72 Сутність та основні характеристики політичної свідомості

2. Політична свідомість: сутність і основні характеристики.

Політична свідомість—специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп національних спільнот, суспільства в цілому.

Політична свідомість безпосередньо детермінована політичним буттям, але на неї, на її характер впливають соціально-економічні, історичні, національні та культурні особливості суспільства, а також глобальні, загальнолюдські проблеми.

А втім, політична свідомість не є пасивним відображенням політичного буття. По-перше, вона здатна прогнозувати й моделювати політичні процеси. По-друге, вона впливає на політичне життя суспільства, а через нього—на його економічні, духовні, культурні відносини. По-третє, політична свідомість визначає напрям політичної діяльності соціальних груп, політичних партій і громадянських організацій, політичних лідерів і звичайних особистостей. Тому практика управління суспільними процесами мусить враховувати стан політичної свідомості в усіх проявах, прагнучи до консенсусу в політичних позиціях, сприяти формуванню політичної свідомості, яка б відповідала потребам суспільного процесу.

Політична свідомість—явище суперечливе, бо, як ми вже визначали, вона, відображаючи політичне буття, може випереджати його, відставати від нього, відповідати йому. Уважний аналіз суперечностей політичної свідомості дозволяє виявити серйозні вади суспільного організму. Це означає, що в управлінні суспільством важливо не тільки проводити економічний, статистичний аналіз суспільного життя, а й вивчати, досліджувати стан політичної свідомості.

Політична наука розглядає політичну свідомість як багато структурне й багаторівневе поняття. Соціологічний аналіз передбачає диференціацію політичної свідомості залежно від її суб’єкта: політична свідомість суспільства, нації, соціальної групи, особистості. З гносеологічного підходу політична свідомість розпізнає на наступних рівнях: емпіричному, буденному, теоретичному, ідеологічному. Першим ступенем духовного відображення політичного життя є емпірична політична свідомість, у якій безпосередньо фіксується практичний досвід політичного суб’єкта. Її часто ототожнюють із буденною свідомістю, але це—різні поняття. Буденна свідомість не є емпіричною, бо криє в собі ідеологічні й теоретичні елементи. Буденна політична свідомість являє собою сукупність ідей, уявлень, поглядів, які виникають безпосередньо з буденної практики тієї чи іншої соціальної групи. Політична наука відзначає, що емпірична та буденна свідомість відображає поверхневі процеси політики без глибинного їх аналізу. Її характеризують соціально-психологічні риси: почуття, настрої, емоції. Безпосередній зв’язок із життям та соціально-психологічні характеристики надають цим видам політичної свідомості особливого динамізму. Як вищий рівень політичної свідомості розглядають політико-теоритичну свідомість, що ґрунтується на сукупності ідей, пог-

лядів, знань, які існують на базі наукових досліджень політичних відносин, процесів, глибшого вивчення їхньої сутності, суперечностей, закономірностей розвитку.

Однією з суперечностей політичної свідомості сучасного суспільства є суперечність між теоретичним рівнем політичної свідомості та реальним життям. Ця суперечність гальмувала і гальмує розвиток суспільства. Вирішення цієї суперечності перешкоджають догми, стереотипи, міфи, політичної свідомості. Коли людина щира у своїх бажаннях щось практично зробити, висловити свої політичні думки, погляди, то має звіряти свою думку з офіційною, бо не наважується діяти й казати всупереч їй. Система стереотипів “забезпечує” людину соціальну групу суспільство “окулярами”, скрізь які вони замість буття бачать схеми. Політика відкритості суспільства руйнує стереотипи, поступово вирішує суперечності політичної свідомості. Одначе стереотипи в політичній свідомості живуть довго позаяк вони пов’язані з існуючою системою цінностей яка перекручено трактувала об’єктивні потреби суспільного розвитку, але відповідала утилітарним інтересам людей. Вплив стереотипів на політичну свідомість і політичну поведінку є найбільшим у тому суспільстві де порушено моральні та правові принципи, що оцінюють поведінку людей. Перешкодою в розвитку політичної свідомості, вирішенні її суперечностей є політика маніпулювання свідомістю, що проявляється в замовчуванні негативних процесів суспільно-політичного життя та ігноруванні різних поглядів на політичний процес, у відсутності повної та необхідної інформації з якихось політичних питань.

Одним з рівнів політичної свідомості є політична ідеологія, що має базою теоретичну свідомість. Характер зв’язку науки та ідеології пов’язаної з історичними та політичними чинниками. Ідеологія – це частина духовного життя суспільства. Суспільні групи та організації формують ідеологічні цінності, без яких неможливе суспільно-політичне життя. За основу політичних явищ у сучасних суспільствах беруться три групи цінностей: національна безпека і незалежність; економічний розвиток і добробут; свобода, права людини, конституційний порядок. Деталізація ідеологічних цінностей, їх упорядкування є предметом оцінок окремих ідеологій чи політичних концепцій різних політичних партій, громадських організацій.

Соціологічний аналіз політичної свідомості передбачає використання таких понять, як масова політична свідомість, групова політична свідомість, індивідуальна політична свідомість.

Масову політичну свідомість можна визначити як широку сукупність різноманітних за соціологічною основою елементів, які не обмежені лише формами психіки, а належать і до сфери психології, ідеології, емоцій, логіки, буденного й теоретичного знання, раціональних та ірраціональних (у тому числі фантастичних уявлень) і под. Стан масової політичної свідомості фіксується таким явищем, як громадська думка. Громадська думка, по-перше, це політичний інститут, який бере участь у здійсненні влади; по-друге, це сукупна думка різних соціальних груп з приводу тих чи інших явищ та подій дійсності. Громадська думка виконує такі функції: експресивну, контрольну, директивну. Як показує досвід багатьох країн, важливою формою обліку громадської думки, демократичним засобом виявлення позицій більшості населення з актуальних проблем життя суспільства є референдуми. Серед інших каналів відображення громадської думки можна назвати: опитування населення, засоби масової інформації, збори, маніфестації, всенародне обговорення. Різні державні та приватні інститути і служби залучаються до вивчення громадської думки. Громадська думка концентрує в собі як справжні, так і ілюзорні уявлення про дійсність. Вона формується під впливом соціально-економічних, політичних чинників, через ідеологічні засоби та є зброєю в боротьбі різних суспільно-політичних сил за владу. Світова політична історія знає багато прикладів маніпулювання громадською думкою в інтересах певних політичних сил. Урахування громадської думки є ознакою демократичного суспільства.

Ми вже відзначали, що політична свідомість – явище суперечливе. Політологи підкреслюють, що в багатьох країнах існує суперечливість між громадською думкою з тієї чи іншої проблеми та політикою, яку проводить уряд, парламент. В одних випадках – це показник того, що для масової політичної свідомості характерне сприйняття дійсності через почуття, емоції, а не через розум, знання; в інших – це свідчення глибокої прірви між народом і правлячою елітою.

Якщо звернутися до індивідуального рівня політичної свідомості. То в його структурі можна відокремити три групи однорідних елементів: політичні знання, політичні оцінки і політичні настанови. У процесі відображення різних політичних явищ індивід набуває (з власного досвіду або через засвоєння загальних знань) певних відомостей про політичну сферу суспільства чи її окремі елементи. В купі ці відомості і складають політичні знання особистості.

Але людина не лише засвоює та репродукує у процесі своєї діяльності певні знання, а й критично їх переосмислює, співвідносить із власним досвідом, поглядами, переконаннями. Завдяки цим процесам і виробляються політичні оцінки як складова ставлення людини до довкілля. Нарешті, політичні настанови відображають не лише суб”єктивну готовність до реалізації певної моделі поведінки, що формується під впливом політичних знань і оцінок, а й схильність до вироблення певних уявлень про політику, оцінки тих чи інших явищ політичного життя.

Загалом, формування такого складного комплексу, як індивідуальна політична свідомість, є процесом і результатом політичної соціалізації, під якою розуміють процес входження індивіда в політичну сферу суспільства, послідовне набуття ним політичних знань і досвіду, сприйняття та засвоєння певних традицій та уявлень, втілення цих надбань у політичній поведінці, активній політичній діяльності. У загально-соціологічному плані процес політичної соціалізації тлумачиться як система суспільної комунікації, внаслідок функціонування якої суб’єкт впроваджується в особливе політичне середовище, засвоюючи загально-значимі стереотипи й моделі поведінки, психологічні настанови, суспільні цінності, напрацьовані впродовж людської історії та певним чином акумульовані й трансформовані суспільством, членом якого є даний суб’єкт. В існуванні системи політичної соціалізації відбувається взаємодія індивідуального, групового та масового рівнів політичної свідомості .

Проявом взаємодії політичної свідомості як такої політичної системи суспільства виступають функції політичної свідомості, тобто основні напрямки її пливу на політичну свідомість в цілому. До них належать: когнітивна (пізнання політичної діяльності, завдяки чому формулюються політичні теорії, концепції, суб’єкти набувають певних політичних знань); прогностична ( передбачення руху політичної системи в майбутньому на грунті отриманих політичних знань); моделююча (визначення способів, методів і форм змін у політичній системі суспільства чи змін самої системи); регулятивна ( вплив на спрямованість, активність та інтенсивність діяльності суб’єктів політики); компенсаторна (заміна бажаного, але відсутнього в реальному житті політичного явища); інтегруюча (згуртування людей у межах соціуму на грунті певних спільних поглядів, переконань, цінностей, норм та ідеалів); репрезентативна (відображення, узагальнення, представництво певних політичних інтересів, настанов, очікувань і потреб); комунікативна (пов’язаність окремих елементів політичної системи, через функціонування сталої системи ціннісних орієнтацій).

Політична свідомість виявляється тісно пов’язаною з таким структурним елементом політичної системи, як політична культура. Іноді навіть стверджується, що остання “поглинає” політичну свідомість.