1.2. Принципи відносин неспроможності (банкрутства)

Відносини неспроможності у своїй основі мають принципи, які, будучи своєрідним каркасом, охоплюють практично всі норми Закону, при цьому відображаючи не тільки внутрішню структуру відносин неспроможності, а й процес їх застосування: пріоритет Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом» перед іншими нормативними актами; за­гальність; збереження господарюючого суб'єкта за можливості відновлення його платоспроможності; ліквідація майна боржника за неможливості збереження підприємства із метою справедливо­го і організованого погашення вимог кредиторів; державне регу­лювання відносин неспроможності.

Розглянемо зміст цих принципів детальніше.

Принцип пріоритету Закону «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» перед іншими норма­тивними актами. Введення процедури банкрутства передбачає ре­гулювання правовідносин боржника із іншими суб'єктами спеціальним законодавчим актом — Законом. Норми решти нор­мативних актів, наприклад цивільного права, господарського та Цивільно-процесуального, діють тільки в певній частині за умови згадування про це в самому Законі, тобто субсидіарна. Процедура банкрутства являє собою особливий правовий режим, спрямова­ний на відновлення платоспроможності боржника із використан­ням спеціальних засобів, що потребують особливої нормативної регламентації. Статус неплатоспроможного господарюючого суб'єкта як неповноцінного учасника цивільних правовідносин викликає необхідність встановлення спеціальних норм, які нада­ють можливість, з одного боку, за рахунок реабілітаційних проце­дур відновити його статус, а з іншого — ліквідуватися, щоб спра­ведливо й організовано погасити вимоги кредиторів.

Господарський суд, що розглядає справу про банкрутство, є пріоритетним перед іншими юрисдикційними та правоохоронни­ми органами. Якщо господарським судом вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів або боржник визнається банкру­том, такі акти підлягають обов'язковому виконанню, навіть якщо вони зачіпають рішення інших державних органів. Тільки госпо­дарський суд може обмежити боржника у праві розпоряджатися майном у процедурах санації та ліквідації.

Нарешті, найголовніше. Усі подальші нормативні акти не по­винні суперечити Закону. Слід виходити з того, що у разі супереч­ності норм Закону із іншими нормативними актами, прийнятими після нього, незалежно від вказівок у них, повинні діяти норми За­кону. Інакше процедура банкрутства мала б дуже багато недоліків, що значно зменшувало б ефективність Закону.

Принцип загальності. У процесі історичного розвитку конкурс­ний процес завжди мав у своїй основі принцип загальності. Його суть була викладена одним із теоретиків конкурсного процесу се­редньовічним вченим іспанцем Сальгадо-де Самоза у книзі «Labyrinthus creditorum». Як підкреслив, аналізуючи ідеї Сальгадо, К. Малишев, «автор лабіринту наполягає на загальному характері конкурсного процесу, на його думку, із відкриттям конкурсу вста­новлюються відносини (сотггшпіоп) між кредиторами, і сам про­цес має значення провадження про розподіл загального майна між кредиторами. Тому до конкурсної маси викликаються всі кредито­ри під страхом повного виключення від участі у розподілі. Всі пре­тензії розглядаються в одному загальному провадженні й отриму­ють задоволення тільки після його закінчення, до розподілу всіх вимог на роди і розділи і по розверстці між ними сум, що виручені з маси».

В основі принципу загальності лежить конкурс, тобто конку­ренція грошових вимог кредиторів через неплатоспроможність господарюючого суб'єкта. Процедура банкрутства охоплює всіх кредиторів і все майно господарюючого суб'єкта-боржника.

Принцип збереження господарюючого суб'єкта. Мета відносин неспроможності — збереження діючого цілісного майнового ком­плексу боржника. У законі для вирішення головного завдання пе­редбачені реабілітаційні (відновлювальні) засоби і процедури: са­нація і мирова угода.

Процедури містять традиційні засоби, що надають можливість зберегти ліквідну масу, визначити розмір вимог кредиторів, знай­ти джерело погашення заборгованості та ін. Усі реабілітаційні за­соби діють комплексно, взаємно переплітаючись один з одним, і властиві виключно відносинам неспроможності. Це мораторій на задоволення вимог кредиторів, відбір (відсіювання) кредиторів, забезпечувальні заходи, не включення до складу грошових вимог штрафних санкцій, відмова від невигідних триваючих договорів, визнання недійсними зацікавлених угод та ін. Усі ці заходи ство­рюють умови для заміни «неефективного» менеджменту на ефек­тивний.

Ліквідація майна боржника за неможливості збереження під­приємства із метою справедливого та організованого погашення ви­мог кредиторів. Якщо заходи щодо фінансового оздоровлення боржника не дали позитивних результатів, то застосовується ліквідаційна процедура.

Ліквідація майна боржника здійснюється організовано, тобто в установленому Законом порядку, під керівництвом арбітражного керуючого. Організована ліквідація передбачає:

• виявлення та формування ліквідаційної маси;

• оцінку ліквідаційного майна;

• реалізацію майна на конкурентних засадах;

• мінімум витрат на збереження та реалізацію майна;

— керівництво ліквідацією арбітражним керуючим та «про­зорість» його діяльності.

Встановлений Законом порядок ліквідації майна боржника на­дає можливість найбільш повно та справедливо задовольнити ви­моги кредиторів і максимально вигідно реалізувати майнові акти­ви боржника.

Справедливе погашення вимог кредиторів передбачає:

• визнання вимог кредиторів господарським судом;

• погашення вимог тільки через процедуру банкрутства;

• оплату вимог кредиторів згідно з встановленою черговістю та порядком.

Вимоги кредиторів погашаються згідно з встановленою Зако­ном (ст. 31) черговістю. Така черговість надає можливість мінімізу­вати конфлікт інтересів, що неминуче виникає під час розрахунків з кредиторами. Крім того, законодавець встановив також спеціальний порядок оплати. Вимоги кредиторів, не оплачені внаслідок нестачі майна, вважаються погашеними. І, нарешті, найголовніше — вимоги кредиторів, що не заявлені у процедурі банкрутства, також вважаються погашеними. Усі ці заходи, незва­жаючи на їх «жорсткість», надають можливість вирішити головне завдання — максимально повно задовольнити вимоги кредиторів.

Принцип державного регулювання відносин неспроможності. Дер­жава не може бути осторонь процесу виявлення та визнання гос­подарюючих суб'єктів банкрутами. Якщо не регулювати процеду­ру банкрутства, то це призведе до економічних, соціальних, еко­логічних, демографічних наслідків. Державне регулювання здійснюється шляхом встановлення соціальних норм — правил, що регламентують саму процедуру банкрутства, та відповідних пріоритетів. Так, основний пріоритет у Законі — це відновлення платоспроможності боржника і збереження господарюючого суб'єкта.

Держава встановлює в законі різного роду заборони, обмеження, вилучення, що регламентують спеціальну процедуру щодо банкрут­ства державних господарюючих суб'єктів. Це виключення з суб'єктів банкрутства казенних підприємств; надання права органам місцево­го самоврядування встановлювати заборону на банкрутство підприємств, що належать до комунальної власності; встановлення спеціального режиму банкрутства для окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності (особливо небезпечні, містоутворюючі, сільськогосподарські, громадяни-підприємці та ін.).

Держава не тільки встановлює певні правила для учасників процедури банкрутства, а й здійснює їх контроль через державний орган з питань банкрутства (Міністерство економіки України) та господарський суд. Так, державний орган з питань банкрутства ор­ганізовує систему підготовки та ліцензування діяльності арбітражних керуючих як ключової фігури процедури банкрутства, веде єдину базу даних про підприємства, щодо яких порушена справа про банкрутство.

Що ж стосується господарського суду, то його завдання на су­часному етапі полягає не в керівництві процедурою банкрутства, а З перевірці відповідності законодавству дій тих чи інших учас­ників. Усі важливі дії учасників процедури банкрутства здійсню­ються із попереднього дозволу (затвердження) суду: введення су­дових процедур; призначення арбітражного керуючого; затверд­ження плану санації, мирової угоди та ін. За допомогою клопо­тань, звітів арбітражного керуючого, аналізу ліквідаційного балан­су суд перевіряє роботу учасників і надає оцінку їх поведінки.

Принципи правового регулювання відносин неспроможності не є ізольованими або автономними один від одного. Вони взаємодіють, переплітаються, взаємозумовлюють один одного. Окремі риси того чи іншого принципу можуть знаходити своє відображення в іншому принципі. І це цілком природно, оскільки тільки сукупність принципів може виражати сутність усіх відносин неспроможності.