Складові адміністративного права

А. П. складається з загальної і особливої частин. Перша включає норми, які визначають єдині для всіх органів держ. управління принципи організації і діяльності. Спеціальну частину становлять норми, що визначають організацію держ. управління в конкретних його галузях (народ. господарство, освіта, оборона та ін.).

Питання 11 Джерела адміністративного права.

Джерела адміністративного права - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів.

Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає і різні джерела адміністративного права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, органів виконавчої влади, а також затверджені зазначеними органами положення, устави, нормативно-правові документи, що регулюють управлінську діяльність.

Необхідно зазначити, що джерела адміністративного права мають свої особливості, що обумовлюються спрямованістю норм, їхнім змістом, а також юридичною силою та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов'язковими для виконання всіма органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи.

Залежно від територіального устрою держави джерела поділяються на державні, обласні, міські, районні.

Джерела адміністративного права, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчестоящими органами виконавчої влади.

З огляду на численність джерел адміністративного права, є доцільним розділити їх на такі види:

1. Конституція України. Вона веде перед у системі джерел адміністративного права, є Основним Законом України. Закріплені в ній норми мають пряму адміністративно-правову спрямованість. Вони визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між центральними й місцевими органами влади, закріплюють права і свободи громадян щодо здійснення ними державного управління, участь громадських організацій в управлінні державними та громадськими справами тощо.

2. Адміністративно-правові норми знаходять своє закріплення в законодавчих актах, що їх приймає Верховна Рада України. До найбільш актуальних законодавчих актів необхідно віднести Закони України "Про об'єднання громадян", "Про державну службу", "Про місцеве самоврядування" та ін.

3. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми організаційного характеру.

4. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління.

5. Нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, а також затверджені ним положення, устави, правила, інструкції та інші кодифіковані акти. Нормативні постанови прийняті Кабінетом Міністрів України спільно з профспілковими організаціями.

6. Джерелами адміністративного права в міжгалузевому й галузевому масштабах виступають нормативні акти, що їх приймають міністерства, державні комітети і служби України.

7. Нормативні накази керівників міністерств, державних комітетів і служб. До цієї групи слід віднести положення, правила та інші акти, затверджені керівниками вищезгаданих інституцій.

8. Нормативні накази керівників державних підприємств, об'єднань та організацій (або акти їхніх колективних органів). Дії норм зазначених актів обмежені межами конкретного формування.

9. Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти представницьких і виконавських органів місцевого самоврядування (наприклад, рішення районної ради народних депутатів, що передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю в недозволеному місці).

10. Акти органів громадських організацій, якщо вони затверджені чи санкціоновані державними органами і містять правила, які регулюють будь-які аспекти адміністративного управління (скажімо, положення про ради громадськості мікрорайону).

Отож, джерелом адміністративного права виступає нормативний акт органу державної влади або управління, який криє в собі адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.

Адміністративне право належить до найменш систематизованих галузей правової системи України. З одного боку, такий стан речей пояснюється багатоманітністю предмета регулювання суспільних відносин адміністративним правом, а з іншого - відсутністю належного впорядкування наявних адміністративно-правових норм. Тому зараз однією з актуальних є проблема прискорення роботи з систематизації та кодифікації наявних адміністративно-правових матеріалів.

Кодифікація є одним із важливих напрямків систематизації адміністративного права. Вона має на меті впорядкування і вдосконалення чинного нормативно-правового матеріалу через його обробку й викладення за певною системою у вигляді збірників актів чи у формі об'єднаних кодифікованих актів. Завдяки кодифікації з'являються нові комплексні акти - кодекси, устави, положення; водночас перестають існувати норми, що діяли до цього. Кодифікація має офіційний характер, і її здійснюють державні органи, наділені відповідною компетенцією.

В Україні було проведено копітку роботу з кодифікації адміністративно-правових актів; наслідком її стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу України про адміністративні правопорушення (набрав чинності з 1 червня 1985 р.). Він складається з 5 розділів (33 глави).

Розділ І. Загальні положення. - Розділ містить однойменну гл. 1.

Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність (Загальна та Особлива частини).

Загальна частина охоплює глави 2-4:

Питання 12 Джерела кримінального права

Джерелами кримінального права в Україні виступають: ¦ Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в т.ч. і кримінального законодавства. ¦ Кримінальний Кодекс України - основний систематизований законодавчий акт, який об'єднує всю сукупність кримінально-правових норм. ¦ Укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори, що містять кримінально-правові норми, які імплементовані в національне кримінальне законодавство. (Див. Закон України від 10.12.199 І. «Про дію міжнародних договорів на території України»). ¦ Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінально-правових законів (ст.152 Конституції України).

Згідно з ч.1 ст.З КК законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс Укр., який ґрунтується на Конституції Укр. та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Це означає, що злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК. Прийнятий Верховною Радою (ВР) Укр. 05.04.2001р. новий КК Укр., що набрав чинності з 01.09.2001р., є знаменною віхою в становленні Укр. як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Укр. правової реформи, яка ставить своїм завданням кодификацію найважливіших галузей права.

Презюмується, що норми нового КК повною мірою відповідають загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. Тому положення ст.9 Конституції Укр. про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВР Укр., є частиною національного законодавства Укр., можуть застосовуватись лише при виявленні протиріччя між нормами чинного КК та нормами міжнародного права. Зміни, що будуть вноситись до нового КК, повинні відповідати положенням ст. З КК і не суперечити ні Конституції Укр., ні нормам міжнародного права.