8.3.7. Визначення розміру гонорару

Найчастіше ставки винагороди, які ЗМІ пропонують авторам, визначають такими методами:

— розрахунок гонорару на основі ставки роялті (за цим методом гонорар розраховують як добуток від множення коефіцієнта, встановленого постановою Кабінету Міністрів України (додаток 27), на обсяг видання в авторських аркушах, на мінімальну заробітну плату, яку визначає щороку закон про бюджет держави, й на коефіцієнт, що залежить від накладу видання);

— відсоток від кожного проданого примірника (найчастіше у межах від 10 для малотиражних до 20% для високотиражних видань);

— за домовленістю з автором (за цим методом видання може бути й безгонорарним);

— за аналогією до інших видань.

8.3.8. Підготовка до процесу редагування

Розрізняють дві основні стратегії підготовки процесу редагування: а) підготовку до редагування нових видань, тобто тих, які публікуватимуть уперше; б) підготовку до редагування перевидань.

У процесі підготовки до редагування нових видань ре­дактор повинен:

— створити проект конструкції видання (найчастіше такі проекти базуються на типових проектах, які використовують у видавництві);

— узгодити проект конструкції з художнім і технічним редакторами (конструкторами видання) і керівництвом;

— на основі редвисновку скласти план редагування авторського рукопису (методи усунення основних помилок, необхідні суттєві творчі виправлення тощо);

— для складних і великих за обсягом видань визначити необхідність наукового редагування й, відповідно, добору й залучення наукового редактора;

— добрати для повідомлення чи їх групи потрібну множину норм, за потреби — зі спеціальної довід­кової літератури (див. список літератури);

— укласти дані для вихідних відомостей видання, зокрема про осіб, які братимуть участь у роботі над ним¹;

— за потреби, внести корективи у план роботи ЗМІ.

Для газет, журналів, передач радіо й телебачення в демократичних суспільствах такі множини норм є доволі сталими (зміни можуть бути спричинені, наприклад, зміною політичних норм, видавничої політики, змінами в стилі оформлення періодичних видань або передач). Для книжкових видань такі множини норм можуть змінюватися в значно ширших діапазонах, адже практично кожне значне за обсягом книжкове видання часто є унікальним продуктом діяльності колективу ЗМІ.

Під час опрацювання видання редактор повинен враховувати, що в різних видах літератури норми можуть набувати різної значущості. Так, в образних повідомленнях суворо дотримуватися логічних норм іноді необов’язково, а в понятій­них — обов’язково. У науковій літературі психолінгвістичними нормами іноді можна знехтувати, а в дитячій або навчальній — ніколи. Тому, якщо постає потреба, редактор обов’язково повинен визначати для різних видів норм пріоритети їх застосування¹.

Специфіку підготовки до редагування мають також перевидання. Так, якщо у перевиданні передбачаються зміни, редактор повинен опрацьовувати не все повідомлення, а виправити лише не виявлені раніше найгрубіші від­хилення (наприклад, такі, що були подані у прикнижковому списку помилок чи на які вка­зали реципієнти, автори, колеги-редактори тощо), а також поновити вихідні відомості (наприклад, виправити на титульному аркуші рік, вказати на повторність видання, додати необхідні зміни у вихідні дані та випускові відомості тощо). Конструкцію видання, як правило, не змінюють.

Якщо перевидання буде доповненим і переробленим, залежно від обсягу виправлень, редактор повинен відредагувати перероблені чи доповнені фрагменти, узгодивши їх з контекстом, або в повному обсязі заново відредагувати видання.

8.4. Редакційний етап

8.4.1. Поняття про редагування

Основним об’єктом редагування в друкованих ЗМІ є авторський оригінал. Він може містити текстову і/або графічну (ілюстраційну) частини, які є рівно­правними об’єктами редагування. Крім авторського оригіналу, у видавничому процесі об’єктами редагування є також видавничий оригінал, конструкція видання і проект видання, коли перевіряють дотримання, наприклад, поліграфічних норм. Вкрай рідко — за умови наявності дуже грубих помилок — об’єктом редагування може виступати і видрукуване видання, причому весь його наклад. Серед електронних видань деякі з них утворені на тих засадах, що вони постійно перебувають у процесі оновлення (наприклад, енциклопедичні видання).

Визначення предмета редагування є тим питанням, яке викликало й викликає найбільше суперечок. Тому, враховуючи, що ця книга є навчальним виданням, викладемо ту концепцію, з якою погоджується більшість дослідників. Отож, предмет редагування — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.

Роль редактора у процесі редагування визначається метою цього процесу і полягає в тому, що редактор є транслятором повідомлень. Як транслятор він:

а) здійснює на основі встановлених норм контроль і виправлення повідомлення;

б) здійснює "переклад" повідомлення з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;

в) "прив'язує" повідомлення до конкретних умов акту його передачі (часу, місця, обставин тощо);

г) за низкою параметрів оптимізує повідомлення.

Оскільки, як видно з означення, редагування складається з нормативного й творчого, то дослідженнями встановлено, що в середньому за кількістю виправлень під час опрацювання повідомлень нормативне редагування наближається до 80%, а творче — до 20% (нагадаємо, що до творчих у психології зараховують такі результати, яких у світі ніхто ніколи раніше не отримував).

У теорії редагування виокремлюють такі галузі й підгалузі редагування:

▪ редагування матеріалів паперових та електронних ЗМІ²:

▪ редагування періодичних видань;

▪ редагування радіопрограм;

▪ редагування телепрограм³;

▪ редагування періодичних інтернет-видань;

▪ редагування книжкових видань⁴:

▪ редагування світоглядної літератури;

▪ редагування художньої літератури;

▪ редагування офіційних документів;

▪ редагування наукової літератури;

▪ редагування популярної літератури;

▪ редагування інформаційної літератури;

▪ редагування ужиткової (виробничо-технічної) літератури;

▪ редагування навчальної літератури;

▪ редагування довідкової літератури;

▪ редагування рекламної літератури;

▪ редагування дитячої літератури;

▪ редагування специфічних видань і продукції:

▪ редагування архівних документів¹;

▪ редагування перекладів²;

▪ редагування перевидань³;

▪ редагування нотних видань⁴;

▪ редагування електронних книг;

▪ редагування зібрань творів⁵;

▪ редагування акцидентної продукції;

▪ редагування науково-технічної документації:

▪ редагування звітів⁶;

▪ редагування стандартів;

▪ редагування патентів і винаходів;

▪ редагування проектної документації;

▪ редагування ділової документації (за жанрами документів).

Крім галузей, в теорії редагування виокремлюють такі аспекти редагування:

• літературне (здійснюють одночасно на основі кількох видів норм: інформаційних, компо­зиційних, логічних, лінгвістичних, психолінгвістичних і видавничих)⁷;

• технічне (на основі поліграфічних норм⁸);

• політичне (на основі політичних норм);

— художнє (на основі естетичних норм);

— наукове (на основі норм тієї науки, фактичний матеріал якої описують у повідомленні).

Як правило, науковим редагуванням займаються фахівці в тій чи іншій галузі знань (науковці), а не професійні редактори. Таких редакторів називають науковими редакторами, а їх прізвища вказують на звороті титульної сторінки видання.