3. Типи політичної свідомості

У літературі відзначаються три типи політичної свідомості: політична теорія, державно-партійне і масову політичну свідомість. Політична теорія розглядається в даному аспекті не з точки зору її ролі як інструменту подальшогопізнання, а як засіб обгрунтування політики та регулятива діяльності. Для політичного суб'єкта значима не сама по собі теорія як система знання, а розробка основ концепції політики, методології політичного аналізу і оцінки. Політична концепція - суть керівна ідея, провідний задум, покладений в основу діяльності політичних інститутів. Вона виступає безпосереднім орієнтиром політичної практики. На її базі визначається стратегія і тактика діяльності на досить тривалий період часу. Теоретична концепція політики реалізується в програмах, проектах і гаслах партій та державних установ. Тим самим політична теорія знаходить вже нову модифікацію державно-партійного свідомості. Носієм державно-партійного свідомості виступають не наукові товариства, не вчені, а головним чином,правляча елітай ідеологи, що обслуговує владу. Державно-партійне свідомість утворюють політичні уявлення, погляди та концепції, що фіксуються в політичних документах (програмах, концепціях, доктринах) і безпосередньо інтегровані в реальні процеси формування політики та прийняття рішень.Функціядержавно-партійного свідомості полягає в тому, щоб переконати, а перш за все обгрунтуватиколективніцілі та організувати маси на їх здійснення. Слід відзначити і той факт, що будь-яка політична ідея, знаходячи партійно-бюрократичну форму свого функціонування, знаходячи свою інтегровану сутність, зазнає своє суттєва зміна. Перефразовуючи відомого російського історика В.О. Ключевського, можна сказати, що не всяка ідея потрапляє вполітичний процес. А потрапляючи, не завжди зберігає свій чистий первинний вигляд. Між політичною теорією,ідеологієюі політичною практикою завжди існують певні протиріччя. Так, на певному етапі післяжовтневого розвитку нашої країни, та й інших країн, що брали курс насоціалізм, в ідеології і політиці правлячої партії виникало і наростало розбіжність первинних теоретичних визначеньсоціалізмуз політичною практикою. У результаті ці визначення не були відображенням реального політичного життя, а фактичне буття виявилося далеко не гідним того, що можна було назвати розумною російською дійсністю Неминучим наслідком сформованого протиріччя стала деформація і навіть фальсифікація сформованої політичної теорії, поширення догматизму та ідеологічного міфотворення. Будучи інтегрованими в партійну політику, вони перетворилися на ідеологічні основи авторитарно-бюрократичної системи. Третім видом політичної свідомості є масову політичну свідомість. Масова політична свідомість детермінується головним чином особливостями свого носія. На відміну від інших групових форм класового, національного, етнічного, професійного носіями масової політичної свідомості виступають "особливі сукупності індивідів, іменовані масами". У їх числі учасники політичних рухів, аудиторії засобів масової інформації, суб'єкти масових політичних кампаній, наприклад, електорат та інші. Істотна риса такого роду людських сукупностей - їх міжгруповий характер, що руйнує кордони між існуючими соціальними групами, їх змішаний склад. Масова політична свідомість включає фрагменти політичних систем, державно-партійного свідомості, політичної психології і повсякденної свідомості. У ньому переплітаються всі елементи цих духовних утворень і функціонують у вигляді конгломерату. У масовій політичній свідомості присутній широкий спектр різноманітних політичних уявлень і поглядів: від елементів об'єктивного знання до помилкового або навіть збоченого відображення дійсності, від чуттєвих образів до абстракції, від емпіричних відомостей до фрагментів теоретичних концепцій, від раціонального до ірраціонального відображення, від радикалістського бачення політичної реальності до консервативного. Різнорідність, суперечливість, безсистемність, стереотипізація суджень, формування багато в чому емоційно-психологічних мотивів - такі деякі особливості масової політичної свідомості. І ось цей-томасивсвідомості безпосередньо вплітається в політичну поведінку людей і виступає в якості його регулятора. Масова свідомість специфічно для кожної країни, соціальної спільності і, звичайно ж, для конкретних результатів і етапів їх розвитку. У зв'язку з цим виникає закономірне питання, в яких формах функціонує масову політичну свідомість і за допомогою яких механізмів вонореалізуєбезпосередню свою регулятивну функцію? Такими є засоби масової комунікації та механізми громадської думки. З усіх засобів масової комунікації особлива роль належить радіо і телебаченню. Їх специфіка полягає у всебічному впливі на глибинні пласти свідомості, а також прорив у світ несвідомого. Деякі автори розглядають навіть кінематограф як викривач. "Не протестуючи відкрито, він виявляє основні аспекти реальності, які не завжди можна виявити засобами наукового дослідження". Не слід, однак вважати, що можливості засобів, відкритих людським генієм далеко безмежні і реалізуються завжди на благо прогресу. Не менш часто їх можливості використовувалися і на зло людині. Засоби масової свідомості імасові комунікаціївпливають на людину не прямо, а через механізми суспільної свідомості. Остання являє собою стан масової свідомості, містить в собі вираз членів суспільства до подій і явищ суспільно-значущого характеру. За своїм змістом громадську думку многосмисловое: воно може оцінювати події, фіксувати певну інформацію про діяльність суспільно-політичних інститутів, висловлювати нормативні судження, інтегрувати звернення будь-якої частини спільності або соціальної групи до всього політичного спільноти з приводу прийняття тих чи інших політичних рішень. Багато років інститути громадської думки в нашій країні фактично не функціонували. Останнімпереломнийдля суспільства час становище докорінно змінилося. Вони перетворилися на потужний політичний фактор. Більше того,громадська думкаперетворилося на дієвий політичний інститут, ніж воно вже давно є в дієвих політичних системах. Інститути громадської думки тепер втручаються в політичне життя на всіх її рівнях: вони проводять конфіденційні опитування діючих політичних груп і угруповань. Преса замовляє проведення опитувань з актуальних політичних проблем. Затвердження інститутів громадської думки як дієвого чинника політичного процесу свідчить проперетвореннямасової свідомості в один з об'єктів політичного керівництва та спеціалізованої стратегії і тактики.

Структура політичної свідомості

   Аналіз структури політичної свідомості дає змогу виділити її складові і з´ясувати механізм формування їх. Дослідники звертають увагу на складність структури політичної свідомості, багатоманітність складових елементів і багатоваріантність їхніх функціональних зв´язків. Традиційно структурування політичної свідомості здійснювалося за такими складниками:    - Політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість).    - Політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб´єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп.    - Спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.    У політичному енциклопедичному словнику пропонується трохи інший підхід. Згідно з функціональним принципом тут виділяються такі аспекти:    - Політико-психологічний (почуття, настрій, наміри, мотиви, установки, переконання, воля та ін.).    - Політико-ідеологічний (цінності, ідеали, ідеї, доктрини, концепції, погляди й теорії).    - Політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформістська, радикальна та ін.).    Різноманітність підходів до структурування політичної свідомості є свідченням складності самого феномену політичної свідомості, прагненням знайти найвідповіднішу модель, яка б відтворювала реальний стан політичної свідомості.    Оскільки політична свідомість формується і функціонує в процесі життєдіяльності суспільства, його політичних інститутів і суб´єктів політики, вона тісно пов´язана з реальними потребами й інтересами громадян, а тому досить динамічна, залежна від впливу різних чинників — як позитивних, так і негативних.    Реальні політичні відносини є першоджерелом формування й функціонування політичної свідомості. Тому першим рівнем духовного відображення політичного життя є емпірична політична свідомість, яка базується на безпосередньому практичному досвіді суб´єкта. її нерідко ототожнюють з буденною, хоча між ними й існують певні відмінності. Як і емпірична, буденна політична свідомість є сукупністю ідей та поглядів, які виникають безпосередньо з практики суб´єкта, але крім цього в буденну політичну свідомість входять ще й ідеологічні і теоретичні елементи, що характеризують осмислення та узагальнення буденних стосунків, які можуть значно доповнювати безпосередній досвід людини.    Емпірична й буденна політична свідомість найчастіше відображають лише поверхневі процеси, не проникаючи в їхні сутнісні характеристики. Водночас вони є важливими для безпосередньої орієнтації людини і можуть бути джерелами теоретичної та ідеологічної свідомості.    Особливостями емпіричної й буденної політичної свідомості є її суспільно-психологічна вираженість через почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприйняття політичних процесів, подій тощо.    Важливу роль у функціонуванні політичної системи суспільства відіграє політико-теоретична свідомість, яка є вищим рівнем політичної свідомості. До її складу входять ідеї та погляди, що формуються на основі наукових досліджень політичних реалій і дають змогу пізнавати глибинні взаємозв´язки й закономірності розвитку суспільства. Завдяки цьому теоретична свідомість стає стрижнем політичної ідеології, що в систематизованій, цілісно-концептуальній формі відображає основні інтереси певного класу, нації чи соціальної групи, їхнє ставлення до влади.    Між теоретичним та ідеологічним рівнями політичної свідомості є відмінності, суть яких полягає в тому, що наука об´єктивно в процесі дослідження політичної сфери суспільства виробляє об´єктивні знання про суспільні процеси, а політична ідеологія ще й відображає ставлення до цих знань, яке, у свою чергу, зумовлюється соціальними інтересами суб´єктів політики. Ці соціальні інтереси впливають на формування упередженого ставлення до наукового знання, на суб´єктивне трактування й використання його в політичному житті.    За суб´єктом політичну свідомість класифікують на політичну свідомість суспільства, нації, класу і групи, на особисту і масову політичну свідомість, виділяють також громадську думку.    У сучасній політології використовується й таке поняття, як "спеціалізована свідомість", її характеризують як ідеологічно однорідну, носіями такої свідомості виступають політичні партії.    Визначальний вплив на формування як масової, так і індивідуальної політичної свідомості справляє національна політична свідомість. Відображаючи базові національно-етнічні цінності, норми поведінки, звичаї і традиції, вона є основою світосприйняття та життєдіяльності людини.    Складним духовним феноменом є масова політична свідомість, яка фіксує певний соціально-політичний досвід громадян суспільства. Цей вид політичної свідомості досить динамічний, складний за своєю структурою, соціальними інтересами, політичними настроями й орієнтаціями. її формування залежить від багатьох чинників як об´єктивного, так і суб´єктивного характеру, від впливу різних політичних сил та їхніх лідерів.    Масова політична свідомість виявляється в громадській думці, що підтримується різними верствами і групами щодо оцінки певних явищ і процесів суспільного життя. Важливість соціальної ролі громадської думки проявляється в основних ЇЇ функціях, до яких відносять експресивну, контрольну, директивну і консультативну.    Істотні особливості світосприйняття, орієнтації індивідів, різних соціальних груп і верств на певні політичні цінності й відповідну політичну поведінку є підставами для типології політичної свідомості. Найпоширенішою є така типологія: за соціальним складом суб´єктів політики, оскільки політичній свідомості відповідних соціальних груп властиві специфічні риси; за прихильністю людей до певних суспільних ідеалів і цінностей; за характером ставлення різних груп до інститутів державної влади; за схильністю людей до того чи іншого способу діяльності в сфері політики; за особливостями емоційно-психологічних переживань, які пов´язані з динамікою політичних процесів тощо.    Серед найпоширеніших типів політичної свідомості за прихильністю людей до відповідних політичних цінностей виділяють:    - ліберальну політичну свідомість, для якої пріоритетами в політиці є принципи свободи індивідів;    - консервативну політичну свідомість, яка спрямована на збереження традиційних суспільних цінностей;    - соціалістичну політичну свідомість, яка базується на пріоритеті в політиці принципів колективізму, соціальної рівності й справедливості.    За ставленням суб´єктів політики до держави як політичного інституту розрізняють етатиський тип політичної свідомості, який спирається на визнання активної ролі держави в суспільних процесах, і анархістський тип, для якого характерна орієнтація на бездержавне регулювання суспільних процесів (передовсім у сфері матеріального виробництва).    За прихильністю до відповідного політичного режиму виділяють демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості.    Використовуються й інші критерії типології політичної свідомості, що дає змогу враховувати ці характеристики в політичному житті суспільства.