- •1. Не: загальне та особливе
- •2.Чинники особливостей національної економіки.
- •4.Загальна характеристика національного багатства України.
- •5.Трансформаційні процеси, інституційні зміни в національній економіці.
- •6. Реформування відносин власності в національній економіці: цілі, механізм, результати.
- •7. Ефективність розвитку національної економіки.
- •2.Класифікація типів національних економік
- •3.Національне багатство: сутність та структура.
- •4. Загальна характеристика національного багатства України.
- •5. Трудовий потенціал національної економіки: загальна характеристика, особливості формування та тенденції розвитку.
- •6.Науково-технологічний та інноваційний розвиток в Україні.
- •7. Формування конкурентного середовища.
- •8. Розвиток та захист економічної конкуренції в України.
- •9. Економічна свобода та підприємництво в Україні.
- •9. Характерні риси галузевої структури національної економіки.
- •10. Структурна організація національної економіки.
- •11. Характеристика промислового сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.
- •12. Характеристика аграрного сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.
- •13. Стратегія структурної перебудови національної економіки: цілі, основні завдання та інструменти структурних перетворень.
- •14. Державний сектор в національній економіці: функції та ефективність.
- •15. Функції та повноваження органів державної влади в національній економіці.
- •15. Функції держави в національній економіці.
- •16.Механізм державного регулювання національної економіки.
- •17. Система цілей та пріоритетів розвитку національної економіки.
- •18. Сутність та функції макроекономічного прогнозування в національній економіці.
- •19. Структура та види програм.
- •20.Організаційно-правовий механізм прогнозування та програмування економіки України. Система державних прогнозів і програм соціально-економічного розвитку України
- •21. Показники розвитку національної економіки.
- •22. Соціальна політика української держави.
- •23. Рівень та якість життя населення України.
- •24. Соціально-захисна функція держави.
- •25. Соціальна допомога та соціальне забезпечення.
- •26. Розвиток соціальної інфраструктури в Україні.
- •27. Зовнішньоекономічна політика української держави.
- •28. Методи впливу української держави на зовнішньоекономічну діяльність.
- •28. Зовнішня торгівля як чинник економічного розвитку національної економіки.
- •29.Конкурентоспроможність національної економіки.
- •30.Економічні виклики України.
- •31. Економічна безпека України.
- •13. Аналіз структури не. Міжгалузевий баланс виробництва (мгб) і розподілу продукції та послуг (таблиця витрати-випуск)
- •33. Платіжний баланс країни.
23. Рівень та якість життя населення України.
Рівень життя – це складна комплексна соціально-економічна категорія, що виражає ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Ця категорія слугує важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної та соціальної політики держави, а також для планування соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. Він складається з багатьох компонентів. Це і розміри ВВП на душу населення, реальних доходів трудящих, і рівень освіти, споживання населенням матеріальних благ і послуг, і забезпеченість населення житлом, його захворюваність, стан природного середовища. Рівень життя – ступінь розвитку та задоволення потреб людини, яка живе в суспільстві.
Визначається рівнем доходів.
Складові індексу якості життя: рівень освіти, тривалість життя, зайнятість, платоспроможність населення.
Якість життя – ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам. Під якістю життя розуміють також задоволеність населення життям з точки зору широкого набору потреб та інтересів. Це поняття охоплює характеристики й індикатори рівня життя як економічної категорії, а також умови праці і
відпочинку, житлові умови, соціальну забезпеченість і гарантії, охорону правопорядку і дотримання прав особистості, природно-кліматичні умови, показники збереження навколишнього середовища, наявність вільного часу тощо.
Оцінюючи стан рівня та якості життя в Україні, слід наголосити, що за індексом людського розвитку (ІЛР), він опустився з 45 у 1990 р. до 85 місця в 2009 р. Саме через погіршення двох індикаторів (ВВП на душу населення і тривалість життя) із трьох (третій індикатор – рівень освіти), що входить до складу ІЛР. Наша країна потрапила до групи країн із середнім рівнем людського розвитку. В Україні спостерігається негативна тенденція щодо скорочення тривалості життя населення. Кількість освіченого населення становить 99,4 %, зростає чисельність випущених фахівців, що закінчили вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, що є позитивною тенденцією. Але, на жаль, наявність вищої освіти не є в нашій країні запорукою безбідного життя. Так, за даними моніторингу
бідності, близько 28 % населення України належать до категорії бідних. Причому бідність продовжує бути поширеним явищем саме серед населення, що працює. За показником ВВП на душу населення Україна – на третьому місці серед найбідніших країн Європи та випереджає лише Молдову й Албанію. Розмір мінімальної заробітної плати так і не досягає розміру прожиткового мінімуму, хоча і відбувається поступове їх зближення. І хоча заборгованість з виплати заробітної плати неухильно скорочується, масштаби цього негативного явища залишаються загрозливо великими, особливо зараз, коли знову маємо зростання заборгованості у зв’язку з економічною кризою.
Для покращення якості життя населення в Україні можна вжити такі заходи:
Установити реальний прожитковий мінімум, удосконалити методику його визначення, яка має узгоджуватися із соціально-економічними умовами, що змінюються в країні, а також з необхідністю переходу до міжнародних стандартів в умовах зростаючої глобалізації.
Задля подолання бідності створити працездатним верствам населення умови для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю, а також створення умов для розвитку самозайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення.
3. Поступово наблизити основні соціальні стандарти та гарантії до прожиткового мінімуму.
4. Забезпечити своєчасну виплату заробітної плати та не допускати виникнення заборгованості з її виплати.
5. Легалізувати всі трудові доходи громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів
6. Запровадити систему медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення.