Глава № 6

Кровотеча та крововтрата. Класифікація, клініка та діагностика. Методи тимчасової та остаточної зупинки кровотечі. Геморрагічний шок.

Мета(завдання):вміти класифікувати,знати клінічні прояви та діагностувати кровотечі та крововтрати. Застосовувати на практиці методи тимчасової та остаточної зупинки кровотечі.

За даними сучасної фізіології відомо, що кров є рідкою тканиною, яка заповнює кровоносні судини та серце, її рух забезпечується серцем, що дозволяє здійснювати постачання організму киснем, обмін речовин, виведення вуглекислого газу і шлаків, виконувати захисну роль, тобто здійснювати гуморальний зв'язок між усіма органами, та підтримувати гомеостаз. Кількість крові в організмі людини становить приблизно 7 % маси тіла - близько 5л.

Ще за давніх часів кровотеча привертала увагу людини, яка спостерігала, що разом із кров'ю пораненого залишало життя. Під час другої світової війни (1941 -1945 рр.) 32,6 % поранених на полі бою загинули від кровотечі. Але попри те, що кровотеча, її наслідки, засоби першої допомоги та лікування вивчаються з моменту виникнення медицини, ця проблема є дуже актуальною і нині.

Кровотеча (hаеmоrrhаgiа) – витікання крові із кровоносних судин у зовнішнє середовище, порожнистий орган або порожнину організму в результаті ушкодження стінки судини або порушення її проникності.

Крововилив (suggillatio, suffusio) – просочування та імбібування кров’ю тканин навколо судини внаслідок травми судини або порушення проникності її стінки.

Гематома (hаеmatoma) – штучно утворена й заповнена кров’ю порожнина, що виникла в результаті розшарування тканин при кровотечі.

Причини виникнення кровотечі:

• механічне ушкодження стінки судини або серця (hаеmоrrhаgіа реr rhехіn);

• порушення цілості стінки судин патологічним процесом (hаеmоrrhаgіа рег dіаbrоsіn); кровотеча виникає внаслідок гнійного запалення, туберкульозу, пухлини тощо;

• порушення проникності стінки судин (hаеmоrrhаgіа реr dіареdеsіn); кровотеча при авітамінозі С, віспі, уремії, холемії та ін.

Важливе значення для виникнення кровотечі мають різкі зміни артеріального тиску і зниження здатності крові згортатися.

Класифікація кровотечі:

1. За характером:

• артеріальна кровотеча є найнебезпечнішою у зв'язку зі швидким темпом втрати крові, що має червоний колір (насичена киснем) і б'є пульсуючим або фонтануючим струменем. За відсутності колатералей кров витікає лише з центрального кінця артерії, а якщо вони є, то кровоточать обидва кінці артерії;

• венозна кровотеча має повільний темп, кров витікає безперервно та має темний колір (мале насичення киснем). Вона виникає, як правило, з периферичного кінця ушкодженої вени. З центрального кінця вени кровотеча буває за відсутності у венах клапанів, у разі їх недостатності, атонії стінки судин, приливу крові у центральний відрізок через анастомози. Якщо велика вена знаходиться поряд із артерією (стегнова), то внаслідок передачі пульсової хвилі кровотеча із цієї вени може мати пульсуючий характер (невеликою хвилею). Синхронна з пульсом кровотеча з вени спостерігається за наявності артеріовенозної аневризми або фістули. Кровотеча з вен шиї і легеневих вен може ускладнюватися повітряною емболією внаслідок негативного тиску в них за рахунок присмоктувальної дії грудної клітини (під час вдиху кровотеча зменшується, під час видиху - збільшується);

• капілярна кровотеча виникає внаслідок ушкодження капілярів, кровоточить уся травмована поверхня, вкрита так званою кривавою росою, крововтрата незначна, колір крові червоний. Капілярна кровотеча, як правило, невдовзі самостійно припиняється;

• паренхіматозна кровотеча спостерігається внаслідок ушкодження паренхіматозних органів (печінки, селезінки, нирок, легенів тощо). Попри невеликий діаметр травмованих судин, ця кровотеча характеризується великою крововтратою, оскільки ці судини пов'язані зі стромою органа та зіяють, самостійної зупинки кровотечі не спостерігається.