3. Учасники провадження у справі про банкрутство

Відповідно до ст. 1 Закону учасниками справи про банкрутство є кредитори, боржник, арбітражний керуючий, власник майна (орган, що уповноважений управляти майном). У деяких випад­ках, передбачених Законом, беруть участь й інші особи: інвестор, державний орган з питань банкрутства, орган місцевого самовря­дування, центральний орган виконавчої влади, трудовий колектив боржника. Основними діючими особами процедури банкрутства є сторони (кредитори і боржник) та арбітражний керуючий. Інші учасники справи про банкрутство залучаються епізодично, у ви­падках, вказаних у Законі.

3.1. Правове становище боржника

Боржник — це ключова фігура процедури банкрутства. Від йо­го правосуб'єктності у багатьох випадках залежить ефективність всього механізму фінансового оздоровлення. Згідно зі ст. 1 Закону боржник —- це суб'єкт підприємницької діяльності, неспромож­ний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами про­тягом трьох місяців після настання строку їх оплати. Боржником суб'єкт підприємницької діяльності стає після порушення справи про банкрутство (до визнання його банкрутом) та відкриття ліквідаційної процедури. Після визнання банкрутом боржник уже називається банкрутом.

Можна провести класифікацію боржників. Залежно від того, чи порушено стосовно них справу про банкрутство чи ні, їх поділяють на конкурсних і неконкурсних. Конкурсних боржників у свою чергу залежно від статусу підприємницької діяльності поділяють на суб'єктів підприємницької діяльності та прирівняних до них. Крім того, конкурсних боржників залежно від застосованих до них судових процедур поділяють на загальних і спеціальних. Залежно від суб'єктивного складу боржників поділяють на фізичних та юридичних. Неконкурсних боржників залежно від підстав виклю­чення їх віддій процедури банкрутства поділяють на: гірничих, ко­мунальних, казенних та інших (без статусу: суб'єктів підприєм­ницької діяльності, юридичних осіб).

Конкурсними є боржники, стосовно яких може бути порушена справа про банкрутство. Неконкурсні, навпаки, не можуть бути суб'єктами банкрутства. Для загальних боржників судові процеду­ри застосовуються без будь-яких обмежень та вилучень.

Для спеціальних боржників: містоутворюючих, особливо не­безпечних, сільськогосподарських, громадян — суб'єктів під­приємницької діяльності діє особливий режим правового регулю­вання і загальні норми застосовуються з урахуванням особливос­тей такого режиму. Для боржників — юридичних осіб, як правило, діє загальний режим правового регулювання, а для фізичних осіб — спеціальний. Для ряду категорій юридичних осіб законода­вець встановив заборону для порушення справи про банкрутство.

Так, щодо гірничих підприємств (шахти, рудники, кар'єри то­що) законодавець встановив певні обмеження на порушення справи про банкрутство. Умови для застосування таких обмежень мають бути для гірничих підприємств у сукупності. Це стосується об'єктів приватизації, де планом приватизації передбачається ви­пуск акцій. Тут обмежувальний річний строк на порушення спра­ви про банкрутство починає спливати з дати затвердження плану приватизації (ст. 14 Закону України «Про приватизацію державно­го майна»).

Казенне підприємство — це суб'єкт господарювання, який за­снований на державній власності. Воно відповідає за своїми зо­бов'язаннями коштами та іншим майном, що знаходиться в його розпорядженні, крім основних фондів. При нестачі у казенного підприємства таких коштів та майна, відповідальність за його зо­бов'язаннями несе власник (п. З ст. 39 Закону України «Про підприємства»). Держава, утворюючи казенне підприємство, має на меті виконання і вирішення ряду важливих завдань оборонно­го, стратегічного, загальносоціального значення. Тому казенне підприємство має такий правовий статус, який суттєво відрізняє його від інших господарюючих суб'єктів, які є суб'єктами під­приємницької діяльності. Закріплення за казенними підприємст­вами майна на праві оперативного управління, а не повного госпо­дарського відання вже свідчить про те, що воно не може бути суб'єктом банкрутства, тобто повноцінно відповідати всім своїм майном за несплаченими боргами.

Комунальні — це підприємства, щодо яких орган місцевого са­моврядування прийняв рішення про незастосування положень За­кону.

До них, зокрема, належать юридичні особи без статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Це різного роду організації, які фінансуються з держбюджету, політичні партії або громадські об'єднання та інше. Не можуть бути суб'єктами банкрутства структурні підрозділи (філіали, представництва, виробничі одиниці тощо) юридичної особи без статусу як такого.

Порушення справи про банкрутство, а потім введення процеду­ри розпорядження майном зумовлює обмеження у правосуб'єктності боржника. Це стосується як органів управління борж­ника, так і керівництва боржника. Так, боржник обмежується у праві ліквідації, реорганізації майна боржника. Ці питання мають організаційний характер. І тут законодавець ставить завдання збе­реження організаційної єдності боржника як юридичної особи для того, щоб запобігти уникненню боржника від процедури банкрут­ства або передачі всієї частини конкурсної маси іншим особам шляхом універсального правонаступництва чи без такого. Іншими словами, заборона стосується таких угод, які або ускладнюють ре­алізацію ліквідаційної маси або віддають пріоритет якому-небудь з кредиторів чи роблять неможливим погашення грошових вимог кредиторів.

Нарешті, третя категорія відносин стосується оплати грошових вимог кредиторів. В основі обмежень лежить мораторій на задово­лення вимог кредиторів, який встановлює не тільки заборону, а й вводить спеціальний порядок погашення. До опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення спра­ви про банкрутство боржник може погашати тільки ініціюючому кредитору та особам, що перераховані у ст. 12 Закону, а після публікації — всім одночасно кредиторам згідно з затвердженим су­дом реєстром вимог кредиторів.

Недостатня правосуб'єктність боржника у процедурі розпоряд­ження майном заповнюється арбітражним керуючим. Таке запов­нення здійснюється шляхом узгоджень із боржником тих чи інших угод або організаційних дій. Однак у будь-якому випадку розпо­рядник майна не повинен вчиняти дій як на шкоду боржнику, так і кредиторів — учасників справи про банкрутство. Так, не може бу­ти надана згода розпорядника майна на відчуження цілісного май­нового комплексу або на ліквідацію чи на реорганізацію боржни­ка (крім перетворення). Тому що такими діями арбітражний керу­ючий позбавить можливості кредиторів отримати оплату свого боргу у процедурі банкрутства. Та й про яку згоду може йтися, як­що зразу після ліквідації або реорганізації (крім форми перетво­рення) буде припинена справа про банкрутство?

Угоди або акти, укладені боржником у період процедури розпо­рядження майном із перевищенням повноважень, можуть бути визнані недійсними. Як правило, такі вимоги розглядаються в по­зовному провадженні. Зацікавленими особами у цей період мо­жуть бути тільки конкурсні кредитори, грошові вимоги яких виз­нані в установленому порядку у процедурі банкрутства. Що сто­сується розпорядника майна, то він наділений правом як са­мостійно, так і в інтересах боржника подавати відповідний позов до господарського суду. У цій ситуації завдання суду полягає у ви­явленні характеру спірних правовідносин і як наслідок умови до­тримання боржником відповідного узгодження із розпорядником майна. При цьому до уваги беруться тільки письмові докази: запис або підпис на договорі; лист; телеграми; акти тощо. Тільки за рішенням суду такі угоди чи акти можуть бути визнані недійсними із застосуванням двосторонньої реституції.

Введення процедур санації і ліквідації означає перехід права уп­равління і розпорядження майном від розпорядника і органів уп­равління боржника до арбітражного керуючого. Саме арбітражний керуючий (керуючий санацією або ліквідатор) є органом керуван­ня боржника в період відповідної судової процедури, але тільки у частині управління і розпорядження майном. При цьому правосуб'єктність боржника не обмежується, відбувається тільки тимча­совий примусовий перерозподіл повноважень від одного органу керування іншому в особі арбітражного керуючого. Тут з'яв­ляється спеціальний інститут керівництва, реалізації функцій боржника — арбітражне керування. Це орган управління боржни­ком, створений господарським судом за участю комітету креди­торів та інших учасників справи про банкрутство. Правомочність арбітражного керуючого суттєво відрізняється від попередніх органів керування юридичної особи — боржника. Передусім його повноваження закріплені в Законі, а обмеження можуть встановлюватися комітетом кредиторів і господарським судом. Тому в ча­стині розпорядження майном арбітражне керування може мати або вже має навіть більше повноважень, ніж керівник боржника. Це пояснюється тим, що арбітражне керування включає в себе не тільки правоздатність керівника, а й власника боржника. Інакше процедура банкрутства втрачає сенс. Наприклад, керівник борж­ника за статутом підприємства не наділений правом відчужувати майно на суму 1000 грн.: таке право належить загальним зборам акціонерів. Тоді при переході прав керівника боржника арбітраж­ному керуванню не можна буде самостійно реалізувати активи боржника вище зазначеної суми. Для цього необхідно було б постійно брати дозвіл у зборів кредиторів. Однак цього не повин­но бути. Тому законодавець надав широкі повноваження арбітраж­ному керуючому, зосередивши в руках як арбітражного керуючого (керуючого санацією і ліквідатора), так і комітету кредиторів функції керівника боржника і власника. Причому основні повно­важення зосереджені в арбітражного керуючого, а комітету креди­торів — тільки правомочність власника у частині надання дозволу на укладення ряду угод або встановлення програми дій по віднов­ленню платоспроможності боржника.

Незважаючи на те, що право по керуванню та розпорядженню майном боржника перейшло до арбітражного керуючого, за борж­ником зберігаються процесуальні права на оскарження процесу­альних актів: ухвали про введення процедури санації і призначен­ня керуючого санацією; ухвали про затвердження плану санації; ухвали про затвердження звіту керуючого санацією та припинення провадження у справі; постанови про визнання боржника банкру­том, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідато­ра; ухвали про затвердження звіту ліквідатора та припинення про­вадження у справі про банкрутство. Водночас у справі про бан­крутство можуть виникнути незворотні процеси, що пов'язані із введенням судової процедури, коли припиняються повноваження органів управління боржника, а сам керівник підлягає звільненню. Однак органи управління, власник (орган, уповноважений керу­вати майном) боржника у будь-якому разі може подавати скарги на ці процесуальні акти. Інша справа із керівником боржника. Його правомочність прямо пов'язана із трудовими відносинами. Припинення трудових відносин керівника боржника означає при­пинення права на подання скарги від імені самого божника. Однак ця правоздатність не передається арбітражному керуванню, воно зберігається за органом управління або власником (орган, що уповноважений керувати майном) боржника. Тому ні керуючий санацією, ні ліквідатор не мають права відкликати скарги, що підписані керівником боржника у період його трудової діяльності. Як правило, арбітражне управління припиняє свої повнова­ження одночасно із закінченням справи про банкрутство. Однак саме собою припинення процедури банкрутства передбачає на­явність певного «перехідного» періоду, коли органи управління боржника, повноваження яких припинені введенням процедури санації або ліквідації, ще не призначили нового керівника борж­ника. Для цього необхідний деякий час, перебіг якого починається із моменту закінчення справи про банкрутство. Слід мати на увазі, що у Законі про наявність «перехідного» часу говориться тільки у разі припинення справи про банкрутство у зв'язку із укладенням мирової угоди. Однак на практиці такий період виникає, як зазна­чалося, після процедур санації або ліквідації. Важливо, щоб борж­ник після закінчення процедури банкрутства зберіг статус юри­дичної особи. Із всього сказаного напрошується висновок: якщо зберігається арбітражне керування, то чи зберігаються у тому ж об­сязі повноваження? Річ у тому, що у процедурі банкрутства і в «пе­рехідний» період стоять зовсім різні завдання. У першому випадку це відновлення платоспроможності боржника та погашення боргу перед кредиторами. У другому — це збереження об'єкта і його пе­редача новому керівнику. Відповідно, виходячи з поставлених за­вдань, повинен визначатися об'єкт правосуб'єктності арбітражно­го керування. У цей «перехідний» період діє тільки арбітражний керуючий. Інших контролюючих органів або тих, що доповнюють його правосуб'єктність, немає. Це стосується господарського суду і комітету кредиторів. Значить, арбітражний керуючий може чи­нити такі дії, які спрямовані на:

• утримання у цілісності та збереження майна;

• підтримання виробничої-господарської діяльності;

• реалізацію готової продукції.

При цьому в діяльності арбітражного керуючого починають Діяти всі обмеження, які мали місце у попереднього керівника з боку власника (органу, що уповноважений керувати майном). За Цієї ситуації ніяких угод по відчуженню основних засобів, ні, тим паче, цілісного майнового комплексу з боку арбітражного керуючого не може бути. Адже контролю з боку господарського суду і комітету кредиторів немає. Та й порядок відчуження майна, перед­бачений у Законі, також не діє. Тому будь-яка угода, укладена арбітражним керуючим щодо зазначеного майна, може бути виз­нана у позовному провадженні недійсною.

Водночас арбітражний керуючий (ліквідатор, керуючий сана­цією) має право вимагати оплати своєї праці, відшкодування ви­трат за час «перехідного» періоду. Така оплата, очевидно, повин­на проходити у рамках уже закінченої справи про банкрутство шляхом винесення ухвали суду. Незважаючи на те, що арбітраж­ний керуючий (керуючий санацією або ліквідатор) здійснює по­вноваження боржника, не завжди їхні інтереси збігаються. На­приклад, керівник боржника оскаржує судовий акт, за яким вве­дена процедура санації або ліквідації. У цій ситуації і боржник, і арбітражний керуючий мають зовсім протилежні інтереси. Більше того, і боржник, і арбітражний керуючий — це самостійні учасники процедури банкрутства, які мають свої права, у тому числі процесуальні.