3. Завдання на сценічну віру.

Сценічна віра для того щоб серйозно ставитись до всього що знаходиться і відбувається на сцені і необхідно виховувати сценічну віру,адже глядач відразу розпізнає сумніви ,невпевненість виконавця «не верю» як казав Станіславський.

3.

1. розкрити особливості соц..-пед.- режисера над драматичним матеріалом.

Майбутній сценарій вимагає сценарно-режисерського задуму. Шляхи народження сюжетного задуму різноманітні, але в першу чергу творчий задум митця спирається на його життєвий досвід. Чим багатший цей досвід, тим більше в пам’яті сценариста глибоко осмислених життєвих вражень і спостережень, тим цікавіші і значиміші його задуми.

Конфлікт – основа сюжетного задуму. З конфлікту неминуче випливають певні події, у взаємозв’язаному ряду яких він виникає, розвивається і завершується.

Необхідно пам’ятати, що сюжетний задум включає також: визначення основної події сценарію, побудову ряду подій, пошук художнього образу театралізованого дійства, вибір жанру, визначення місця проведення і тривалості дії.

Виникнення задуму необхідне для з’ясування основного напрямку дії, і залежно від нього починається етап збирання матеріалу.

задум сценарію – це образне бачення ідеї, це концепція, уявлення.

Процес формування задуму сценариста умовно можна розділити на три етапи.

Отже, І етап – пошуки «емоційного камертону». Кожен задум сценарію починається із визначення теми. Наступна цеглинка у структурі задуму – це вид театралізованого дійства. Далі – місце проведення і майбутні учасники та глядачі. Тема, жанр, місце проведення і адресат, це не так уже й мало для того, щоб фантазія сценариста включилась в роботу.

Спочатку автор намагається конкретизувати тему, віднайти основний прийом для організації матеріалу, визначити кількість епізодів, він перебирає в пам’яті художні колективи і конкретні сценічні номери, які могли б увійти до його сценарію, згадує імена цікавих людей, виступи яких можуть створити емоційний фон майбутнього свята, перечитує літературні твори, на які його вивели перші асоціації.

ІІ етап – конкретизація основних елементів задуму. Початок цього етапу пов'язаний з чітким визначенням теми: про що має бути сценарій? Правильно і чітко визначена тема, ніби циркуль, окреслить коло матеріалів, які необхідно буде вивчити (яку літературу замовити, хто стане реальним героєм, які художні колективи візьмуть участь у дійстві). Розгортання теми породжує певну структуру. З’являються смислові вузлики – основа майбутній епізодів.

Наступний хід сценариста – пошук художніх аргументів для переконання глядачів у своїй правоті. Один із таких аргументів – емоційне налаштування. Життєрадісність, іронія, ностальгія – ось далеко не вся палітра жанрових фарб сценариста. Уточнення жанру веде за собою уточнення емоційного ставлення автора до зображуваних ним подій. Наприклад, концерт–реквієм, вечір-портрет, казкове дійство, ігрове дійство тощо.

Різновидовий, різножанровий, різний за стилем матеріал потребує певного способу об’єднання, тому одним із найважливіших елементів задуму є сценарний хід.

сценарний хід – це художній образ твору, втілення його головної думки, матеріалізована ідея сценарію і, водночас, специфічний конструктивний засіб, за допомогою якого збирається, оброблюється, монтується в єдине ціле увесь драматургічний матеріал. І тому сценарний хід працює таким чином, що час від часу нагадує читачам чи глядачам, навіщо, заради чого створений той чи інший драматургічний твір.

Тема, ідея, жанр, конфлікт, сценарний хід - найважливіші компоненти задуму. Але не менш важливими є і такі засоби, як слово, музика, витвір мистецтва тощо.

Сценарний план допомагає цілеспрямовано працювати над сценарієм, він виключає навіть незначний відхід від теми і дає загальне уявлення про структуру усього дійства.

ІІІ етап – кінцеве оформлення задуму.

Уточнення і збагачення задуму сценарію закінчується тільки тоді, коли поставлена остання крапка

Відбір і опрацювання документального і художнього матеріалів