5. Процедури, що застосовуються до боржника у справі про банкрутство

5.1. Розпорядження майном

Згідно зі ст. 1 Закону розпорядження майном боржника — це система заходів по нагляду та контролю за управлінням та розпо­рядженням майном боржника із метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та про­ведення аналізу його фінансового становища. Розпорядження майном — це перша судова процедура, що застосовується до борж­ника. Вона не застосовується тільки у випадках спрощеного по­рядку банкрутства (ст. 51, 52 Закону), стосовно громадян-підприємців (ст. 48).

Завдання процедури розпорядження майном полягають у: 1) виявленні та збереженні майнових активів боржника; 2) вияв­ленні кредиторів; 3) складенні та затвердженні реєстру грошових вимог кредиторів (формування пасиву); 4) формуванні представ­ницьких органів кредиторів (збори та комітет кредиторів); 5) прийнятті рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження майном — дуже важливий, склад­ний етап у справі про банкрутство. Від того, як пройде розпоряд­ження майном, залежатиме подальша доля боржника. Тут макси­мально яскраво проявляється принцип конфлікту інтересів. Відбувається «притирка» думок, поглядів та інтересів всіх учас­ників справи.

Процедура розпорядження вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні (ч. 1 ст. 13 Закону). Слід мати на увазі, що процедура розпорядження майном вводить­ся незалежно від того, хто ініціює провадження у справі про бан­крутство: кредитор чи боржник.

Строк процедури розпорядження становить шість місяців і мо­же бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого керувати майном) (ч. 7 ст. 13 Закону). У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має більший строк. Так, щодо фермерського господарства строк роз­порядження не може перевищувати 15 місяців та може бути про­довжений на один рік (ч. 6, 7 ст. 50 Закону).

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мо­раторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Суть мора­торію зводиться до призупинення виконання боржником усіх ви­мог кредиторів за зобов'язаннями, які виникли до дня порушення справи про банкрутство, або прирівняних до такого, а також при­пинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зо­бов'язань (абз. 24 ст. 1 Закону від 3 квітня 2003 р.).

На жаль, у Законі не встановлене зобов'язання суду про роз­сипку ухвали із вказівкою введення мораторію банкам, які обслу­говують рахунки боржника, органу державної виконавчої служби. Однак на практиці суди здійснюють таку розсилку за власною ініціативою, тому що це сприяє ефективному розгляду справи про банкрутство. При отриманні ухвали суду про порушення справи про банкрутство банки та державна виконавча служба повинні, безумовно, припинити виконавче провадження за вимогою, що підпадає під дію мораторію. Якщо ж будь-який кредитор отримає задоволення за своєю вимогою на порушення мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягненої грошової суми.

Одним з важливих завдань суду є вжиття заходів щодо забезпе­чення грошових вимог кредиторів. Невжиття таких заходів при­зводить до того, що боржник може передати своє майно іншим особам, а тоді процедура банкрутства втрачає сенс. Загальні захо­ди щодо забезпечення вимог кредиторів закріплені у ст. 67 ГПК. До них відносять, зокрема, накладення арешту на належне майно та грошові кошти, заборону боржнику здійснювати певні дії. У ст. 12 Закону передбачені додаткові заходи: зобов'язання борж­ника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам; заборона власнику майна боржника або органу управління здійснювати дії по реорганізації або ліквідації юридичної особи-боржника.

Крім того, суд може застосувати такі спеціальні заходи, як забо­рона без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати ряд угод по розпорядженню нерухомим майном, отримання та видача кредитів, порука, видача гарантій, уступка вимог, переведення боргу та інше.

Важливою новелою Закону від 7 березня 2002 р. стало відсторо­нення від посади керівника боржника у випадку скоєння ним не­правомірних дій — перешкоджання законним діям розпорядника майна, порушення прав і законних інтересів кредиторів, а також боржника.

У першому випадку неправомірна поведінка керівника борж­ника полягає у протидії правомочності розпорядника майна (пра­вовий статус розпорядника майна у ч. 8, 9 ст. 13 Закону), це ненадання: різного роду інформації щодо фінансового, господарського та інвестиційного стану боржника; документів, що підтверджують або заперечують грошові вимоги конкурсних кредиторів та інше. Іншими словами, керівник боржника не дає розпоряднику майна реалізувати свою правосуб'єктність.

У другому випадку дії керівника божника спрямовані на обме­ження прав і законних інтересів як кредиторів, так і боржника. Так, з моменту введення процедури розпорядження майном керівник та орган управління боржника обмежуються у правосуб'єктності. Та­ке обмеження є однією з гарантій, що спрямовані на відновлення платоспроможності боржника: погашення грошових вимог креди­торів. Ці обмеження закріплені у ч. 11-13 ст. 13 Закону і їх суть по­лягає у збереженні єдності ліквідаційної маси боржника, справед­ливості у погашенні грошових вимог кредиторів. Іншими словами, права боржника можуть порушуватися тим, що керівник боржника може укладати угоди на реалізацію майнових активів за безцінь і таким чином боржник діє собі на шкоду. Що стосується прав кре­диторів, то вони можуть бути також обмежені, скажімо, оплатою боржником грошових вимог одному з кредиторів поза чергою або взяттям у заставу, наприклад, цілісного майнового комплексу, бор­гу того ж «кредитора-фаворита» тощо.

Для застосування такої санкції господарському суду достатньо клопотання розпорядника майна. Функції відстороненого боржни­ка здійснюються за ухвалою суду розпорядником майна (ч. 2 ст. 12 Закону від 7 березня 2002 р.). На жаль, цей Закон нічого не гово­рить про тривалість такого відсторонення і можливість заміни або повернення до виконання своїх обов'язків попереднього керівника боржника. Очевидно, такі заходи мають тимчасовий характер.

Розгляд питання про відсторонення керівника боржника здійснюється у засіданні суду із обов'язковим викликом учасників справи про банкрутство та керівника боржника. За результатами розгляду клопотань про відсторонення керівника боржника від посади суд виносить ухвалу, яка вступає в силу негайного і може бути оскаржена, у тому числі відстороненим керівником боржни­ка [Постанова Вищого господарського суду України від 28 травня 2003 р. у справі № 20-4/6531.

Особливими (надзвичайними) є заходи припинення повнова­жень керівника боржника або органу управління боржника у ви­падку, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збе­реження майна боржника, створюється перешкода діям розпоряд­ника майна або допускаються інші порушення законодавства (ч. 6 ст. 13 Закону).

Вжиття заходів щодо забезпечення майнових вимог кредиторів є правом господарського суду, і воно реалізується за клопотанням сторін, учасників у справі або за ініціативою суду. Виняток стано­вить банкрутство громадян-підприємців. Тут суд зобов'язаний од­ночасно із прийняттям заяви про порушення справи про банкрут­ство накласти арешт на майно громадянина-підприємця, крім майна, на яке відповідно до цивільного процесуального законо­давства України не може бути звернено стягнення (ст. 48 Закону).

Введення процедури розпорядження, хоча і не зумовлює відсторонення керівника боржника і його органів управління, од­нак їхні повноваження суттєво обмежені. Так, органи боржника не мають права без погодження із розпорядником майна приймати рішення про:

• реорганізацію та ліквідацію боржника;

• створення юридичних осіб або участь у інших юридичних особах;

• створення філіалів та представництв;

• виплату дивідендів;

• проведенні боржником емісії цінних паперів;

— вихід зі складу учасників боржника — юридичної особи, придбання раніше імітованих акцій у акціонерів.

Також за погодженням з розпорядником майна можуть уклада­ти угоди, що пов'язані із передачею нерухомого майна в оренду, заставу з внесенням зазначеного майна як внеску у статутний фонд господарюючого суб'єкта або розпорядження таким майном іншим чином; пов'язані з отриманням та видачею позик (кре­дитів), доручень та наданням гарантій, уступкою права вимоги, переведенням боргу, а також передачею у довірче управління май­на боржника; пов'язані із розпорядженням іншим майном борж­ника, балансова вартість якого становить понад один відсоток ба­лансової вартості активів боржника.

Таким чином, наведені норми Закону свідчать про обмеження у правосуб'єктності боржника. Таке обмеження зумовлено, по-пер­ше, основним завданням процедури розпорядження майном — збереження ліквідної маси, а по-друге, нейтралізацією всіх мож­ливих спроб боржника «вистрибнути» з процедури банкрутства з допомогою ліквідації або реорганізації.

Про вжиття заходів щодо забезпечення грошових вимог вино­ситься ухвала, яка може бути оскаржена. Заходи щодо забезпечен­ня грошових вимог, призначені судом, не мають постійного харак­теру. Вони діють до затвердження мирової угоди, до введення ліквідаційної процедури або припинення провадження у справі. У цих ситуаціях не потрібне винесення судом ухвали про скасування забезпечення вимог кредиторів. При настанні сприятливої ситу­ації, що надасть можливість відновити платоспроможність борж­ника, суд може зняти раніше встановлені обмеження по розпоря­дженню майном, наприклад, при реалізації майна у процедурі са­нації.

Існування інституту розпорядження майном робить неефек­тивним застосування арешту на все майно боржника, тому що це позбавляє можливості здійснювати поточну господарську діяльність [Постанова Вищого господарського суду України від 28 травня 2003 р. у справі № 23/4576].

Після порушення справи про банкрутство боржник повинен подати у господарський суд та заявнику відзив на заяву про пору­шення справи про банкрутство. Строк пред'явлення такого відзиву не повинен перевищувати дати проведення підготовчого засідання. Відзив повинен містити:

• заперечення боржника проти вимог заявника;

• загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати працівників боржника, а також за­боргованість по податках та зборах (обов'язкових платежах);

• відомості про наявність у боржника майна, у тому числі кош­тів, які знаходяться на його рахунках у банках або інших фінансо­во-кредитних установах;

• поштові адреси банків та інших фінансово-кредитних уста­нов.

Що ж стосується заперечень боржника, то слід мати на увазі, що вони повинні стосуватися тільки розміру вимог заявника. Оскільки грошові вимоги заявника мають безспірний характер, то питання про їх правомірність повинно вирішуватися у позовному порядку. У цьому випадку боржник повинен вказати у відзиві про звернення із позовом до суду про оскарження таких вимог (виз­нання, що не підлягає виконанню), і тоді господарський суд пови­нен призупинити провадження у справі про банкрутство у поряд­ку ст. 79 ч. 1 ГПК.

До відзиву боржника додаються: баланс, статут, звіт про майно­вий та фінансовий стан тощо. Відомості, викладені боржником у відзиві, ще не мають вільного характеру (до визнання його банкру­том), і з ним можуть бути ознайомлені тільки учасники справи про банкрутство. Відсутність відзиву боржника не перешкоджає роз­гляду справи про банкрутство.

Початок процедури розпорядження збігається з призначенням судом розпорядника майна. Запропонувати кандидатуру розпо­рядника майна можуть кредитори, державний орган з питань бан­крутства (якщо частка державного майна у боржника становить 25 %). Право вибору конкретної особи на посаду розпорядника майна належить суду. Умови такі: наявність ліцензії арбітражного керуючого, не бути зацікавленою особою стосовно боржника або кредитора. Якщо кандидатура розпорядника майна суду не нада­на, тоді суд сам призначає конкретну особу з числа осіб, за­реєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбіт­ражні керуючі (ч. 2 ст. 13 Закону).

Права та обов'язки розпорядника майна закріплені у ч. 8, 9 ст. 13 Закону. Розпорядник майна має право:

• скликати збори кредиторів та брати у них участь з правом до­радчого голосу;

• аналізувати фінансове становище боржника та рекомендува­ти зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника.

До кола його обов'язків віднесено:

• розгляд разом із посадовими особами боржника копій заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;

• ведення реєстру вимог кредиторів;

• повідомлення кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником;

• вжиття заходів щодо захисту майна боржника;

• скликання зборів кредиторів;

• надання господарському суду і комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансовий стан боржника;

— пропозиції про можливе поновлення платоспроможності боржника та інше.

На жаль, Закон не надав права розпоряднику майна звертатися до суду із вимогою про визнання угод, укладених боржником з по­рушенням порядку, встановленого законом, недійсними. Це відіграє важливу роль, оскільки до введення процедури санації проходить тривалий час, що ускладнює можливість повернення відсудженого майна боржника. Оскільки законодавець поклав обов'язки на розпорядника майна щодо заходів для захисту майна боржника, то він повинен був також передбачити відповідні пра­вомочності.

На підготовчому засіданні, яке повинно було відбутися не піз­ніше ЗО днів з дня порушення справи про банкрутство, суд оста­точно дає правову оцінку поданим документам у частині безпереч­ності вимог, несплати їх повністю на момент розгляду, заслуховує пояснення сторін, розглядає підстави заперечень боржника. Підготовче засідання має важливе значення, позаяк є відправною точкою для всієї справи про банкрутство.

По-перше, суд остаточно вирішує, за загальною чи за спроще­ною процедурою вестиметься справа про банкрутство. Якщо май­на боржника не вистачає для покриття судових витрат, проводять­ся операції на рахунках боржника більш як за 12 місяців, або, ко­ли відсутній боржник, ст. 52 Закону надає суду повне право на за­стосування до боржника спрощеної процедури банкрутства. У цьому випадку суд одразу ж виносить постанову про банкрутст­во, в якій визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

По-друге, суд перевіряє наявність перешкод щодо руху процедури банкрутства до наступного етапу — публікації в офіційному друкова­ному органі про порушення справи про банкрутство. Такими перешкодами можуть бути: погашення вимог боржником, відкликання заяви про порушення справи про банкрутство та інші обставини.

Якщо до дня підготовчого засідання боржник погасив заборго­ваність перед кредитором або учасники справи припинили зо­бов'язання за згодою сторін, то у цьому випадку суд виносить ух­валу про припинення провадження у справі за ч. 7 ст. 40 Закону. Нерідко ініціюючий кредитор користується ст. 10 Закону, тобто відкликає свою заяву про порушення справи про банкрутство. Та­кий механізм властивий тільки процедурі банкрутства і відсутній у позовному провадженні. Суть відкликання заяви полягає в тому, що кредитор з боржником досягли певної згоди в порядку пога­шення боргу поза рамками справи про банкрутство. Отримавши таке відкликання, суд його перевіряє на предмет обмеження прав боржника або кредиторів та виносить ухвалу про залишення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду. У подальшо­му кредитор не позбавлений права заново ініціювати справу про банкрутство.

Механізм відмови від позову із втратою права звернення до су­ду, подібно до позовного провадження, у процедурі банкрутства неможливий, тому що у кредитора незалежно від такої відмови продовжує існувати виконавче провадження за грошовою вимо­гою, і отже, не відпадають підстави ініціювання справи про бан­крутство заново. Іншими обставинами, які перешкоджають по­дальшому просуванню справи, є: а) боржник або кредитор не є юридичними особами; б) боржник не є суб'єктом підприємниць­кої діяльності, за винятком випадків, передбачених ч. 4 ст. 5 Зако­ну; в) щодо боржника встановлена заборона на порушення справи про банкрутство (ч. 6, 7 ст. 5 Закону). За наявності таких обставин господарський суд припиняє провадження у справі за ч. 1 ст. 40 За­кону або ч. 1 ст. 80 ГПК України.

До опублікування оголошення в газеті — малий (приватний) конкурс взаємовідносин між ініціюючим кредитором та боржни­ком ґрунтується на частковому застосуванні традиційних заходів банкрутства [Постанова Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2002 р. у справі № 33/24Б].

Остаточно з'ясувавши всі обставини, як по суті грошових зо­бов'язань, так і щодо сторін у справі, господарський суд виносить ухвалу за результатами підготовчого засідання. В ухвалі, зокрема, мають бути:

• встановлено обов'язок заявника подати у 10-денний строк за свій рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі. Газетне оголошення повинно містити повне найменування боржника, його поштову адресу банківські реквізити, найменування та адресу господарського су­ду, номер справи, дані про розпорядника майна. Практика свідчить, що до відомостей в оголошенні необхідно включити дату про порушення справи про банкрутство, тому що з цього дня вво­диться мораторій і не нараховуються штрафні санкції. Якщо заяв­ник не виконує вимоги ухвали господарського суду стосовно опублікування оголошення про порушення справи про банкрутст­во у вказаний строк, господарський суд має право залишити заяву без розгляду. Але як бути, якщо у 10-денний строк заявник вико­нав усі необхідні вимоги по поданню оголошення у офіційний друкований орган, однак його не надруковано? На нашу думку, обов'язок заявника полягає виключно в оформленні оплати за та­ке оголошення у офіційному друкованому органі, а за подальші дії редакції газети він відповідальності не несе. У такому разі заявник повинен подати у господарський суд документи для належного ви­конання такого зобов'язання:

• рахунки, листи, платіжні документи про оплату оголошення;

• розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство; якщо справа про банкрутство ініційована боржником, то ці відомості не вказуються в ухвалі;

• дата складання розпорядником майна реєстру, який повинен бути складений та поданий у господарський суд на затвердження не пізніше двох місяців та 10 днів після дати проведення підготов­чого засідання суду;

• дата попереднього засідання суду, яке повинно відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідан­ня суду;

• дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які по­винні відбутися не пізніше трьох місяців та 10 днів після дати про­ведення підготовчого засідання суду;

• дата засідання суду, на якому буде винесена ухвала про са­націю боржника або визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або припинення провадження у справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.

Ці відомості мають велике значення для подальшого просуван­ня справи про банкрутство, тому що інших даних, зокрема про засідання суду, у Законі не міститься.

Ухвала за підсумками підготовчого засідання може бути оскар­жена на відміну від ухвали про порушення справи про банкрутст­во. Це пояснюється тим, що з моменту її винесення механізм про­цедури банкрутства починає діяти на повну силу. На підготовчому засіданні мають бути виправлені помилки, допущені при пору­шенні справи про банкрутство, або остаточно перевірені грошові вимоги ініціюючого кредитора на предмет погашення. Тому, якщо суд виявить перешкоди у просуванні справи, що встановлені ст. 40 Закону та ст. 80 ГПК України, тоді провадження у справі припи­няється. При цьому будь-який учасник справи має право оскар­жити ухвалу за результатами підготовчого засідання, якщо вважати­ме, що суд не врахував ці перешкоди, внаслідок чого не припинив провадження у справі [Постанова Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2002 р. у справі № 33/24Б].

Опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство означає, що процедура переходить на наступний етап — виявлення кредиторів та форму­вання пасиву боржника. На цьому етапі проходить «відсіювання» кредиторів і він розрахований на змушених конкурсних креди­торів. Суть такого режиму полягає у тому, що після публікації всі кредитори незалежно від строку, що настав для виконання зо­бов'язань, зобов'язані у місячний строк звернутися до господарсь­кого суду із заявою про грошові вимоги до боржника. Якщо креди­тори не звернулись в указаний строк, то вони втрачають право на отримання заборгованості у рамках справи про банкрутство. Вста­новлений у ст. 14 Закону 30-денний строк є присічним, і його закінчення є припиненням у кредитора права на заборгованість — вимоги кредиторів не розглядаються і вважаються погашеними [Постанова Вищого господарського суду України від 2 квітня 2003 р. № 32/195Б]. Тому кредитори повинні завчасно звернутися до суду із належно оформленою заявою.

Встановлення такої жорсткої вимоги до заяви кредиторів пояс­нюється тим, що у процедурі розпорядження майном необхідно чітко встановити актив та пасив боржника. Тоді буде зручно та ^ефективно здійснювати фінансове оздоровлення господарюючого суб'єкта. Це надасть можливість широко використовувати не тільки грошові кошти інвестора, а й внутрішні ресурси підприємства-боржника. З допомогою традиційних засобів неспро­можності здійснюватиметься очищення від боргів.

Уявімо ситуацію, коли встановлення вимог кредиторів не буде обмежено певним строком. Тоді, як снігова лавина, зростатиме пасив боржника, ні про яке швидке відновлення платоспромож­ності не може бути й мови. Постійні зміни «балансу сил» між кре­диторами тільки сприятимуть конфлікту між ними. Більше того, _к завершення справи про банкрутство, скажімо, внаслідок укладен­ня мирової угоди, не відновлювало б платоспроможність боржни­ка, а навпаки, руйнувало б. Тому що тоді кредитори, які не брали часті у справі про банкрутство, зразу ж «накидалися» б на борж­ника.

Якби законодавець залишився на позиції процесуального ха­рактеру вказаного строку, то це також не розв'язувало б проблеми. На практиці зустрічалися випадки відновлення строку кредиторів, що «запізнились», «у розрізі декількох років».

Вибраний законодавцем засіб «відсіву» кредиторів — це рево­люційний захід на розвиток відносин неспроможності і він сприяє реальному відновленню платоспроможності господарюючих суб'єктів.

На відміну від ініціюючих кредиторів Закон не містить вимог до заяв змушених кредиторів. Це відіграє негативну роль як для гос­подарського суду так і для самих кредиторів. Річ у тому, що креди­тори не можуть точно виразити суть грошових вимог, їх підстави, відмежувати їх від збитків і штрафних санкцій, не додають доку­менти, які їх підтверджують. Іншими словами, звичайний право­вий «єралаш». Водночас суд позбавлений можливості аналізувати велику кількість заяв у найкоротший строк, якщо вони оформлені без будь-яких правил. Через таку, на перший погляд, неістотну, неврегульованість у Законі процедура банкрутства може затягтися на дуже довго, що зумовить незворотні наслідки для відновлення платоспроможності.

На нашу думку, заява конкурсного кредитора повинна містити:

• найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, якщо боржник є юридичною особою, або прізвище, ім'я та по батькові і місце проживання, якщо кредитор — фізична особа; коди боржника і кредитора (кредиторів) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або реєстром суб'єктів під­приємницької діяльності;

• розмір вимог з окремим визначенням суми неустойки (штра­фу пені);

• викладення обставин, які підтверджують вимоги до боржни­ка, розмір і їх обґрунтування;

• відомості про наявність заставленого майна боржника, яке є забезпеченням вимог;

• перелік документів, які додаються до заяви.

До заяви конкурсного кредитора обов'язково додаються докази сплати державного мита, доказ направлення копії заяви боржнику і документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника. Гос­подарський суд зобов'язаний прийняти заяву кредитора, подану із дотриманням вимог Закону та ГПК України, про що виносить ух­валу із зазначенням дати розгляду заяви.

Боржник разом із розпорядником майна розглядає копії заяв, що надійшли на їх адресу. Якщо вимоги визнаються, то вони включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. У разі відхилення будь-яких вимог боржник у обов'язковому по­рядку повинен обґрунтувати обставини заперечень та направити письмовий відзив до суду Про результати розгляду всіх заяв розпо­рядник майна повідомляє письмово заявника та господарський суд. Він повинен не пізніше двох місяців та 10 днів з дня проведен­ня підготовчого засідання надати на розгляд і затвердження госпо­дарського суду реєстр вимог кредиторів.

Господарський суд розглядає заяви всіх кредиторів (що вклю­чені до реєстру вимог та щодо яких є заперечення) на попередньо­му засіданні. Розгляд заяв кредиторів суттєво відрізняється від ви­рішення спору по суті у позовному провадженні. У процедурі бан­крутства вимоги кредиторів повинні бути безспірними або віднос­но спірними. Безспірні вимоги — це вимоги, спір по яких вже вирішений юрисдикційним органом або вони визнані самим боржником. Відносно спірні — це такі вимоги, які підтверджують­ся письмовими доказами та оскаржуються боржником тільки у ча­стині їх розміру. Розгляд відносно спірних вимог не потребує від ^СУДУ застосування додаткових джерел доказів, таких як висновок судових експертів, речових доказів. Суд не може залучити до участі У справі третіх осіб, інших відповідачів та інше. Завдання суду по­лягає не у вирішенні майнового спору по суті, а у констатації (визнанні) наявності в даний момент у кредитора грошової вимоги до боржника. Але це все не означає, що суд займає формально пасив­ну позицію. Навпаки, він вивчає підстави виникнення грошових вимог, їх розмір, порядок погашення, залишок боргу тощо. Всі ці дії полягають у перевірці судом відповідності законодавству вимог кредитора. Якщо суд дійде висновку, що вимоги кредитора, хоча і не оскаржуються боржником, включені до реєстру, однак не підтверджуються документами, то він змушений буде їх відхилити. Водночас деякі грошові вимоги повинні підтверджуватися актом юрисдикційного органу. Наприклад: заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу, за затримку видачі розрахунку; відшкодування шкоди, у тому числі моральної, та інше. Розгляд такого роду вимог без вказаних актів змушував би суд установлю­вати ступінь вини боржника, характер відповідальності, розмір шкоди. Все це властиво позовному провадженню і не повинно бу­ти у процедурі банкрутства. Ось чому законодавець стосовно кре­диторів щодо заробітної плати передбачив за наявності спору особливий порядок встановлення вимог — у загальному суді.

Водночас на вимогу кредиторів поширюється не тільки позов­на давність, а й строк виконавчого провадження. Якщо кредитор втратив право на примусове виконання рішення суду у порядку виконавчого провадження (прострочення виконавчого докумен­та), то він одночасно позбавляється права на отримання заборго­ваності через процедуру банкрутства.

При розгляді заяви громадянина-кредитора щодо заробітної плати заводу технологічного устаткування господарський суд відхилив клопотання заявника про збільшення розміру грошових вимог. При цьому судом було вказано, що заявник мав право збільшити свої грошові вимоги в межах строку, що встановлений ст. 14 Закону. Що ж стосується строків подання заяви, передбаче­них ст. 22 ГПК, то їх реалізація можлива за умови, якщо це не су­перечить нормам Закону. На нашу думку, суд вчинив правильно, тому що норми ГПК не можна механічно поширювати на відно­сини неспроможності. Тут слід враховувати особливість, яка на­кладає порядок встановлення грошових вимог господарським су­дом.

За вимогою кредиторів, стосовно яких є заперечення боржни­ка, або коли суд не згоден на включення до реєстру не оскаржених боржником вимог, виноситься окрема ухвала суду. У цій ухвалі грошові вимоги вказаних кредиторів приймаються або відхиля­ються (повністю або частково) судом. Вимоги, визнанні боржни­ком або господарським судом, включаються розпорядником май­на до реєстру вимог кредиторів. Якщо боржник визнає частково грошові вимоги будь-якого кредитора, тоді розпорядник майна включає до реєстру вимоги кредитора тільки в цій частині, а ос­каржувана частина повинна бути розглянута господарським судом з винесенням окремої ухвали.

За результатами розгляду реєстру вимог кредиторів та вимог кредиторів, стосовно яких були заперечення боржника, госпо­дарський суд виносить ухвалу. Ухвалою за результатами поперед­нього засідання суд затверджує реєстр вимог кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів містяться відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями або зобов'язан­нями по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежах), чер­говість задоволення кожної вимоги, окремо — розмір неустойки (штраф, пеня). Ухвала є підставою для підрахування кількості го­лосів, які належать кожному конкурсному кредитору при прий­нятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.

Слід мати на увазі, що привілейовані кредитори (заробітна пла­та, авторська винагорода, аліменти, відшкодування шкоди, завда­ної життю та здоров'ю громадян) можуть подати заяву про вклю­чення їх вимог до реєстру. Однак конкурсними кредиторами з привілейованої категорії можуть бути кредитори тільки по за­робітній платі. Водночас розпорядник майна повинен самостійно окремо внести до реєстру вимоги привілейованих кредиторів. У цьому випадку у реєстрі вказуються не конкретно фізичні особи, а тільки загальна сума заборгованості з привілейованих зо­бов'язань. Наприклад, заборгованість із заробітної плати — 5000 грн. (якщо ж кредитор по заробітній платі став конкурсним кредитором, то ця сума не включається окремо до реєстру у складі загальної суми заробітної плати; окремо у реєстрі вказується тільки знеособлена заборгованість), заборгованість за авторську винагороду — 250 грн. тощо. Правове становище окремого обліку полягає у необхідності чіткого встановлення пасиву боржника. За­боргованість, яка знаходиться в окремому обліку в реєстрі, не є конкурсною, і на неї не можуть нараховуватися голоси кредиторів. Вона потрібна тільки для погашення в подальших судових проце­дурах: санації, ліквідації та мирової угоди.

Слід мати на увазі, що Закон не передбачає оскарження ухвали за висновками попереднього засідання господарського суду [По­станова Вищого господарського суду України від 4 вересня 2002 р. у справі №Б26/218/01].

Наступним кроком на шляху до засідання суду є проведення зборів кредиторів і створення комітету кредиторів. Перші загальні збори кредиторів повинні відбутися не пізніше 3 місяців та 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду. Збори вважа­ються правомочними незалежно від кількості голосів конкурсних кредиторів, які взяли участь у зборах, якщо всіх конкурсних кре­диторів письмово попереджали про час та місце проведення зборів. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника. Кількість голосів встановлюється пропорційно сумі ви­мог конкурсних кредиторів, які включені до реєстру вимог креди­торів, кратної тисячі гривень.

Оскільки у реєстрі вимог кредиторів неустойка (штраф, пеня) враховується окремо від основного боргу, то на суму штрафних санкцій не нараховуються голоси кредиторів. Також не нарахову­ються голоси кредиторів з вимог, включених до реєстру окремо. До таких належать: вимоги, що забезпечені заставою; по виплати заробітної плати; авторської винагороди; аліментів; відшкодуван­ня шкоди, завданої житію та здоров'ю громадян. Оскільки зо­бов'язання перед засновниками (учасниками) боржника не вклю­чаються до складу грошових зобов'язань (абз. 7 ст. 1 Закону), то вони також не впливають на встановлення кількості голосів кре­диторів.

Обов'язок повідомлення конкурсних кредиторів про місце та час проведення перших загальних зборів покладається на розпо­рядника майна. На перших загальних зборах кредиторів вирішується тільки одне питання — створення комітету креди­торів (вибори членів комітету, встановлення кількісного складу кредиторів, його повноважень).

Відповідно до ч. 1, 8 ст. 16 Закону представник працівників боржника має право брати участь у всіх зборах кредиторів (засіданнях кредиторів), але не має права голосу Тому арбітражні керуючі у разі скликання зборів кредиторів повідомляють пред­ставника працівників боржника про місце та час проведення зборів. Закон не передбачає можливості подання представником працівників боржника скарги у господарський суд на рішення, що приймаються зборами кредиторів, дії арбітражного керуючого, а також на рішення, ухвали та постанови господарського суду.

Вирішення питань про скорочення процедури розпорядження майном та перехід до інших судових процедур належить комітету кредиторів (ч. 8 ст. 16 Закону).

Заключний етап процедури розпорядження — засідання суду, яке є «прикордонним стовпом» для переходу до інших процедур. На такому засіданні приймається рішення про закінчення проце­дури розпорядження майном та введення процедури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до засідання суду була укладена мирова угода або погашені борги перед кредиторами, то провадження у справі про банкрутство підлягає припиненню.

На жаль, у Законі немає статті про закінчення процедури розпо­рядження майном, де були б урегульовані питання переходу (трансформації) до інших судових процедур залежно від клопотань кредиторів, майнового та фінансового стану боржника та інше.

Так, під час розгляду справи про банкрутство готелю кредитори тривалий час не могли вирішити, яку судову процедуру вибрати: са­націю чи ліквідацію. При цьому суд неодноразово відкладав розгляд справи, щоб кредитори могли визначитись [Архів господарського су­ду Донецької області. Справа № 24/3436 за 2000 р.].

У іншому випадку, у справі про банкрутство електромеханічних майстерень, комітет кредиторів більшістю голосів прийняв рішення про банкрутство боржника. При цьому тільки один кредитор, що має більшість голосів — державна податкова інспекція — голосував за бан­крутство, інші шість кредиторів запропонували санацію. У цьому ви­падку результати фінансово-економічного аналізу свідчили про мож­ливість фінансового оздоровлення боржника. За час процедури розпо­рядження майном була повністю погашена заборгованість із заробітної плати працівникам, здійснювалися поточні платежі до бюджету [Архів господарського суду Донецької області. Справа № 24/20-6 за 2001 р.].