Навчальний посібник_проблеми

можливо або шляхом створення спеціальних експертних установ на базі регіональних підрозділів Міністерства доходів і зборів України, або шляхом наділення центрів сертифікації, створених відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис»1, повноваженнями по засвідченню фізичних копій договорів, укладених в електронній формі.

4. Положення щодо юридичної відповідальності за порушення порядку здійснення зовнішньоекономічної діяльності визначено Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Зокрема, ст. 33 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає види такої відповідальності, а саме майнову та кримінальну. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, непрямих збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Склад збитків визначається відповідно до ст. 225 ГК України. Ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює спеціальні санкції за порушення порядку здійснення зовнішньоекономічної діяльності: накладення штрафів, застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування, тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності. Штрафні санкції у формі пені передбачено Законами України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Разом з тим зазначені положення ст. 33 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не відповідають сучасному рівню розвитку зовнішньоекономічних відносин та усталеним уявленням щодо видів юридичної відповідальності. Так, майнова відповідальність може застосовуватися за порушення будь-яких норм законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (господарського, адміністративного, фінансового, кримінального тощо). Тому виокремлення та протиставлення таких видів відповідальності, як майнова та кримінальна, є безпідставним. До того ж за характером спрямування санкції за порушення при здійсненні зазначеної діяльності можуть бути не тільки майновими, а й організаційноправовими (з огляду на застосування в цій сфері оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій, які, відповідно, супроводжуються примусом з боку контрагента або держави). З урахуванням цього, доцільно визнати наявність такого виду відповідальності у сфері зовнішньоекономічної діяльності, як господарсько-правова відповідальність.

Крім того, аналіз нормативно-правових актів вказує й на наявність

1 Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22.05.2003 р. // ВВРУ. – 2003. - № 36. - № 276. - (зі змін. та доп.).

154

адміністративної відповідальності за порушення порядку здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Фізичні особи-підприємці при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності можуть виступати суб’єктами правопорушень, які передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення (надалі – КупАП): зокрема, в главі 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності»1. У цих випадках як суб’єкти, що вчинили адміністративне правопорушення, вони можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності.

Виходячи з викладеного, доцільно внести зміни до ст. 33 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та виокремити такі види відповідальності: господарську, адміністративну, кримінальну2.

У цьому Законі детально закріплено спеціальні санкції (ст. 37), але не визначено їх правову природу, а саме накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності своїх обов’язків згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов’язаних з ним законів України; застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб’єктами Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов’язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій; тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов’язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Виходячи з аналізу порядку застосування таких спеціальних санкцій, передбаченого ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», та положень ГК України щодо застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. ст. 238, 239, 241, 245, 246 ГК України), доцільно визначити у ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» такі санкції як адміністративно-господарські.

Контрольні питання

1.Вкажіть проблемні питання щодо поняття та видів зовнішньоекономічної діяльності.

2.Вкажіть аргументи щодо уточнення переліку видів зовнішньоекономічної діяльності.

1Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон УРСР від 07.12.1984 р. // ВВРУ. – 1984. – № 51. – Ст. 1122. - (зі змін. та доп.).

2Бєлова О.І. Особливості визначення відповідальності за правопорушення у сфері зовнішньоекономічної

діяльності	[Електронний	ресурс].	–	Режим	доступу:
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr_pravo/2011_3/files/LA311_13.pdf.

155

3.Запропонуйте напрями узгодження положень Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» з ГК України.

4.Назвіть особливості правових засад зовнішньоекономічної діяльності.

5.Запропонуйте напрями удосконалення законодавства щодо застосування електронної форми зовнішньоекономічного договору (контракту).

6.Охарактеризуйте проблемні питання державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

7.Охарактеризуйте проблеми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

8.Запропонуйте напрями удосконалення тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

9.Вкажіть основні проблеми щодо визначення відповідальності за правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також можливі напрями вирішення таких проблем.

10.Охарактеризуйте правову природу спеціальних санкцій за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Ключові слова

Зовнішньоекономічна діяльність, види зовнішньоекономічної діяльності, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, іноземний елемент, автономія волі, законодавство у сфері зовнішньоекономічної діяльності, тарифне та нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, юридична відповідальність.

2.7. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ З РЕАЛІЗАЦІЇ АРЕШТОВАНОГО МАЙНА

1.Поняття діяльності з реалізації арештованого майна.

2.Суб’єкти і порядок здійснення діяльності з реалізації арештованого

майна.

3.Правові наслідки порушень у сфері реалізації арештованого майна.

1. Про правову природу реалізації арештованого майна серед науковців і практиків тривалий час точиться спір. Його початок покладено прийняттям 21.04.1999 р. Закону України «Про виконавче провадження» щодо реформування виконавчого провадження, результатом якого стало залучення до реалізації арештованого майна спеціалізованих організацій – суб’єктів господарювання. Проаналізувавши різні погляди, стає очевидним, що таку реалізацію можна розглядати у двох аспектах. По-перше, як стадію виконавчого провадження, яка спрямована на примусове відчуження майна боржника з метою формування грошових коштів для погашення вимог стягувачів і витрат виконавчого провадження1, по-друге, як предмет діяльності

1 Білоусов Ю. В. Виконавче провадження: навч. посіб. / Ю.В. Білоусов. – К.: Прецедент, 2005. – С. 101.

156

спеціалізованих організацій.

Неоднозначне визначення правової природи реалізації арештованого майна на практиці викликає проблеми, які пов’язані з розмежуванням дій по реалізації як стадії виконавчого провадження та як предмету діяльності спеціалізованих організацій, встановленням статусу таких організацій, вибором норм законодавства, які мають застосовуватись для врегулювання спірних питань при реалізації арештованого майна.

Визначення реалізації арештованого майна не міститься у законодавстві. При цьому у Законі України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна віднесена до прав державного виконавця (ч. 3 ст. 11) і визначено способи її здійснення (ст. 62). В Інструкції з організації примусового виконання рішень1 конкретизується, що реалізація арештованого майна здійснюється відповідно до Порядку реалізації арештованого майна2, Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна3 і Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами4. У цих трьох нормативно-правових актах закріплено, що реалізацію такого майна проводить спеціалізована організація – суб’єкт господарювання, з яким органом державної виконавчої служби (далі – ДВС) укладено відповідний договір. Це дає підстави розглядати реалізацію арештованого майна як різновид господарської діяльності.

Реалізації арештованого майна як діяльності спеціалізованих організацій притаманні загальні ознаки господарської діяльності. Так, вона здійснюється суб’єктами господарювання; полягає у наданні послуг з організації продажу арештованого майна, які мають вартісний характер і цінову визначеність і споживачами яких є учасники виконавчого провадження та покупці арештованого майна; спрямована на задоволення публічних та приватних інтересів; при її здійсненні суб’єкт господарювання реалізує право власності та інші речові права на майно, а також приймає господарські рішення з метою забезпечення здійснення такого виду діяльності та отримання прибутку від її провадження.

Діяльності з реалізації арештованого майна в силу особливої сфери її здійснення властиві специфічні ознаки, серед яких: суб’єкт господарювання зі спеціальним статусом, об’єкт, щодо якого здійснюється ця діяльність, – арештоване майно; спосіб здійснення – надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів/аукціону або продаж майна на комісійних умовах; обмежена свобода дій суб’єкта господарювання через чітку регламентацію процедури і строків реалізації арештованого майна.

1Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень: наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 // ОВУ. – 2012. – № 27. – Ст. 1018.

2Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна: наказ Міністерства юстиції України від 15.07.1999 р.

№42/5 // ОВУ. – 1999. – № 29. – Ст. 1511.

3Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна: наказ Міністерства юстиції України від 27.10.1999 р. № 68/5 // ОВУ. – 1999. – № 44. – Ст. 2214.

4Про затвердження Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами: наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків України від 13.03.1995 р. № 37 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/.

157

Важливим для правозастосування є те, що діяльність з реалізації арештованого майна не можна віднести до конкретного виду господарської діяльності. Такій діяльності притаманні певні ознаки комерційного посередництва, оскільки юридичною підставою здійснення продажу арештованого майна є договір з ДВС про надання послуг з реалізації арештованого майна. Разом з тим, ця діяльність відрізняється від комерційного посередництва тим, що послуги надаються ДВС, яка не є суб’єктом господарювання, і певні дії при виконанні договору про надання послуг спеціалізована організація здійснює від власного імені.

Діяльності з реалізації арештованого майна властиві деякі ознаки господарсько-торговельної діяльності, а за іншими вона відрізняється від останньої. Зокрема, реалізація арештованого майна має примусовий характер, є завершальним етапом виконавчого провадження, здійснюється без згоди власника арештованого майна, що обумовлює менший обсяг прав та обов’язків спеціалізованої організації порівняно з продавцем при здійсненні ним торговельної діяльності.

Отже, діяльність з реалізації арештованого майна – це господарська діяльність спеціалізованих організацій, спрямована на надання оплатних послуг з підготовки та проведення продажу арештованого майна конкурентним або неконкурентним способом, яка здійснюється з метою забезпечення виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) та з метою отримання прибутку суб’єктами її здійснення.

Здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, як і будь-якої господарської діяльності, вимагає дотримання певних умов, серед яких: державна реєстрація суб’єкта господарювання, як загальна умова здійснення господарської діяльності, і спеціальні умови. Їх можна згрупувати в організаційні, кваліфікаційні та технічні умови.

До організаційних умов необхідно віднести: 1) здійснення діяльності суб’єктами господарювання – переможцями тендеру (конкурсу) з визначення спеціалізованих організацій; 2) спеціальний порядок передавання арештованого майна на реалізацію; 3) наявність договору про надання послуг з реалізації арештованого майна з ДВС; 4) спеціальний порядок продажу арештованого майна; 5) наявність фахівців з належним рівнем кваліфікації; 6) наявність певної матеріально-технічної бази.

Кваліфікаційні умови провадження діяльності з реалізації арештованого майна представляють собою вимоги до наявності кваліфікованих спеціалістів з питань процедури реалізації арештованого майна, продажу арештованого рухомого і нерухомого майна, товарознавства та маркетингу; фахівців з ведення спеціалізованого бухгалтерського обліку майна; ліцитаторів, які мають досвід роботи у відповідній сфері не менше двох років або пройшли професійну підготовку, що підтверджується документально.

Технічні умови розкриваються через перелік вимог до матеріальнотехнічної бази суб’єкта господарювання, зокрема: наявність власного або орендованого приміщення з відповідними умовами для зберігання,

158

передпродажної підготовки і демонстрації майна, яке відповідає торговельнотехнологічним, санітарно-гігієнічним і протипожежним нормам, офісного приміщення і приміщення для проведення торгів/аукціону, які обладнані необхідною оргтехнікою та засобами зв’язку, наявність виходу до мережі Інтернет, власного сайту та власного або орендованого транспорту (у тому числі вантажного)1.

Перераховані умови містяться у різних нормативно-правових актах, якими регулюється примусовий продаж арештованого майна, деякі з них не мають конкретизації, чим утруднюють вибір спеціалізованих організацій і здійснення діяльності з реалізації арештованого майна. Тому їх доцільно встановити у Положенні про умови і порядок проведення тендерів (конкурсів) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна2 (далі – Положення про тендери).

2. Діяльність з реалізації арештованого майна здійснюють спеціалізовані організації. При цьому однією з проблем практики є нечітке визначення поняття такої організації, що призводить до штучного обмеження доступу бажаючих суб’єктів до здійснення цієї діяльності.

Аналіз законодавства дозволив виокремити ознаки цих організацій. Спеціалізована організація – це господарська організація, яка має філії у

більшості областей України (п. 3.1. Положення про тендери). При цьому Мін’юст обирає переможців серед тих організацій, які мають чотирнадцять та більше філій в областях України. Спеціалізована організація не може бути створена у формі товарної біржі, оскільки остання не має права від власного імені здійснювати продаж товарів, а може бути лише майданчиком для продажу.

Наступною ознакою спеціалізованої організації є те, що в установчих документах такої організації має бути передбачений продаж майна на комісійних умовах або шляхом проведення аукціонів і/або операції з нерухомістю.

Ще однією ознакою спеціалізованої організації виступає наявність спеціальної господарської компетенції, тобто кола прав й обов’язків щодо здійснення продажу арештованого майна, яке визначене Законом України «Про виконавче провадження», конкретизоване в інших нормативно-правових актах, що регулюють цю діяльність, і не може бути змінене за власною ініціативою. Особливістю господарської компетенції є її виникнення з моменту визнання господарської організації переможцем тендеру та укладення договору з Мін’юстом. Після цього суб’єкт господарювання може набувати прав та обов’язків поза межами його компетенції як спеціалізованої організації, але

1Павлюченко Ю.М. Правове регулювання діяльності з реалізації арештованого майна: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2013. – С. 39-40.

2Положення про умови і порядок проведення тендерів (конкурсів) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна: наказ Міністерства юстиції України від 11.11.2003 р.

№136/5 // ОВУ. – 2003. – № 46. – Ст. 2414.

159

якщо вони сприятимуть належному здійсненню діяльності з реалізації арештованого майна.

Також своєрідною ознакою спеціалізованої організації можна назвати наявність ліцензій, які б забезпечували найбільш повний комплекс послуг з реалізації арештованого майна.

Отже, спеціалізована організація – це господарська організація будь-якої форми власності, яка здійснює діяльність з продажу майна на комісійних умовах та/або шляхом проведення прилюдних торгів/аукціонів і/або операції з нерухомістю, має господарську компетенцію з реалізації арештованого майна, мережу філій не менше ніж у чотирнадцяти областях України, ліцензії, які б забезпечували найбільш повний комплекс послуг з реалізації арештованого майна, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у порядку, визначеному законом.

Господарські організації, які відповідають наведеному визначенню (крім господарської компетенції) та бажають займатись діяльністю з реалізації арештованого майна, подають документи на участь у тендері з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого майна. Переможцем (переможцями) тендеру визнається учасник (учасники), який має найкращі показники, передбачені Положенням про тендери, та запропонував найбільш привабливі умови реалізації арештованого майна (п. 4.6. Положення про тендери). При цьому критерії вибору переможців не достатньо конкретизовані, не у всіх випадках містять показники оцінки, а категорія «привабливі умови» взагалі не розкривається, тому їх оцінка залишається на розсуд членів тендерної комісії, що залишає місце для необ’єктивності у виборі переможців.

З метою формування єдиного розуміння спеціалізованої організації, удосконалення процедури вибору переможців тендеру, об’єктивізації його результатів, що має позитивно відобразитися на діяльності з реалізації арештованого майна, доцільно Положення про умови і порядок проведення тендерів (конкурсів) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна доповнити визначенням спеціалізованої організації з реалізації арештованого майна, критеріями вибору переможців тендеру та їх максимальною кількістю.

Залучення спеціалізованих організацій у виконавче провадження відбувається через укладання двох договорів: генерального договору про реалізацію арештованого майна, на яке звернене стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень, що по суті є організаційногосподарським договором, та договору про надання послуг з реалізації арештованого майна, який містить елементи договору з надання послуг, комісії та агентського договору.

Порядок реалізації арештованого майна представляє собою регламентовану законодавством послідовну сукупність дій, які здійснюють спеціалізована організація та учасники прилюдних торгів/аукціону щодо їх організації і проведення або спеціалізована організація і покупці для придбання арештованого майна на комісійних умовах.

160

Такий порядок визначається вищезгаданими Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, Порядком реалізації арештованого майна, Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами. Особливий порядок реалізації предмета іпотеки і заставленого майна закріплено Законом України «Про іпотеку» і Порядком проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна1.

На відміну від теорії права, де переважає думка, що торги є родовим поняттям, аукціон – їх формою, аналіз визначень цих понять, закріплених у Тимчасовому положенні (п. 2.2.) і Порядку реалізації арештованого майна (п. 2.3.) дозволяє говорити про тотожність мети їх проведення – продаж майна за найвищу ціну. При цьому фактично торги та аукціони можна розмежовувати за предметом, порядком організації, правовою основою.

Порядок реалізації арештованого майна складається з організаційного (підготовчого) етапу, на якому спеціалізована організація, здійснює передбачені чинним законодавством дії для проведення прилюдних торгів/аукціону або продажу майна на комісійних умовах, та етапу безпосереднього продажу. На організаційному етапі спеціалізована організація публікує інформацію про майно на веб-сайті «Система публічних торгів конфіскованим та арештованим майном» ДП «Інформаційний центр» Мін’юсту України.

Безпосереднє проведення прилюдних торгів/аукціону здійснюється призначеним спеціалізованою організацією ліцитатором з дотриманням визначеної техніки прилюдних торгів/аукціону або оформлення продажу арештованого майна на комісійних умовах. Під час їх проведення ліцитатор оголошує ціну, а учасники, піднімаючи квитки з номером, засвідчують готовність придбати майно за таку ціну або називають свою ціну, яка має бути більшою за ціну ліцитатора.

Особливістю таких прилюдних торгів/аукціону є відсутність законодавчого регулювання кроку торгів. Це означає, що ліцитатор або учасник має право збільшити ціну на копійку, гривню чи більшу суму. Разом з тим, метою проведення прилюдних торгів/аукціону є продаж арештованого майна за найвищу ціну, тому варто закріпити право спеціалізованої організації визначати мінімальний крок торгів/аукціону і спосіб його обчислення (тверда сума чи відсоток від ціни).

Комісійні умови введені для реалізації рухомого майна, вартість якого не перевищує сто п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, товарів побутового вжитку, а також іншого рухомого майна (у разі якщо стягувач не заперечує проти цього), крім транспортних засобів (ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження»). Разом з тим проблемою практики є те, що Правила комісійної торгівлі, які відповідно до п. 4.5.3. Інструкції з примусового виконання рішень регулюють продаж арештованого майна на

1 Про затвердження Порядку проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна: Постанова КМУ від 22.12.1997 р. № 1148 // ОВУ. – 1998. – № 2. – Ст. 50.

161

комісійних умовах, не враховують особливості здійснення такого продажу у виконавчому провадженні. Визначені ними питання передавання майна на комісію, строків продажу, уцінки, розрахунку за придбане майно, відшкодування витрат на зберігання та інші щодо арештованого майна регламентуються в інший спосіб спеціальним законодавством. Неврегульованим є питання суб’єкта і розміру сплати комісійної винагороди при такому способі реалізації арештованого майна. Наразі перераховані питання потребують уточнення.

Реалізація арештованого майна закінчується оформленням його продажу. Законодавством не передбачено укладення договору між переможцем та організатором прилюдних торгів/аукціону, між продавцем і покупцем майна на комісійних умовах. У зв’язку з цим постає питання правової природи акту про проведені прилюдні торги/аукціон або наявності вимог до документального оформлення продажу арештованого майна на комісійних умовах. Зазначене питання є важливим і з точки зору того, на кого покладаються обов’язки продавця арештованого майна. Специфіка продажу майна в рамках виконавчого провадження, законодавче регулювання реалізації арештованого майна, дають право стверджувати, що обов’язки продавця у цьому разі поділяють між собою спеціалізована організація та ДВС, яка передала майно на реалізацію.

3. Порушення під час реалізації арештованого майна можуть спричинити визнання результатів продажу недійсними та/або стати підставою застосування відповідальності, зокрема, господарсько-правової.

Ключовими у визнанні торгів/аукціону з реалізації арештованого майна недійсними є питання підстав прийняття такого рішення, кола осіб, які мають право ініціювати розгляд цього питання, наслідків визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними. Вони не знайшли закріплення у законодавстві, яке регулює продаж арештованого майна, однак в силу того, що протокол, який ведеться під час торгів, має силу договору1, можливим є застосування загальних засад визнання правочину недійсним, які закріплені ст. ст. 215, 203 ЦК України, ст. 207 ГК України. Разом з тим специфіка продажу майна у процедурі виконавчого провадження обумовлює різний підхід судів до вирішення таких справ, що вказує на необхідність спеціального врегулювання цих питань.

Аналізуючи законодавство та практику його застосування можна стверджувати наступне. До підстав визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними належать порушення правил їх проведення, а саме, порушення вимог до інформаційного повідомлення, створення спеціалізованою організацією перешкод для участі у прилюдних торгах/аукціоні; порушення встановленого порядку їх проведення, які є суттєвими і вплинули на

1Ухвала судової палати у цивільних справах ВСУ від 27.08.2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2004. –

№1. – С. 3–5; Постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2003 р. по справі № 23/256 // Юридична газета. – 2004. – 21 квітня. – № 8 (20). – С. 22.

162

формування результатів торгів, а також продаж майна, на яке відповідно до законодавства не може бути звернене стягнення 1.

Правом ініціювати визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними пропонується наділити: ДВС; боржника; стягувача; переможця та учасників; осіб, які незаконно недопущені до участі у торгах, якщо визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними відновить їх порушені права.

Суди, приймаючи рішення про визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними, не приділяють уваги наслідкам прийнятого рішення, хоча воно у різній мірі зачіпає інтереси учасників виконавчого провадження, спеціалізованої організації та покупця арештованого майна. З урахуванням положень ст.ст. 215, 203 ЦК України та ст.ст. 207, 208 ГК України, наслідками визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними мають бути повернення переможцю торгів сплачених коштів, а спеціалізованій організації майна для підготовки нового торгу, окрім випадків наявності обставин, які виключають подальше звернення стягнення на це майно.

За порушення у сфері реалізації арештованого майна спеціалізовані організації несуть господарсько-правову відповідальність, встановлену як у законодавстві, так і у генеральному договорі та договорі про надання послуг з реалізації арештованого майна. У генеральному договорі закріплено такі форми відповідальності, як відшкодування збитків і пеня, встановлено повну матеріальну відповідальність спеціалізованої організації за зберігання арештованого майна і за порушення встановленого законодавством порядку реалізації арештованого майна.

При застосуванні відшкодування збитків, як і в багатьох інших відносинах, постає питання розрахунку суми збитків, спричинених спеціалізованою організацією. Цю суму варто визначати з урахуванням такого: вартість знищеного, втраченого чи пошкодженого арештованого майна, переданого спеціалізованій організації на реалізацію, дорівнює оціночній вартості, встановленій державним виконавцем самостійно або з залученням оцінювача відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження»; до складу додаткових витрат входять витрати, спрямовані на забезпечення реалізації арештованого майна (наприклад, пов’язані із повторним залученням оцінювача, транспортними витратами, зменшенням вартості арештованого майна, більшим розміром винагороди тощо); упущеною вигодою може виступати крок прилюдних торгів/аукціону.

У законодавстві не міститься спеціальних положень щодо застосування до спеціалізованих організацій штрафних санкцій. У генеральному договорі та у договорі про надання послуг з реалізації арештованого майна також втілено загальні засади застосування штрафних санкцій. Зокрема, у генеральному договорі передбачено, що «у разі несвоєчасного проведення розрахунків

1 Рішення господарського суду Одеської області від 05.05.2010 р. по справі № 22/7-10-64 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua; Рішення господарського суду Чернігівської області від 28.02.2013 р. по справі № 927/204/13-г [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua.

163