідно враховувати прийняті за кордоном вимоги до якості, а також заходи, що вживаються для захисту прав споживачів4. Відсутність належного законодавчого регулювання страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції наразі є суттєвою проблемою господарсько-правового забезпечення якості продукції. Напрямом вирішення вказаної проблеми може бути приведення вітчизняного законодавства у цій сфері у відповідність до вимог Директиви про уніфікацію правових та адміністративних норм у зв’язку з відповідальністю виробників за якість продукції, прийнятої у 1985 році країнами ЄС.

Першим кроком у вирішенні цієї проблеми стало введення в дію з 25 липня 2003 року Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики наказу «Про реалізацію експериментального проекту по впровадженню добровільного страхування відповідальності виробника (постачальника, виконавця) за якість виробленої (поставленої) продукції (товарів, робіт, послуг) перед споживачем»5. Метою експериментального проекту стало створення ефективних, оперативних і

1 Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. // ВВР УРСР. – 1991. – № 30. – Ст. 379. – (зі змін. та доп.).

2 Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 23.12.1997 р. // ВВРУ. – 1998. – № 19. – Ст. 98.– (зі змін. та доп.).

3Зверева Е.В. Договор как средство обеспечения качества товаров // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора / Сб. науч. трудов. – Донецк: ООО

«Юго-восток, Лтд», 2005. – С. 489-493.

4Страхування відповідальності виробника за якість продукції [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://alive- inter.net/ukr/referat-6673orsmi.

5Страхування відповідальності за якість – не розкіш, а засіб боротьби за споживача та свою торговельну марку [Електронний ресурс] // Режим доступу:http://www.hgcsms.kharkov.ua/docs/strahofQ.php.

103