80 Особливості формування демократичної політичної культури

Основною проблемою подальшої демократизації політичного життя у країнах перехідного періоду від тоталітарного суспільства до сучасного демократичного, до яких належить і Україна, є формування демократичної політичної культури.Водночас, разом із національно-особливим у політичнійкультурінароду та його прояву у формі суспільного життя, існують і типові риси, ознаки, що характеризуються універсальністю і складаються із тих самих компонент, що їх поділяє більшість цивілізованих країн. Демократична політичнакультура- це відкрита, групова та особистісна політичнакультура,основними рисами якої є: • спрямування своїх дій до загальнонаціональної згоди у стратегічних політичних проблемах; динамізм, визнання необхідності періодичної змінності особистостей у владних структурах; плюралізм політичних поглядів, * толерантність відносно дій і намірів опонентів; розуміння пріоритетної ролі громадянського суспільства; консенсус між основними соціальними групами і партіями; • забезпечення юридичної,політичноїі фактичної суверенності особи; розуміння нерозривного зв'язку особи із соціумом, бо політика не може бути приватною справою; * наявний вільний вибір своєїполітичноїпозиції та її захист засобами легального політичного дійства. Становленнядемократичної політичної культурина рівніполітичноїсвідомості — це перехід від моно-ідеології тоталітарного суспільства до ідеологічного і політичного плюралізму, від пасивного очікування змін на краще, до активної участі у перетвореннях владної сфери. У демократичних суспільствах відбувається діалогкультур,за якими стоять різні сили, що обрали відповідні політичні ідеології. Цей діалог відіграє позитивну роль у тому сенсі, що завдяки йому жодна із важливих соціально-політичних цінностей не буде забута і не зазнає знецінення. Навіть крайні праві і крайні ліві політичні сили, якщо вони відмовляються від деяких неприйнятних для демократичного суспільства настанов (соціальне насильство, ворожнеча, жорсткий контроль над суспільними процесами, збройне захоплення влади тощо) мають свій шанс у цьому діалозі — перші наголошують на цінності встановленого "порядку", другі роблять акцент на цінності соціальної рівності та майбутніх позитивних змін. Зрозуміло, що нова політичнакультуранароджується не водночас, їй передує тривалий процес змін свідомості, волі, соціально-політичних цінностей та ідеалів. Звернемось дополітичноїісторії становлення того чи іншого різновидудемократичної політичної культуриЄвропи з врахуванням національних ментальних чинників кожного народу. Своєрідно відбувалось становлення демократичного політичного режиму в післявоєнній Німеччині, де правлячі політичні еліти відігравали особливу роль у процесіформуваннянової, посттоталітарноїкультури.Демократичні перетворення стали можливими багато в чому завдяки тому, що при переважанні колишніх авторитарних (націонал-соціалістичних) настанов в політичнійкультурімас, у політичнійкультурінімецької правлячої еліти панували демократичні переконання, намагання назавжди позбавитись від нацистського минулого. Це стало можливим, зокрема, завдячуючи соціально-політичним та економічним, як ми вже вказували згідно з положень Инглхарта. зусиллям окупаційної влади (США. Франція. Велика Британія), що здійснила так звану „штучну політичну революцію" в німецьких політичних елітах, в результаті якої керівні посади зайняли нові люди, особи, які переслідувались при нацизмі, учасники руху опору, політичні емігранти, представники так званої внутрішньої еміграції, відомі демократичними поглядами політики Веймарської республіки. Таким чином, віл політичного керівництва було відсторонено фашистсько-тоталітарні елементи. Внаслідок контрольованої зміни політичних еліт створився суттєвий розрив між їх політичноюкультуроюта буденною політичноюкультуроюмас. Але оскількиформуванняполітичних інститутів і структур демократії здійснюється перш за все елітою, це і дозволило створити демократичну політичну систему у післявоєнній Німеччині за умов "підтягування" рівняполітичної культуримаси. Зрозуміло, що гака система не може бути стабільною, тому що стабільна демократія вимагає вже наявного відповідного рівняполітичної культуримас, не уклінної схильності громадян до демократичного правління та до демократичного способу життя.

А подальша соціально-політична та економічна стабілізація можлива в результаті довготривалого економічного зростання та поступового закріплення в масовій свідомості тісного взаємозв'язку економічної ефективності і нової демократичної політичноїсистеми. Хоча відзначимо, що зв'язок демократії і економічного добробуту не такий прямий, як можна очікувати, зокрема, в Україні. Про це попереджав ще Демокріт, вказуючи, що бідність при демократії краще за добробут при тиранії, бо деспотична і тиранічна влада можуть легко позбавити людину всього. Однак саме тут криється небезпека напряму зв'язати демократію та економічний розвиток, тоді як, за переконанням професора Гарвардського університету С. Хангтінгтона, демократія не обов'язково ефективно вирішує всі нагальні проблеми корупції, несправедливості, соціальної нерівності, некомпетентного прийняття управлінських рішень, вона (демократія) лише створює морально-правові та інституціональні умови для гарантування свободи індивіда, рівні для всіх шанси участі у громадсько-політичних і економічних процесах. Проаналізуємо прийнятні для Українишляхи формування політичноїгромадянськоїкультури.В історії політичного розвитку нації поступово затверджувався шлях розвиткудемократичної культури- поступове "підтягування" рівняполітичної культуримас до рівняполітичної культуриеліт, що стане можливим за допомогою розвитку процесу демократизації знизу: впровадженням місцевого самоврядування, децентралізації, розподілу повноважень між центром та місцевими органами врядування. (Нормуваннядемократичної політичної культурина рівні функціонування політичних інститутів починається з встановлення плюралізму ідеологій (жодна ідеологія не є обов'язковою) політичних дій,політичноїдіяльності. Плюралізм політичних дій означає право громадян об'єднуватись у політичні партії, суспільні організації, групи за інтересами, передбачає вільну і рівноправну діяльність політичних партій і громадських організацій у рамках багатопартійноїполітичноїсистеми, надає кожній політичній партії, громадській організації, діючих у межах закону, можливість брати участь у політичному житті країни, впливати через існуючий у суспільстві політично-правовий механізм на діяльність органів влади і управління. Це, по суті, перехід від системи "партія - це і єдержава"до багатопартійної змагальної системи і розподілу влади між гілками та суб'єктами - парламентом - Президентом - структурою виконавчої влади на чолі з Прем'єр-міністром - незалежною судовою системою - опозицією - інститутами громадянського суспільства. У звичайному стані суспільства (французький політичний діяч радикального типу М. Роб'єсп'єр казав, що у такому стані корабельдержавипливе по спокійному морю) ми маємо справу з консенсусною політичноюкультурою,коли наявний високий рівень злагоди між різними політичними силами, а більшість членів суспільства позитивно ставиться до відповідних політичних інститутів. Такий типполітичної культурибазується на центристських ідеологічних орієнтаціях, без впадіння у крайнощі ліво-революційних або право-консервативних поглядів. В умовах поляризованоїполітичної культуризначна частина суспільства поцілена на частини, а в Україні з 2004 року на майже рівні "половини" виборців у сприйнятті політичних норм і ідеалів. В цьому випадку ідеологічні орієнтації переміщуються від центру до краю, набуваючи виразної правої чи лівої спрямованості. В Україні представники одного "краю" тяжіють до проросійської зовнішньополітичноїорієнтації, захистудержавиу союзі з Росією у рамках Ташкентської угоди, а іншого - схиляються до євро-інтеграції, до системи колективної безпеки НАТО. Серед конкретних чинниківформування демократичної політичної культурив Україні можна виділити: 1. Утвердження плюралізму думок і політичних дій; перехід від моно-ідеології марксизму-ленінізму старого тоталітарного суспільства до ідеологічного плюралізму, поширеного у демократичному суспільстві; 2. Становлення плюралізму політичних дій,політичноїдіяльності;формуванняінститутів громадянського суспільства; 3. Реального, а не декларативного поділуполітичноївлади на горизонтальному і вертикальному рівнях, між гілками та суб'єктамидержавноївлади; 4. Фактична участь громадян у політичних процесах із сподіванням на виховну, формуючу роль політичного середовища.

Російськими вченими запропоновано термін „виховне соціальне середовище", у зміст якого вкладається розуміння виховного вітливу соціального середовища із позитивними якостями, що є пріоритетними в ньому. Відповідно до основних етапів демократичноїтрансформації політичного устрою України можна виокремити два етапи становленнядемократичної політичної культури:етап переходу до демократії та етап утвердження стабільної демократії. Вирішальне значення на першому етапі має рівеньполітичної культуриеліт, від яких безпосередньо залежить форма і ефективність функціонування політичних інститутів; а на другому етапі утвердження демократії, коли відбувається впровадження нових політичних інститутів і процедур у практику повсякденного життя, зростає значенняполітичної культуримас. Важливим для становленнядемократичної політичної культуриє наявність розвиненого громадянського суспільства: таке суспільство є сприятливим середовищем для консолідації різних соціальних сил та інтересів на базі демократичних цінностей та ідеалів, дляформуванняі поширеннядемократичної політичної культуриі через неї - для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру. Позитивним дляформування політичної культуридемократичного типу є віднесення збройної силидержавидо „звичайного" інститутудемократичної держави.Особливостямиполітичної культурисучасного українського суспільства є наступні риси, притаманні нашому суспільству: 1. Тривала ідентифікація націй та народностей у світовому політичному просторі; 2. Намагання створити майбутній образ України; 3. Переосмислення фундаментальних основполітичної культури- мови і менталітету, практики ненасильницьких дій у політиці. Аналізуючи проблеми трансформаціїполітичної культуриу сучасну відзначимо, що на інституціональному рівні існує фактор гальмівного виливу , наформування демократичної політичної культури.Певна бездіяльність владних структур, некомпетентність політиків, чвари і розбрату Верховній Раді призводять до відчуження громадян віддержави,влади і прийняття політичних рішень. Результати соціологічних досліджень фіксують великий рівень недовіри до інститутів влади, а також до провідних громадських,державнихта політичних діячів. За всі роки розбудовидемократичноїУкраїни повна довіра до парламенту, уряду, профспілок, політичних партій вище 30% не піднімалася. Існуючі в Україні політичні режими часто перешкоджали створеннюдемократичної політичної культури.Це пов'язано з незмінністюполітичноїеліти, яка по суті є верствою колишніх партійно-комсомольських функціонерів. Нова політична еліта в особі національно-патріотичних сил виявилася недостатньо організованою і сконсолідованою, щоб очолити перехід суспільства до демократії. Цим скористалась стара еліта, партійно-державнаноменклатура, яка, перехопивши демократичні гасла та зміцнивши свої економічні позиції шляхом перерозподілудержавноївласності, зберігає свій владний вплив. її основні ознаки політичного штибу - некомпетентність, безвідповідальність, неповага до закону, розуміння права як волідержавитощо. Постійне ситуативне балансування керівної верстви між принципами охлократичної,демократичноїта авторитарної організації політичного режиму надзвичайно небезпечне і загрожує демократії і майбутньому соціальному розвитку. Залишаючись при владі, стара еліта продовжує створювати гальмівний вплив на процес трансформації; вона не зацікавлена у радикальних змінах і тому процес становлення демократії і, відповідно,демократичної політичної культуриносить суперечливий, непослідовний характер. Фактором гальмівного впливу є коливання між західними та східними політичними цінностями. Єдиний вихід для єдностіполітичної культуригромадян України є само-ідентифікація українського народу як єдиноїполітичноїнадії, а висока політичнакультуракерівників у ній є складовоюдемократичноїгромадянськоїкультури

Формування демократичної політичної культури в Україні

Сьогодні українське суспільство перебуває на етапі трансформації своєї політичної системи. Йдеться про перехід від тоталітарно-авторитарного режиму до демократичного. Цей процес охоплює всі сфери суспільного життя, зумовлює необхідність відповідної політичної культури, від якої насамперед залежать характер і напрями політичного процесу, стабільність і демократизм політичного режиму.

Політична культура, вимірювана за критеріями Заходу, — це встановлений стан, який формується впродовж десятиліть і навіть століть, а не є таким, що створюється за кілька років. На це звертає увагу Б. Цимбалістий, який підкреслює, що «політична культура — це продукт історичного розвитку та досвіду народу. У випадку України цей досвід був гірким... Для того, щоб зрозуміти політичну культуру українців, треба звернути увагу на джерела впливу, які протягом історичного шляху стимулювали чи спиняли розвиток української політичної культури»

Б. Цимбалістий виокремлює три особливості історії України, які мали важливий вплив на розвиток української політичної культури:

1. Багатовікова бездержавність, тобто відсутність нагоди здобувати досвід влади, бути нарівні у стосунках з іншими народами й почуватися вільним господарем на своїй землі.

2.Розчленування української території та включення її частин у різні держави з різними культурами, політичними системами, що призвело до психологічного, побутового і політичного відчуження між різними частинами українського народу.

3. Багатократна денаціоналізація провідної верстви України, у XVI–XVII ст. наша боярська і шляхетська верства спольщилася. У XVIII–XIX ст. нащадки козацьких старшин зросійщилися. У XX ст. пролетарська провідна верства була знищена або здебільшого пішла на службу інтересів совєтсько-російської імперії [7, с. 78].

Колишня тоталітарна система всіляко намагалася створити «нову суспільно-історичну спільноту — радянський народ». Політична культура радянського періоду консервативна, ґрунтується на колективній відповідальності, обтяжена великою кількістю усіляких табу, законів і звичаїв і тому закрита для зовнішнього впливу. Для неї характерні такі риси як замкнутість, зорієнтованість на себе, на власні локальні цінності, зразки, норми, тип.

Політична культура радянського періоду відзначалася стійкістю і постійністю відтворювання, що досягалося ефективною системою соціалізації через засоби тотального контролю за населенням з боку правлячого класу: це насамперед монопольне право держави на освіту і вступ до комуністичної партії як єдина можливість зробити кар'єру. Для самозбереження й відтворення було створено механізм номенклатури, що проводила цілеспрямовану кадрову політику.

Характер політичної культури цього періоду криється у глибокому соціальному та культурному розриві між верхівкою суспільства і основною частиною населення. Такий стан зумовлював соціокультурну динаміку відтворення суспільних відносин, яка характеризувалася пануванням руйнівних тенденцій з орієнтацією на задоволення мінімальних потреб. Усе це базувалося на матеріальній та духовній убогості людини, яка була нездатна сама вирішувати проблеми. Отже, у радянський час концентрація економічної, політичної та ідеологічної влади в руках правлячого класу, який втілював у своїй особі державу, призвела до поглинення державою суспільства та індивіда. Відтак, усю політичну історію України можна уявити як картину постійного протиборства ліберальних і патріархально-традиційних цінностей: з одного боку — приватна ініціатива, потреба самоствердження індивіда у змаганні з рівними, свобода власності й працелюбність, максимальне обмеження ролі держави в суспільстві; з іншого — соборність, общинність, колективізм з одночасною схильністю до авторитаризму, потреба сильного лідера харизматичного типу

У незалежній Україні розв'язання завдань державотворення значною мірою залежить від рівня політичної культури різних верств населення, суспільства загалом. За цих умов першорядного значення набуває формування політичної свідомості народу, набуття ним досвіду й навичок політичної поведінки, політична соціалізація (насамперед молоді), поступове долання існуючої фрагментарної політичної культури, елементів патріархальної та підданської політичної культури і становлення на цьому ґрунті громадянської, демократичної політичної культури. Демократична політична культура відзначається толерантним ставленням до різних політичних поглядів та існуванням опозиції, де найважливішою цінністю є громадянські права і свободи.

Демократична політична культура — це культура громадянського суспільства. Саме у межах громадянського суспільства відбувається організація плюралізму, тобто поєднання та врахування інтересів найрізноманітніших соціальних і політичних сил. Тільки в розвиненому громадянському суспільстві може сформуватися культура, що відповідає демократичному ладу.

Перехід до демократичної політичної культури передбачає налагодження постійного зворотного зв'язку в системі «політика — громадська думка».

Гомадська думка — це історично зумовлений, динамічний стан масової свідомості великих груп людей, який своїм змістом віддзеркалює співвідношення соціальних сил, що фактично діють у суспільстві. У демократично розвиненому суспільстві громадська думка набуває значення потужного важеля політичного балансу, стану досягнення політичної рівноваги

Які ж шляхи можна виокремити в розвитку політичної культури у сучасних умовах.

1. Для правильного сприйняття громадянами суспільного прогресу, створення наукових уявлень про політику потрібен високий культурний і освітній рівень країни, потрібне також підвищення життєвого рівня громадян, не обтяжених тоталітарною ідеологією. Політична культура не обмежується лише сферою політичних відносин. Вона пов'язана з усіма аспектами духовного життя суспільства: наукою, освітою, літературою, мистецтвом. Як своєрідне соціальне явище політична культура є складовою духовної культури, що надає останній світоглядну орієнтацію. Ось чому незадовільний стан розвитку загальної культури, занедбаність пам'яток історії, сільських шкіл, клубів, музеїв, бібліотек, низька заробітна плата працівників культури та освіти негативно впливають на формування і політичної культури.

2. Одночасно з розвитком об'єктивної та незалежної політичної науки треба активізувати участь політологів у державно-експертній роботі, засобах масової інформації, у створенні єдиної системи політичного знання для всіх верств населення. Як відомо, роль ЗМІ в сучасному світі надзвичайно велика, адже недаремно мас-медіа називають четвертою владою. Вони не просто інформують населення про процеси, що відбуваються у країні й світі, а й пропагують певні ідеї, погляди, вчення, політичні програми, впливають (прямо чи опосередковано) на суспільну думку. За допомогою об'єктивного розгляду політичних подій ЗМІ формують політично компетентних громадян, які можуть правильно орієнтуватися у складних суперечливих політичних процесах, приймати відповідальні рішення.

3. Великою проблемою є створення умов для набуття громадянами політичних знань. В Україні формування цілісної системи політичної науки і освіти, що спирається на багатовікові традиції вітчизняної політичної думки, розпочалося разом із здобуттям державної самостійності й початком реформування суспільства на принципах демократії та цивілізованості. На початковій стадії становлення цієї системи найсерйознішою проблемою було подолання серед широкого загалу і в структурах державної влади упередженого, негативного ставлення до самої ідеї запровадження зазначеної системи. Ця проблема була пов'язана з існуванням стереотипів на кшталт кваліфікування певної частини гуманітарної інтелігенції як політично небезпечної, ототожнення політичної науки з попередньою заідеологізованою, заформалізованою, задогматизо-ваною системою політичної освіти під патронатом однієї партії. За цих об'єктивно несприятливих умов, перешкод суб'єктивного характеру в Україні все ж сформувалась упродовж перших п'яти років державної самостійності розгалужена інфраструктура політичної науки і освіти. Політологію вивчають нині в усіх вищих закладах освіти України та в середніх спеціальних навчальних закладах [4, с. 509].

4. На розвиток політичної культури впливає також стан історичного знання. Ще в античні часи історію називали «магістра віта» — вчителькою життя. Це дуже важливий аспект уявлень людини про суспільство. Об'єктивні історичні дослідження, без ідеологічної догматики, звільняють людей від стереотипного оцінювання інших народів і держав. Історія є надійним ґрунтом для пізнання перспектив розвитку суспільства, сприяє зміцненню почуття єдності світової цивілізації. Можна цілком погодитися з думкою Б. Цимбалістого, що «політична культура, як кожна культура, — це делікатний цвіт попереднього розвитку. Вона в'яне і вмирає, коли суспільство регресує до примітивного способу життя, коли обставини несприятливі» [7, с. 89].

5. Необхідною граннню виховання в нашому суспільстві політичної культури є утвердження в суспільстві поваги до права і правопорядку, подолання правового нігілізму. До того ж, як з боку громадян, так і з боку влади у справжній, а не декларованій правовій державі панує культ права. Політично розвинене суспільство розуміє, що міцний соціальний порядок важливіший від політичних амбіцій.

Порядок, лад не може бути «лівим» чи «правим», він має бути порядком. Ладом, а не безперервним тасуванням рядків. У суспільстві, де стабільність ладу спирається на демократичні закони і підтримку суспільства, неможливі хаос, анархія і громадянська війна. Політична культура має розвиватися в напрямі виховання почуття єдності суспільства зі своєю гамою інтересів і відносин, що підтримують громадянську злагоду.

Отже, демократичну політичну культуру можна сформувати шляхом перетворення суспільства на справді демократичне, яке надає можливість кожному громадянину вільно брати участь у політичному житті, створює належні умови для розвитку культури та освіти, дбає про духовний і моральний стан населення.

Сучасна Україна, вже як незалежна держава, у черговий раз стала перед потребою реалізації принципу політичного і культурного плюралізму. Тому політична культура нового суспільства, яка формується в незалежній Україні, мусить бути культурою злагоди, громадянського миру, пошани до свобод і прав людини.