8.3.3. Добір повідомлень для збірників

Розрізняють видання, що містять одне повідомлення (моновидання), й видання, що містять більше одного повідомлення (збірники). Збірники поділяють на непері­одичні, періодичні й продовжувані.

Неперіодичні збірники бувають:

— авторські (різні повідомлення одного автора);

— тематичні (повідомлення різних авторів на одну тему);

— організацій (повідомлення різних авторів, що працюють в одній організації, на різні теми за певний період).

Залежно від змісту повідомлень неперіодичні збірники поділяють також на:

— збірники документів;

— збірники наукових праць;

— збірники художніх або публіцистичних творів.

Добір повідомлень для таких збірників, як правило, не становить особливих труднощів. Критеріями добору служать належність твору авторові, тематика, праця автора в певній організації. Окрім того, звичайно ж, враховують актуальність повідомлень та їх новизну.

Значно більше зусиль вимагає добір повідомлень для періодичних збірників — журналів і газет. Тут застосовують такі критерії:

— тематика видання, тематика постійних рубрик (приклади рубрик: новини, політика, економіка, кримінальна хроніка, культура, гороскопи, кросворди, прогнози погоди, тижневі програми передач тощо);

— кількість нової інформації (насамперед добирають повідомлення, які містять нову суспільну інформацію, і лише після цього — ті, що мають нову реципієнтську інформацію);

— цінність для реципієнтів поданої в повідомленні інформації;

— обсяг повідомлення (у знаках);

— майстерність підготовки повідомлення автором.

8.3.4. Рецензування повідомлень

У ЗМІ на підготовчому етапі відповідно до схеми типового технологічного маршруту авторський оригінал, поданий автором, повинен пройти стадію оцінювання — рецензування. З цією метою використовують два види закритих (тобто не призначених для публікування) рецензій: зовнішні, які готують спеціально запрошені для цього високоваліфіковані фахівці в потрібній галузі знань (експерти), і внутрішні, які на основі зовнішніх рецензій готує сам редактор. У ЗМІ експертів називають рецензентами, а внутрішні рецензії — редакційними висновками (скорочено — редвисновками).

У книжкових ЗМІ редактори для рецензування підшукують найчастіше двох рецензентів і звертаються до них з проханням дати у формі зовнішніх рецензій оцінку авторського оригіналу (їх роботу ЗМІ оплачують). Композиційна структура таких рецензій є довільною. Проте, враховуючи, що не всі, навіть високо­кваліфіковані науковці, мають достатній досвід у написанні рецензій, разом з авторським оригіналом рецензентам доречно передавати переліки запитань, на які вони повинні відповісти.

Редактор ознайомлюється з авторським оригіналом паралельно з рецензентами. Таке читання, під час якого редактор ставить на полях рукопису оцінювальні помітки, називають ознайомлювальним.

На підставі двох зовнішніх рецензій і власних оцінок редактор повинен підготувати на авторський оригінал попередній редакційний висновок (як правило, до 1,5 с.; якщо висновок негативний, його обсяг може бути й більшим). Він має типову будову і повинен містити такі оцінки:

— актуальності повідомлення, його теми та ідеї;

— вибраного жанру, композиції та рубрикації;

— якості поданого автором фактичного матеріалу (зокрема ілюстрацій, таблиць тощо);

— мовної майстерності автора;

— доцільності запропонованого автором апарату видання та його складу;

— доречності обраного автором реципієнтського призначення;

— аргументованості відповідей автора на зауваження рецензентів¹;

— прогнозованого накладу видання (методи визначення накладу видання див. нижче);

— необхідного ступеня редагованості повідомлення (низький, середній чи високий);

— доцільності публікування повідомлення у запропонованій автором формі (паперове видання, електронне видання, депонований рукопис тощо);

— рішення щодо подальшої роботи над повідомленням (варіанти: відхилити від опублікування, повернути на повторне рецензування², повернути авторові на доопрацю­вання, прийняти для редагування й опублікування).

У редакційному висновку зауваження і рекомендації повинні подаватися з вказанням номерів сторінок, на яких допущені помилки. Типові помилки можна ілюструвати прикладами.

Попередній редакційний висновок затверджує керівництво ЗМІ (головний редактор, директор). Це рішення повинно узгоджуватися з видавничою політикою ЗМІ.

Якщо повідомлення було повернене авторові на доопрацювання (а саме таким найчастіше є рішення під час першого представлення рукопису в ЗМІ), редактор, ознайомившись із доопрацьованими фрагментами, може або надіслати текст на повторне рецензування (тим самим чи іншим рецензентам), або прийняти остаточне рішення самостійно. На доопрацьований авторський оригінал редактор пише остаточний редакційний висновок, в якому, як правило, оцінює лише ступінь врахування зауважень, а також приймає остаточне рішення, яке також погоджує з керівництвом ЗМІ.

На перший погляд рецензування і редагування можуть видатися схожими процесами, однак вони мають суттєві відмінності:

— під час рецензування оцінювання здійснюють на підставі всієї відомої редакторові множини норм; під час редагування контроль виконують на основі вже сформованої і налаштованої на конк­ретне повідомлення нормативної бази;

— під час рецензування оцінюють здебільшого найвищі рівні; під час редагування контролюють усі рівні без винятку;

— під час рецензування для оцінювання відповідності елементів повідомлення нормативній базі використовують наближені методи оцінювання; під час редагування — точні;

— у процесі рецензування після оцінювання кожного компонента повідомлення відбувається нагромадження якісних і кількісних оцінок; у процесі редагування — ні;

— під час рецензування виявляють особливості повідомлення з метою майбутньої стилізації виправлень “під автора”; під час редагування — ні, оскільки ці характеристики вже відомі (визначені при рецензуванні).

Особливості готування редакторами редвисновків у газетних і журнальних ЗМІ такі:

— у зв’язку з вимогами оперативності редвисновки, як правило, письмово не оформляють, а повідомляють їх керівництву й авторам усно (скорочено, або повно за тією ж будовою, що й письмові);

— для електронних видань фактичним матеріалом служить не тільки писемний текст й ілюстрації, а й записаний аудіо- й відеоматеріал;

— прогнозовану частку читацької аудиторії для кожного окремого повідомлення визначають орієнтовно у відсотках від загальної кількості реципієнтів видання (те саме може бути орієнтовно подано і в абсолютних одиницях);

— доцільність публікування чи оприлюднення варіюється стосовно сторінки видання.

Зовнішніх експертів у газетні й журнальні ЗМІ запрошують лише тоді, коли йдеться про великі й складні матеріали. За такої ситуації редвисновок повинен бути викладений не в усній, а в письмовій формі.

Щоб прискорити процес рецензування, деякі ЗМІ пропонують зовнішнім рецензентам рецензії-шаблони, в яких треба лише проставити кількісну оцінку в балах¹. Такий шаблон робить рецензію максимально вичерпною, скорочує час на її готування і, крім того, дає можливість оцінювати повідомлення за типовими методиками, розробленими для опрацювання експертних оцінок (перелік питань для рецензії-шаблону у видавництвах наукової та технічної літератури див. у додатку 23). Такі ж шаблони ЗМІ можуть розробляти і для редвисновків, що суттєво спрощує роботу редакторів.

Іноді автор може запрошувати рецензентів сам, але це він може робити лише за згодою ЗМІ.

Можлива й така ситуація, коли ЗМІ взагалі відмовляються від рецензування повідомлення (наприклад, якщо автор — лауреат Нобелівської чи Шевченківської премії).