Класифікація інновацій

за результатами (наукові, технічні, конструкторські, виробничі, інформаційні);

за темпами впровадження (стрибкоподібні, швидкі, зростаючі, уповільнені, затухаючі);

за масштабами (глобальні, транснаціональні, регіональні, місцеві);

за результативністю (зростаючі, високі, низькі, стабільні);

за характером ефективності (фінансові, бюджетні, економічні, соціальні);

за розповсюдженням (одиничні, дифузійні);

за охопленням очікуваної частини ринку (локальні, системні, стратегічні);

за глибиною внесених змін (радикальні, покращуючі, модифікаційні);

за місцем у виробничому процесі (сировинні, технологічні, продуктові).

Інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг.

Інноваційна діяльність складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання і представляє собою період від зародження ідеї до її комерціалізації. У виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес проходить такі стадії:

1. сертифікація (патентування) ідеї;

2. наукове й техніко-економічне обгрунтування нового продукту або технології;

3. експериментальне освоєння зразків;

4. доведення до промислового виробництва;

5. одержання нового продукту у необхідному обсязі для його комерціалізації.

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

• простий внутрішньо-організаційний (процес створення й використання нововведення у межах однієї організації;

• простий міжорганізаційний (відокремлення функцій створення і виробництва нововведення від функції його споживання. Це означає, що воно стає предметом купівлі-продажу);

• розширений (знаходить свій вираз у появі нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника-початківця, що сприяє за допомогою взаємної конкуренції удосконаленню споживчих якостей товару).

9.2. Визначення основних напрямів інноваційної діяльності підприємства

Визначення основних напрямів інноваційної діяльності підприємства повинно відбуватись у повній взаємоузгодженності з прийнятою стратегією інвестиційної діяльності підприємства, тобто конкурентною, що спрямоване на забезпечення максимізації інвестиційного прибутку в рамках однієї галузі, або портфельною, що дозволяє максимізувати інвестиційний прибуток (при одночасному зниженні рівня інвестиційного ризику) за рахунок правильного поєднання підрозділів міжгалузевої спрямованості.

Розвиток будь-якого підприємства неможливий без вироблення ним стратегічних напрямків своєї діяльності, які ґрунтуються на нововведеннях, тобто мають інноваційний характер.

За класифікацією Х.Фрідмена існує шість типів інноваційних стратегій:

- Наступальна (охоплює НДДКР, орієнтовані на маркетинг; стратегію злиття; стратегію придбання);

- Захисна (відбиває реакцію підприємства та дії конкурентів і побічно на потреби і поведінку споживачів);

- Імітаційна (пов’язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів і передбачає придбання ліцензії виробництва такого продукту);

- Залежна (відзначається тим, що характер інноваційних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні в коопераційних технологічних зв’язках).

-Традиційна (означає відсутність технологічних змін, на таких підприємствах закріплюються певні інноваційні форми на тривалий період їх життєвого циклу; відмова від оновлення продукції у результаті аналізу ситуації і стану конкурентів);

- „За нагодою” ( відсутність власної науково-технічної діяльності).

Інноваційна стратегія - є цілеспрямована діяльність щодо визначення важливих напрямків вибору пріоритетів перспективного розвитку підприємства і вироблення комплексу заходів, що потрібні для їхнього втілення.

Моделі організації інноваційного процесу на підприємстві:

• внутрішня, коли інновація створюється і засвоюється внутрішніми підрозділами підприємства;

• зовнішня, коли замовлення на створення передається іншим організаціям;

• венчурна, коли підприємство для реалізації інноваційних проектів створюють дочірні венчурні фірми.

Види інноваційної діяльності:

• дослідження і розробки;

• придбання безпечних ліцензій ноу-хау, технологічні від сторонніх організацій, підприємств, приватних осіб і ін.)

• виробничі проектно-конструкторські роботи;

• технологічна підготовка виробництва, спробне виробництво й випробування;

• навчання і підготовка персоналу;

• маркетингові дослідження;

• придбання машин, устаткування, установок, інших основних фондів, а також здійснення інших капітальних витрат, пов’язаних із упровадженням нововведень.

Центральне питання технології розроблення інноваційної політики-прийняття стратегічних рішень на альтернативній основі.

Параметри рішення враховують такі показники:

а) екзогенні (зовнішні), які враховують параметри підприємства, які змінюються під впливом зовнішнього середовища. Це правові і соціальні норми, технічні знання, потреби населення, ціна на виробничі чинники, ціна та якість конкуруючої продукції;

б) ендогенні (внутрішні) параметри, що характеризують внутрішній стан підприємства (виробнича потужність, кваліфікація робітників тощо).

Якщо у процесі управління інноваціями всі управлінські дії оцінюються з позиції ринку, такий підхід управління інноваціями називається підходом „від ринку”.

Якщо дослідження і розробка інновації відбувається без вивчення майбутнього ринку, а створені продукти „проштовхуються” на ринок, такий підхід має назву „агресивного”.

Щоб убезпечити інноваційну стратегію від провалу, існує „каталог запитань”. Основні з них такі:

1.Чи забезпечить стратегія стійкі переваги у конкуренції?

2.Наскільки реалістичні головні планові завдання?

3.Чи існують гарантії реалізації стратегії відносно необхідних ресурсів і спроможностей керівного персоналу?

3.Чи є стратегія достатньо зваженою організаційно й процесуально?

4.Наскільки чутлива стратегія стосовно чинників ризику і т.п.?

5.Наскільки гнучкою є стратегія?

6.Чи веде дана стратегія до підвищення економічного потенціалу?

Якщо уявити інноваційний процес у вигляді рисунка, побачимо, що він являє собою Ś - подібну криву між результатами та витратами (Рис.9.1)

В

Б

А

Рис. 9.1

Якщо на осі абсцис нанести значення витрат (час, матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси), а на осі ординат - результати (обсяг продажів, споживчі характеристики нововведення та ін.), то інноваційний процес розподілиться на три періоди;

„А - Б” - коли темпи зростання витрат перевищують темпи зростання результатів;

„Б” - коли результат зростає скоріше, аніж витрати;

„В” - коли на ринок виходить інше нововведення, і прибутками від першого нововведення страхуються витрати на створення і просування на ринок товару, який змінює перший.

У межах окремого підприємства планування інноваційних процесів полягає перш за все в оптимізації Ś - подібної кривої, у першу чергу, у максимальному скороченні періоду „А -Б” та максимальному продовжені періоду „Б”, і, по друге, у прогнозуванні настання періоду „В”.