48.Неосудність

Осудність у широкому розумінністан людини, за якого вона усвідомлює характер своєїповедінки, розумієїїзначення і керуєсвоїмивчинками.Осудність – цеспроможність особи розумітизначеннясвогодіяння та свідомекерувати ним і пов‘язана з нею здатністьвідповідати за вчиненийзлочин. Неосудність, відповідно до ст.12 КК, - ценеспроможність особи під час вчиненнясуспільнонебезпечногодіянняусвідомлюватисвоїдіїабокерувати ними внаслідокхронічноїдушевноїхвороби,тимчасовогорозладудушевноїдіяльності, слабоумствачиіншогохворобливого стану. Поняттянеосудностіскладаєтьсяізсукупностімедичного і юридичногокритеріїв. Медичний (біологічний) критерій – хвороблива природа психічногорозладуздоров‘ялюдини (ч.1 ст.12). Хронічна душевна хвороба – постійне, безперервне, важковиліковнепсихічнезахворювання, яке маєтенденцію до періодичногопроявухворобливихявищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючийпараліч, енцефалічний психоз, старечий психоз тощо. Тимчасовийрозладдушевноїдіяльності – раптовий приступ психічноїхвороби, швидкійїїрозвиток, нетривалийперебіг, щозакінчуєтьсяодужанням: гострийреактивний і маніакально-депресивнийпсихози, патологічнесп‘яніння, патологічнийафект, стан марення, паморочний стан свідомостітощо. Слабоумство (олігофренія) – розумованедорозвиненість, неповноціннарозумовадіяльність: ідіотія (глибокийступіньрозумовоїнерозвиненості), імбецильність (меншглибокийступінь), дебільність (легка форма порушеннярозумовоїдіяльності).Іншійхворобливий стан – за своїмпсихопатологічнимпорушеннямможе бути прирівняний до перелічених: тяжкіформипсихопатії і психастенії, стан абстиненції при наркоманіях – у хворого може бути порушена здатність до розумовоїабовольовоїдіяльності. Юридичний (психологічний) критерійнеосудності:інтелектуальнаознака – особа не могла усвідомлюватисвоїхдій (не здатнарозумітифактичнийбік і соціальнийзмістсвоєїповедінки, їїнаслідків на момент вчинення нею конкретного суспільнонебезпечногодіяння), вольоваознака – особа не могла керуватисвоїмидіями (нездатністькеруватипід час вчиненнясуспільнонебезпечногодіяннясвоїмидіями) (ст.12).

Поняття робочого часу та його види. №49

Робочий час — це деяка кількість годин роботи, що встановленна Законом України або непротиречить йому, яку робітник повинен відпрацювати і за яку він отримує заробітну платню.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 години на тиждень, але підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу

В Україні є такі види робочого часу:

- нормальний (40 годин в тиждень)

- скорочений ( для лікарів, вчителів, неповнолітніх працівників, на підприємствах з шкідливими умовами праці, ) Всі працівники заробітну плату отримують, як за нормальний робочий час.

- неповний – встановлюється за домовленістю адміністрацією для пенсіонерів, інвалідів, жінок, які мають дітей дошкільного віку. Зарплата їм платиться лише за відпрацьовані години.

- не нормований – встановлюється для багатьох керівників організацій, для контролерів, страхових агентів, тощо…

- робота в нічний час (з 22 год. вечора до 6 ранку) Робота в нічний час повинна скорочуватись на 1 годину.

- надурочна робота – робота понад нормою часу встановлена для працівника. Надурочні роботи допускаються з дозволу профкому, в кількості не більше 4-х годин на добу в таких випадках: при аварії, для оборони країни, при термінових розвантажувальних роботах , на залізничному транспорті.

Поняття системи права №50

Система права – це внутрішня структура, яка визначає певну взаємодію між її ланками, а саме, галузями права, інститутами права і правовими нормами.

Структура системи права:

- галузь права – елемент, який становить частину, та регулює якісно – однорідну сферу суспільних відносин.

- інститут права – елемент системи права, який регламентує певну сторону однорідних відносин.

- норма права – первинна складова системи права.

Норми права - вихідний компонент, ті "цеглинки", з яких і складається в остаточному підсумку всі "будинок" системи права Норма права завжди є структурним елементом певного інституту права й певної галузі права

Інститут права- це відособлена частина галузі права, сукупність правових норм, що регулюють певну сторону якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, право власності, спадкоємне право - інститути цивільного права).

Галузь права - це самостійна частина системи права, сукупність правових норм, що регулюють певну сферу якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, цивільне право регулює майнові відносини).

Поняття спадщини. №51

Успадкування – це перехід майнових прав та обов’язків померлого громадянина, або такого, який визнаний безвісно зниклим, або оголошеним померлим (спадкодавців) до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до Цивільного кодексу, майно, яке переходить в порядку успадкування (воно складається із майнових прав та обов’язків померлого, які відповідно до чинного законодавства можуть переходити у порядку успадкування до іншої особи називаються спадщиною, спадковою масою, спадковим майном. Спадкування є двох видів: 1 – спадкування за заповітом, 2 – спадкування за законом.

Спадщина — це майно, яке переходить в порядку спадкування. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які згідно з чинним законодавством можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном.

До складу спадщини не належать:

- особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право на участь у товариствах; членство в об'єднаннях тощо);

- права та обов'язки, нерозривно пов'язані із особою (обов'язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів);

- права та обов'язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на які поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі в військ-комісаріати).

Спадщина складається, як правило, із права приватної власності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транс 23:06:03

транспортні засоби, домашні речі).

Крім права приватної власності, до складу спадщини можуть належати й інші права померлого громадянина:

- право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;

- право на одержання страхових виплат, якщо в договорі страхування не був визначений вигодонабувач;

- право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах;

- право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя, та ін.

До спадкоємців переходять не лише права, а й обов'язки померлого: відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуджена за життя спадкодавця; повернути борги тощо.

52. Поняття та структура правовідносин.

Правові відносини – це специфічні суспільні відносини, що виникають на основі певних норм права, учасники яких взаємопов’язані певними юридичними правами та обов’язками.

Суб’єктами (учасниками) правовідносин, є громадяни і організації , які беруть в них участь. Громадяни поділяються на 2 категорії: - фізичні особи (звичайні права); - посадові особи (значні юридичні права). Організації, щоб бути повноправними учасниками правовідносин повинні мати права юридичних осіб.

Об’єктами правовідносин можуть бути матеріальні і не матеріальні цінності, в зв’язку з якими виникають правовідносини.

Громадяни як суб’єкти правовідносин можуть бути: правоздатними; дієздатними; деліктоздатними.

Правоздатність – це здатність громадян бути учасниками правовідносин, мати юридичні права і обов’язки. В Україні всі громадяни правоздатні.

Дієздатність – здатність особи своїми діями набувати юридичних прав і нести юридичні обов’язки в даний час. Повністю дієздатними є повнолітні особи. Обмежено дієздатними є неповнолітні особи. Недієздатними суд може визнати осіб, які внаслідок тяжкої психологічної хвороби не розуміють значення своїх дій, не можуть цими діями керувати.

Деліктоздатність – це здатність особи нести юридичні обов’язки. Повна деліктоздатність особи в Україні настає з 18р.

Поведінка людини може бути правомірною (відповідати правовим нормам), чи приводити до правопорушень.

Правопорушення – це винне протиправне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є шкідливим і суспільно-небезпечним , за яке передбачена юридична відповідальність. Правопорушення поділ. на 2 види: 1) протиправні вчинки (шкідливі для суспільного діяння). Вони поділяються на: конституційні; цивільні; адміністративні; десцеплінарні. 2) злочини ( че не лише шкідливі, а й суспільно-небезпечні діяння).