2.3. Припинення грошових зобов'язань

Не менш важливим є питання погашення грошових зобов'я­зань у процедурі банкрутства.

Як відбувається погашення або врегулювання грошових зо­бов'язань у відносинах неспроможності (банкрутства)?

Статус неплатоспроможного господарюючого суб'єкта свідчить про його неповноцінність. І тут не можуть застосовуватися в по­вному обсязі загальні норми. З іншого боку, у відносинах із такою особою застосовуються такі правові засоби, які не логічні у зви­чайних економічних відносинах, тому що обмежують права і інте­реси не тільки кредиторів або боржника, а й держави в особі фіскального органу. Але це тимчасова міра, яка має громадський інтерес і спрямована на «лікування хворого господарюючого суб'єкта». Тут немає рівноправності між усіма учасниками відно­син, тому що вони підкоряються не своєму інтересу, а закону. Та­кий порядок встановлений державою, щоб запобігти економічно­му хаосу в суспільстві. І тут не може бути рівноправності креди­торів на відміну від загальних положень цивільного права. Яка мо­же бути рівноправність, коли від імені всіх майновими правами кожного кредитора розпоряджається більшість представницького органу — комітет кредиторів. Причому така більшість може прий­няти рішення мимо волі окремих кредиторів (меншості) про долю всіх (у тому числі не згодних кредиторів) грошових вимог креди­торів.

Підстави для припинення зобов'язань, які мають місце у відно­синах неспроможності, такі: відмова від виконання триваючих до­говорів (ч. 10 ст. 17 Закону), оскарження зацікавлених угод (ч. 11 ст. 17 Закону), визнання боржника банкрутом (ст. 23 Закону), по­гашення вимог кредиторів (ст. 1 Закону).

Такі підстави припинення зобов'язань є спеціальними, що діють у режимі неплатоспроможності господарюючого суб'єкта.

Який же спеціальний порядок погашення для грошових зо­бов'язань встановлений Законом?

Погашені вимоги в розумінні ст. 1 Закону — це припинені гро­шові зобов'язання. Однак погашення зобов'язання за Законом ширше, ніж поняття припинення зобов'язання, яке має місце у Цивільному законодавстві, тому що охоплює такі способи, які або відсутні, або не властиві цивільному праву.

Це пояснюється публічними засадами, які характерні праву не­спроможності (банкрутства) як підгалузі господарського права.

Там такі вимоги погашаються оплатою, новацією, відступним, заліком взаємних вимог, прощенням, недостатністю ліквідаційно­го майна і присічною давністю.

Оплата грошових зобов'язань у процедурі розпорядження май­ном здійснюється у два етапи. Перший етап, так званий приватний конкурс, стосується ініціюючого кредитора і здійснюється до опублікування оголошення в газеті. Оскільки в цей період немає конкурсу кредиторів, то оплата здійснюється боржником безпосе­редньо ініціюючому кредитору без будь-яких обмежень. У випад­ку погашення боргу ініціюючому кредитору має місце відкликан­ня заяви про порушення провадження у справі про банкрутство у порядку ст. 10 Закону або припинення провадження у справі (ч. 7 ст. 40 Закону). Ніякої мирової угоди як конкурсного договору тут не укладається.

Після опублікування в офіційному друкованому органі оголо­шення про порушення справи про банкрутство розпочинається головний (основний конкурс), і традиційні засоби та механізми неспроможності починають працювати на повну силу. Тоді оплата боргу кредиторам здійснюється боржником після затвердження вимог кредиторів. На жаль, у Законі вийшла правова плутанина щодо погашення. У ст. 12 Закону є посилання на ст. 14 Закону, де в попередній редакції були частини 3, 4. Однак вони «випали» після чергової редакції, а посилання на них у ст. 12 залишилися. Тому, незважаючи на таку відсутність порядку оплати слід йти таким шляхом: оплата боргу кредиторам у процедурі розпорядження майном повинна проводитися без застосування ст. 31 Закону, тоб­то всім без винятку конкурсним кредиторам одночасно і про­порційно. Іншими словами, — ніяких переваг і привілеїв для кре­диторів усіх черг.

У процедурі санації оплата грошових вимог здійснюється боржником у порядку і строки згідно з планом санації (ч. 1 ст. 18 Закону), починаючи з дати, зазначеної в самому плані санації, у порядку черговості, встановленої ст. 31 Закону (ч. 12 ст. 21 Зако­ну).

У ліквідаційній процедурі оплата боргу кредиторам здійс­нюється по реалізації майнових активів і згідно з черговістю, вста­новленою ст. 31 Закону.

Що ж стосується мирової угоди, то тут оплата має місце після затвердження судом мирової угоди, тобто після закінчення справи про банкрутство згідно з умовами угоди (ч. 5 ст. 38 Закону).

Погашення боргу можливе шляхом заліку взаємних вимог. У ситуації кризи платежів, коли кредитор і боржник взаємно винні один одному, взаємозалік вигідний їм обом. На жаль, закон не рег­ламентує питань проведення заліку. Водночас взаємозалік можли­вий у процедурі банкрутства, але його проведення обмежене пев­ним періодом. На нашу думку, проведення заліку можливе до за­твердження реєстру вимог кредиторів і він повинен проводитися за згодою сторін (боржника і кредитора). Наприклад, при розгляді грошових вимог конкурсного кредитора відбувається встановлен­ня взаємного сальдо за згодою сторін. Остаточна цифра пасиву враховується як борг.

Можливе також погашення боргу шляхом прощення боргів. Для цього укладається мирова угода, оскільки прощення боргів у односторонньому порядку не відбувається, тому що необхідна зго­да обох сторін. За такої ситуації кредитор відмовляється від свого боргу на користь боржника без будь-яких умов.

Оскільки мирова угода — це конкурсний договір, то тут свої правила отримання згоди кредиторів і боржника, які відрізняють­ся від загальних положень цивільного законодавства. Законода­вець також має на увазі під прощенням боргів їх списання. Цей строк більше підходить для таких грошових зобов'язань, як подат­кова заборгованість, і правила такого списання закріплені у ч. 2 ст. 36 Закону.

Прощення як умова мирової угоди може поширюватися як на окремих кредиторів (з їх згоди), так і на всіх кредиторів однієї чер­ги (згода не у всіх). Якщо кредитори більшістю голосів комітету кредиторів прийняли рішення про прощення боргів, то воно обов'язкове для всіх кредиторів, навіть для тих, хто не голосував або був проти такої умови. Іншими словами, мимо волі окремих кредиторів їх борг вважатиметься прощеним. Водночас Закон ус­тановив певні гарантії для меншості кредиторів: для них умови не повинні бути гіршими, ніж для кредиторів тієї самої черги, які го­лосували за прощення боргів.

Відмова від боргу — це припинення зобов'язань шляхом заміни новими (новацією) або виплати відступного. Такі умови повинні бути включені до плану санації або мирової угоди. Закон частково зазначає такі умови: виконання зобов'язання третіми особами (власником, інвестором, кредитором), обмін боргів на корпора­тивні права або майнові активи боржника (ч. 1 ст. 18, ч. 4 ст. 37 За­кону).

Грошові вимоги кредиторів можуть вважатися погашеними внаслідок недостатності майна боржника. Такі ситуації часто трап­ляються в ліквідаційній процедурі і є наслідком розпродажу май­нових активів боржника для проведення розрахунків із кредитора­ми. Слід мати на увазі, що звільнення від боргів унаслідок недо­статності майна одночасно зумовлює ліквідацію банкрута — юри­дичної особи.

І нарешті, про присічну давність, яка також є обов'язковою підставою для погашення боргу і, отже, для припинення зо­бов'язань,

У силу ч. 2 ст. 14, ч. 5 ст. 31 Закону вимоги кредиторів, які заяв­лені після закінчення строку, встановленого для їх подання (як і незаявлені взагалі або відхилені господарським судом), вважають­ся погашеними.

У Законі такий строк названий обмеженим, однак його правова природа є присічною.

По-перше, закінчення такого строку зумовлює припинення відповідного майнового права. По-друге, такий строк не підлягає відновленню.

У Законі присічний строк має місце в таких випадках: а) пред'явлення грошових вимог конкурсними кредиторами (тридцятиденний строк після публікації) в процедурі розпоряд­ження майном (ч. 2 ст. 14 Закону); б) пред'явлення вимог про відшкодування збитків (тридцятиденний строк з дня прийняття керуючим санацією рішення про відмову від виконання договору) у процедурі санації (ч. 10 ст. 17 Закону); в) пред'явлення в ліквідаційній процедурі грошових вимог кредиторами за зо­бов'язаннями боржника, які виникли під час процедури банкрут­ства (упродовж строку ліквідаційної процедури) (ч. 1 ст. 23 та ч. 5 ст. 31 Закону).

Тут публічні, загальні інтереси і тут у корені не може бути рівності всіх кредиторів і виключення переваг. Завдання права не­спроможності (банкрутства) або конкурсного процесу полягає у створенні правил гри для кредиторів за особливими принципами, які головними ставлять не приватні інтереси, а загальні — віднов­лення платоспроможності господарюючого суб'єкта, а вже потім — погашення вимог кредиторів. Це класичні господарські відносини, які так уперто не хочуть визнавати цивілісти.

Тепер про питання присічної давності. Деякі автори вважають, шо погашення грошових зобов'язань автоматично, тобто за Зако­ном, на їх думку, не надає необхідних і достатніх підстав вважати такі зобов'язання припиненими. Вони у результаті тлумачення ч. 2 ст. 14 Закону вважають, що після відновлення платоспроможності боржника кредитори, що не брали участі у справі про банкрутство, знову можуть вимагати від нього виконання грошових зобов'язань або їх припинення іншими засобами.

Якщо слідувати логіці авторів, то потрібно взагалі відмовити­ся від Закону про банкрутство, а зберегти виконавче проваджен­ня. Тоді навіщо нам ринкова економіка? Давайте повернемося у розвинутий соціалізм, коли інституту банкрутства взагалі не ^існувало. Якщо ми будуємо ринкову економіку, то потрібно ви­користовувати і ринкові закони, до яких і належить Закон про банкрутство.

А наведене тлумачення норми Закону нагадує один анекдот, ко­ли син каже батькові, що математично доведе, що в каструлі ва­риться не одна курка, а дві. Після довгих математичних формул, що виконані сином, і з результатом — «дві курки», батько сказав таку фразу: «Я з'їм одну курку, а ти синок — другу, ту, що вираху­вав». Закон є, він існує. А в ньому є правила, яких всі повинні до­тримуватися, навіть якщо вони змінюють наше уявлення про щось звичайне.

Завершення справи про банкрутство після головного (основно­го) конкурсу означає: боржник погасив або врегулював усі свої боргові зобов'язання. У наступних позовних заявах кредитор, бор­ги, якого були не погашені, а врегульовані (відстрочка, розстро­чення, новація, відступні та інше), повинен як підставу долучати ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство і мирову угоду. Якщо ж боржник погасив усі борги кредиторам, то він як заперечення надасть ухвалу про припинення провадження у справі, і цього буде достатньо для відмови в позові «кредитору, що спізнився».

У процедурі банкрутства формування пасиву і активу боржника необхідно для застосування до нього судових процедур. Якщо сальдо позитивне, тоді буде вводитися санація. А якщо негативне, ^тоді — ліквідація.