- •6.Кровотеча та крововтрата. Класифікація, клініка та діагностика.
- •Глава № 2 Сучасні методи антисептики та їх характеристика
- •I етап.
- •II етап.
- •III етап.
- •1 Етап.
- •2 Етап.
- •3. Етап.
- •4 Етап.
- •Оцінка стану хворого
- •2. Різновиди за кількістю компонентів, що використовуються:
- •2. Стадія іі – збудження.
- •4. Стадія іv – пробудження.
- •2. Алергійні реакції.
- •4.2.Провідникова анестезія (блокада) міжреберних нервів:
- •4.3.Анестезія плечового сплетення за Куленкампфом:
- •4.5.Перидуральна (епідуральна) анестезія:
- •5.2. Внутрішньокісткова анестезія:
- •Глава № 6
- •2. Залежно від місця виливу крові:
- •4. Стосовно зовнішнього середовища:
- •2.2 Гемодинаміка:
- •1.Скарги:
- •2. Об’єктивні дані:
- •2.2 Гемодинаміка:
- •Глава №7
- •За допомогою простої реакції
- •Визначення групи крові за стандартними відмитими еритроцитами
- •Визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів а і в
- •Резус-фактор
- •Визначення резус-фактора в чашках Петрі
- •Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу
- •Глава №8
- •Дія перелитої крові
- •Компоненти і препарати крові:
- •Глава № 9.
- •Реакції та ускладнення під час переливання крові
- •Глава №10
- •Глава № 11.
- •Глава №12
- •1.4. Рвана рана (vulnus laceratum):
- •1.5. Розтрощена рана (vulnus conqvassatum):
- •1.6. Рубана рана (vulnus caesum):
- •1.7. Укушена рана (vulnus morsum):
- •2 За походженням рани:
- •2.1 Операційні (хірургічні) рани:
- •2.Фаза регенерації:
- •3.Фаза утворення і реорганізація рубця:
- •3.Загоєння рани під струпом:
- •1.Які речовини викликають розширення судин, що супроводжується порушенням їх проникності, в першій фазі ранового процесу?
- •2 Головного значення в період проліферації набувають:
- •3. Основними збудниками внутрішньолікарняної інфекції є:
- •4. Прийнято вважати, що лейкоцитарний вал:
- •5. При яких ранах найчастіше спостерігаються інфекційні ускладнення?
- •6. Яка причина первинного мікробного забруднення рани?
- •7. На що повинні бути спрямовані лікувальні заходи в період біологічного очищення рани?
- •Глава №13.
- •1. Місцеве лікування:
- •2. Загальне лікування:
- •1.Які препарати використовують для лікування гнійної рани в першій фазі ранового процесу?
- •2. Подальше лікування проводиться з використанням таких методів:
- •3. Оперативні втручання в першу фазу перебігу ранового процесу опікової рани – фазу ексудації:
- •Глава № 15
- •Глава № 16
- •2.Спосіб Кохера:
- •2.Спосіб Гіппократа – Купера:
- •Глава № 17
- •Гематогенний остеомієліт
- •Глава № 19
- •2. Пальпація:
- •3. Перкусія:
- •Глава № 20
Глава № 16
Семіотика та принципи лікування переломів кісток та вивихів.
Мета: вміти лікувати переломи кісток та вивихи.
Перелом (fractura) – часткове або повне порушення цілісності кісток і м’яких тканин.
Механізми травми:
згинання(у тому числі і відривні переломи);
скручування (ротація при фіксованому кінці кінцівки);
стискання;
прямий удар ( у тому числі і вогнепальні переломи).
Класифікація переломів:
За походженням:
вроджені;
набуті.
За причиною виникнення:
травматичні (механічні) переломи, виникають під дією зовнішньої сили;
патологічні (спонтанні) переломи – виникають в результаті патологічного процесу в кістці (остеомієліт, пухлини, порушення обміну речовин).
3)Стосовно зовнішнього середовища:
закриті переломи – відсутнє сполучення кістки із зовнішнім середовищем;
відкриті переломи – сполучення кісткової рани із зовнішнім середовищем.
4) За ступенем ушкодження:
повний перелом – порушення цілісності кістки з повним порушенням анатомічного зв’язку між відламками;
неповний перелом (тріщина) – порушення цілісності кістки із частковим порушенням анатомічного зв’язку між відламками;
надлом – під надкістковий перелом зі збереженням цілісності окістя (перелом у дітей типу «зеленої гілочки»).
5) За локалізацією:
епіфазарні переломи – внутрішньосуглобні (різновид їх – епіфізіоліз – відрив епіфіза у дітей);
метафізарні (навколосуглобові) переломи часто бувають вколоченими;
діафізарні переломи.
6) За напрямком лінії перелому:
поперечні – від згинання, стискання поперек осі;
косі, спіральні, винтоподібні (торзійні) – від скручування по поздовжній осі;
поздовжні і вколочені (фіксовані за рахунок зчеплення одного відламка з іншим) – від стискання по осі;
дірчасті – від вогнепальних поранень;
компресійні – від стискання.
7) За кількістю відламків:
- одиночні;
- множинні;
- уламчасті;
- переломи різних кісток.
8) За наявністю ускладнень:
- прості (неускладнені) переломи;
- ускладнені переломи (із ушкодженням судин, нервів, інших органів).
9) По стоянню відламків:
- переломи без зсуву – частіше виникають при неповних переломах;
- переломи зі зсувом – виникають при повному переломі.
10) По виду зсуву:
- первинний зсув – в результаті дії механічної сили;
- вторинний зсув – в результаті тракції при скороченні м’язів, що кріпляться до кістки;
- третинний зсув – в результаті зовнішніх впливів на зламану кістку: неправильне транспортування, неспокійна поведінка постраждалого).
11) По характеру зсуву розрізняють:
- зсув під кутом;
- зсув по ширині;
- зсув по довжині;
- зсув по периферії.
Клінічна картина
Ймовірні симптоми:
біль,
болючість при пальпації,
припухлість, порушення функції.
Достовірні симптоми:
деформація (скривлення, подовження або вкорочення кінцівки);
патологічне положення кінцівки;
патологічна рухомість;
крепітація кісткових відламків.
Скарги:
біль, що посилюється при рухах;
неможливість користуватися кінцівкою;
деформація кінцівки.
Об’єктивне обстеження:
огляд:
припухлість у місці перелому;
деформація, патологічне положення, подовження або вкорочення кінцівки;
при відкритих переломах – наявність рани (можливо, з кістковими відламками);
пальпація:
болючість у місці перелому;
патологічна рухомість і крепітація, посилення болю при осьовому навантаженні на кістку;
обмеження активних і пасивних рухів;
перкусія супроводжується посиленням болю.
Додаткові методи обстеження
Найбільш інформативна рентгенографія кісток у двох проекціях, при якій виявляють лінію перелому і зсув кісткових відламків.
Перша допомога при переломах:
при необхідності – зупинка кровотечі;
знеболювання;
при відкритому переломі – закриття рани асептичною пов’язкою після обробки шкіри розчином антисептиків;
транспортна іммобілізація (створення нерухомості кісткових відламків).
Лікування переломів кісток
Принципи лікування:
репозиція кісткових відламків – надати кінцівці положення, при якому зберігається її вісь, довжина і форма;
фіксація кісткових відламків – зафіксувати ушкоджену кістку так, щоб не відбувся повторний зсув кісткових відламків – лікувальна іммобілізація, утримувати кістку в такому положенні до утворення кісткової мозолі і зрощення кісткових відламків;
відновлення функції кінцівки після зняття іммобілізації.
Репозиція кісткових відламків може бути:
одномоментна:
закрита – ручна або за допомогою спеціальних апаратів;
відкрита – оперативне зіставлення відламків з наступною їх фіксацією (остеосинтез);
тривала репозиція шляхом поступового витягнення відламків:
кістякове витягання за спицю, поведену через кістку;
шкірне лейкопластирне витягання;
витягання за допомогою апаратів зовнішньої фіксації (Ілізарова, Волкова – Оганесяна).
Принцип закритої одномоментної репозиції:
ліквідувати спазм і напруження м’язів кінцівки – новокаїнова блокада місця перелому або наркоз;
послабити м’язове напруження, надавши кінцівці фізіологічного положення;
проводити репозицію за рахунок сильного витягання дистального відламка по довжині і проти витягання (утримання) проксимального відламка.
Показання до оперативного лікування переломів:
відкриті переломи;
переломи з ушкодженням життєво важливих органів (речовини головного мозку, спинного мозку, великих судин і нервів, органів черевної і грудної порожнини);
інтерпозиція м’яких тканин між кістковими відламками;
відривні та уламчасті переломи і множинні діафізарні переломи;
неможливість утримати відламки після репозиції;
неправильно зрослі переломи.
Види лікувальної іммобілізації:
гіпсова пов’язка (циркулярна, лонгетна, вікончаста, мостоподібна) – як правило, після накладання пов’язки проводять рентгенографічний контроль стояння відламків;
остеосинтез:
інтрамедулярний (через кістковомозковий канал);
екстрамедулярний (поза кістковомозковим каналом) – фіксація відламків дротом, металевими пластинами, шурупами, спеціальними цвяхами, спицями);
компресійно-дистракційний (апаратами Ілізарова, Гудушаурі).
Терміни іммобілізації залежать від виду і локалізації перелому.
Функціональне і відновне лікування переломів:
лікувальна фізкультура, масаж як під час, так і після іммобілізації;
фізіотерапія: на 2-3 добу після травми УВЧ-терапія, електрофорез із розчином новокаїну, індуктотермія;
через 7-10 днів після травми – ультразвук або іонофорез (введення лікувальних препаратів за допомогою ультразвуку).
Ускладнення переломів можуть бути пов’язані як безпосередньо із самим переломом, так і з процесом його лікування.
Загальні ускладнення переломів:
травматичний шок;
жирова емболія гілок легеневої артерії при переломах довгих трубчастих кісток і множинних переломах;
тромбоемболія легеневої артерії як наслідок застою та утворення тромбів у кінцівках при тривалій іммобілізації;
набряк легенів, пневмонія (найчастіше обумовлені тривалим постільним режимом);
сепсис, ранове виснаження;
пролежні від тиску пов’язок і постільного режиму;
алкогольний посттравматичний делірій.
Місцеві ускладнення переломів:
ушкодження прилягаючих органів і тканин (судин і нервів, легеневої тканини при переломі ребер, мозкової тканини при переломі черепа, сечового міхура і уретри при переломах кісток таза);
нагноєння рани в ділянці відкритого перелому, флегмони, гнійні запливи;
остеомієліт в результаті інфекції при відкритих переломах або введення фіксаторів, спиць;
незрощення (несправжній суглоб) або неправильне зрощення перелому;
контрактури, анкілоз суглоба, деформуючий артроз в результаті тривалого обмеження рухів.
Несправжній суглоб
Несправжній суглоб (псевдоартроз) – рухливість на протязі кістки в результаті незрощення перелому.
Причини виникнення:
інфекція;
розлади кровопостачання кістки;
інтерпозиція м’яких тканин між відламками;
неправильне зіставлення кісткових відламків;
передчасне зняття гіпсової пов’язки (у зоні перелому розвивається не кісткова, а сполучна і хрящова тканина).
Клінічні ознаки:
Скарги: біль у кінцівці;порушення функції кінцівки.
Об’єктивні прояви:
огляд: деформація і скривлення кінцівки на рівні несправжнього суглоба;
пальпація:болючість може бути відсутня; визначається патологічна рухомість кістки.
Діагностика: при рентгенографії щілина між кістковими відламками, наявність хрящової мозолі.
Лікування: оперативне: при протипоказаннях до нього – носіння ортопедичних апаратів.
Вивихи
Вивих (luxatio) – стійкий зсув суглобових поверхонь зчленованих кісток за межі фізіологічної норми.
Класифікація вивихів
За етіологією:
вроджені, які виникають в результаті недорозвитку суглобових поверхонь (частіше в кульшовому суглобі);
набуті:
травматичний вивих – виникає при механічній травмі суглоба;
звичайний вивих – це часто виникаючі вивихи в суглобі навіть при невеликій травмі; причина – передчасне припинення іммобілізації після вправлення першого вивиху;
патологічний вивих – настає в результаті руйнування суглобових поверхонь або капсули суглоба будь-яким патологічним процесом (туберкульоз, остеомієліт);
деструктивний – внаслідок руйнування суглобових кінців кісток або суглобової западини;
дистензійний – внаслідок розтягнення суглобової сумки випотом або фунгіозними масами;
паралітичний – внаслідок паралічу мускулатури, що зміцнює суглоб;
деформаційний – внаслідок деформації суглобових поверхонь і ослаблення зв’язкового апарата.
За ступенем зсуву:
повний зсув – зчленування суглобових поверхонь відсутнє;
неповний зсув (підвивихи) – є часткове або ненормальне зчленування суглобових поверхонь.
Стосовно навколишнього середовища:
закриті вивихи;
відкриті вивихи, при яких є рана в ділянці суглоба.
За часом, що пройшов від моменту травми:
свіжий вивих (до 2 діб);
несвіжий вивих (до 3-4 тижнів);
застарілий вивих (більше 4 тижнів після травми).
За наявністю ускладнень:
неускладнені;
ускладнені – ушкодження нервових стовбурів, кровоносних судин, переломи кісток.
Ускладнення вивихів:
формування застарілого або звиклого вивиху;
гнійний артрит при відкритому вивиху;
контрактури суглобів;
утворення неоартрозу – формування сполучнотканинної капсули навколо вивихнутої голівки кістки і заглиблення через постійне користування хворою кінцівкою.
Клінічна картина
Скарги: біль у суглобі; неможливість активних і пасивних рухів.
Об’єктивні прояви:
огляд:
порушення конфігурації суглоба: деформація, припухлість, фіксоване положення кінцівки;
вкорочення або подовження кінцівки;
порівняльна пальпація:
відсутність голівки кістки на звичайному місці і виявлення її в іншому місці;
розлита болючість у ділянці суглоба;
пружна фіксація кінцівки – опір при спробі зробити пасивний рух.
Діагностика вивиху:
базується на клінічних даних;
підтверджується за допомогою рентгенографії суглоба, при якій виявляють зсув суглобових поверхонь, зміну ширини суглобової щілини, можуть виявлятися ознаки перелому.
Перша медична допомога:
знеболювання;
іммобілізація кінцівки в тому положенні, який вона прийняла після вивиху: верхню кінцівку підвішують на косинці або пов’язці з бинта, нижню – іммобілізують за допомогою шин або підручних засобів;
транспортування до медичної установи (вправляння вивиху – це лікарська процедура!).
Лікування вивиху
Свіжий вивих:
вправляють у невідкладному порядку;
вправляння вивиху повинне бути засноване не на застосуванні грубої сили, а максимальному розслабленні м’язів і подоланні м’язової рефракції, для чого використовують місцеву або загальну анестезію;
про вправляння вивиху свідчить прояв «щиглика» і відновлення функції кінцівки;
після вправлення вивиху обов’язків рентгенологічний контроль;
іммобілізація вправленої кінцівки м’якою або гіпсовою пов’язкою: при вивиху плеча до 5-10 днів, при вивиху стегна до 2-3 тижнів;
відновне лікування: лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапевтичні процедури.
Способи вправляння вивихів стегна:
Спосіб Коломбо – Стимсона – Джанелідзе:
хворий у положенні лежачи на столі обличчям вниз;
вивихнута кінцівка звисає (протягом 20-30 хвилин);
кінцівку поступово згинають у кульшовому і колінному суглобах до прямого кута, ненабагато відводять і ротують назовні;
повільно натискають своїм коліном на гомілку хворого у верхній її третині, роблять кілька ротаційних рухів.