- •1. Не: загальне та особливе
- •2.Чинники особливостей національної економіки.
- •4.Загальна характеристика національного багатства України.
- •5.Трансформаційні процеси, інституційні зміни в національній економіці.
- •6. Реформування відносин власності в національній економіці: цілі, механізм, результати.
- •7. Ефективність розвитку національної економіки.
- •2.Класифікація типів національних економік
- •3.Національне багатство: сутність та структура.
- •4. Загальна характеристика національного багатства України.
- •5. Трудовий потенціал національної економіки: загальна характеристика, особливості формування та тенденції розвитку.
- •6.Науково-технологічний та інноваційний розвиток в Україні.
- •7. Формування конкурентного середовища.
- •8. Розвиток та захист економічної конкуренції в України.
- •9. Економічна свобода та підприємництво в Україні.
- •9. Характерні риси галузевої структури національної економіки.
- •10. Структурна організація національної економіки.
- •11. Характеристика промислового сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.
- •12. Характеристика аграрного сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.
- •13. Стратегія структурної перебудови національної економіки: цілі, основні завдання та інструменти структурних перетворень.
- •14. Державний сектор в національній економіці: функції та ефективність.
- •15. Функції та повноваження органів державної влади в національній економіці.
- •15. Функції держави в національній економіці.
- •16.Механізм державного регулювання національної економіки.
- •17. Система цілей та пріоритетів розвитку національної економіки.
- •18. Сутність та функції макроекономічного прогнозування в національній економіці.
- •19. Структура та види програм.
- •20.Організаційно-правовий механізм прогнозування та програмування економіки України. Система державних прогнозів і програм соціально-економічного розвитку України
- •21. Показники розвитку національної економіки.
- •22. Соціальна політика української держави.
- •23. Рівень та якість життя населення України.
- •24. Соціально-захисна функція держави.
- •25. Соціальна допомога та соціальне забезпечення.
- •26. Розвиток соціальної інфраструктури в Україні.
- •27. Зовнішньоекономічна політика української держави.
- •28. Методи впливу української держави на зовнішньоекономічну діяльність.
- •28. Зовнішня торгівля як чинник економічного розвитку національної економіки.
- •29.Конкурентоспроможність національної економіки.
- •30.Економічні виклики України.
- •31. Економічна безпека України.
- •13. Аналіз структури не. Міжгалузевий баланс виробництва (мгб) і розподілу продукції та послуг (таблиця витрати-випуск)
- •33. Платіжний баланс країни.
11. Характеристика промислового сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.
Промисловість – це найбільша галузь національної економіки, ведуча ланка народногосподарського комплексу. Від рівня і масштабів її розвитку залежить розвиток всієї економіки, життєвий рівень населення, зміцнення обороноздатності країни.
В основі державного регулювання промислового виробництва лежить галузевий поділ промислового виробництва. Промисловість України складається з спеціалізованих галузей та міжгалузевих комплексів.
В промисловості України є такі спеціалізовані галузі: електроенергетика, нафтовидобувна, газова, вугільна, торф`яна, чорна металургія, кольорова металургія, хімічна та нафтохімічна, машинобудівна і металообробна, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова, промисловість будівельних матеріалів, скляна та фарфоро-фаянсова, легка, харчова, мукомольно-круп`яна, комбікормова, мікробіологічна, поліграфічна та інш.
Міжгалузеві комплекси це єдині господарські системи, які складаються з групи взаємопов’язаних галузей і покликані забезпечити потреби національної економіки у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен комплекс має низку спеціалізованих галузей, пов`язаних між собою технологічно, економічно і організаційно. До складу міжгалузевих комплексів промислового виробництва належать такі: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий.
Територіальна організація промисловості України потребує подальшого вдосконалення і поліпшення розвитку промисловості в цілому. Проблем тут багато. Основними є розвантаження найбільших промислових районів, де зосереджена надмірна кількість великих підприємств важкої промисловості; зрушення у розміщенні нових підприємств важкої промисловості; розміщення нових підприємств у малих і середніх містах; обмеження розвитку екологічно небезпечних підприємств у районах з надмірним забрудненням навколишнього середовища; поліпшення внутрішньої структури „старих” промислових комплексів, наприклад, створення підприємств для переробки відходів, побічної продукції.
Структура промислового комплексу України в цілому є неефективною. Це призводить до перевитрат природних ресурсів і водночас не задовольняє основних потреб економіки, наприклад в інвестиційних ресурсах, і потреб населення – в послугах і товарах, передусім продовольчих, а також у товарах легкої промисловості тривалого користування.
Загальною проблемою розвитку промисловості України залишається потреба поліпшення структури промислового виробництва: збільшення обсягів, а також асортименту та якості виробництва товарів народного споживання; зменшення частки ресурсо- і енергоємних виробництв; впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і подальший розвиток наукоємних, відносно трудомістких галузей промисловості (машинобудування, особливо електронної, приладобудування та ін.); впровадження екологічно безпечних технологій та обладнання.
До факторів, які обмежують розвиток промисловості, належать складна демографічна ситуація; негативне екологічне і соціальне становище у великих містах і промислових районах; дефіцит паливно-енергетичних, водних, лісових ресурсів, руд кольорових металів та деяких інших видів сировини; зменшення інвестицій на нове будівництво і реконструкцію старих підприємств.
Державне регулювання промислового виробництва має два напрямки (залежно від типу галузей і форм власності):
1) пряме державне управління об`єктами (підприємствами); 2) регулювання їхньої підприємницької діяльності.
Пряме управління промисловим виробництвом передбачає: 1) управління з боку міністерств об`єктами, що є у сфері державної власності; 2) організацію монопольного виробництва деяких видів промислової продукції; 3) індикативне планування; 4) контроль за виробництвом і розподілом частини продукції, яку виготовляють на державних підприємствах.
До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві належать: 1) державні дозволи та контроль за розміщенням промислових підприємств; 2) залучення промислових підприємств (незалежно від форм власності) до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; 3) антимонопольні заходи; 4) застосування системи податків (ПДВ, акцизного збору, податків на прибуток) і податкових пільг; 5) грошово-кредитне регулювання; 6) регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до запровадження державних цін; 7) впровадження норм амортизації і інших норм та нормативів.
План промислового виробництва розробляється в тісному зв`язку з іншими розділами народногосподарського плану і будується таким чином, щоб забезпечити засобами виробництва АПК та його ведучу галузь – сільське господарство, транспорт, будівництво, і тим самим сприяти їх подальшому розвитку. На основі плану промислового виробництва формується обсяг та структура роздрібного товарообігу, показники розвитку матеріально-технічної бази житлового, комунального господарства, охорони здоров`я, освіти, культури та інших галузей невиробничої сфери.