Навчальний посібник_проблеми

телекомунікаційних послуг» від 28.11.2006р.1. Власники телекомунікаційних мереж, які мають значний вплив на ринку послуг мобільного зв’язку і до того ж надають послуги фіксованого телефонного зв’язку, дістали можливість істотно понизити для своїх споживачів тарифи на дзвінки, які здійснюються з їх власної мережі фіксованого зв’язку на власну телекомунікаційну мережу мобільного зв’язку.

Для вирішення цього аспекту договірних відносин у сфері телекомунікацій доцільно розробити механізм реалізації НКРЗІ повноважень щодо забезпечення конкуренції на ринку доступу до телекомунікаційної мережі у точці взаємоз’єднання, а також конкретизувати інші способи регулювання НКРЗІ взаємоз’єднання операторів (наприклад, розробка методики визначення розрахункових тарифів за послуги доступу до телекомунікаційної мережі, які надаються в точці взаємоз’єднання)2.

4. У разі порушення умов здійснення господарської діяльності чи господарських зобов’язань у сфері телекомунікацій для суб’єктів настає господарсько-правова відповідальність.

Суб’єктами такої відповідальності є господарюючі суб’єкти сфери телекомунікацій – суб’єкти ринку телекомунікацій, а саме оператори, провайдери телекомунікацій, споживачі телекомунікаційних послуг, виробники і/або постачальники технічних засобів телекомунікацій.

Одним з питань, яке потребує уточнення щодо діяльності провайдерів, є їх відповідальність за результати такої діяльності3. Відповідно до ст. 40 Закону про телекомунікації провайдер телекомунікацій несе перед споживачами відповідальність: за ненадання оплачених телекомунікаційних послуг або надання їх в обсязі, меншому за оплачений; за безпідставне відключення кінцевого обладнання; за безпідставні скорочення чи зміну переліку послуг; в інших випадках, передбачених договором про надання телекомунікаційних послуг.

Крім того, виходячи із основних функцій інформаційних посередників, можна говорити про необхідність встановлення їх відповідальності і у таких відносинах: надання послуг доступу до мережі електрозв’язку; тимчасового зберігання електронного документа з метою його передачі; тривалого зберігання електронного документа з метою його передачі.

З урахуванням наведеного доцільно введення обов’язку інформаційних посередників повідомляти уповноважені державні органи про здійснювану чи плановану незаконну діяльність чи поширювану інформацію та визначення форми відповідальності за його невиконання4.

1Про внесення змін до Закону України «Про телекомунікації» щодо переліку загальнодоступних телекомунікаційних послуг: Закон України від 28.11.2006 р. // ВВРУ. – 2007. – 14. – Ст. 167.

2Калаченкова Е. Правовые вопросы взаимосоединения телекоммуникационных сетей // Современный научный вестник. Серия: Право. – 2009. – № 14 (70). – С. 8 – 11.

3Калаченкова Е.А. К вопросу об ответственности провайдеров // Підприємництво, господарство і право. – 2010. –

№1 (169). – С. 72–74.

4Калаченкова К. Зазнач. праця. – С. 529-531.

144

Підставою для застосування господарсько-правової відповідальності у сфері телекомунікацій є господарські правопорушення, які поділяють на позадоговірні та договірні. До позадоговірних правопорушень належать: здійснення діяльності без занесення суб’єкта господарювання до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій, без ліцензії та/або дозволу; приховування інформації або надання неправдивої інформації, порушення організаційних, кваліфікаційних, технологічних та інших вимог до здійснення діяльності, у тому числі не надання звітів та інформації про результати діяльності; передача ліцензії або її копії іншій особі для здійснення діяльності. До договірних правопорушень можна віднести такі порушення, як: зупинення або припинення надання послуг споживачу в односторонньому порядку без попереднього повідомлення; надання послуг, якість яких нижче, ніж встановлено показниками відповідно до стандартів та інших нормативних документів, умов договору та наданої інформації про умови надання послуг; ненадання інформації споживачам про аварії на телекомунікаційних мережах та про орієнтовні строки усунення їх наслідків; не відновлення доступу до мережі або не відновлення швидкості передачі даних до рівня, заявленого в абонентських тарифах у встановлені строки; заподіяння збитків та моральної шкоди, пов’язаних з неякісним наданням або ненаданням телекомунікаційних послуг або невиконанням інших обов’язків суб'єкта такої діяльності щодо споживача.

Особливим видом порушень при здійсненні діяльності у сфері телекомунікацій є шахрайство. На підставі аналізу законодавства, практики його застосування, юридичної літератури можна назвати такі способи шахрайства: несанкціонований доступ (будь-яке несанкціоноване використання сервісів шляхом злому системи); незаконне підключення (зломщик дістає доступ до сервісів без оплати, наприклад, надаючи про себе помилкову інформацію); клонування (несанкціоноване перепрограмування електронних ідентифікаторів мобільних телефонів); підключення (фізичне підключення до чужої телефонної лінії); візуальний доступ (використання візуального каналу витоку для діставання доступу до паролів і інших засобів захисту); злом (хакинг – це спроба діставання доступу до захищених кодів (паролів) шляхом підбору); обман (використання сервісу, замовленого іншим абонентом без авторизації); підміна (використання технічних засобів для обману систем авторизації і діставання можливості дзвонити без оплати); передплачені карти (несанкціоноване поповнення рахунку на передплачених картах); атака на АСР (спроба внести несанкціоновані зміни в системи біллінгу і аналізу інформації, яка зазвичай використовується внутрішніми зловмисниками).

З урахуванням того, що вище зазначені дії є достатньо розповсюдженими, запропоновано визначення шахрайства у сфері телекомунікацій, а саме – це несанкціоноване заволодіння інформацією через засоби телекомунікацій та/або використання засобів телекомунікацій без відповідного дозволу й оплати. Пропонується доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею, що містить поняття та види шахрайства у сфері телекомунікацій і

145

санкції за це правопорушення1.

Контрольні питання

1.Вкажіть проблеми щодо визначення правового статусу суб’єктів господарської діяльності у сфері телекомунікацій.

2.Охарактеризуйте колізії в законодавстві, що регулює здійснення господарської діяльності у сфері телекомунікацій.

3.Вкажіть проблеми щодо формування системи органів, які здійснюють державне регулювання господарської діяльності у сфері телекомунікацій.

4.Назвіть недоліки щодо засобів державного регулювання господарської діяльності у сфері телекомунікацій, таких як ліцензування, тарифікація та контроль.

5.Охарактеризуйте проблеми щодо укладання договорів про надання телекомунікаційних послуг.

6.Охарактеризуйте проблеми, що виникають при взаємодії невеликих операторів телекомунікацій і операторів телекомунікацій, що мають значний вплив на ринку.

7.Визначте проблемні питання щодо відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності у сфері телекомунікацій.

Ключові слова

Господарська діяльність у сфері телекомунікацій; надання послуг телекомунікацій; суб’єкт, що здійснює діяльність у сфері телекомунікацій; оператор; провайдер; НКРЗІ; господарський договір у сфері телекомунікацій; взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж; господарсько-правова відповідальність у сфері телекомунікацій.

2.6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.Поняття, види та суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності.

2.Правова основа зовнішньоекономічної діяльності.

3.Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

4.Юридична відповідальність за порушення порядку здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

1. Зовнішньоекономічна діяльність є невід’ємною складовою економічної системи країни та значною мірою впливає на стан її розвитку. У зв’язку з цим та з урахуванням прагнення України стати рівноправним членом міжнародної

1 Калаченкова Е.А. Мошенничество в сфере телекоммуникаций // Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України: зб. тез Всеукраїнської наук.-практ. конф. (Донецьк, 14 листоп. 2008 р.). – Донецьк: Цифрова типографія, 2008. – Ч. 2: Господарсько-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України. – С. 164.

146

спільноти, збільшити обсяги зовнішньоекономічних операцій, постає потреба у належному правовому регулюванні такої діяльності, в тому числі чіткому визначенні її поняття, видів та суб’єктів, що її здійснюють.

Відповідні положення закріплено у ГК України та Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Так, ГК України визначено, що зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання є господарська діяльність, що у процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою (ст. 377). Дещо інше визначення міститься у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (ст. 1)1.

Узагальнення цих положень законодавства та аналіз наукової літератури вказує на те, що ознаками зовнішньоекономічної діяльності є: територіальна (реалізація результатів господарської діяльності за межами України); суб’єктна (наявність іноземного суб’єкта, що вступає у договірні відносини з українським суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності)2.

Разом з тим у кожному з наведених вище законодавчих визначень поняття «зовнішньоекономічна діяльність» ці ознаки відображено лише частково. Зокрема, у ст. 377 ГК України не вказано на таку істотну ознаку зовнішньоекономічної діяльності, як наявність іноземного суб’єкта господарювання у якості контрагента. До того ж Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» таку діяльність не віднесено до видів господарської діяльності. Неузгодженість між положеннями ГК України та Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» щодо визначення зовнішньоекономічної діяльності накладає відбиток на інші положення вказаного Закону, зокрема, щодо видів та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, створює передумови для уникнення відповідальності іноземними суб’єктами господарювання. Адже, виходячи з системного аналізу ст. ст. 55, 377 ГК України іноземний суб’єкт господарювання (що має постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України) не є суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні, віднесено такі: експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортноекспедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських,

1Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991 р. // ВВРУ. – 1991. -№ 29. – Ст. 377. - (зі змін. та доп.).

2Ганич О.А. Напрями вдосконалення інституту відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні експортних операцій // Вісник ІЕПД НАН України. – 2010. – № 2. - С.116; Минюк Д. Правове поле зовнішньоекономічної діяльності: реальність, перспективи // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 11. – С. 128; Юсупов В. Визначеність зовнішньоекономічної політики держави – основний чинник її законодавчого забезпечення // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - №5. – С. 84.

147

облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України; наукова, науково-технічна, наукововиробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України; спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України; організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках; товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку; роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами; інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України (ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Таким чином, у зазначений перелік видів зовнішньоекономічної діяльності включено як господарську діяльність, так і інші види діяльності, що не відповідає положенням ГК України та сутності зовнішньоекономічної діяльності. Для усунення цієї невідповідності доцільно уточнити перелік видів

148

зовнішньоекономічної діяльності шляхом виключення зі ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» таких видів діяльності, як роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України. Отже, на відміну від ст. 378 ГК України, перелік суб’єктів

зовнішньоекономічної діяльності, визначений ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», включає не тільки суб’єктів господарювання, а й фізичних осіб, що не мають статусу підприємця, будь-яких юридичних осіб. Разом з тим системний аналіз інших положень цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у відповідній сфері (Митного кодексу України, ратифікованої Україною Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу та ін.) вказує на некоректність такого широкого переліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Як зазначалось вище, зовнішньоекономічна діяльність є видом господарської діяльності, отже суб’єктами такої діяльності можуть бути тільки суб’єкти господарювання.

Таким чином, аналіз законодавства вказує на доцільність узгодження окремих статей Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та положень ГК України, а саме: 1) усунення протиріч щодо визначення поняття

149

зовнішньоекономічної діяльності у ст. 377 ГК України та ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» шляхом уточнення у ст. 1 цього Закону, що зовнішньоекономічна діяльність є видом господарської діяльності та включення іноземних суб’єктів господарювання у ст. 377 ГК України;

2)виключення зі ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» тих видів діяльності, що за своїм характером не є господарською діяльністю;

3)звуження кола суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» шляхом виключення тих, що не є суб’єктами господарювання.

2.Правову основу зовнішньоекономічної діяльності складають національне законодавство, міжнародні договори, правові звичаї, безпосередньо зовнішньоекономічні контракти, що укладаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарювання. Особливістю правових засад зовнішньоекономічної діяльності є необхідність вибору права, що підлягає застосуванню, у зв’язку з наявністю у таких відносинах іноземного елемента, та можливість застосування принципу автономії волі (ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право»)1.

Основу законодавства про зовнішньоекономічну діяльність складає ГК України, у розділі VII якого визначено загальні положення щодо зовнішньоекономічної діяльності, іноземних інвестицій. Спеціальним законом у сфері зовнішньоекономічної діяльності є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Положення цього Закону конкретизовано у низці інших законів і підзаконних нормативно-правових актів. Зокрема, це Закони України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»2, «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»3, «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції»4, «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту сільськогосподарської продукції»5 тощо.

Загалом на даний час зовнішньоекономічну діяльність тим чи іншим чином регулюють біля 300 нормативно-правових актів різного рівня, у тому числі близько 70 законів, майже 70 указів Президента України та 60 постанов КМУ. Така кількість, різноманітність та деякою мірою неузгодженість нормативно-правових актів засвідчує недосконалість системи зовнішньоекономічного законодавства. Додатковим підтвердженням цього є низка зауважень, що містяться у Звіті Робочої групи з питань вступу України до

1Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 р. // ОВУ. – 2005. – № 29. – Ст. 1694. – (зі змін. та доп.).

2Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності: Закон України від 23.12.1998 р. // ВВРУ. – 1999. - №5-6. – Ст. 44. – (зі змін. та доп.).

3Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23.09.1994 р. // ВВРУ. – 1994. - № 40.

– Ст. 364. - (зі змін. та доп.).

4Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції: Закон України від 17.07.1997 р. // ВВРУ. – 1997. - № 44. – Ст. 281. - (зі змін. та доп.).

5Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україні: Закон України від 22.12.1998 р. // ВВРУ. – 2006. - №4. – Ст. 55. - (зі змін. та доп.).

150

СОТ. Серед основних зауважень: суперечливість нормативно-правових актів, їх неузгодженість, а іноді й відсутність спеціальних законів1.

Аналіз законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності вказує, що таке законодавство на теперішній час сформоване з викривленою метою, із ігноруванням факту набуття чинності ГК України та мети господарського законодавства2. Сучасний стан законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності не забезпечує адекватне регулювання такої діяльності. Не зазнали системоутворюючого впливу ГК України положення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» щодо державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, Закону України «Про електронний цифровий підпис» щодо використання електронної форми зовнішньоекономічного договору (контакту), низка підзаконних нормативно-правових актів. Також на законодавчому рівні не вирішено питання гармонізації правого регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до вимог ЄС: не враховано вимоги директив ЄС щодо санітарного, екологічного, ветеринарного, фітосанітарного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

Узв’язку з цим пропонуються такі напрями удосконалення законодавства

увказаній сфері: модернізація такого законодавства на базі ГК України, налагодження зв’язків інститутів цього законодавства з суміжними інститутами господарського законодавства, визначення мети законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, а саме забезпечення сталого економічного розвитку економіки держави в умовах рівноваги інтересів держави, національних та іноземних суб’єктів господарювання3.

3.Однією з необхідних умов розвитку зовнішньоекономічної діяльності є

їїраціональне державне регулювання. Кожна держава застосовує у галузі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності власні національні засоби, але з урахуванням уніфікованих норм міжнародних договорів та загальних засад міжнародного права.

Засобами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій, державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів), митне регулювання, у тому числі тарифне та нетарифне, оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, валютне регулювання (ст. ст. 381-387 ГК України).

У зв’язку зі вступом України до СОТ та необхідністю гармонізації національного законодавства з правом ЄС особливого значення набуває удосконалення саме тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, вступ України до СОТ обумовив

1Звіт Робочої групи з питань вступу України до Світової організації торгівлі [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http: //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=981_c62.

2Ашурков О.О., Овчаренко Р.В. Мета і структура зовнішньоекономічного законодавства // Вісник ІЕПД НАН України. – 2010. - № 1. – С. 51.

3Там само. – С. 47, 51.

151

необхідність визначення зобов’язань щодо рівня тарифного захисту вітчизняних та іноземних виробників товарів, використання інших засобів вирішення можливих торговельних претензій1. З урахуванням основних принципів СОТ, а саме: неприпустимості будь-якої дискримінації у торговельних відносинах, лібералізації міжнародної торгівлі, усунення несумлінної торговельної практики, Україна повинна додержуватися певних принципів митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Напрямами удосконалення тарифно-митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності можуть бути: внесення змін у закони України щодо оподаткування з метою оптимізації ввізного мита з урахуванням захисту національного виробника, перегляд занадто високих ставок ввізного мита з метою виведення певних груп товарів з тіньового обігу, уніфікація ставок ввізного мита на ідентичні та аналогічні товари з метою попередження зловживань з боку органів Міністерства доходів та зборів, створення рівних умов господарювання для імпортерів в частині перегляду окремих податкових пільг при ввезенні товарів на митну територію України.

Кінцевою метою адаптації митного законодавства України до вимог ГАТТ/СОТ повинно стати досягнення після завершення перехідного періоду рівня середньої ставки ввізного мита не більш 14 відсотків на всі товари2. У той же час, на перехідний період крайня лібералізація митно-тарифного регулювання є неприпустимою.

У наукових публікаціях зазначається, що у процесі реформування митного тарифу на перехідний період доцільно вважати економічно обґрунтованим граничний розмір ставок ввізного мита на промислові товари не більше 30 відсотків, а на сільськогосподарську продукцію – не більше 70 відсотків від їх митної вартості. При цьому ставки ввізного мита повинні розрізнятися, виходячи зі ступеню обробки таких товарів (мінімальні ставки для сировини, середні ставки для напівфабрикатів, найвищі ставки для готової продукції). Протягом перехідного періоду пропонується встановити максимальні ставки ввізного мита на товари, аналоги яких виробляються в Україні, мінімальні – щодо товарів «критичного» імпорту. Такі заходи відповідають вимогам ст. 385 ГК України. Податкові пільги доцільно надавати суб’єктам господарювання, які стабільно експортують наукову, наукомістку продукцію та експорт яких перевищує імпорт за фінансовий рік3.

Потребують удосконалення і нетарифні засоби регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Вказане обумовлено тим, що національне нетарифне регулювання нині не вирішує головну задачу: забезпечення захисту економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Аналіз наукової літератури та господарської

1 України на шляху до Європи. Європейська інтеграція та Україна: навчально-методичний посібник. – К., 2002. – С. 25.

2Косяк Е.Л. Проблемы совершенствования таможенно-тарифного и нетарифного регулирования внешнеэкономической деятельности // Вісник ІЕПД НАН України. – 2010. - № 1. – С. 94.

3 Там само. – С. 95-96.

152

практики вказує на доцільність зменшення встановленого на законодавчому рівні переліку засобів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. На доцільність зниження рівня нетарифного регулювання вказує досвід Російської Федерації1, Республіки Білорусь2.

На теперішній час в Україні встановлено значну кількість підстав для застосування заходів нетарифного регулювання (ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), що призводить до додаткових технічних бар’єрів при здійсненні суб’єктами господарювання зовнішньоекономічної діяльності, зниження інвестиційного клімату України. Виходячи з вищевикладеного, головним напрямом удосконалення нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності доцільно визнати зниження кількості найменувань товарів, вивезення яких з України підпадає під застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Також потребують узгодження положення законодавства щодо реєстрації зовнішньоекономічних контрактів. Згідно зі ст. 383 ГК України види зовнішньоекономічних договорів, що підлягають державній реєстрації, визначаються Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до положень Закону; сама процедура визначається як державна реєстрація; порядок державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначається законом України про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього. Відповідно до фактично існуючого порядку реєстрації види зовнішньоекономічних договорів, що підлягають державній реєстрації, визначаються КМУ, наказами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України; сама процедура визначається як облік; порядок державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначається підзаконними актами. Не відповідають положенням ГК України Порядок реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом, затверджений постановою КМУ3, Порядок реєстрації (обліку) зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом, затверджений наказом Міністерства економіки України4.

У національному законодавстві також не вирішено проблему застосування електронної форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Адже при митному оформленні товарів за такими договорами (контрактами) виникає необхідність надання справжньої форми електронного договору, що

1 WebKnow – Плановые директивы, включая экспортные квоты [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //www.webknow.ru/ekonomicheskaja_00099_19.html.

2 Правительство Белоруссии снизило роль нетарифного регулирования во внешнеэкономической деятельности [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http:/www.priobank.by/r.news/biz/?=22772.

3Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом: Постанова КМУ від 15.02.2002 р. // ОВУ. – 2002. - № 8. – Ст. 341. - (зі змін. та доп.).

4Про порядок реєстрації (обліку) зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом: наказ Міністерства економіки України від 15.12.2005 р. // ОВУ. – 2006. - № 1. – Ст. 61.

153